Раді Вас бачити!

Увечері Енджел попросив про зустріч, ніби відчував, що щось не так. Але я, як і раніше, не хочу нічого йому говорити....       

Ми знову з Енджелом провели весь вечір. Мені легко і добре з ним. Давно я не відчувала такі почуття. Пам'ятаю таке було у мене з Саймоном, коли ми тільки познайомилися. Я навіть почала посміхатися.

Я прекрасно пам'ятала про те, що Деміан сказав мені, але намагалася не надавати цьому значення. Адже з'являлося занадто багато запитань. Як він справді знайшов мене, чому з'явився в моєму житті. І найімовірніше його знайомство зі мною теж для якоїсь мети, це пригнічувало мене найбільше. Адже в моєму житті, до контракту, я не мала друзів і навіть елементарної підтримки від батьків. З контрактом у мене з'явилися друзі, але лише тому, що я так прописала в контракті, у реальному житті їх зі мною нічого не пов'язує, вони, можливо, й не впізнали б мене ніколи. Ну а Деміан... чортів демон-спокусник, потребує моєї душі... тепер ось Енджел, мені цікаво, що йому потрібно від мене. Якщо моя душа, то з цим він запізнився...

Так і хочеться поставити запитання, але я поки що мовчатиму, може, пізнавши його ближче, я зможу зрозуміти...

Сьогодні в мене був чудовий настрій, я зібрала всі свої заощадження і віддала їх на благодійність. Чесно, мені легше не стало, і я не відчувала втрату або жалю, що віддала гроші, тепер я точно знаю, що за півтора року ніякі гроші мені не допоможуть, це всього лише папірці, але вони здатні зараз зробити життя когось кращим. А я не пропаду... У всякому разі мені залишилося недовго. Тому потрібно спробувати відключитися і навчитися радіти дрібницям.

Як, наприклад, сьогодні, Енджел запросив мене на ковзанку. Я кататися не вмію, але думаю, у мене має легко вийти, адже я в минулому балерина...

Стояти на ковзанах мені вдалось одразу, а ось кататися не дуже, але хвилин за п'ять Енджел підхопив мене, і я, відчуваючи опору і підтримку, впевнено розтинала кригу. Мене трохи повело, і я ледве не впала, Енджел підхопив мене і притиснув до бортика, щоб ми не заважали іншим кататися, ми посміхалися один одному і так вийшло, що в якийсь момент, обличчя Енджела занадто близько опинилося до мого. Я припускала, до чого все йде, але не змогла ось так одразу вирішити для себе, хочу я цього поцілунку чи ні.

Енджел, розцінивши моє замішання  як те, що я не проти, наважився і поцілував мене. Не було ніякого печіння губ, всього лише легкий дотик, який переріс у глибокий поцілунок. Не скажу, що мені не сподобалося, але мені важко визнати самій собі, що мені бракує цього раптового болю опіку, який переростає в глибоке задоволення від поцілунку. Поцілунок демона ніколи не зрівняється зі звичайним поцілунком, і я сварила сама себе, що, цілуючись з Енджелом, думала про Деміана.

- Вибач, я просто подумав, що ти теж цього хочеш! Ти просто дуже сильно мені подобаєшся, Сью. - винувато посміхнувся мені Енджел, щойно ми перервалися, і я ніяково опустила очі.

- Нічого, ти теж подобаєшся мені Енджел. - сказала я чисту правду, адже це дійсно так. Після сказаних слів, мене не полишало відчуття, що на мене хтось дивиться, обернувшись, у натовпі я побачила знайоме обличчя. Як же він набрид, і не зрозуміло навіщо знову з'явився. Дивно було й те, що я не відчула його наближення, ніякого моторошного відчуття, як зазвичай, я бачила його здалеку, може в цьому причина. У будь-якому разі, гадаю, поки я не дізнаюся, що йому потрібно, він не зникне.

- Ти не проти, якщо ми на десять хвилин зробимо паузу, я хочу пити, - винувато посміхнулася я, і Енджел замість відповіді посміхнувся мені у відповідь і, взявши мене за руку, рушив зі мною на вихід із ковзанки. Мене залишив біля канапок і мені довелося замовити Енджелу сік, який продавали тільки на другому поверсі, а не тут поблизу, щоб його довше не було, а я нарешті дізналася, що моєму демону від мене знадобилося.

Щойно Енджел зник з поля зору, Деміан наче нізвідки виник переді мною. Але мене здивувало зараз те, що на відміну від минулих разів, коли він з'являвся, його, крім мене, ніхто більше не бачив. Зараз же всі дівчата навколо нас голови повивертали, заглядаючи на цього спокусника. Звісно, бути таким смертельно вродливим, не дивуюся такій реакції. Просто цікаво те, що бачу його на людях уперше.

- Вітаю, душе моя! - Деміан усміхаючись узяв мою руку і галантно поцілував тильний бік моєї долоньки. Сказати, що я була в шоці, це нічого не сказати. Озираюся на всі боки і бачу, як дівчата навколо на всі очі зараз витріщаються на Деміана. Чортів звабник.

- Треба ж, ти й так можеш? - дивуюся я, забираючи з його руки свою руку, Деміан, як і раніше, посміхається, дивлячись на мене. Але вирішив промовчати на моє запитання.

- Що тобі знову від мене треба? - звузивши брови, дивлюся на нього.

- Сподобався поцілунок? - усе в такій самій властивій йому манері ставить він мені запитання, яке мене зараз обурює, бо правду не хочу визнавати навіть для самої себе.

- Тебе це взагалі ніяк не стосується! Тобі що знову робити нічого? Як там справи, у пеклі? - обурююся я.

- О, там усе як завжди. Стабільно. Скоро питань таких ти ставити не будеш, сама знатимеш відповідь.

-Може вистачить мені нагадувати про це, бачиш, я намагаюся час, що лишився, прожити собі на втіху, намагаюся радіти дрібницям... хоча, тобі, напевно, цього не зрозуміти... Що тобі треба? - знову ставлю я запитання.

- Чому відразу не зрозуміти? Що я, на твою думку, камінь байдужий? - ставить він запитання і сам же на нього відповідає, - Ти помиляєшся, янголятко, я багато чого відчуваю, і найяскравіше це, звісно, задоволення, пристрасть, - це моє улюблене! - відповідає він... Хто б сумнівався, що саме ці почуття він ставить понад усе.

- Але найчастіше, звісно, я відчуваю лють, злість, тваринну агресію, і ще багато чого, що наповнює з верхом моє життя. 

Мені це зовсім не цікаво зараз, я все озираюся, боюся, що несподівано може з'явитися Енджел

- Може, ти відповіси вже, що тобі треба? Чому ніяк не можеш залишити мене в спокої, я просто не можу зрозуміти, чому сам син сатани так багато приділяє уваги моїй персоні? Невже в тебе справ інших немає?  Я ж уклала з тобою контракт і за півтора року моя душа буде твоєю, сиди і чекай, що тобі ще потрібно, чи ти все думаєш, як забрати в мене ще рік або всі півтора? - гніваюсь я і бачу як мої слова його розлютили.

- У контракті не сказано, що я не можу тобі являтися! - відповідає він мені і ще більше злить мене такою відповіддю, щойно я хочу висловити йому все, як він різко хапає мене за руку, притискає до себе і схиляється швидко до мого обличчя.

- Ти порівнювала наші поцілунки, хм? - підступно посміхаючись дивиться він на мене, і дивно те, що я не відчуваю звичного завмирання, я можу ворушитися, за бажання, але чомусь цього не роблю.

- Не твоя справа! - на автоматі відповідаю я зовсім тихо.

- Зараз подивимося! - шепоче він і повільно схилившись до моїх вуст цілує мене. Дідько, знову це, вже приємне, для мене, печіння вуст, яке переростає в запаморочливий поцілунок. Я отримую задоволення від такого поцілунку. Деміан міцніше притискає мене до себе, і я вимушено впираюся своїми долоньками йому в груди, але відчуваю, з боку ніхто не скаже, що я чиню опір. А я хіба пручаюся? Дідько, сама відповідаю, бо подобаються мені його поцілунки, і я насолоджуюся... отримую справжній кайф, коли відчуваю, що Деміан у поцілунку стає вимогливішим. Такий поцілунок геть зносить мені дах, я навіть забуваю, де я знаходжусь і те, що Енджел, напевно, мав уже повернутися.

Деміан, перериваючи поцілунок, ще разів шість, цілує мене коротким поцілунком і, посміхнувшись, повільно відсторонюється від мене.

- Я ще відвідаю тебе, душе моя! - посміхається мені наостанок Деміан і йде, приймаючи на свій рахунок захоплені погляди від дівчат. Я, неусвідомлено, теж проводжаю його поглядом.

Енджел якраз підійшов до мене і віддав мені куплений сік, щоправда, дуже дивно на мене дивився, я вже почала думати, що він бачив мене з Деміаном, але Енджел зараз мовчав, не знаю його мотивів, але вирішую вдавати, що нічого не сталося. Ми повертаємося на ковзанку. Тільки ось Енджел став раптом дуже нервовим. У мої очі він більше не дивиться і все частіше залишає мене без своєї підтримки на льоду. Щоправда, і катаюся я біля бортика, де має бути все безпечно.

Енджел залишив мене на мить, щоб самому зробити коло. А я скористалася часом, щоб подумати, що змусило Деміана знову з'явитися мені. Мене дивує і лякає його поведінка. А ще бісить те, що цей чортів демон ніяк не хоче залишити мене в спокої. Злюся подумки і не помічаю, як люди, що були недалеко від мене попереджали мене про небезпеку. Я пізно обернулася і побачила, як на мене летів такий самий недосвідчений  ковзаняр, як я. Це була дівчина і перелякана вона була більше, ніж я, хоча зараз вона на великій швидкості летіла прямо на мене.

Усе сталося надто швидко. Пам'ятаю тільки біль при зіткненні, а ще печіння на руці. Коли ми зіткнулися, дівчина збила мене з ніг, нас віднесло до центру ковзанки, де рухались на великій швидкості ті, хто вже добре катається. Так вийшло, що я буквально розпласталася на льоду, і один хлопець не зумівши загальмувати, бо їхав на великій швидкості, поранив мою руку.

Ох і крові було, вістрям ковзана мені розсікли руку, і я зараз сиділа в швидкій і мені перев'язували руку. Це добре, що вену не зачепили, хоча на це були всі шанси. Пару годин я провела в лікарні, мені зупинили кров і перев”язали, в принципі нічого страшного.

Енджел схвильований, весь цей час був зі мною, і мені була приємна його турбота і підтримка. Він якраз пішов домовлятися з лікарем, щоб мене відпустили додому. Я залишилася одна, сиділа біля кабінету і чекала його, як раптом відчула такий звичний уже для мене холодок за спиною. Біля мене тут же з'явився Деміан. Не скажу, що в нього був прям стурбований і схвильований вигляд, але він був серйозний.

- Що сталося, янголятко? - спокійно запитав він, і не було зараз глузливого тону, який так часто властивий йому.

- Невдало впала, - просто відповіла я, не надаючи цьому значення. З погляду Деміана було видно, що моя відповідь його не задовольнила. Він схопив мою хвору руку і буквально зірвав з мене пов'язку, завдаючи нестерпного болю при цьому. Я ледве стрималася, щоб не закричати на все горло, і щоб не розплакатися. Сльози стримати я все ж таки не змогла, як і вирвати свою руку в цього клятого демона, що зараз по живому здирав з мене ще й пов'язку з ліками, які наклали мені просто поверх рани.

- Відпусти! Мені боляче! - плачучи і намагаючись вирвати руку стала просити я цього козла, ніяке інше слово на думку не спадає зараз, а він почав уважно оглядати мій поріз. Рана знову почала кровоточити, і Деміану довелося тією ж пов'язкою витирати її, щоб щось там роздивитися...

- Так і знав! - зі злістю в голосі сказав він і майже заричав від злості, трохи забарившись, він приклав свою долоню прямо на відкриту рану, спершу я відчула біль, потім печіння, легке поколювання й увесь біль пішов. Усе так швидко відбувалося, що я не встигла обуритися.

Коли Деміан все ж відпустив мою руку, я побачила, що рани більше немає. Немає крові і навіть подряпин, наче нічого зі мною не відбувалося. Я на всі очі зараз розглядала місце, де хвилину тому була серйозна рана.

- Він зник! Поріз! - промовила я, але мої слова лише розсердили Деміана, і він встав.

- Так зник, і не тільки поріз! - зі злістю в голосі сказав він і я спочатку не зрозуміла, про що він. Як потім до мене дійшло. Саме на цій руці Деміан наносив заклинанням свій захист і так ставив мітку, поріз припав якраз по центру написів, і придивившись я помітила, як останні символи розчинилися і повністю зникли з моєї руки.

- Ой, вони зникли, літери що були навколо моєї кисті! - озвучую свої думки.

- Хто це був? Хто поранив тебе? Як це сталося? - я думаю, що запитує це він для уточнення.

- Це випадково вийшло! У мене дівчина врізалася і нас двох віднесло в середину ковзанки, ніхто не знав, що так може вийти.

- Я не вірю у випадковості, у моєму світі їх не існує. Це ви, люди, виправдовуєте такі моменти випадковістю, не знаючи справжню причину. На все є своє пояснення і твій поріз був зроблений спеціально. Тебе знайшли, душа моя. І захист мій прибрали спеціально, хтось теж полює на твою душу, - лякає він мене.

- Тоді постав свій захист знову, я ще хочу пожити... скільки мені там лишилося... - кажу я і простягаю свою руку, - Деміан хапає мене за руку і смикає на себе, притискає мене однією рукою до себе, не відпускаючи мою талію, а іншою хапає моє обличчя, пильно вдивляється в нього.

- Це вже не допоможе тобі, жадана моя. Тебе все одно знайдуть, як знайшли зараз. І я хочу знати хто це, тому  щойно ти відчуєш небезпеку, клич мене. Я розберуся з ним! - каже він мені, так само серйозно дивлячись у мої очі, мені важко думати, коли він на мене так дивиться, і наша поза надто тисне на мене... з'являється якесь заборонене почуття.

- Це що, ти вирішив мене приманкою зробити? А якщо мене вб'ють? Я не хочу боятися небезпеки на кожному розі! - обурююся я такому його рішенню.

- Зі мною ти в цілковитій безпеці. Повір, душе моя, я не допущу, щоб із тобою щось трапилося. Твоя душа належить тільки мені! Стежити за тобою цілодобово я не можу, тим паче, коли біля тебе ошивається цей янгол, - скривився Деміан від згадки про Енджела, - песика свого я залишити не можу... - а мене дивує його цей "песик", що я перебиваю його...

- Що ще за " песик"? - ставлю запитання, яке мене цікавить.

- Пекельний гончак, у вас стільки назв йому люди понавигадували... Цербер, Бергест, Діп, Грім... але суті це не змінює, всі бояться його і в нього є одна особливість. Аж надто вони смердять. Хоч і простому погляду її не розгледіти, але демони й ангели вмить відчують, якщо така буде поблизу, ... тому залишити свого песика охороняти тебе я не можу, а мені потрібно дізнатися, хто ще полюватиме за твоєю душею.

- Я все одно не хочу бути твоєю приманкою, це обурює мене. Зрештою, я просто боюся...- кажу я, опускаючи свій погляд, Деміан притискає мене до себе ще ближче наближаючись до моїх губ.

- Не бійся, просто поклич мене... ім'ям, що дане мені при народженні... - схиляється він до моїх вуст, і я напередодні поцілунку зараз дивлюся на його вуста.

- Душа моя...- шепоче він, і нарешті накриває мої вуста своїми. Знову приємне для мене печіння, його голос, його шепіт у моїй голові, а я насолоджуюся цим поцілунком. Відчуваю, як близько він притиснув мене до себе, як захоплено цілує мої вуста. Як глибоко я зараз відчуваю цей поцілунок. Ні, він ніколи не зрівняється ні з ким. Я прямо- таки згораю і танк від його вуст. Прокляття. Сама притискаюся ближче, тому що хочу цього сама...

- Сподіваюся, ти ще не забула моє ім'я? - відірвавшись від мене, ще раз, цілує мене наостанок і посміхаючись, розчиняється в просторі. Дідько, звісно, так можна забути про все на світі, не те, що ім'я. Не розумію тільки, навіщо він це робить? Повертаю голову і помічаю знову остовпілого Енджела. Дідько. Цього разу він усе бачив.

- Сью, ти ж знаєш, хто це був? - дивує він мене своїм запитанням. Буквально застав мене зненацька.

- Знаю..., - неголосно відповідаю я, - а ти знаєш? - тут же ставлю запитання своє, схоже, настав час поговорити на чистоту.

- Навіть краще, ніж ти думаєш! - звузивши брови, дивиться він на мене з докором, підходить ближче й опускає очі на мою руку. Не помічаючи там пов'язки, знову з докором на мене дивиться.

- Звідки ти знаєш, що я думаю? - також звузивши свої брови дивлюся на нього. Він деякий час мовчить.

- Ходімо, гадаю, час поговорити серйозно..., - хапає він мене за руку, що кілька хвилин тому була поранена, і тягне мене до виходу.