Раді Вас бачити!

- Поки що всі мої здогадки зводяться до того, що все це ти робила завдяки вашій дитині, що зараз у твоїй утробі. Іншого пояснення я не бачу. Якщо ти боялася того, що сама стала демоном і цим пояснила все сама собі, то ти помилилася. Твоя душа все ще сяє так само яскраво. І навіть мені це видно... А твої душевні муки додають лише ще більше світла. Тому знайти тебе без амулета було б надто просто, - пояснює він і я погоджуюся з його логікою. Бо в мене також немає іншого логічного пояснення. Це все-таки дитина демона. Не дивно, що вона має такі навички, а оскільки я знову виявилася носієм, тільки вже не тільки для душі, а й для дитини, то все це роблю, за бажанням...я!

- Це більше схоже на правду, а то знаєш, я вже навіть не знала, що думати...- Ангелос пильно дивився на мене, а потім підійшов ближче.

- Сью, скажи, він спокусив тебе? Я вже навіть почав думати, може, в нього спочатку був такий план... Адже ця дитина, навіть якщо не стане чорним месією, буде надто сильною від того, хто її батьки. Що відбувається між тобою і сином Сатани? - пильно дивиться на мене Ангелос, а я не наважуюся йому все розповісти.

- Давай не будемо говорити з цього приводу... Занадто багато доведеться тобі пояснювати, а ти, я думаю, все одно не зможеш мені з цим допомогти. - вирішую, що мої стосунки з Деміаном - це особисте. Я, і так, розповіла Ангелосу занадто багато.

- Гаразд, досить питань на сьогодні, де ти зупинився? - час то вже пізній, тому змінюю тему.

- Та, власне, ніде, то тут, то там. Я багато часу проводив біля твого будинку. Але останні два тижні... загалом не важливо... - запнувся він, а я вирішую не розпитувати, бачу, що тема не з приємних для нього.

- Гаразд, залишайся тоді. Тільки обов'язково прийми душ. У мене залишалося кілька футболок Саймона, вони на мені виглядали безформними, і я їх любила носити, а... ось зі штанами я щось придумаю. Ти поки йди, а я тобі постелю на дивані. - випроваджую я його в душ, а сама займаюся тим, що я йому озвучила.

Футболку знайшла відразу, а ось штани дала свої, найбільші... піжамні. Якось не віриться, що я буду ночувати під одним дахом з іншим хлопцем. Незрозуміле почуття наповнило мене, і я інтуїтивно поклала руку на живіт. Мені ось цікаво, що відбувається з Деміаном і чому він не з'явився. Але зараз кликати його не буду, особливо коли ночую під одним дахом з ангелом.

- Сью, я хотів тобі подякувати за твою пропозицію залишитися, а то я, знаєш, якось не визначився зі своїм поточним становищем... - з винуватим виглядом звернувся до мене Ангелос.

Поки Ангелос мирно сопів в іншій кімнаті на дивані, я все ніяк не могла перестати думати про Деміана. Я кохаю цього демона, але його поведінка зводить мене з розуму. Особливо тепер, коли я знаю про його почуття, не можу не думати про нього... про нас... про нашу дитину! Як бути далі? Що тепер буде?

Так багато думок крутилося в мене в голові, і я ніяк не могла заснути. Останні пів години до того, як я заснула, приклавши руку до живота, думала про Деміана і шалено хотіла бачити його. З цією думкою і великим бажанням я і заснула.

А потім сталося щось дивне, крізь сон я відчула, ніби моя свідомість кудись рухається... Потім я впізнала вже знайомі рівні пекла. Я рухалася настільки швидко, що істоти не встигали навіть подивитися на мене. Це напевно все сон. Правда такий правдоподібний! Напевно моя свідомість не до кінця впоралася зі стресом від побаченого... тому я знову бачу пекло... найнижчі рівні... і тут я сповільнююся і наближаюся трохи повільніше до двох силуетів. У міру наближення я впізнаю Люцифера і Деміана. Дивно, що вони обидва в людській подобі...але це ж мій сон, може мені так легше їх сприймати?

І тут я наблизилася до них достатньо, щоб добре бачити їх, а головне - чути... Я спостерігаю за ними згори, наче зависла в польоті... дуже зручно.

- Ego te admonuit? Da ergo mihi debes illud! (лат.) А я попереджав тебе! Ти повинен був тоді віддати її мені! - почула я обурений тон Люцифера. Деміан стояв перед ним, опустивши голову вниз. Люцифер ходив з боку в бік із заведеними за спину руками.

- Non mihi, qui me idoneum esse ad motus affectionum humanarum referuntur!(лат.) Ти не попереджав мене про те, що я здатний на людські почуття! - пригніченим голосом відповів Деміан.

- Non monere quid sibi volunt ??? Nonne dixi tibi quod non concipiuntur cum homine sunt mulieri? Plus quam dimidium in testamento meo et matri erat homo: Quid putas, illius? (лат.) Що значить не попереджав?? Хіба я не казав тобі, що зачатий ти був із земною жінкою? Більша половина в тобі моя, але мати твоя була людиною, ти про це не подумав? - Люцифер зупинився і вперто подивився на Деміана.

- Pater! Obsecro ... auxilium me. Tolle eam de caput meum? (лат.) Батько! Я прошу тебе... допоможи мені. Прибери це з моєї голови! - звернувся Деміан до батька, і я вперше побачила на обличчі Деміана настільки живі емоції, мені навіть здалося, що він у відчаї. Дідько. Щось мені це все не подобається...

Люцифер пильно дивився на сина і вже довгий час мовчав

- Bene, quid agam? Dic mihi, faciam tibi? EGO postulo aliquis occidere? Im 'non aliud saeculum parata ad vexandum iustus: ego secutus sum vobis, ut in conspectu sit, fidelis erit tibi tibi hoc tantum sordes auferat capite meo! (лат.) Ну що мені зробити? Скажи, я все зроблю! Кого мені потрібно вбити? Я готовий ще століття мучити праведників, я буду тобі відданий, як було до цього, буду вірний тобі, тільки прибери цю гидоту у мене з голови! - Деміан опустився на коліна перед Люцифером і з благанням в очах дивився на нього, Люцифера така покірність сина напевно потішила, він задоволено посміхнувся, з глузуванням дивився на нього, весь час посміхаючись. Трясця. Ніякий це не сон! Чорт забирай! Що відбувається? Як це в мене вийшло? І що тільки що сказав Деміан? Для нього кохання до мене - це гидота?

- Quis autem occidit? Occidit ei? Ut cor meum? Et ut magis eos tam URO! Tantum scitis ... quod iam vos can non puto auxilio? Si vero mens est, magis desiderio, quam libidinis, etiam non possum adiuvare vos?(лат.) Кого вбити? Убий її! Забери душу! А краще спопели їх обох! Тільки знаєш... не думаю, що тепер тобі це допоможе! Якщо це справжні почуття, а не хтивість і потяг, то навіть я не можу тобі допомогти! - почула я жахливі слова Люцифера.

- Suus 'realiter quae tetra! Respice ad te Et venit ad me unus iam puerascens insigni ... levis es stantes in conspectu oculorum meorum est et acclinis! Flebilis es tu? Fili mi - Balthazar id commissurus non fueris, ut se? Quod idem est cum gloria mea. Dignitatis! Vos estis filii luciferi, et estote quasi mala pituita! (лат.) Це справді бридко! Поглянь на себе! Ти з'явився до мене в цьому жалюгідному вигляді... ти стоїш переді мною на колінах! Ти жалюгідний! Мій син - Бальтазар ніколи б не дозволив собі такого! У нього такий самий гонор, як у мене. Почуття гідності! Ти син Люцифера, а поводишся як шмаркач! - Виходив із себе Люцифер і з гидливістю поглядав на Деміана. Слова батька розлютили Деміана, він різко встав і змінився! Тепер перед Люцифером стояв злий злющий Бальтазар, і, здається, він зібрався піти. Люцифер усміхнувся, помітивши гнів сина.

Це справді бридко. Поки я тут страждаю за ним і ледве плекаю надію, на те що він буде моїм... Він приходить і принижується перед Люцифером, називаючи почуття до мене мерзотою? Ох і розлютив він мене цим. Я просто в ярості зараз. Раніше ніколи так сильно не злилася, але зараз все раптом по-іншому!

- Exspecta! Non est aliquis? Quia sentio quod aliquis post nos vigilantes! Почекай! Тут є ще хтось! Я відчуваю, що за нами хтось спостерігає! - несподівано стривожився Люцифер і став прислухатися, потім різко подивився в мій бік. Прокляття.

Він дивиться зараз прямо на мене! І мені здається, що він мене реально бачить зараз. Я дуже злякалася. Люцифер став змінюватися. Різко збільшуватися в розмірах, набуваючи страхітливого вигляду напівзвіра-напівлюдини з рогами і копитами, більше придивлятися я не хотіла, мені стало страшенно страшно, і я благала тільки про одне... Скоріше забратися звідти. Люцифер ставав розміром з будинок і продовжував рости, його величезна пазуриста рука майже мене торкнулася, я була в паніці. І тільки зараз почала рух.

- Subsisto?(лат)Стій! - видала щось на кшталт реву ця істота і торкнулася мене. Подряпала. Я закричала! Потім знову почала рух, і був він надто швидким. Я почала чути, як мене кликав Ангелос. Потім я розплющила очі й побачила його перед собою. Він прибіг на мій крик і зараз тримав мене за плечі, мабуть хотів, щоб я прокинулася... але знав би він, що я зовсім і не спала. Який жах! А мені ще й нервувати не можна. Яке нервувати? мені зараз реально випити хочеться, після побаченого!

- Сью! Сью! Що з тобою! З тобою все гаразд? - стурбовано дивиться на мене Ангелос, намагаючись зрозуміти, що зі мною було

- Здається, тепер так! - відповідаю я, а сама ще не до кінця прийшла до тями

- Ти так кричала! Тобі щось страшне наснилося? - уточнює він, яке до біса, наснилося!

- Бог мій! У тебе кров! - дивується він і відпускає мене, а сам дивиться на моє плече. Я так само злякалася крові й не соромлячись оголила те саме плече. Я навіть не відразу біль відчула, мабуть від шоку. І зараз була здивована побачити на своєму плечі слід від пазуристої подряпини, що зараз кровоточила.

- Боже мій, як це сталося? Де в тебе аптечка? - сполошився Ангелос, і я скерувала його у ванну за аптечкою. Але поки він бігав туди-сюди, кров перестала текти, рана почала пощипувати і свербіти. Анеглос намочив антисептиком ватний тампон і хотів прикласти його до рани, що кровоточить, але його рука завмерла у повітрі і я побачила його здивований погляд.

- Чортівня якась! - здивовано вимовив він. А я взяла дзеркало з шухляди і подивилася на рану через нього. Я в принципі припускала це, але все ж трохи здивувалася, коли рана на моїх очах почала затягуватися.

- Ангелосе, може ти мені поясниш, що зі мною відбувається? Мене лякає це... ти не уявляєш, що зі мною щойно було... якимось чином, через те, що я сильно забажала побачити Деміана... я наче перенеслася туди, до нього, у самісіньку глибину пекла, і застала їхню з батьком розмову. Сатана побачив мене і це його такий дотик до мене. - ділюся на емоціях я, а Ангелос дозволяє собі й сідає на край мого ліжка.

- Я не можу зрозуміти, що зі мною відбувається, звідки ці здібності. Мене все це лякає... Я не хотіла всього цього, краще б я померла... Але Деміан не зміг забрати мою душу, він сказав, що хтось тримав її міцно і він ледве не загинув від сяйва моєї душі... потім я зцілилася сама, а тепер ось це повторилося... Я зовсім не розумію, що мені тепер робити, особливо після того, що я почула... - гарячкувато наговорила я...

- У сенсі забрати душу? Він що вже намагався? - дивується Ангелос.

- Так, він попросив, і я добровільно хотіла віддати, бо втомилася мучитися... але нічого не вийшло тоді... він сказав, що щось утримувало мою душу і ледве його не вбило, а потім моє сяйво бла-бла-бла, набридло... пробач! - я була в розпачі. У мене почалася істерика, я не могла зупинити свої сльози. Ангелос притиснув мене до себе і міцно обійняв. Заспокійливо гладив рукою по волоссю і це допомагало. Я намагалася взяти себе в руки.

- Якщо чесно, то навіть не знаю, що тобі сказати... У мене є певне пояснення, але знов-таки, це моє особисте припущення... - почав Ангелос, - Хоч би якою була у вас із сином Сатани дитина, але вона буде дуже сильною... Я не знаю, скільки їй зараз, місяць-два? Але мені здається, що він уже має велику силу. Усі ці здібності в тебе, від нього. Вірніше, так він діє... через тебе. А тоді, коли ти хотіла віддати свою душу - це він не дозволив, не відпустив... бо йому потрібна мати, ви дуже пов'язані! Зараз ти для нього - це весь його світ! - серйозно заявляє Ангелос, а я рада хоч якомусь поясненню.

- Ангелосе, це якийсь жах! Моє життя стає дедалі лайновішим! Я тепер навіть померти спокійно не можу. Тепер я відповідаю за життя дитини і маю постаратися зробити все, що в моїх силах, щоб убезпечити її та виховати гідно, але я не уявляю, як це зробити в умовах, у яких зараз перебуваю, і з огляду на те, хто її батько!

- Згоден! І ситуація справді, як ти висловилася, лайно! - чітко сказав останнє слово Ангелос, і я в усі очі вилупилася на нього. Так несподівано було почути від нього саме це слово, навіть дико, я б так сказала.

- Ангелосе! Ти таку лайку дозволив собі? - суворо кажу я і хотіла протриматися до кінця фрази, але не втрималася, і реготнула раніше, мене від чогось дуже смішив зараз вираз його обличчя.

- Що? Я взагалі-то вже людина, мені багато чого можна! - усміхаючись відповів він.

- Сью, - раптом став серйозним він і узяв мою руку в свою, я так само перестала сміятися, - Я хотів спитати тебе... ця дитина... це так вийшло, чи ти справді хотіла цього? Я просто бачив вас з боку і мені здавалося, що це все його дурман на тебе діє! Я хочу, щоб ти знала, що ти мені не байдужа і я, як можу, намагаюся допомогти тобі! - щиро сказав Ангелос і дивився на мене такими очима, що мені хотілося провалитися під землю. Напевно, так виглядає надія в моїх очах, коли я дивлюся на Деміана.

Я іноді дивуюся, наскільки він наполегливий у тому, що намагається мені допомогти, і я бачу, що бажання в нього це щире. Мене пригнічує тільки те, що схоже, він до мене відчуває більше, ніж симпатію. Навіть не знаю, що сказати йому...

- На початку так і було, я просто не могла йому чинити опір, але потім сталося неможливе... я закохалася... І я готова була віддати йому все, щоб він не попросив... але тепер я вагітна, і це змінює все. - вирішила сказати правду і бачу знову ці сумні очі, цей згаслий погляд. Я просто хочу бути чесною з ним.

- Ти справді закохалася? Знаючи, хто він такий і якими діяннями займався? - дивується Ангелос.

- Ангелосе, ось що ти хочеш від мене почути? Думаєш, я зараз щаслива? Закохатися в сина Сатани і завагітніти від нього? Ти взагалі хоч уявляєш, як мені зараз? Чи ти вже забув, що мене, схоже, хочуть убити Ангели і Демони? Я взагалі дивуюся, як залишаюся при здоровому глузді з усією цією ситуацією! - обурююся я наприкінці.

- Гаразд, вибач! Я просто шокований. Мені дико чути таке. І я розчарований, бо мені здавалося, що я зможу пізнати з тобою кохання. - відверто говорить він зі мною. Я так і думала.

- Вибач. І дякую тобі за все. - злегка посміхаюся.

- Ти так говориш, ніби зібралася вже мене позбутися! Я все одно хочу допомогти тобі, чого б мені цього не коштувало, і я піду до кінця! - гордо заявляє він, а я йому ще раз дякую і він, знову побажавши мені на добраніч, залишає мене.

Я залишаюся наодинці зі своїми думками і намагаюся знову заснути. Сон мені зараз не завадить. Мені пощастило, і я змогла швидко заснути.

Прокинулася я знову в обід і була здивована, що Ангелос не став мене будити.