Раді Вас бачити!

Не помічаю, як швидко його сорочка на мені з силою розривається і скочується на підлогу, а Деміан нарешті торкається моїх грудей, я ледь не застогнала від задоволення.

Нас обох охоплює пристрасть і поцілунки Деміана опускаються все нижче. Незабаром він вустами торкається, по черзі, моїх сосків і з мене просто-таки вириваються стогони. Я прогинаюся в спині, щоб бути ближче до його гарячого дихання і ніжних губ. Сама присуваюся ближче і, схопивши його член, швидше направляю в себе. Ще голосніше стогну й отримую такі бажані поштовхи. Сильні грубі, але такі карколомні. Деміан з риком щоразу насаджує мене на свій член. І мені начхати на стільки він зараз грубий у цьому. Адже мені до біса добре. Вульгарні плескання доносяться до мене крізь власні стогони. Передчуваючи моє наближення до оргазму, Деміан сповільнився і знову притиснув мене до себе, поцілунками пестив мою шию і кілька його поштовхів були надто різкі й глибокі. Це був просто фантастичний оргазм.

 - Зараз, душе моя, ти так яскраво сяєш... ніколи раніше не бачив, щоб так сяяла душа. Ти така особлива! - я із затуманеним поглядом, після оргазму, слухаю Деміана і піддаюся на черговий його солодкий і пристрасний поцілунок.

- Я, мабуть, піду, інакше знову трахну тебе, янголятко... ти мене зараз провокуєш, так відкрито пожираєш мене своїм невинним поглядом. - усміхнувся він і поцілувавши мене наостанок зник, розчинившись у своєму пекельному полум'ї.

Я залишилася одна і стала приводити себе і свої думки до ладу після чергового ульотного сексу з демоном свого серця.

Минув тиждень. Мене здивувало, що ніхто не приходив за моєю душею. Я могла цілий день провести на вулиці. Навіть біля провулків ходила, але жодних демонів я не бачила. А робила я це спеціально. Я просто шукала привід, знову покликати Деміана. Мене накрило з головою цими довбаними почуттями. Я божеволіла. Я шалено хотіла бачити його, цілувати, відчувати. Він став моїм гріхом, моїм наркотиком... моєю безоднею. Я вже навіть не знаю, скільки мені залишилося жити на цьому світі, мої думки лише про нього. Довбане почуття кохання.

Я божеволіла наодинці зі своїми думками, тому вирішила відволіктися. Видзвонила Крістіну і була рада провести з нею час. Щоправда, довелося вигадувати чергову причину такої тривалої відсутності... Тільки ось зустріч із нею ще більше мене засмутила. Крістіна з Джеком знову хотіли поїхати в інший штат, хоча б просто на вихідні, але за дивним збігом обставин у Джека не вийшло з роботою, і вони знову нікуди не поїхали. Крістіна була дуже пригнічена, адже вона вже кілька років не може покинути наше місто.

 

 Раніше я не дуже замислювалася з цього приводу, але тепер я чітко усвідомлюю, що я є причиною, вірніше мій контракт, є причиною того, що мої друзі не можуть поїхати туди, куди їм хочеться. Кошмар. Що ж я за людина така. Зовсім не подумала, що контрактом я пов'язую чуже життя зі своїм. Не знаю, скільки мені залишилося вже тут, але я не хочу залишатися егоїсткою до кінця. Я довго думала, як вчинити, як виправити все, і випила сама пляшку вина...але без нього нічого не буде, тому...

- Бальтазаре, - неголосно сказала я, затамувавши подих, у передчутті побачити того, за ким зараз реально сохну. Це була реальна можливість знову побачити його. Я стояла біля вікна з келихом вина, і коли відчула, що більше не одна, розвернулася до свого демона обличчям. Переді мною одразу з'явився Деміан і його демонічної подоби я не побачила. Трясця, який же він гарний!

- Я чомусь так і думав, що ти покличеш мене не для того, щоб я усунув небезпеку. - Усміхнувся він і підійшов ближче, я усміхнулася йому у відповідь і ще раз відпила з келиха, тішить те, що він дивиться на мене з бажанням. Це я бачу по його очах. - Ти щось хотіла? - підійшов він ще ближче і сунув обидві руки в кишені джинсів, а я тим часом вмостилась на стіл. Схрестила ноги і сіла якомога розслабленіше. Знову посміхнулася, бо помітила його пожираючий погляд.

- Хотіла! - так і крутиться на язиці слово "тебе", але гадаю, що він це, і так, знає, - Хочу ще щось попросити в тебе! - відповідаю я, Деміан впирається задом в стіл навпроти мене і схрещує руки в себе на грудях

- Та-ак-так-так-так, це вже цікаво! Що ще знадобилося моєму янголятку і найцікавіше, що ще ти мені можеш запропонувати? - а мені самій цікаво, що я можу йому дати...

- Спочатку скажи, скільки мені залишилося? Я загубилася в часі...- Деміан довго посміхався, перш ніж відповісти.

- Взагалі-то ти й сама могла подивитися, ти так само, як і я, могла призвати контракт, - клацнув він пальцями і перед нами з'явився білий аркуш паперу,- і подивитися! - сказав він і буквально тицьнув на цифри в кінці нашого договору, вони підсвічувалися червоним світлом. Значить мені залишилося 4 з половиною місяці. Мамо, люба. Як швидко летить час! Куди поділися 10 років мого безтурботного життя.

- Ну так... я тебе уважно слухаю... - Деміан ще раз клацнув пальцями, контракт пропав, потім він підійшов до мене впритул, розставив руки з боків від мого тіла і нахилився до мене. Цей його погляд і він так близько до мене, хоч би зосередитися зараз.

- Мені не дає спокою контракт, точніше його наслідки... Я про Крістіну і Джека, вони прив'язані контрактом до мене і не можуть покинути місто. Я все думаю, що їхня доля, напевно, давно б склалася по-іншому, якби не я...- опустила я сумно свій погляд. Деміан торкнувся мого обличчя. Заправив пасмо волосся мені за вухо і цей жест мені здався таким інтимним. Я тут же підняла на нього свої очі. Він незмінно посміхався, дивлячись на мене. Бісів звабник.

- Совість замучила, янголятко? - хмикнув він, ніби це якась нісенітниця, - Звісно прив'язані... і, до речі, не тільки вони. Є ще кілька людей, яких ти буквально не помічаєш, але саме їхнє втручання зробило твоє життя таким, як ти хотіла, - я розширила від подиву очі. Ця новина ще більше засмутила мене... Я відвернула від Деміана своє обличчя.  Не могла дивитися як він посміхається, дивлячись на мене, адже йому не зрозуміти моїх почуттів.

- Це жахливо! - важко видихнула я, Деміан повернув до себе моє обличчя за підборіддя, така близькість зовсім дезорієнтувала мене. Почуття хтивості боролося зі здоровим глуздом.

- І що ж ти хочеш попросити, хм? - посміхнувся він і замовк на кілька секунд, - Хоча я здогадуюся... ти, напевно, хочеш, щоб я для них зробив те саме, що і для Саймона? - ще ширше усміхнувся він, а в мене не було слів зараз йому відповісти, адже я реально не знала, що йому запропонувати...

- Я б, може, й погодився на це, тільки от що ти можеш запропонувати мені? Твоя душа вже майже моя, ще чотири місяці, і вона буде в моїх руках, - знову посміхається він, потім швидко оглядає мене з голови до ніг, найдовше затримуючи свій погляд на надто короткій довжині моєї сукні.

- Хоча... не можу заперечувати того, що я знову скучив, душе моя. Я готовий зробити тобі, мабуть, найщедріший подарунок, який я будь-коли робив... Заберу в тебе три місяці, точніше твоє тіло... Ти проведеш ці земні три місяці у моєму ложі, душе моя, а я даруватиму нам обом задоволення. Тож це не пропозиція, а розкіш...- дивує він мене своїм нахабством. Мені б розлютитися зараз на його пропозицію, але я не можу заперечувати, що сама до чортиків цього хочу.

- Ти занадто самовпевнений! - все ж знаходжу в собі сили і фиркаю йому, знову відвертаю від нього своє обличчя, а Деміана забавляє така моя реакція.

- То ти згодна? - Деміан знову повертає на себе моє обличчя

- Звичайно згодна! - хмурюся я і з незадоволенням відповідаю, - ніби в мене є вибір...- бурчу собі під ніс

- Вибір є завжди, душе моя. І я радий, що ти погодилася! - Деміан ще раз клацає пальцями, відсторонюється від мене, і ми разом робимо те саме, що й під час угоди про Саймона. Якщо чесно, мені навіть на душі якось легше стало.

 

- Ну а тепер найголовніше, закріпимо угоду поцілунком? - Деміан ще раз клацає пальцями, і я не встигаю навіть наостанок вина відпити, хотіла це зробити, як Деміан в одну мить наблизився до мене, буквально вибив у мене з рук келих, навалився на мене і пристрасно поцілував, надто сильно обійняв мене, і я ніби в простір провалилася.

Як виявилося потім, Деміан просто перемістив нас у вже добре вивчену мною кімнату. Деміан одразу повалив мене на своє велике ліжко з чорними шовковими простирадлами. Показово повільно роздягнувся, щоб у мене слина потекла від вигляду його сексуального тіла, потім знову притиснув мене собою до ліжка. Впився поцілунком у мої вуста.

- Душе моя, як же мені важко визнавати щоразу, що я сумую за твоїми палкими поцілунками, - в одну мить Деміан роздягнув мене.

- Я покажу тобі світ розпусти, ми з тобою випробуємо все, і ти не посмієш мені заперечити на цьому ложі, ти сама поставила підпис, - посміхнувся Деміан перед тим, як знову впився в мої вуста поцілунком, і зі звірячим риком насадив мене на свій член, приносячи мені цим нереальний кайф.

 

Час тут практично непомітний. Тут неможливо зрозуміти, чи настав ранок... чи закінчився день. Мені здається, час тут зупиняється. Деміан сказав мені, перед тим як піти у своїх демонських справах, про те, що за два дні мої три земні місяці, за нашою з ним домовленістю, добіжать до кінця, а я навіть не зрозуміла, що минуло стільки часу!

Цей чортів демон буквально розвернув мою душу. Мені здається, що з ним у ліжку я спробувала все. Деміан і зв'язував мене, і пристібав наручниками, мені здається, що деякі його бажання були з розряду БДСМ. А те, що він робив зі мною своїм язиком, змушувало мене божеволіти і дико кричати від насолоди. Я почувалася зіркою порнофільму, адже ми з ним справді випробували все, навіть неможливе...

За весь цей час мені стало тільки гірше, і чесно, я чекаю вже кінця контракту, тому що зможу звільнитися... Звільнитися від цієї залежності, від почуттів. Тому що я втомилася воювати сама з собою. Одна моя частина лає себе саму за свою поведінку, за свої думки і приховані бажання, які Деміан витягує назовні, дозволяючи мені робити все, щоб я не захотіла, з ним. Величезне почуття провини гризе мене, але в той же час я була щаслива з ним весь цей час. Я дарувала ласку демону, дарувала своє кохання, хоч здається, він цього й не помітив... не зрозумів, що я віддала йому всю себе і зараз я знову чекаю на нього.

Привела свій зовнішній вигляд до ладу й одягла білу сукню, в якій він мене сюди забрав. Відійшла до його панорамного вікна, щоб подивитися своїми очима на пекло. Цікаво, про що він думає, дивлячись на ці руїни і на тих жахливих істот.

- Знаєш, душе моя, мені інколи здається, що ти відьма... - знову не почула його наближення і трішки смикнулася, Деміан притулився до моєї спини своїми грудьми, обійняв мене і повернув до себе, впився поцілунком в мої вуста, і я, наче наркоманка, мліла зараз від цього печіння губ, від поцілунку, від його язика і від того, що він робив зі мною, - Я ніколи раніше так багато не цілувався з людиною... твої вуста... так і ваблять мене знову поцілувати, це приємне припікання, як наркотик для мене.

- Твої вуста теж печуть, коли ти мене цілуєш? - дивуюся я, адже думала, що таке відбувається тільки зі мною.

- Ну-у, я відчуваю щось схоже на те, що ти зараз сказала, трохи замислившись, відповів він і злегка доторкнувся до моїх губ, я відчула легке оніміння губ буквально на секунду, ось таке відбувалося зі мною майже щоразу.

- Я думала, що тільки я відчуваю таке... - не приховуючи правди, відповіла йому як є, ще раз випробувавши ці незвичайні відчуття.

- Ось чому ти така особлива, душа моя. Мене навіть тягнути до тебе стало, що дивує мене... раніше ніколи я не відчував подібного. Деміан схопив мене за обидві половинки моєї задниці і з силою стиснув, потім рикнув і впився поцілунком у мої вуста.

Прокляття. Ну чому я так кохаю його? Чому наприкінці мого шляху, я буквально божеволію від нього. Бажання, щоб він зараз же оволодів мною, з'явилося в мене за лічені секунди, тільки від його дотику до моєї сідниці... це навіть ненормально.

Деміан притиснув мене до скла і вже підкинув на себе, як різко перервався, щось відбувалося, але я не одразу зрозуміла. Деміан намагався сховати мене за собою, але все сталося занадто швидко. Жахливий звук, що давить на вуха, повністю розбив скло. Мене і Деміана відкинуло на пристойну відстань. Я навіть не встигла обернутися, щоб зрозуміти, що відбувається, як відчула больовий, пазуристий дотик до своїх плечей. Мене швидко й жорстко схопили ці кігті й потягнули кудись. Біль був неймовірний. Кігті намертво впилися в мої плечі, і я зрозуміла, що мене утримувала якась величезна птаха, судячи з розмахів крил. Та й я перебувала в невагомості, а на вигляд тут дуже високо.

Я кричала не від переляку, а від болю. Мені здавалося, це страшною мукою... може, час настав і мене зараз тягнуть у саму глибину пекла?

Перемагаючи біль, я намагалася хоч щось розгледіти, і в мене це вийшло. Я побачила Бальтазара, що гнався за нами, хочеться думати, що за мною, але я прекрасно розумію, що скоріше за все за своєю душею, яка, і так, уже майже його. І як я могла закохатися в такого демона. Зараз бачу його справжню сутність. Величезні крила, якими він робить помахи, і обличчя, що викривлене в дикій люті й агресії... і все ж таки, це все не лякає і не відштовхує мене від нього. Я кохаю його, і навіть такий розгніваний Бальтазар мені не страшний.

Не знаю, скільки тривав цей болісний політ, але мені здавалося, що вже цілу вічність.  Допоки ми не почали летіти до якихось печер внизу. Це немов шлях до нижніх рівнів. Ми летіли в непроглядній темряві, і я не сильно здивувалася, що світилася. Я була єдиним світлом у цій непроглядній темряві. Потім я почала чути жахливі шепотіння, ревіння, крики, виття і ще багато незрозумілих звуків. Я сіпнулася від переляку, чим завдала собі ще більше болю, бо моєї ноги щось торкнулося... Це було жахливо. Я бачила силуети почорнілих душ, які зараз гналися за мною, моє світло справді вабило цих створінь. Їх були сотні... тисячі, всі вони наче стадо переслідували мене, а я благала тільки, щоб цей жахливий птах раптом не відпустив мене і не кинув десь тут.

Виття і крики переслідують мене вже досить довгий час і мені здається, що ми опускаємося все нижче і нижче... У цьому місці постійно долинає чийсь крик, до того ж моторошний. Місце страждань і мук загублених душ, і ті, хто переслідують мене зараз, просто жахливі... зловісні тіні, спотворені, понівечені тіла і обличчя, монстри і досі не бачені мною істоти, наводили на мене страх і жах. А найстрашніше було те, що тих, хто гнався за нами, ставало дедалі більше, та ще й цей жахливий птах тягнув мене все далі вглиб. Ой матусі. Як же я боюся. Де ж Деміан? Усі монстри для мене зараз на одне обличчя і розгледіти серед них Бальтазара я вже не могла.

Моїм тілом пройшлися мурашки, мені весь час здавалося, що до мене хтось доторкається. Хоча за фактом, це так і було. Монстрів і незрозумілих сутностей ставало дедалі більше. Вони тепер не тільки гналися за мною. Туди, куди ми летіли, їх було просто сила-силенна і не всі встигали відскакувати вбік, щоб птах зі мною пролетів далі. Багато хто ніби крізь мене пролітав і від того кров у жилах застигала, моє тіло сковував холод, жах, біль і страждання. Я буквально відчувала це все. Ой матусі...як же мені страшно...

Я почула, як птах, що тягнув мене, видав оглушливий писк і тіні попереду нас швидко розбігалися, даючи нам можливість пролетіти далі. Який жах. Ми опускаємося ще нижче...

Наступний рівень змусив застигнути в моїх жилах кров у буквальному сенсі цього слова. Не знаю, що було тут освітленням, але я ясно бачила, як усе навколо забруднене кров'ю. Кров... вона скрізь, і найстрашніше, це верески і стогони незрозумілих істот. Тут багато тіл... тіла... їх тут величезна кількість, ніби все це місце могила для них... стільки крові я у своєму житті не бачила...

Ми швидко пролетіли це місце і я навіть не встигла осмислити побачене, як птах ще раз видав виття. Цього разу ми довго спускалися вниз і мене здивувало, що ті, хто гнався за мною, такий довгий час, почали пропадати. Їх ставало дедалі менше, поки вони всі не зникли з моєї зони видимості. Я перестала бачити їх. Склалося враження, ніби ми з птахом залишилися самі.

А тим часом ми опустилися ще нижче. Я, в буквальному сенсі, стала замерзати. У мене похололо все тіло. Я майже перестала відчувати свої руки і ноги. Мені навіть здавалося, що я ось-ось знепритомнію, але ми раптом сповільнилися і, пролетівши черговий тунель униз, потрапили на новий рівень. Побачене знову здивувало мене, обстановка була схожа на те місце, де мешкає Бальтазар. Кілька зруйнованих будівель і щось на зразок храму виднілося попереду. Птах попрямував туди. Сповільнив свою швидкість і став опускатися нижче, підлетів до входу і, розчепивши свої пазуристі лапи від моїх плечей, відпустив мене. Я впала на землю, з відстані, напевно, двох метрів, гострий і нестерпний біль скував усе моє тіло. Я плакала, стогнала і кричала від цих відчуттів. Як же боляче, чорт забирай.

Птах видав рев і знову полетів, залишивши мене на землі, єдине, що я змогла зробити, це присісти спершись на коліна. З обох моїх плечей струменем скапувала кров. Рани були глибокі й до того ж надто болючі, я змусила себе відволіктися на щось інше, інакше зараз просто відключуся.

Стала озиратися і побачила щось на кшталт напівзруйнованого храму. Здивувало дуже те, що я побачила щось на кшталт трону. Тільки був він гігантських розмірів, і що наводило жах, зроблений він був із частин тіл і скелетів незрозумілих істот. Я можу припустити тільки одне. Що це крісло належить самому дияволу, і моторошно страшно від того, яких розмірів цей трон, значить той, хто сидить на ньому, просто величезних розмірів.

Сльози я не могла зупинити, все тіло боліло, особливо рани від пазурів тієї пташки, яка вже зникла з поля зору. Поки я намагалася роздивитись тут усе, знову відчула холод і попереду мене з'явились два чорні силуети, я не могла бачити обличчя цих людей, але ясніше за все виднілись красиві чорні крила. Тіла їх були приховані під темною мантією.

Найлогічніше було припустити, що це занепалі ангели, які наблизилися трохи ближче.

Кров буквально залила всю мою білу сукню і терпіти її було дедалі нестерпніше. Я не могла більше стримуватися і зі сльозами з мене виривалися больові стогони. Це якийсь жах. Ніколи не відчувала стільки болю, який раптом ще більше посилився. Світло, що я випромінювала, раптом засяяло набагато яскравіше. Мені самій воно буквально різало очі. Коли це сталося, ті два занепалих ангели вишкірилися на мене, заричали і кинулися до мене. Я подумала, що вони мене зараз розірвуть, як раптом страх і холод буквально скували моє тіло. Холод, що сковує душу, і морок пробрався до мене за спину. Я стала буквально задихатися, щось злісне, темне і жахливе стало наближатися до мене. Перше, що я побачила, це величезних розмірів тінь, яка буквально накрила мене з головою. Ця тінь змусила зупинитися занепалих, що майже дісталися до мене і все ж остаточно зупинитися їх змусило незрозуміле звернення до них.

Що здивувало мене, так це голос і мова, якою прозвучала ця фраза.