Спочатку:
На сторінку книги
"Жив відважний капітан,
Він об'їздив безліч стран,
І не раз він бороздив океан.
Раз п'ятнадцять він тонув,
Загинав серед акул
І ніколи навіть оком не моргнув!"
Пісня з кінофільму "Діти капітана Гранта".
Капітан Антуан стояв за штурвалом уже другу добу без перерви. Була ніч. На морі стояв повний штиль і жоден подих вітерця не хвилював морську гладь. Навколо стояла непроглядна темрява, за хмарами не було видно навіть зірок і оку нема за що зачепитися. У такій темряві існує небезпека наштовхнутися на підводний риф, не кажучи вже про загублені морські контейнери.
- Ще тільки шторму не вистачало! - вимовив він вголос.
Ні, не те щоб капітану було страшно, Антуан не боявся нікого і нічого. Він був сміливий, відважний і чистий серцем, подорожував морями й океанами та навіть обійшов на яхті навколо земної кулі. А вже у скількох переділках він побував, так цього й не злічити! Що й казати, життя в нього було цікаве та яскраве.
По життю одинак, він не потребував супутниці життя. Був у Антуана лише один тягар на серці: він сумував за донькою, яка залишилася зі своєю матір'ю і зростала десь далеко без нього. "Ну, нічого ...нехай малятко підростає, прийде час - зустрінемося!" - заспокоював він сам себе.
Антуан став капітаном за покликом серця. А до цього багато років працював дантистом і навіть мав свою успішну практику. Але потім якось усе навколо стало нудно й нецікаво, життя зайшло в глухий емоційний кут. Тож він продав бізнес і все що мав, навіть свій улюблений фотоапарат, та купив на ці гроші яхту. Велику дерев'яну вітрильну яхту з двома щоглами, більше схожу на старий піратський корабель. Ось ця яхта і становила кохання всього його життя. Яхта і море! Море він любив понад усе! Ось так Антуан і став капітаном свого власного корабля.
Звання капітана, як і доктора, давало право на довічне використання. Тому Антуан додав його до свого імені абсолютно офіційно у всіх документах. Тепер він називався Доктор Капітан Антуан... і плюс прізвище.
Наразі наш капітан борознив простори Середземномор'я. Насправді з усіх місць на Землі найбільше йому подобалася Нова Зеландія. Він навіть подумував осісти там у старості, але до цього було ще далеко. Антуан не визнавав старість! Він почувався молодим і повним сил, а в паспорт не заглядав. Дні народження він не любив, вважаючи, що вони "відраховують залишок життя", зате із задоволенням святкував День iмені. Там принаймні не йшлося про роки. Антуан навіть чути не хотів про свій вік, тому миттю присікав усі розмови друзів на цю тему. А вже друзів у нього було багато! Він володів якимось надприроднім магнетизмом і неймовірною харизмою, тому люди тягнулися до нього, де б він не з'являвся. Ось так, поступово і назбирав друзів по всій земній кулі.
Але найкращим своїм другом Антуан вважав щура. Так, так! Щур жив у нього на яхті й подорожував світом разом із капітаном. Це був самець і звали його Люцифер. Назвавши тварину таким ім'ям, капітан наче кинув виклик Богу, в якого не вірив і вважав пережитком темного середньовіччя. Тому він навіть прийняв буддизм, із принципу, ну або на знак протесту християнству... Утім, у Будду він теж не вірив. Антуан молився Місяцю! Це була його особлива, особиста релігія. Місяць завжди притягував його увагу своєю красою. Саме його він просив про захист і допомогу. І, як не дивно, отримував відповідь на свої молитви.
Ось і зараз капітан був би радий поговорити з Місяцем, але він був надійно схований темними хмарами. Доводилося тримати курс за приладами. Навіть на зірки орієнтира не було. Але Антуан добре знав свою справу і не боявся заблукати. Адже все море, до останньої краплі, було його домівкою! Де б він не опинився, скрізь почувався цілком затишно.
Взагалі, впевненість у собі дуже допомагала йому в житті. Антуану була абсолютно байдужа думка оточення. Він робив, що хотів і як хотів. Дехто вважав би це егоїзмом, а дехто - самодостатністю, але жив капітан виключно для себе. Часом у його житті з'являлися жінки, та надовго не затримувалися. Жодній з них не подобалося бути на другому плані. А сам Антуан почувався набагато щасливішим і повноціннішим на самоті. Від жінок же мав одні проблеми.
Так вони й мандрували морем удвох зі щуром. І, судячи з усього, цілком влаштовували один одного. Щур з'явився на яхті несподівано. Одного разу Антуан зайшов на один із грецьких островів і пришвартувався в рибальській марині, щоб сховатися від шторму, що насувався. Ось щур і забрався по канату на борт його яхти. Спочатку капітан не помітив безквиткового пасажира. Але з часом продукти, кинуті на столі на ніч, стали зникати в невідомому напрямку. А одного разу виявилася несправність одного з бортових приладів. І яке ж було його здивування, коли електрик показав йому перегризені дроти. Ось тоді й виникла підозра, що на борту завелася миша. Антуан вжив термінових заходів і розставив мишоловки з приманкою у всіх затишних місцях. Але здобич ніяк не хотіла потрапляти в пастку.
Колись, перебуваючи у відкритому морі, капітан спустився до каюти через гостру потребу (мабуть, перебрав з гострою їжею на останній стоянці в Туреччині). Він заскочив до туалету і тільки-но розслабився, як відчув на собі чийсь погляд. Піднявши очі, Антуан побачив два чорних, наче намистинки, ока, що дивилися на нього з полиці. Це виявилася не маленька миша, а великий сірий щур. Вони довго дивилися один на одного, не відриваючись, і капітан вирішив: раз зловити спритну тварину не вдається, то треба її годувати, щоб не виникало бажання шкодити й гризти електропроводку. Відтоді на столі завжди стояла їжа. Поступово щур звик до Антуана, став з'являтися на очі дедалі частіше й отримав кличку Люцифер. Так капітан придбав мовчазного друга, готового слухати його нескінченні морські історії. Сірі щури живуть близько трьох років і хто знає, як довго триватиме ще їхня дружба. Але примітно, що за весь цей час Люцифер не виявив бажання покинути яхту.
Темрява поступово згущувалася і ставала в'язкою та фізично відчутною. Антуану подумалося, що так вочевидь, минає все життя сліпої людини, і від однієї цієї думки стало моторошно.
Раптом попереду капітан помітив вогник, що світився. "Корабель" - зметикував він і почав шукати його на екрані бортового комп'ютера, де показувалися всі судна, що проходили поруч. Але на його подив, жодної інформації не знайшов. Антуан почав вдивлятися в темряву, намагаючись розгледіти невідомий об'єкт.
- Можливо, це військовий корабель, такі не відстежуються на екрані, - сказав він, звертаючись чи то до Люцифера, чи то до себе самого.
Точка, що світилася, почала підійматися дедалі вище і вище, а потім різко пішла в бік.
- Оце так справи-и-и-и!!!.... - протягнув здивований Антуан.
Він почав судомно перебирати в голові всі відомі йому об'єкти, здатні рухатися за такою дивною траєкторією. Покопавшись і не знайшовши нічого в пам'яті, він дійшов висновку, що це НЛО. А що?! Він цілком вірив у існування позаземних цивілізацій і навіть сподівався колись зустрітися з їхніми представниками, але зараз виявився абсолютно не готовий до такої зустрічі.
Світна пляма раптом роздвоїлася, потім стала збільшуватися в розмірах і поступово перетворилася на циліндр. Цей дивний і досить великий об'єкт почав наближатися, потім став описувати кола навколо яхти, здійснюючи свій рух повільно і в цілковитій тиші. Наблизившись, яскравий циліндр уповільнив швидкість і завис над щоглою. Антуан спостерігав за ним, відкривши рота від подиву. Різні думки вихором проносилися в його голові: "Зараз вони вступлять у контакт зі мною... заберуть для вивчення... ставитимуть досліди..." Потім він згадав, що нічого не їв майже добу і тільки потягував пиво за штурвалом. Можливо, це галюцинації, спричинені сп'янінням? Капітан заплющив очі й знову розкрив. Циліндр був на місці. Антуан вирішив сфотографувати невідомий об'єкт і вийняв телефон із кишені, але той виявився повністю розряджений. Це було дуже дивно, тому що він точно пам'ятав, як кілька годин тому зарядив повну батарею. Залишалося тільки дивуватися та спостерігати.
Минуло приблизно хвилин десять. Нічого не змінилося. Антуан не боявся, навпаки, відчував дивний спокій. Душа начебто співала і ця пісня була про море і Місяць. Було неймовірно добре! Яхта легко просувалася по воді, а непізнаний літальний об'єкт освітлював їй шлях. Хотілося, щоб так тривало вічність. Але все має свої часові рамки в цьому світі. Раптом циліндр різко злетів й розчинився в темряві. Найсильніша туга скувала серце і темрява знову огорнула капітана.
Поступово його почуття повернулися до звичайного стану. Небо стало прояснюватися і довгоочікуваний Місяць показався з-за хмар. Антуан так зрадів своєму постійному нічному супутнику, що негайно почав розмову. Він повідомив про загадкову зустріч, повідав про свої печалі та радощі, попросив напуття і захисту. Весь відрізок ночі, що залишився, вони розмовляли, і Місяць освітлював йому шлях.
Нарешті почало світати. Темрява відступала, чорною смугою розділяючи небо. Місяць зблід і став опускатися за обрій. Небо забарвилося в рожевий, потім у криваво-червоний колір і, нарешті, над водою з’явився край вогняного диска. Сонце підіймалося швидко. Але й Місяць ще не зайшов повністю. Водночас на небі перебувало вже два небесних світила. Одне сходило, а інше закочувалося за обрій. Унікальна картина заворожувала своєю красою! Кому довелося хоч одного разу зустрічати світанок у відкритому морі, той запам'ятає це назавжди! Антуан вкотре за своє життя милувався таким дивом і подумки промовив: "Ось заради цього і варто жити!".
День вступив у свої права. Сонячний, спекотний день у середземноморській смузі. Як не дивно, але спати зовсім не хотілося. Люцифер виповз на палубу погрітися на сонечку.
- Ну що, друже, як тобі наша нічна пригода?
Щур мовчки втупився в капітана і не висловив ані найменшого хвилювання. А може і йому, Антуану, це все лише наснилося? Можливо, він непомітно заснув від втоми на короткий час і бачив чудовий сон?
Потім капітан дізнався, що неподалік від того місця, де проходила його яхта, була розташована військова авіабаза НАТО, і, можливо, тієї ночі проводили якісь секретні випробування нової військової техніки, свідком чого й опинився Антуан. Точної відповіді у нього не було.
Але згодом почали відбуватися дивні речі: всі комахи, а особливо нічні метелики, липли до нього як до магніту! Бувало, зустрічаються вони з друзями, п'ють вино і розмовляють, а на ньому сидять десятки метеликів, ніби він медом для них намазаний. Усі дивувалися такому незрозумілому явищу. І тільки Антуан посміхався і знав напевно, що ці метелики - посланці з космосу, що принесли йому нову інформацію про далекі невідомі цивілізації.
