Раді Вас бачити!

Ми перемістилися до мене додому, Деміан мовчав деякий час і також не відривав свого погляду від моїх очей. Потім нахилився і легенько доторкнувся до моїх вуст своїми.

- Я радий, що ти обрала мене! Ти зробила все правильно, душе моя! Адже ти належиш мені і це безглуздо від мене бігати. Я все одно знайду тебе або ти покличеш мене, коли тобі загрожуватиме небезпека, як було минулого разу. - ще раз він схилився до моїх вуст і поцілував мене. Відірвався від моїх губ і з серйозним обличчям кудись відвів свій погляд, мабуть, щось відбувалося в нього там, або я не знаю, що ще припустити.

- Мені пора, але ти знаєш, що робити в разі чого! - усміхнувся він мені і знову зник. От ти чорт, він весь час вислизає від мене.

Я залишилася наодинці зі своїми думками, в яких я, як завжди, не могла розібратися. Вірніше, зі своїм життям.

Наступного дня Ангелос зателефонував мені і попросив про зустріч. Я не хотіла зараз бачити його і не розуміла, що він ще від мене хоче, але він сказав, що хоче мене де з ким познайомити, а саму зустріч призначив на завтра. Мені вже просто цікаво, з ким він мене хоче познайомити. Я погодилася, адже знала кого кликати в разі чого.

Перед тим як лягати спати, мене не покидало погане передчуття. Давненько зі мною не було такого.

Прокинулася я серед ночі і більше заснути я не могла. Не знаю, що сталося зі мною, але саме в цей момент мені захотілося все ще раз обдумати й обміркувати. Мене мучили сумніви. Я немов розділялася надвоє. Щось немов мучило мене. Ці переживання тиснули на мене. І я все ж зрозуміла найголовніше. Що так не можна. Не можна піддаватися цьому демону спокуснику. Так, я кохаю. Кохаю демона, який ніколи не зрозуміє цього почуття. Він ніколи не зможе покохати мене, бо це просто неможливо.

Я ніколи не зможу змиритися з тим, що він син сатани, і з тим, яку роль він відіграє в долі людства. Скільки людей він знищив, убив, довів і вимучив, і я навіть не знаю, чим він займається у себе там, у Пеклі.

До мене немов зараз дійшло, який вибір я зробила вчора. Що на мене чекає попереду? Тільки те, що він забере моє життя і душу. Як взагалі можна кохати демона, саме формулювання цієї фрази просто неможливе.

І взагалі, до чого я скотилася, що навіть пекло мене не лякає зараз, я вже була там і не раз. Але думаю, що я бачила лише малу частину і вже точно не ту, де відбувається найжахливіше...

Нехай кохаю, але так тривати більше не може. Я всю ніч про це думала. І я немов на дві частини розривалася, мені хотілося бути з Деміаном. Саме з Деміаном, але я прекрасно розуміла, що Деміан це всього лише оболонка демона. І кохання до нього, це моє покарання за все, що я зробила.

Я повинна хоча б спробувати врятуватися від цієї долі. Так і скажу Ангелосу, попрошу в нього допомоги. Тільки б він не відвернувся від мене.

Проспала всього годину, потім поспішила до Ангелоса, хотіла встигнути поговорити з ним до зустрічі з тими, з ким він хоче познайомити мене.

Ангелос! - цього разу я сама кинулася до нього і притулилася. Я була рада тому, що він мене не відштовхнув, а обійняв у відповідь.

- Ангелосе, ти пробач мене! Мені потрібна твоя допомога. Я хочу, щоб ти допоміг мені, будь ласка, прошу. Я на все згодна! - з благанням в очах дивлюся на нього і бачу, як він дивиться на мене зі співчуттям.

- Я радий, що ти нарешті зрозуміла, як правильно вчинити, і я обіцяю тобі, що зроблю все, що зможу. Я радий, що ти зрозуміла це зараз, тим більше що ті, з ким я хочу тебе познайомити, можуть допомогти тобі. - у мене одразу ж виникло запитання.

- Ходімо! Зараз сама все зрозумієш! - надихнувся він і потягнув мене за собою. Ми добиралися десь пів години. Я майже дороги не запам'ятала. Опинилися біля покинутого будинку і пробралися всередину. Ангелос завів мене у велику простору кімнату на другому поверсі занедбаної будівлі і нарешті відпустив мою руку.

- Зараз я попрошу тебе зібрати всю свою віру і сказати їм усе те, що ти сказала мені! - сказав Ангелос і заплющив очі, став нашіптувати на незрозумілій для мене мові слова, і буквально відразу щось стало відбуватися.

Яскраве біле світло стало сліпити мені очі, я ще деякий час не могла дивитися нормально. Намагалася розплющити очі, але світло було настільки яскравим, що розгледіти хоч щось навіть через примружені очі було неможливо, і я весь час прикривала очі рукою, хоч це не дуже допомагало.

 

Через якийсь час, чи то світло стало не таким яскравим, чи то я звикла, але я стала бачити силуети. Зараз я дивилася на Ангелоса і не могла відвести від нього погляд. Яким же прекрасним він був. Я так підозрюю, що це його справжня форма. Біле волосся вільно обрамляє його обличчя і, як і раніше, дістає до самих плечей. З одягу на ньому якесь біле, довге вбрання, і дуже сильно привертає увагу його напівпрозорі білі крила. Він прекрасний. Просто очей не відвести. Але від чогось його обличчя насуплене. Він про щось розмовляє з іще двома істотами, істотами, бо розгледіти й почути їх мені було не дано. І Ангелос спілкувався з ними якоюсь своєю мовою, до мене долинали лише незрозумілі звуки. А єдине, що я могла розгледіти у цих двох - це крила вражаючих розмірів. Їхній силует я змогла розглянути.

Вони спілкувалися якийсь час і, по-моєму вони сказали щось неприємне Ангелосу, тому що він увесь час обурювався, і за рухами його тіла було видно, як він із чимось не згоден був.

- Сью! - Ангелос продовжував обурюватися і в ході свого спілкування різко повернувся до мене, - Скажи це! Скажи те, що мені говорила. Адже ти хочеш прощення? І ти просиш допомоги? - з надією глянув він на мене.

- Я молю про прощення! Прошу, допоможіть мені! - щиро звернулася я до тих двох істот, розгледіти яких я так і не могла, бо світло, що виходило з них, просто сліпило очі.

- Ні! Я прошу! Бога молю! Дайте їй шанс! - ця фраза мене сильно насторожила, я зробила інтуїтивно крок назад. Почула незрозумілі звуки, що послужили відповіддю Ангелосу, і після цього Ангелос кинувся до мене. Його тут же відкинуло білою хвилею від мене на пристойну відстань. Два білих силуети попрямували в мій бік. Я стала задкувати назад.

- Ангелос! Що відбувається? - із тремтінням у голосі запитала я, не відводячи свого погляду від білого силуету, що наближався до мене.

- Вони кажуть, що для тебе є тільки один шлях до порятунку! - невидима сила скувала все моє тіло, білий силует наблизився до мене і мені довелося заплющити очі, тому що світло різало мені до болю очі.

- Я не розумію, що я маю зробити? Що їм від мене потрібно! - мені не сподобалося те, що я не можу рухатися, як це було в першу мою зустріч із Деміаном. Ангелоса тримав один із цих двох істот, але я бачила, як він намагався звільнитися.

- Я намагався їх переконати, але вони бачать лише один вихід для твого порятунку і для того, щоб твоя душа не дісталася синові сатани. - крикнув мені Ангелос, а мені все більше це стало не подобатися. Ці істоти знову почали перемовлятися з Ангелосом і схоже їхня розмова була занадто емоційною, Ангелос схоже наполягав на своєму і був не згоден з їхнім рішенням.

- Ангелосе, що вони кажуть?  - із завмиранням у серці запитую я

- Вони хочуть очистити тебе і твою душу просто зараз...- озвучує він

- Просять сказати тобі, що якщо ти справді прагнеш прощення і хочеш врятувати цю душу, то ти маєш довіритися їм зараз і не чинитимеш опір...- каже Ангелос, а я не одразу розумію, але білий силует наблизився до мене впритул і приклав до мене на груди долоньку.

- Я вірю, що є інший спосіб, але мене ніхто не слухає... тож пробач мені! - каже Ангелос наостанок. Білий силует, що утримував його весь час, щось проговорив своєю мовою, Ангелос заплющив очі й майже впав на землю, потім просто розчинився в повітрі.

- Куди він подівся? - озвучую я свої думки, але мене різко перебиває дотик чогось теплого до моїх грудей. Спочатку відчуття спокою, тепла і добра переповнює мене, потім з'являється колючий біль, який з кожною секундою все посилюється і посилюється. Приємне відчуття на початку змінюється на тягнучий біль у ділянці серця, що посилюється з кожною секундою дедалі більше й більше.

Минула ще мить, і я абсолютно точно зрозуміла, що відбувається. Вони вирішили забрати мою душу. І я знаю, що зараз її не гідна, але не таким же методом.

Ой матусі. Як же боляче. Ніж моя доля - померти від руки вищої істоти від насильно відібраної душі?

Біль став нестерпним, я кричала на все горло і мій голос здається захрип. Біле світло струменіло з мене в різні боки. Я відчувала, як моя душа вислизає від мене. Небесну істоту, що робила зараз це зі мною, здається, зовсім не турбувало те, який нестерпний біль зараз я відчуваю. І зараз моя грань між добром і злом стерлася остаточно, бо душа майже покинула мене.

- Бальтазаре! - ледь ворушачи губами пробурмотіла я і почала заплющувати очі, біль полишав мене і світло перед моїми очима почало тьмяніти.

 

 

Незрозумілі спалахи світла були в мене перед очима. Єдине, що я зрозуміла, це те, що свідомість знову повернулася до мене. Але очі відкрити я все ще не могла. До моєї свідомості долинали якісь незрозумілі звуки.

Чутливість поверталася до мого тіла і коли я з горем навпіл змогла розплющити очі, то трохи злякалася. Моє тіло було в невагомості, і я абсолютно точно була зараз у пеклі. Безпомилково впізнаю цю місцевість. Вдалося покрутити головою і подивитися, що взагалі відбувається зі мною. Я рухалася, немов ширяла над землею, і рухалася я за знайомим напрямком.

Я почала приходити до тями і тепер почула поруч із собою важке дихання демона. Повернула голову і жахнулася. Йому добряче дісталося. Уперше бачу його в такому стані. Одне крило надірване, інше зламане в кількох місцях. На його тілі є порізи й обличчя в крові. Від того таке дихання. Я довго придивлялася до нього і знову здивувалася, коли помітила, що одне крило, найбільше пошкоджене, почало зростатися. Він сам відновлювався. Це капець...і як такого вбити? Хоча мені це навіщо?

Поки я ширяла над землею і все ближче наближалися до вже знайомої для мене будівлі, я намагалася все осмислити. Ангели й демони... усім потрібна лише моя душа, і всім їм наплювати на моє життя, в якому я сама заплуталася. Мене до глибини душі вразив вчинок цих небесних істот. З якою жорстокістю у мене просто-таки видирали мою душу... я б ніколи не подумала, що вони здатні на таке. У мене завжди було зовсім інше уявлення про ангелів, архангелів і Бога. Якщо Бог всюдисущий, то як він допустив таке... Хоча, після всього того, що зі мною трапилося, мене ніби підштовхнули до Деміана. Він хоча б пообіцяв, що не зробить мені боляче, коли контракт закінчиться. Нехай це буде так.

Я й не помітила, як ми піднялися на останній поверх. Демон повернувся в образ Деміана, значить майже залікував свої рани. Обличчя Деміана було все ще в синцях. Моє тіло м'яко приземлилося на ліжко, і я заплющила очі, сон ніби оволодів мною. Я відключилася.

Прокинулася я в тій самій кімнаті й у такому самому положенні. Щоправда почувалася бадьоро. Озирнувшись, побачила попереду фігуру Деміана. Він стояв по пояс роздягнений і весь час дивився через панорамне вікно вниз, на свої володіння, точніше, напевно, поки що володіння його батька.

Прийняла сидяче положення, і простирадло скотилося вниз. Дивно, як навіть найменший шурхіт був чутний Деміану, що він одразу ж обернувся. Побачив мене і з серйозним обличчям став підходити до мене. Присів біля мене на ліжко, і так само задумливо витріщився на мене, ні слова не кажучи. А я тим часом роздивлялася його. Мені вперше було видно його голий торс, і я здивувалася тому, що практично все його тіло було пошматоване. Стільки порізів, шрамів, мабуть, його не раз намагалися вбити... Рани його швидко загоюються, ось і зараз невеликий поріз залишився над губою, але просто на моїх очах він повільно гоївся.

- Чому ти так пізно покликала мене? Я ледве встиг... вони майже забрали твою душу і мені її довелося забирати з боєм. Мені добряче дісталося, бо поява архангела з вартовими була для мене несподіванкою.

- Вартовими? Хіба їх було не двоє? - дивуюся я почутому.

- Вартових було близько десяти, ти, напевно, це вже не побачила... Давненько я не брав участі в подібних сутичках...- серйозно сказав він.

- Я не очікувала просто, що вони зможуть так вчинити..., я думала, що вони не такі..., я думала..., - запнулася, але Деміан мене перебив.

- Що? Що зможеш врятуватися від мене? Від нашого контракту? - Деміан рикнув і встав, - Дурненька! Я думав ти вже все зрозуміла! Тобі не сховатися від мене. Ти мені належиш, ясно? - повільно ходою підійшов він до ліжка і знову сів біля мене. Я довго не наважувалася подивитися в його очі, але я буквально відчувала його погляд на собі, тож підняла свою голову і мою увагу привернув поріз, що майже зник, над його верхньою губою. Я не втрималася і торкнулася його, Деміан дозволив мені такий дотик до себе.

- У тебе завжди так? Будь-яке твоє поранення затягується? - цікавлюся я і проводжу пальцем по вустах, Деміан перехоплює мою руку і навалюється на мене своїм тілом, змусивши мене тим самим знову прийняти лежаче положення.

- Не завжди! - просто відповів він і посміхнувся. Він повністю придавив моє тіло до ліжка.

 

- Тепер нам ніхто не завадить! - шепоче він мені у вуста перед тим, як пристрасно поцілувати мене. А я, як і останнім часом, не чиню опір, а навпаки з такою ж віддачею цілую його. Тільки цього разу все ніби по-іншому. Спритні руки Деміана одразу роздягнули мене й доторкнулися до оголених грудей. Мені вже не вистачало повітря через такий поцілунок, і немов відчуваючи це, Деміан почав пестити вустами мою шию. Похіть охопила мене всю. Моє тіло все було як ерогенна зона. Будь-який дотик приносив мені невимовне задоволення. Я хотіла його. Як ніколи раніше. Сама розсунула ноги й обійняла. Несамовито бажала відчути його всередині.

 Цього разу все було надто швидким, Деміан відчувши, що я також хочу цього, ніби озвірів. Я чула, як з нього виривалися незрозумілі мені звуки, коли він стискав мої груди і сідниці, він немов ще більше заводив себе. А я вже не могла дочекатися найголовнішого.