Раді Вас бачити!

Він знову усміхнувся і так само притягував до себе мою увагу. Він наблизився до мене ще ближче, і я завмерла на місці. Перестала чути звук поїзда, що наближається, наче всі звуки кудись випарувалися. Мені здавалося, що я в якомусь вакуумі, але озирнутися на всі боки я не могла, щось начебто сковувало моє тіло і не давало мені поворухнутися навіть пальцем руки. Я придивилася і зрозуміла, що чоловік досить молодий. Я б, навіть, назвала його хлопцем. Він, посміхаючись, став підходити до мене дедалі ближче й ближче, немов акула, що стереже свою жертву, він зробив коло навколо мене, водночас, продовжуючи посміхатися.

- Хто ви такий і, що вам треба? - наважуюся заговорити я першою.

- Я той, хто дасть тобі те, що ти хочеш, бажана моя! - його голос нібито двоївся, це налякало мене, а його наближення до мене знову обдало холодом по всьому моєму тілу.

- А мені вже нічого не потрібно, я хочу померти, і ви мене не зупините! - мої слова лише викликали ще більшу посмішку в нього.

- Знаю, ангел мій, тому-то я і тут! Я просто хочу зробити тобі пропозицію, від якої ти не зможеш відмовитися. Ніхто не зміг! Тим паче, коли я особисто її роблю... - цього разу його голос звучав не так страхітливо, а навіть був приємний моєму слуху. Він нібито думки мої читав.

- Що відбувається? Чому я не можу ворушитися? - ставлю я запитання, тому що як і раніше не чую жодних звуків, мені навіть здається, що ми з ним узагалі в іншому місці.

- Це  зараз зовсім не важливо, янголятко. - Усміхнувся він і підійшов до мене зовсім близько. Знову став навпроти мене, а мене вабить його таємничість. Ці його очі й усмішки, я не могла відвести від нього погляду. Немов прикута до місця, не могла відвести від нього очей.

- Раз вже ти зібралася померти, то дозволь зробити тобі щедру пропозицію. Я вирішу всі твої проблеми. Ти здійсниш свою мрію про балет, станеш відомою і будеш отримувати стільки грошей, скільки тобі захочеться. Не буде більше проблем із твоєю старою роботою, де ти винна грошей і до тебе несправедливо ставилися. Ніхто й не згадає про це. І я зроблю так, що років так, - задумався він на секунду, - гаразд, нехай буде десять, у тебе буде життя таке, яке ти забажаєш. За цей час здійсняться всі твої бажання і мрії. Крім смерті батька. Вже вибач! Він уже в тому місці, звідки дістати його я не можу, - зараз ця фраза, сказана ним, прозвучала для мене чомусь двозначно. Мені ця пропозиція здалася абсурдною. Ніхто не може зробити такого, просто клацнувши пальцями. Подумала я про себе і з недовірою подивилася на свого співрозмовника.

- Я можу! - просто відповів він, чим шокував і налякав мене не на жарт. Він прочитав мої думки чи що?

- Ти занадто голосно думаєш! - знову посміхнувся він. Але мені було анітрохи не смішно. Дивним було й те, що він усе про мене знав...

- Чому десять років? І що буде потім? - обдумавши почуте, запитала я.

- Гарне запитання, янголятко моє, - усміхнувся він, потім різко змінився в обличчі. Мені навіть знову здався ворожим його вираз обличчя. Колір його очей немов змінився. Мене до глибини душі  лякав його погляд.

- Десять років, бо це стандарт у таких питаннях. Хоча, можна й менше, - усміхнувся він, - А потім... потім прийде час розплати. Я заберу тебе з собою. Заберу те, що є тільки в тебе. Те, за чим я полював і, так терпляче чекав усі ці роки! Я заберу твою душу! Ти будеш належати мені! - я видала нервовий смішок, але лише на секунду, він, що серйозно? - упевненість у правдивості його слів мені додало те, що за спиною цього хлопця я побачила величезну чорну тінь і жах від побаченої картини вселив у мене страх.

- Ти не схожий на доброго чарівника і твої умови нагадують історії з фільмів жахів. Ти типу слуга диявола і зараз мені пропонуєш укласти контракт, після закінчення терміну якого, я помру? - усе ще не вірячи у свої слова, запитувала я. Але тут обличчя незнайомця, спотворилося і озлобилося. Мої слова дуже розлютили його. Він різко зірвався з місця і наблизив своє обличчя до мого впритул, при цьому я не бачила, щоб він робив кроки. Він нібито не відриваючись від землі різко опинився занадто близько до мене.

- Я не слуга Йому! - зі злістю і таким же подвійним тремтячим і страхітливим голосом, прокричав він, і з усією злістю подивився на мене. Я побачила вогонь у його очах. Стільки злості, стільки жаху і страху . Цей страх пробирав мене до кісток. Я нібито дивилася в очі самому дияволу. Напевно, він побачив страх у моїх очах, тому що за мить він знову посміхнувся і трохи від мене відійшов.

- Тоді, хто ти такий? - після нетривалого мовчання все-таки наважилася запитати я.

- Я? У мене багато імен! Як мене тільки не називають люди... але, гадаю, ти й сама здогадалася, хто я? - підступно усміхнувся він. Мене пробирав страх від моїх припущень.

- І як же тебе називають? - наполягаю я на своєму.

- Ти й так мене боїшся, ангеле мій. Варто мені назвати своє ім'я і ти побачиш мене в повній красі. Ти хочеш цього? - знову посміхнувся він і блиснув очима.

- Ти... ти... - не наважувалася сказати я. Мені було страшно озвучити це вголос.

- Сміливіше... сміливіше, люба... - він ніби знущався наді мною. Його оскал мені здався моторошним, страх пробирав мене до кісток.

- Ти... ти Люцифер? - майже пошепки вимовила я і в мене всередині все стислося. Його очі знову спалахнули вогнем від злоби і злості. Він знову розлютився від моїх слів і мені здавалося, що він мене зараз спопелить своїм поглядом.

- Як же я ненавиджу з ним свою схожість! Але ти майже вгадала. Я його син! І скоро всі забудуть його ім'я, всі знатимуть тільки мене!  - з гординею в голосі, сказав він і голосно засміявся. Навіть його сміх для мене був моторошним.

- Мені потрібна твоя душа! Вона найчистіша і найсвітліша. І я особисто прийшов за нею, а таке буває вкрай рідко. Тож тобі випала рідкісна можливість... ну... проси чого хочеш! - знову усміхнувся він. А я зараз не знала, що сказати... це не сон? Невже, все це правда і пекло, і рай існують?

- Існують! І досить про це! Ти хотіла накласти на себе руки... я даю тобі відтермінування на десять років, які ти проживеш так, як твоїй душі буде завгодно! Ну, так, що? - став підходити він до мене і посміхатися. Цього разу його усмішки мені подобалися, вони наштовхували мене на гріховні думки. Я раніше ніколи не дозволяла собі подібних думок про хлопців, але чим ближче він підходив до мене, чим більше дивився на мене своїми сліпучими очима, тим більше мої думки плуталися. Мене, як і раніше, приковував його погляд. Такі красиві очі й усмішка. Він страшенно гарний. Ніколи не бачила настільки красивого хлопця.

 

Він підійшов до мене зовсім близько, повільно зробив коло навколо мене, схилився до моєї шиї і доторкнувся до неї кінчиками своїх пальців, через що я відчула якесь досі незнайоме і незрозуміле почуття. І мені, це до біса сподобалося!

- Ти така невинна, ангеле мій... - схилився він до мого вушка і прошепотів, таким солодким голосом. Мені було зовсім не страшно, мені подобалося слухати його.

- Ти прекрасна! І це так несправедливо, що на твою душу впало стільки клопоту, - став нашіптувати він мені . У мене склалося таке враження, немов він був у моїй голові. Я чула лише його голос і мені хотілося погодитися з усім, що він запропонує. Рука плавно лягла на моє плече і моїм тілом пробігли мурашки від несподіваної ласки з його боку. Він дедалі більше затягував мене у свій вир. Я переставала думати, тому що  в голові звучав його голос. Розібрати, що він говорить, було неможливо, та мені й не хотілося чути його слова. Я хотіла слухати його голос. І хотіла, щоб він знову доторкнувся до мене. Я заплющила очі і немов падала в невідомість.

Але раптом я розплющила очі і ясно побачила його обличчя перед собою. Він майже торкався моїх вуст, але цього разу я взяла себе в руки і змогла нормально міркувати.

- І як мені називати тебе? - перше, що спало мені на думку. Моє запитання його спантеличило всього на кілька секунд, але потім він знову посміхнувся, приковуючи мій погляд до своїх губ.

- Тридцять земних років тому, цю оболонку народила жінка і нарекла її Деміаном. Це чергове прізвисько, яке я отримав, але, мабуть, найостанніше. Батько ж назвав мене по-іншому. У моєму теперішньому імені моя сила, і кожен, хто назве його, зможе побачити мене справжнього, - знову його очі немов яскравим полум'ям загорілися. Жахнуло мене те, що мене більше не лякав цей вогонь у його очах.

- Чи згодна ти, душа моя бажана, прожити ще десять років так, як хочеться тобі, а потім віддати мені те, що тобі вже зараз не потрібно? - він став вдивлятися в мої очі, простягаючи руку мені, і рука моя нібито сама потягнулася йому назустріч. Було щось дивне в цьому, нібито не я хотіла цього, а моє тіло саме прийняло рішення. І раптом я зрозуміла, що ось вона, та спокуса, про яку говориться... та спокуса і вибір, якому я зараз піддалася. Я знову почала згадувати все те, що з самого дитинства закладала в мою голову мати. Я завмерла в цей момент, моя рука зависла в повітрі.

- Ти все ще сумніваєшся, ангеле мій? - посміхнувся Деміан, так мені простіше його називати, своєю звабливою посмішкою, від якої мій розум немов затьмарився.

- Ти й далі хочеш вірити тому, хто перетворив твоє земне життя на пекло. Невже, ти недостатньо настраждалася, душе моя? Я даю тобі можливість нарешті прожити життя так, як ти цього хочеш, як ти цього гідна! - став умовляти мене він. Такі солодкі промови були в нього, але вся моя сутність нібито опиралася цьому. Я знала, що це неправильно, і що мені не можна його слухати. Мені важко було зібрати свої думки воєдино.

- Я бачу, як ти сумніваєшся, і ти маєш рацію, це тільки твій вибір. Я можу піти зараз, залишити тебе саму, де за хвилину до тебе наблизиться потяг. Ти будеш усе ще в тій ситуації, через яку зважилася на цей вчинок. Твого батька вже немає на землі і ти, як і раніше, винна гроші на своїй роботі. Усе це нікуди не зникне. Ти й далі залишишся сама. Нікому не потрібна, зі своїми проблемами. І ніхто, як і раніше, не допоможе тобі. - Я насупилася на його слова і прибрала свою руку. Дивно, що в той момент я могла нею володіти.

- Навіщо тобі моя душа? - запитала я.

- А тобі чи не все одно? Якби я зараз не прийшов, ти б наклала на себе руки, і твоя душа, і так, потрапила б у пекло. Ох, уже ці верховні закони, - злегка посміявся він.

- Тоді, я не розумію, яка тобі вигода від цієї угоди. Ти б і так отримав мою душу? - звузила я очі, дивлячись на нього з недовірою. Він занадто довго мовчав і я сама продовжила. - Ти щось мені не договорюєш! Сам син сатани прийшов до мене особисто укласти цей контракт. Хоча моя душа і так би потрапила до вас у пекло. Може, я і в розпачі, але я не дурна! - озвучую я свої думки і бачу, як мої слова виводять його з себе. Вогонь у його очах розгорівся і я перестала звертати на це увагу. Я чекала відповіді.

- Добре, я скажу тобі після того, як ми укладемо наш контракт, адже ти хочеш цього? - він різко наблизився до мене і спочатку я хотіла заперечити, але ці його чортові очі знову затуманили мій розум.

 

- Погоджуйся, ангеле мій. Десять років, того життя, якого ти гідна, - знову торкнувся він мого плеча, мурашки знову пробігли по всьому моєму тілу, мені подобалося це, - яке ти сама собі вибереш... - знову став нашіптувати мені це на вушко. Він говорив ще якісь слова, які були немов у моїй голові. Я не могла ніяк зосередитися. Пробувала відкривати й заплющувати очі, але бачила лише його обличчя.

- Погоджуйся, - шепотів він і голос його блукав з одного вушка в інше. Я не розуміла, як він це робить. Перестала бачити перед собою хоч щось. Була одна темрява переді мною, - погоджуйся... погоджуйся... погоджуйся... погоджуйся... - звучало в моїй голові.

- Досить із тебе цих страждань... ти гідна більшого... погоджуйся... - я не могла контролювати це. Коли я знову могла бачити його перед собою, то моя рука знову була простягнута до нього, мені залишилося лише доторкнутися до його руки.

- Що скажеш, янголятко? - я знову могла ясно бачити його перед собою, він стояв із тією самою посмішкою на губах і своїми звабливими очима дивився на мене.

- Десять років, я буду жити так, як я захочу, зможу стати балериною і заробляти багато грошей, а зараз моя проблема з роботою і з боргом може просто зникнути. Ти можеш це влаштувати? - мене від самого початку цікавило це питання, тому я поставила його.

- Усе, що завгодно, ангеле мій. Усе, що забажаєш, я для тебе влаштую! Усе це ми пропишемо в контракті. Десять років ти житимеш так, як сама цього захочеш, тільки потім - твоя душа буде моєю! - як заманливо звучали його слова. А я так втомилася ось так жити, працюючи і виживаючи, і зрештою таке життя привело мене сюди.

- Ти згодна? - простягнув він мені свою руку, а моя рука нібито сама простягнулася йому назустріч. Я була ще не до кінця впевнена у своєму рішенні, але щось ніби штовхало мене до цього рішення, причому дуже сильно. І мені хотілося цього, чинити опір було неможливо... а може, я просто не хотіла, бо була змучена...

- Так! - не впізнала я свій голос. Ніби й не я сказала. Але тут мою руку міцно обхопила рука Деміана, він стиснув її.

- Так буде так! - вискалився він, продовжуючи стискати мою руку. І наше рукостискання немов вогнем пропекло. Моя долоня страшенно пекла. Мені здавалося навіть, що шкіра горить. Жар від дотику його руки передався по всьому моєму тілу. Простір між нами змінився цілковитою темрявою.

Деміан вів мене, не відпускаючи моєї руки, я не бачила куди ступала. Мені здалося дивним, адже відчуття у мене були, немов наші руки склеєні. Я б, якби навіть і захотіла, то не змогла б прибрати свою руку.

Одна темрява, суцільна темрява і відчуття жаху, страху, страждань і мук. Що далі ми йшли, то сильнішими були мої відчуття. Мене все сильніше охоплював страх. Я ніколи в житті не була в такому моторошному місці. У мене складалося враження, що я зараз у пеклі.

- Ще ні, але ми зараз там будемо, пекло за цими дверима, - у Деміана знову змінився голос на зловісний і він ніби подвоювався. Мені ставало все страшніше. І знову, це відчуття, що він читає мої думки.

- Ти занадто голосно думаєш! - повторив він ще раз цю фразу таким голосом, що мене пробирає тремтіння. Мені так  страшно зараз.

- Не бійся, я не дам тебе в образу! - цей його голос ще більше наводить на мене жах. Хоча  чого я очікувала від сина сатани, страшно уявити його справжню форму.

- Перестань уже читати мої думки. Мені так ще страшніше! - прошу я його, і він лише посміхається на мої слова. Крізь суцільну темряву мені стали видні старовинні двері з аркою, які були всі описані старовинними незрозумілими мені літерами. Деміан відчинив двері, і я почула крики, жахливі звуки, що холодили мою душу, він зайшов першим і став мене тягнути за собою. Але я застрягла в отворі, вірніше  щось спочатку мене не пускало далі. Наші зчеплені руки знову стали палити мені руку, і я відчула, що нарешті можу ворушити пальцями руки, яку міцно стискав Деміан. Він насупився, став щось шепотіти собі під ніс, із силою тягнути мене на себе. Але нічого, як і раніше, не виходило.

Деміан в голос став говорити незрозумілі мені слова якоюсь старовинною мовою, потім, він подивився на мене своїми червоними очима.

- Скажи "voluntarie"! - серйозно подивився він на мене, я неголосно повторила це незрозуміле слово.

- Голосніше скажи! - знову цей подвійний і моторошний голос.

- "Voluntarie" - голосно повторила я і, в цей момент, Деміан різко смикнув мене на себе, і я втиснулася в його груди. Він усміхнувся і, сильніше стиснувши мою долоню, став іти зі мною далі. Величезний простір навколо нас був у червоному кольорі, незрозумілі мені руїни якогось старовинного міста, безліч моторошних голосів, які стали пробиратися в мою голову. Я побачила тіні навколо себе, стала придивлятися і жахнулася, страх скував моє тіло. Їх тут було сотні, тисячі, а може мільйони. Це і є пекло?

- Так! - голосно сказав Деміан і обернувся, тінь за ним, що з'явилася одразу, як пройшли крізь ті двері, тепер постійно була присутня. Ці крики немов в'їлися мені в голову, я почала губитися і зупинилася. Потім сталося щось зовсім дивне. Моє тіло раптом стало світитися. Світло виходило з мене, воно набирало сили і все яскравіше світило. Я вся світилася. Що це відбувається? Чому я вся свічуся?

- Ходімо швидше! - буквально з риком сказав Деміан і знову став тягнути мене за собою. Але яскраве світло не давало мені спокою, до того ж  навколо все більше згущувалися тіні. Всі вони стали наближатися до нас. А деяких я навіть, стала бачити. Мама дорога. Понівечені тіла незрозумілих істот, які колись були людьми, всі вони мали моторошний і страхітливий вигляд. Деякі були дуже близько до мене. Я запанікувала.

Кілька тіней буквально торкнулися мене, як раптом величезне чорне крило закрило мене. Тіні, що тягнулися до мене заволали, ніби їх кислотою ошпарили. А мене цікавило, звідки взявся цей мій порятунок. Боязко я підняла очі й побачила перед собою істоту дуже високого зросту з тілом людини, величезні червоні очі дивилися прямо мені в душу, а за спиною були ті самі величезні чорні крила. Він зі злістю дивився на мене, його ніздрі роздувалися від важкого дихання. Мене всю затрясло від страху. Переді мною зараз найімовірніше, була справжня форма сина сатани. Ой матусі! Демон, переді мною стояв справжній демон, диявол-спокусник. Матусі! На що я щойно погодилася...

Поки ми ось так стояли, кілька тіней знову потягнули до мене свої кігті. Демон розправив свої величезні крила й одним із них, наче купол створюючи, вкрив мене, а іншим замахнувся, й тіні, що хотіли торкнутися мене, зникли з жахливими вигуками та звуками. Демон став голосно вимовляти слова незрозумілі мені такою ж незрозумілою мені і, найімовірніше, старовинною мовою, при цьому, розмахуючи крилами.

Поки я тряслася від страху, моєї руки знову торкнулася гаряча долоня, що вмить обпекла мені шкіру. Демон знову прийняв оболонку Деміана і мені так  стало набагато спокійніше, хоча хіба можна бути тут спокійною. Не кажучи більше ні слова, він знову потягнув мене за собою. Мені було страшно до нестями.

 

 

voluntarie(лат.) - добровільно йду