Раді Вас бачити!

Трясця! Я була б рада, якби це сталося насправді. Нехай краще Саймон ніколи не впізнає мене і не закохається. Нехай у нього з'явиться гідна дівчина... відчуваю в цьому великий підступ.

- І що ти вимагатимеш натомість? - одразу стала серйозною я, бо розуміла, що син Сатани свого не упустить.

- І ось, ми підійшли до найцікавішого! - усміхнувся він, як чеширський кіт. - Мені реально, тепер, здається занадто довгим термін, що залишився у тебе. Я не можу вже дочекатися тебе, душе моя... Тому я хочу три роки твого життя в обмін на це бажання... ти ж пам'ятаєш, що в тебе залишилося ще бажання! Три роки життя в обмін на твоє останнє бажання в контракті, і я врятую твого Саймона, - ошелешує він мене.

- І в мене залишиться півтора року всього? - порахувала я.

- Саме! - підтвердив він.

 

 

Ось це так умова, я знову застигла в нерішучості, треба як слід усе обміркувати. Це моє життя все таки. Мені й так залишилося небагато, а цими умовами Деміан загнав мене в глухий кут. Я не зможу нормально жити, знаючи що через мене в комі лежить людина, яка, можливо, взагалі не повинна була мене знати...

Я довго не відповідала і Деміан вирішив порушити нашу тишу.

- Ну ж бо, янголятко, погоджуйся! Врятуєш свого недонареченого. Ти ж така правильна вся! - із сарказмом сказав Деміан, а я тут сарказм ні в чому не бачила, для мене це все було дуже серйозним. Це, на хвилиночку, моє життя.

- Так, Деміане! Мені не байдужа його доля, тому що він людина. Тому що він  став мені близьким. Я була з ним усі ці п'ять років, та й узагалі, будь-хто б на моєму місці задумався, якби була можливість віддати роки свого життя заради порятунку іншої людини. І тобі ніколи не зрозуміти мене. Ти демонське кодло. Тобі від мене, скоріше, потрібна моя душа. А мої емоції, мої почуття, тобі ніколи не зрозуміти! Тож не тисни на мене зараз. І дай мені трохи часу обміркувати все і змиритися...- випалюю я йому.

- Ні, бажана моя. Ти помиляєшся. Не всі люди такі, як ти. І я здивований, що з твоїм колишнім життям, ти ще цього не зрозуміла. Не кожен зможе віддати свої роки за життя іншого. На світі багато людей із чорною душею, які навіть мені в пеклі не потрібні. Це одна з причин, чому твоя душа така цінна, і чому я так прагну нею володіти...- знову дивує він мене. А мені далі немає сенсу думати над рішенням.

- Добре! Я згодна, - неголосно відповіла я

- Ось і славненько! - Деміан грюкнув у долоні і весь простір навколо нас змінився. Я залишалася сидіти на тому ж дивані поруч із Деміаном, от тільки лікарняні стіни кудись зникли. Нас оточувала суцільна темрява, щоправда свого демона-спокусника я чітко бачила і бачила, якою широкою була його усмішка зараз.

Перед нами завис у повітрі мій контракт. Старовинний аркуш паперу розгорнувся сам і в кінці, де залишалося порожнім місце, раптом з'явилося перо, яскраво червоним кольором порожній рядок став буквально випалюватися з контракту. Мигцем глянула на Деміана, він продовжував посміхатися і його очі в цей момент були червоними.

Рядок був майже весь закреслений, залишалося зовсім небагато місця. Перо стало виводити незрозумілі ієрогліфи, і я знову повернула голову до Деміана.

- Ось і все, душе моя. Залишилося лише підтвердити, що ти віддаєш мені свої три роки! - переді мною знову з'явилася куля з голкою, і я вже знала, що я мала зробити.

- Де написано про те, що ти допоможеш Саймону? Тут говориться тільки про мої роки! - я знову без проблем змогла прочитати написане в контракті.

- Ніде! Я не можу писати таке в контракті. Це буде наша особиста угода! - приголомшує він мене. Ні! Я не можу просто так довіритися йому.

- Е-ні! Так не піде, я прекрасно знаю, хто ти такий. Я не можу тобі довіряти, тим більше на словах. А що, якщо ти обдуриш мене? Не виконаєш те, про що говорив, а потім скажеш, що в контракті це не прописано? - як завжди кажу правду, свої думки, те, що думаю. Деміан як завжди посміхається.

- Розумію твоє хвилювання. Я ж демонське кодло! - повторює він мої слова і чомусь широко посміхається. - Але тут ти не маєш рації у своїх судженнях. Я ще жодного разу не обдурив тебе, душе моя. Я виконав усе, про що ми домовлялися! - дивиться на мене, вичікуючи моєї згоди, але я залишаюся насуплена, недовірливо дивлячись на нього. Він закочує очі й цокає.

- Ну добре! - із невдоволенням клацає він пальцями і перед нами в повітрі зависає ще один аркуш паперу, тільки набагато меншого розміру. Очі Деміана горять червоним кольором, поки перо старанно виводить старовинні ієрогліфи на цьому невеликому клаптику паперу. Я почала придивлятися і побачила текст схожий на сучасну розписку, тільки написано все було в старій манері, і мені знадобився час, щоб зрозуміти написаний текст.

- Це що... щось типу розписки? - уточнюю я, оскільки текст приблизно свідчив про те, що він зобов'язується повернути Саймона до життя і зробити так, щоб він про мене забув, в обмін на останній пункт мого контракту.

Перо закінчило виводити символи і зависло в повітрі, Деміан взяв аркуш паперу в руки, щось нашепотів своєю страхітливою мовою і передав мені листок. Крім тексту, внизу аркуша з'явився ще незрозумілий символ, але не важко було здогадатися, що це було щось на кшталт його особистої печатки.

- Ось! Тепер ти щаслива? - фиркнув він і схрестив руки на грудях.

- Ти ж знаєш, що ні! Я не можу бути щасливою в ситуації, що склалася, а тим паче зараз, коли жити мені залишилося півтора року! - з таким же невдоволенням відповіла я. Потім стиснула в руці кулю з голкою і провернула вже знайому дію. Вколола пальчик і притиснула цей закривавлений палець до аркуша з моїм контрактом. Аркуш тут же ввібрав мою кров і за кілька секунд просто зник. Зникла також і моя розписка від Деміана, яку я стискала в руці. Я тут же сполошилася.

- Заспокойся, янголятко. Моя розписка, все ще у тебе. Вона просто зникла з очей, так само, як і наш контракт. За потреби вона з'явиться перед тобою. Але необхідності не буде! - усміхнувся він.

- Це все? Тепер ти виконаєш те, що обіцяв? Саймон буде здоровий? - емоційно почала запитувати я, бо занервувала.

- Ще не все, - підступно посміхнувся він, диван, на якому ми сиділи, різко зник, а ми якимось чином опинилися в стоячому положенні. Мене це добряче налякало, ці мої емоції можна було прочитати по моєму обличчю.

- Не лякайся, янголятко. Просто хочу домовленість з приводу твого Саймона закріпити поцілунком! - усміхаючись горить він і починає йти на мене. Мене знову шокують його слова

- Це ще навіщо? - хотіла я відійти назад, але я знову не могла поворухнутися. Мене відволікав блиск його очей, від яких не могла відірвати свій погляд

- Тому що це була не контрактна угода, а особиста... - посміхався Деміан і підійшов до мене дуже близько.

- Усі мої особисті домовленості закріплюються поцілунком, - шепоче він мені, його голос знову у мене в голові, не знаю, як він робить це, забираючи всю мою увагу собі, підкоряючи мене... Я не могла більше сказати й слова, бо відчула його дотик. Це була несподівана ласка з його боку до мене, коли він повільно пригорнув моє тіло до себе, я буквально відчувала на собі його подих і прикрила очі, коли він також повільно схилився до моїх вуст.

Як було і раніше, мої губи стали пекти. Біль був кілька секунд, поки його не замінило задоволення. Цього разу поцілунок цього спокусника вибив увесь ґрунт з-під моїх ніг. Його язик повільно сплітався з моїм і я просто не могла нічого з собою вдіяти. Я підкорялася, насолоджувалася цим поцілунком. Цього разу поцілунок Деміана не був таким пристрасним і чутливим як першого разу, але зараз мені було не менш приємно. Я не на жарт захопилася, відповідаючи. Мені хотілося, щоб цей поцілунок не закінчувався ніколи. Важко було зрозуміти себе в цей момент, адже з кожною секундою мені хотілося чогось більшого. Хтивість піднімалася в мені. І я б не змогла зараз встояти перед ним, якби він дозволив собі зайві дотики.

Деміан усе цілував і цілував мене. Я втратила лік часу, та й мені було байдуже, тільки б відчувати його вуста на своїх... Чорт. Що зі мною відбувається?

Раптово світло стало різати мої очі, я востаннє відчула дотик вуст демона, коли він залишив на моїх вустах маленький поцілунок і, посміхаючись, просто розчинився в просторі.

Я прикривала рукою очі, і все ж таки коли звикла до світла, то прибрала руку і озирнулася. Я була у себе вдома, і зараз я розчула, як у двері постійно хтось дзвонить.  Я відразу ж пішла відчиняти. За дверима стояла незадоволена Крістіна і без слів просто нахабно зайшла до мене у квартиру.

- Ти взагалі нормальна? Скільки можна спати? Нічого, що я вже хвилин 20-ть під дверима в тебе стою. - одразу ж обурилася вона. А мене цікавило зараз тільки одне питання.

- Крістініо, скажи тобі щось відомо про Саймона? Ти була в нього в лікарні? - з тривогою в голосі запитую я, оскільки зараз мої переживання з приводу того, що Деміан обдурив мене, стали все більше проявлятися на моїй нервозності.

- У лікарні? - щиро здивувалася вона, - Хто такий Саймон? - запитала мене Крістіна.

- Ну, Саймон Луїс, мій хлопець! - намагаюся пояснити я їй.

- У тебе з'явився хлопець, і Боже, що? Він у лікарні? Що трапилося вже? - щиро дивується вона і вичікувально дивиться на мене.

- Почекай, тобто ти не знаєш Саймона? - уточнюю я.

- Не знаю, ти мені ніколи не говорила нічого про нього! - дивує вона мене своєю відповіддю, я задумалася на кілька секунд.

- Джек же працює в поліції? - ще більше дивую я Крістініу своєю поведінкою.

- Ну так, ніби ти не знаєш...- щиро дивується вона.

- Слухай, Крістініо, подзвони йому зараз і попроси в нього дізнатися, де зараз перебуває Саймон Луїс, я дуже тебе прошу. Для мене це дуже важливо! - прошу її я і дивую своїм проханням.

- Добре, але давай краще ввечері... ми якраз із ним зустрічаємося і ти сама в нього це попросиш... - мене абсолютно не влаштовує така відповідь.

- Ні, Кріс, мені потрібно знати зараз, це дуже важливо! - схвильовано дивлюся на неї, благаючи поглядом, вона тяжко зітхає, але все ж тягнеться до сумочки по телефон, незадоволено хмуриться і чекає, доки Джек візьме слухавку, озвучує моє прохання, обіцяючи за нього заохочення, і вимикає телефон, потім вичікувано дивиться на мене.

- Я чекаю пояснень, що відбувається Сью? - Моя руда подружка заправляє пасмо волосся за вухо, так вона робить завжди, коли злиться, я ж уже придумала, що сказати.

- Мені наснився занадто правдоподібний сон, поки ти не сказала, що не знаєш Саймона, я думала, що все це не сон. Мені наснилося, що в мене був хлопець, з яким ми довгих п'ять років зустрічалися, він освідчився мені, а коли я відмовилася, то він із дурості напився й потрапив у страшну аварію, він був між життям і смертю, тому я сподіваюся, що це тільки сон. Мені потрібно, щоб Джек зараз сказав, де Саймон... - випалюю я і помічаю тривогу в очах подруги, ми разом сідаємо на диван і в цю мить на телефон Крістініи надходить дзвінок, вона відповідає, слухає кілька хвилин і відключається.

- Так, це був Джек і він сказав, що Саймон Луїз разом зі своєю дружиною і дворічним сином відпочивають зараз на Мальдівах. Ще Джек сказав, що ти йому тепер винна. - приголомшує мене Крістіна. Значить цим контрактом я дійсно вкрала життя у Саймона, так само, як і зараз краду його у Крістініи з Джеком. Який жах. Мені від цього тільки гірше стало. Це помічає Крістіна.

- Не бачу радості від такої новини. Адже це справді був тільки сон, то чого ти похмура така? - уже не розуміє вона, а я не знаю, що їй тепер сказати, тож натягую усмішку і вдаю, що все добре для того, щоб уникнути зайвих розпитувань

- Не бери в голову, такий просто сон правдоподібний був...- галасливо зітхаю я і намагаюся переключитися, мені з цим допомагає Крістіна.

- Не можу просто зрозуміти, як ти повірила в цей сон, ти з Волтером щонайбільше пів року зустрічалася, а тут п'ять років, - фиркає вона і посміхається...Хто такий Волтер? Напевно, хлопець мій колишній хлопець, відчуваю, краще поки що не питати, хто такий Волтер, щоб уникнути чергових запитань і роз'яснень. Потрібно якось акуратно запитати...

- Так уже й пів року? Що я, по-твоєму, для тривалих стосунків не створена? - удавано ображаюся.

- Може й створена, тільки, напевно, не в такому твоєму віці... Я взагалі думаю, що сон цей тобі наснився від великого недотраху, прости Господи. У тебе крім Волтера нікого не було! А... почекай... ще, здається, був Г'ю, з яким через тиждень розбіглися, і все... Скільки в тебе вже сексу не було? Років  три? - дивує вона мене і шокує такою інформацією...

- Е, не пам'ятаю...- викручуюсь я.

- Зрозуміло, що не пам'ятаєш... Я ж кажу, давай познайомлю з друзями Джека, так ні, капець ти вперта...- обурюється Крістіна.

- Гаразд, чого вже там, давай одягайся і ходімо, ти вже пів години як запізнюєшся у фотостудію! - бурчить Крістіна, сама йде до моєї гардеробної і буквально за хвилину виходить звідти з сукнею в руці. Чорна, коротка в обтяжку. Це що таке взагалі? Я раніше такого не носила.

- Ось це те, що треба! - усміхаючись, віддає вона мені сукню, а я дивлюся на неї з широко розширеними очима.

- Я таке не одягну Крістіна, я таке не ношу, -обурююся я, невже, окрім Саймона, ще щось змінилося в моєму житті.

- Знаю, що не носиш! - фух, зітхаю з полегшенням, значить, нічого більше не змінилося... - Просто якщо ти одягнеш цю сукню, Ніколя не буде тебе знову вичитувати за запізнення, він слиною подавиться від твого зовнішнього вигляду.

Я фиркаю і йду вибирати одяг собі сама. Вдало випроваджую Крістініу з дому, обіцяючи заїхати сьогодні до них із Джеком додому і поспішаю на зйомку.

Дорогою трохи збільшую швидкість і біля світлофора ледве встигаю загальмувати, торкаюся капотом молодого чоловіка, він падає від несподіванки. Чорт.

- Чорт, як же так... Вибачте мені, я просто дуже поспішаю. З вами все гаразд? - звертаюся я до хлопця, який зараз на мене не дивиться, він обтрушує свій одяг, бо впав майже під мої колеса. Як же незручно вийшло.

- Вам би до Бога звернутися, дівчино, а ви нечисть згадуєте, тому людей і збиваєте! - із невдоволенням відповідає мені хлопець і нарешті дивиться на мене. Переді мною стояв парубок, на зріст трохи вищий за мене, гарної статури. У костюмі. Красиві риси обличчя і напрочуд біле до плечей, рівне волосся, зібране у хвіст на потилиці. У нього таке світле, незвичайне, волосся і обличчя прямо світиться. Така приємна зовнішність. Він одразу до себе розташовує.

- Вибач ,будь ласка, я просто дуже поспішаю на роботу. З вами все гаразд? Може підвести вас кудись? - пропоную я вибачаючись.

- Н,і вже підвозити мене нікуди не потрібно, якщо вже ви так поспішаєте.   ось чашечку кави зі мною випити ви зобов'язані дівчино, інакше я подам на вас до суду! - у суворій манері каже він, але наприкінці посміхається. Я не могла не погодитися. Ми обмінялися телефонами, і я поїхала на роботу.

Здивувало мене ім'я сьогоднішнього знайомого. Просто ніколи не чула, такого імені, хіба що в кіно. Енджел звуть його. Як ангел. Може між ім'ям і тим, ким він є, є зв'язок? Надто він мене зачепив. Все не вилітає його зовнішність із голови.

Увечері зустрілася з Крістініою і розповіла їй, що познайомилася сьогодні з хлопцем, якого мало не збила. Вона відразу ж стала мені прозоро на щось натякати...

Наступного дня зустрілася з Енжелом. Він швидко привернув мене до себе і, між нами, одразу зав'язалася дружба. Ми стали зустрічатися з ним через день. Енджел виявився веселим і життєрадісним хлопцем. Я з ним почала бачиться більше, ніж із Крістініою.

Ми були знайомі з Енжелом майже місяць і за цей час я встигла розповісти йому майже все про себе. Звичайно ж про контракт я промовчала, решту він, мабуть, знав. Сам він також повідав свою історію.  І дитинство в нас було дуже схожим. Батьки Енджела теж побожні люди.  І на відміну від мене, він з ними в хороших стосунках.

Сьогодні у мене у фотостудії реклама постільної білизни. Я змушена була одягнути відкриту спідню білизну з мереживом і сфотографуватися в пікантних позах на самому ліжку. Я рідко погоджуюся на такі фото, але я так була зайнята, що не встигла обговорити це зі своїм агентом. Довелося зніматися.

Фото були досить відверті. Мені довелося приймати нескромні пози на цьому ліжку. Фотограф був у захваті, а я під тонною косметики просто згорала від сорому за свої розпусні пози. Фотографуватися мені подобалося, тому я слухала уважно фотографа і вигинала своє тіло так, як він цього хотів. І не один раз чула компліменти на свою адресу. Ніколя, так звали фотографа, весь час говорив про те, що він дуже радий, що я злізла зі своїх дієт. Я трохи погладшала і зараз мала соковиті форми. Його компліменти про мої частини тіла так само бентежили мене.

Останній знімок я мала зробити стоячи на колінах і притискаючи до себе подушку, прикриваючи найцікавіше нею однією рукою, палець другої руки я мала прикусити, при цьому прийнявши спокусливий погляд. Я вже готувалася до спалаху камери, як раптом я відчула холод за спиною, все навколо мене кардинально змінилося. Ніколя кудись зник. Простір навколо мене став чорним і зараз я була одна на ліжку. І я звичайно ж знаю, що зараз виною всьому поява демона.

- Які пози, янголятко! Так і хочеться тебе зараз завалити на це ліжко! - почула я глузливий голос Деміана.

- Бальтазаре! - зі злістю сказала я, - Якого біса тобі від мене треба? - його обличчя спотворилося, очі були яскраво червоного кольору, і видно було, як він доклав зусиль для того, щоб зараз заховати свою сутність назад у тіло Деміана. Мабуть озвучування його імені змушує демона вирватися назовні, хоча мені це ще не до кінця зрозуміло. Я просто злилася, що він знову з'явився, що ще йому від мене треба!

- Злишся янголятко? Це ще більше збуджує мене! - почав швидко наближатися Деміан до ліжка, виліз на нього і на колінах став підповзати до мене. Я не розуміючи його мотивів стала відповзати назад.

- Навіщо ти з'явився? Іди геть! -рішуче сказала, насупившись і прикриваючись подушкою, що досі тримала в руках.

Я намагалася змусити себе не дивитися цьому демонові в очі, адже знала, що не зможу потім йому чинити опір. Через них він пригнічує мою волю, хоча інколи я не впевнена, що не хочу того, що зі мною робить Деміан. Ось і зараз, я не встигла чинити опір тому, що Деміан, достатньо наблизившись до мене, нахилив моє тіло до ліжка та змусив прийняти лежачу позу, накрив мене собою і дозволив своїм рукам блукати по моєму тілу. Весь цей час синій вир його очей не випускав мене зі свого полону.

- Ти стала такою сексуальною, янголятко. Ти все більше вабиш мене. Мені вже подобаються твої поцілунки, і твоя безглузда боротьба зі мною мене тільки більше збуджує... - Деміан провів своєю рукою від коліна і вище, став рухатися рукою до найпотаємнішого. А я зараз не впізнавала себе. Мені б обуритися і спробувати припинити все це, але я не могла, точніше не хотіла. Приємна тяжкість його тіла і ці спокусливі посмішки, дотик, що розбурхує свідомість, і збудження, яке я відчуваю при цьому, не можна порівняти ні з чим. Хіть охопила моє тіло. Я відчуваю, як буквально кожна частинка мого тіла хоче, щоб Деміан продовжив свої ласки, щоб зробив щось більше, ніж дотики до мене.

Бачу чергову спокусливу усмішку перед тим, як вуста пече від дотику його губ до моїх. Цікаво, чи кожен поцілунок із ним буде так припікати мої губи? Знову мене відносить, і я не можу чинити йому опір. Такий солодкий поцілунок, що тягне мене в безодню, і я тону і розчиняюся в ньому. Відповідаю йому, втягуючи свій язик у цей гріховний обмін ласкою з демоном, що забере моє життя і душу.

Деміан із причмокуванням відривається від моїх вуст, посміхаючись і нарешті відпускаючи мене. Він знову опинився на відстані двох кроків від мене. А я мовчу, бо після чергової своєї поразки перед ним я не знаю, що сказати.

- Ти так легко заводишся! Не знаю, скільки ще стримуватиму себе, адже я зазвичай не сплю з тими, з ким я уклав контракт. Ти так взагалі особливий випадок, але відчуваю, що я скоро зірвуся, - задоволено підсумовує він, а мене нарешті протвережують ці слова. Що йому треба від мене, що за претензії?

- Може, досить! - знову хмурюся я, - Мені залишилося вже менше, ніж півтора року, ти залишиш мене в спокої чи ні? - ставлю руки в боки і моє обурення до нього лише веселить його.

- Може й залишу... Я прийшов сказати тобі, що мені не подобається, що останнім часом біля тебе часто крутиться ангел. Ти ж йому нічого про нашу маленьку таємницю не говорила? - дивує він мене сказаним... і ангел... невже він має на увазі Енджела, це було б логічно так припустити... але треба уточнити...

- Це ти зараз говориш про Енжела? - ставлю запитання і бачу, як на нього Деміан фиркає.

- До чого ж тупі створіння, навіть імені придумати собі не можуть, нічого оригінальнішого за Енжела не знайшлося... І так, душе моя, якогось хріна біля тебе почав тинятися ангел і я не можу зрозуміти, що йому від тебе потрібно. - уже серйозніше каже Деміан, схрестивши руки на грудях.

- Ми просто дружимо, нічого такого! - як є кажу я, адже іншого мотиву в моїй голові не виникало.

- А мені ось цікаво, як він дізнався про тебе...мій захист мав би тебе сховати від усіх...- із задумливим обличчям відповів він

- Гаразд, із цим потім розберуся, просто пам'ятай, що ти спілкуєшся з ангелом, і його цілі мені незрозумілі... не кажи йому, що ти знаєш, хто він такий, - серйозно заявляє він і усміхнувшись наостанок нарешті зникає.