Раді Вас бачити!

Я не знаю скільки минуло часу, тут важко сказати конкретно хоч про щось, але ми все-таки дійшли до якогось будинку. Придивившись, я була шокована, побачивши багатоповерховий будинок, що нагадує бізнес-центр. Коли ми зайшли всередину, я здивувалася ще більше. Тут було багато людей у чорних костюмах, ось тільки обличчя їх розгледіти було неможливо. Ми з Деміаном зайшли в ліфт і піднялися на останній поверх. На ще більший мій подив, ми потрапили в його кабінет, просто-таки величезних розмірів. У кінці кабінету було величезне панорамне вікно на всю стіну. По середині кабінету стояв стіл і всього один стілець навпроти. Деміан нарешті відпустив мою руку, і я одразу ж хотіла потерти долоню, думала на ній будуть якісь рани. Але моя рука була ціла. До слова, в ногах болю я теж не відчувала, при цьому, я не звернула на це належної уваги.

- На контракт ти вже погодилася, а значить половина справи вже зроблена. Залишилося скласти його умови, - до цього демона, не можу називати його інакше після побаченого, знову повернувся його грайливий настрій, він усміхнувся мені своєю привабливою посмішкою і подивився на мене своїми яскраво синіми, здавалося, бездонними очима.

Потім  клацнув пальцями і переді мною на столі з'явився старовинний пом'ятий аркуш паперу.

- Ну,  вперед, янголятко. Ось, зараз я буду твоїм чарівником. Говори, чого бажаєш... - усміхнувся він і сів на край столу, наполовину звісивши ноги. Поводився він надто буденно, ніби переді мною не син самого диявола, а звичайний хлопець. Але, зізнатися чесно, це дало мені можливість хоч трохи розслабитися. Я стала обмірковувати свої бажання і перше озвучила моментально.

- Ти..., і ніхто інший, більше не зможеш читати мої думки! - серйозно заявила я, як раптом на моїх очах звідки не візьмись з'явилося перо. Записало кілька незрозумілих, на перший погляд, слів і зависло в повітрі. Усі слова були записані червоною фарбою, і я боюся припустити, що це кров. Я почала придивлятися і від чогось, саме цей текст, я прекрасно зрозуміла, хоч і записаний він був такою самою старовинною мовою. Тут була записана фраза сказана мною дослівно! Я знову була здивована.

- Зроблено! - Деміан клацнув пальцями і усміхаючись подивився на мене.

- І що, бажання в мене тільки три? Раз ти мій чарівник? - уточнила я, на мої слова знову з'явилася ця до біса чарівна посмішка.

- Я набагато крутіший за чарівника, душе моя, - назвав мене так, і в мене всередині все похололо від усвідомлення того, що мені відведено всього десять років на життя, яке я захочу. Деміан довго мружився і дивився на мене, потім голосно засміявся.

- Чорт забирай. Це навіть цікаво, не чути зараз те, про що ти думаєш. - Схрестив він руки на грудях.

- Завтра я хочу прокинутися відомою балериною, хочу танцювати краще за всіх у світі, щоб це приносило мені не тільки задоволення, а й гроші. - чітко проговорила я і не стала соромитися своїх бажань. Уже пізно відступати...

Щойно я закінчила говорити, перо одразу ж почало виводити на аркуші ієрогліфи, які я також розуміла, слово в слово сказане мною.  - Деміан продовжував посміхатися. Потім знову клацнув пальцями.

- І що? Я завтра буду вже відомою балериною, ніякого болю в ногах і сорому. Усе в мене буде виходити? - для уточнення запитую я.

- Звичайно, душе моя. Ти будеш краще за всіх танцювати! - підтвердив він.

- Добре, тоді не хочу ще ніяких проблем зі свого старого життя, ніяких боргів і небажаних знайомих, - подумала я про тих відморозків, що ледь не зґвалтували мене. - Перо знову почало виводити на аркуші ієрогліфи, і я тільки зараз звернула увагу, що коли перо пише на аркуші, очі Деміана яскраво червоного кольору стають. Перо зависло в повітрі й очі його набули колишнього відтінку.

- Продовжуй, янголятко, - киває він мені, і я замислилася, не одразу вирішила озвучити це вголос, але все ж...

- Хочу мати хороших друзів, нехай на десять років, але я хочу, щоб вони в мене були, а ще... ще хочу, щоб у мене був хлопець, - зніяковіла я, - гарний, добрий, лагідний, турботливий, щоб кохав мене й подобався мені та моїм друзям! - Несміливо озвучую я, помічаючи, як перо все це пише, не одразу наважуюсь подивитись на Деміана, він ще краще, як і раніше, посміхається і ніби з насмішкою дивиться на мене зараз. Я насупилася.

- Ви люди такі передбачувані, і всі хочете одного й того ж. Але ти не звертай уваги, говори, чи це все? - підняв він запитально брову і наступне своє бажання я ніяк не наважувалася озвучити, мені було соромно...

- Слухай, янголятко мій, я вже думки твої читати не можу, але бачу, що ти ще не все сказала, досить м'ятися, говори вже. - З цікавістю він дивиться на мене, а я, набравшись сміливості, озвучую своє найпотаємніше.

- Хочу не боятися першого сексу. - Озвучую я і бачу як Деміан усміхнувся, оголивши свої зуби, поки перо старанно виводило сказане мною на папері.

- Душа моя, з цим ти можеш звернутися безпосередньо до мене. - Почав підходити до мене Деміан і буквально одразу опинився занадто близько до мого обличчя.- Давай викреслимо цей пункт із контракту. Зі мною ти не будеш нічого боятися. Тобі до нестями сподобається, це я тобі обіцяю. - Знову його очі діяли на мене як гіпноз, цього разу його рука опинилася на моїй талії, і він притиснув мене до себе. Незрозуміле хтиве почуття стало зароджуватися в мені, викликаючи гріховні бажання. Деміан схилився до моєї шиї й обпалив її своїм гарячим диханням, але навіть це здалося мені ласкою. І зараз він усе ближче рухався рукою до моїх грудей, я знову ніби завмерла, не могла поворухнутися. Рука неухильно повзла до моїх грудей, залишаючи мурашки за собою, і мені захотілося відчути, що буде далі, адже ніхто мене так ще не торкався... крім тих відморозків... Так! Стоп! Увесь дурман наче вивітрився з моєї голови, коли я розплющила очі, губи Деміана вже майже торкалися моїх. Мамо, люба. Чортів демон-спокусник... Я миттю спробувала відштовхнути його від себе і, на мій превеликий подив, у мене це вийшло.

Він відступив від мене на кілька кроків і, як завжди, посміхався мені своєю підступною посмішкою.

- Ні, вже, дякую. Не хочу, щоб мій перший раз був із сином сатани! Я хочу нормальних стосунків! - останню фразу я сказала чітко і голосніше, ніж зазвичай.

- Це теж записати? - я кивнула і він, пирхнувши, відвернувся, але перо все записало.

- Що ще? - схоже, я трохи збила його настрій, Деміан більше не посміхався, а я на деякий час замовкла, обдумуючи все те, що сказала, і що хотілося б.

- Що ще тобі потрібно для щасливого і безтурботного життя на ці десять років? - Став підганяти він мене, а я зараз подумала про маму.

- Моя мама, - неголосно озвучила я, - я хочу...- але тут Деміан перебив мене.

- Щодо мами одразу попереджаю, ламати її волю, щоб вона робила, що хочеш ти, я не можу. Вона фанатична у своєму віруванні.

- Значить ти не все можеш? - Я просто запитала, але мої слова його розлютили.

- Ні, я можу. Але ти готова до того, що мені доведеться з нею зробити? Створити ситуації, через які вона робитиме вибір потрібний мені, для того щоб вона робила те, що хочеш ти?! - Зі злістю в голосі озвучив він, і я запнулася.

- І ще, до речі, сподіваюся, ти про дитину не замислювалася? По-перше, тим, хто уклав контракт, її просто не вдасться зачати, а якщо це і станеться, з чиєїсь милості, то немає сенсу. У твоєму випадку конкретно, душа твоєї дитини буде також належати мені, тому що ти вже належиш мені. Зазвичай ніхто не прирікає на таке своє чадо. - ошелешує він мене. Я, звісно, не встигла замислитися про це, але гадаю, що з часом у мене могли б з'явитися такі думки. Може це й на краще, що Деміан зараз мені все розповів.

Я мовчала, обдумуючи все сказане ним і мною напередодні, Деміан знову порушив цю тишу.

- Якщо це все, то, мабуть, занадто мізерно для такого мого улову. Але мені так навіть краще. Я ставлю крапку? - уточнює він і підходить ближче до аркуша з пером, бере його в руку і вичікувально дивиться на мене. А я розумію зараз, що мені потрібно більше часу, щоб усе добре обміркувати, може, я буду потім шкодувати, що не сказала цього.

- Це все що спало мені на думку так швидко, але я все ж хочу попросити, залишити ще одне бажання за мною! - з надією кажу я і бачу, як Деміан насупився.

- Це не за правилами, такого ніхто й ніколи не робив, та я й не чув, щоб хоч хтось хотів такого. Але ти надто бажаний трофей, тому я згоден на це. Деміан нахилився до аркуша і наступний пункт став писати сам.

- Я уточнив, що твоє бажання ніяк не зможе вплинути на те, щоб цей контракт скасувати. Після закінчення терміну, ти все одно віддаси мені свою душу, і навіть цей, ще не написаний тобою пункт, не зможе нічого змінити. - Пояснив він те, що записав. Я з цікавістю подивилася на ієрогліфи і прочитала те, про що він мені сказав. Поки що все було так як він сказав.

- Якщо це все, тоді йди сюди і постав свій підпис! - покликав він мене і простягнув мені дивний предмет, невелику кулю, у центрі якої стирчала голка. Я не відразу зрозуміла, що це таке. Деміан закотив очі, типу я повинна була все зрозуміти. Але я, як і раніше, дивилася на нього з широко розплющеними очима.

- Що тут незрозумілого? Просто вколи свій пальчик і притисни його до паперу, ось тут. - Вказав він місце в кінці аркуша. Я зробила все, як він сказав, моя кров одразу ж увібралася в аркуш паперу, не залишаючи за собою жодного сліду.

- Ось і все! Душа моя! - вискалився він, дивлячись на мене, а я мало не забула про своє запитання.

- Почекай, ти обіцяв розповісти, навіщо тобі контракт зі мною, якщо моя душа і так би потрапила сюди після самогубства.

- А це... ну гаразд, ти все одно скоро станеш моєю... - погодився він, - Якби ти просто наклала на себе руки, твоя душа потрапила б сюди і нею володів би мій батько, але мені потрібна твоя душа, я хочу повалити його. Твоя душа мені здорово в цьому допоможе. Тому я готовий ще почекати, адже ти того варта, ангел мій. Тепер, за ось цим документом, твоя душа належить мені, і ніхто вже нічого не зможе змінити’ - шокує він мене, і я не дивуюся його гордині, це в них спадкове, напевно. Але думати про це особливо не хочу зараз...

- Тепер найголовніше... зараз я зроблю тобі трохи боляче, я маю поставити свою печатку на тобі, адже твоя душа належить мені, швидко промовив він, і я не встигла зреагувати, як він схопив мою руку й витягнув мою долоню, з-за його спини раптом з'явилося одне чорне крило, перо крила різко попрямувало до мене, а я злякано позадкувала назад, але Деміан не дав мені зробити й кроку, він знову якимось способом знерухомив мене. Моє тіло мені не підкорялося.

Деміан витягнув мою долоню і перо крила вкололо мою руку у верхній частині долоні. Місце уколу різко обпекло мені руку, я скрикнула і на очах моїх з'явилися сльози, біль був нестерпним. Мені здавалося, цей вогонь спалить зараз мене зсередини. Я відчувала його під шкірою. Не встигла я відійти від цього болю, як без попередження, Деміан оголив моє плече і доторкнувся своєю рукою до оголеної ділянки мого тіла. Я відчула, як щось темне пробиралося в мене. Усе моє нутро чинило опір, але ця темрява опускалася дедалі глибше в мене, аж поки, здавалося, не торкнулася душі. Щось сталося в цей момент. Усе навколо стало білим, замість Деміана я знову побачила демона, величезне створіння, на вигляд три метри зросту, що мало людську форму. Демон кривився і кричав, мені навіть здавалося, що моє світло зараз завдавало йому болю, я чула його ревіння і його обличчя спотворювалося від гніву і болю упереміш. Очі все ясніше горіли вогнем. Вигляд усе це мало моторошний, але мені чомусь зараз було не страшно. Біле світло навколо мене наче зігрівало і заспокоювало мене і, вперше за весь час, я почувалася в безпеці і в спокої.

- Imbribus abscondam a te oculos meos, - буквально проревів демон і світло почало тьмяніти, аж поки й зовсім не зникло. Демон знову набув форми Деміана. Щоправда вигляд він мав блідий. Я не встигла поставити запитання, як Деміан знову швидко підійшов до мене і знову простягнув до мого плеча руку. Нині його рука ніби крижана була, і від його дотику мені стало також холодно. Потім знову почався цей незрозумілий для мене біль. Мені палило тіло його дотиком. Знову почуття жаху наповнило мене. Щось чорне і таке погане спрямувалося все глибше, до моєї душі. Буквально відчувала холодний дотик руки до моєї душі. Світло знову наповнило всю мене. Цього разу його світіння відкинуло Деміана від мене на кілька метрів. Переді мною знову стояв цей страшний демон, його затяті очі горіли вогнем і злістю. Але мене це абсолютно не чіпало зараз. Світло було моїм захистом.

- Imbribus abscondam a te oculos meos - подвійним голосом проревів демон і світло знову стало тьмяніти. Деміан знову став підходити до мене, але цього разу я швидше зорієнтувалася.

- Стій! Що ти робиш? Навіщо? - поставила я запитання, і він зупинився, зі злістю глянув на мене.

- Я маю поставити мітку на душі, що вона мені належить тепер! - буквально виплюнув мені

- Не треба, будь ласка! Мені це не подобається! - прошу його

- Твоя душа тепер належить мені, і я хочу поставити мітку! - ніби виплюнув ці слова Деміан і знову колючим різким рухом торкнувся мого плеча, за секунду проникаючи до моєї душі. Цього разу я начебто інтуїтивно сама чинила опір цьому, і цього разу Деміан, на подобу демона, відлетів майже одразу від мене на дуже велику відстань. Він встиг торкнутися мене і цей дотик для мене самої був надто болючим. На демоні з кожним разом було все більше каліцтв. Мабуть, йому це приносило більше шкоди, ніж мені.

- Зупинись! Ти ж бачиш, у тебе зараз це не вийде зробити... - Прошу його, він все такий же зосереджений, - мені теж боляче від цього. Ти про таке не попереджав! - наполягаю я і Деміан нарешті відступає.

Раптом мені стали дедалі ясніше доноситися звуки ззовні, я інтуїтивно повернула голову до вікна і жахнулася. До нашої будівлі стали наближатися жахливі істоти, їхню кількість неможливо було порахувати, вони немов чорна хмара заповнювали вільний простір. Мені ставало страшно від такої картини, що вони були все ближче. Деміан побачив куди я дивлюся і впритул підійшов до вікна.

- Що відбувається? - порушила я мовчання.

- Твоє світло привабило їх. Кожен бажає володіти твоєю душею. Вони йдуть сюди за тобою... Тому потрібна моя печатка, тепер ти розумієш? - Розвернувся він до мене і серйозно подивився. Але я не готова була знову терпіти цей біль.

- Але я відчуваю, що в тебе це зробити не вийде...- ділюся я з ним своїми відчуттями. Деміан мовчить якийсь час, про щось розмірковуючи, потім таким же серйозним поглядом дивиться. Потім знову підходить до мене, без пояснень знову бере мою руку і, заплющивши очі, починає щось шепотіти. Голос знову жахливий і здвоєний. Це моторошно. Але тут Деміан різко відкриває очі, які, до речі, горять яскраво червоним світлом, що наводить ще більше жаху, і моє зап'ястя знову пече. Я ледве терплю цей біль, хоча минає кілька секунд і біль стає нестерпним. Складається враження, що розпечений ніж зараз щось робить із моїм зап'ястям. Не знаю скільки часу минуло, але, коли біль припинився, я опустила очі на руку, і побачила, що навколо зап'ястя з'явилися старовинні символи і розписані в такому стилі, що нагадують намальований браслет. Виглядало як татуювання.

- Це сховає тебе від усіх. Ніхто не зможе розгледіти тобі в те, що тепер належить мені, - повідомляє він, що поставив мені черговий знак, а мене це вже розлютило.

- Може досить ставити на мені мітки, ніби я річ якась. Коли вже почнеться це моє життя, за яке я заплачу своєю душею? -                                                           обурююся я, схрещуючи руки на грудях.

- Та просто зараз! - близько підійшов до мене Деміан, торкнувся мого чола, і я різко відключилася. Останнє, що я пам'ятаю, це темрява і як я провалююся в безодню.

 

Imbribus abscondam a te oculos meos(лат.) - світло душі сховайся з очей