Раді Вас бачити!

- З твоєю душею, янголятко, не все так просто... після смерті вона однаково належатиме батькові, так уже вийшло... але я обіцяю тобі, що зроблю все, щоб прожила ти повноцінне життя, а вмираючи, душу твою в батька спробую забрати... але це так, плани на майбутнє... - більш-менш, терпимо, я промовчала, натякаючи, що чекаю на продовження... Як там кажуть, оприлюдніть увесь список, будь ласка.

- З приводу Деоніса, тут усе складно... мені довелося зв'язати його сили цією угодою. Батько, як і раніше, боїться, що я можу використати його силу проти нього, хоч і запевняв мене, що його вбити неможливо... Та все ж, може, так і краще, у Деоніса буде нормальне, людське життя, я подумав, ти, напевно, цього хотіла... Та знову ж таки, неможливо, навіть угодою, стримувати ту силу, що нині захована в Деонісі, його треба готувати й пояснювати, що настане час, і він стане сильним, а вже межу між добром і злом пояснюватимеш йому сама. Мою позицію ти знаєш. Мене виховував Люцифер і я не думаю, що ти будеш рада тому, чого я зможу навчити Деоніса.

- За кілька днів, він буде звичайним немовлям і нічим не відрізнятиметься від інших земних дітей... - озвучив він відповідь на запитання, яке тільки збиралася поставити.

- І коли ця сила в ньому може прокинутися? - знайшлася я

- Років так 15-20 у тебе точно є... А якщо пощастить, то може і до тридцяти... Якось так... - Деміан важко зітхнув і замовк. Я обмірковувала його слова, але відчувала, що це ще не все...

- Це ж, напевно, не все? - озвучую свою здогадку.

- Ні, не все.

- Ну так?

Деміан важко зітхнув і встав швидко змінюватись, однієї важливої деталі в його зовнішності не вистачало, я намагалася зрозуміти, що, поки не здивувалася...

- Крила? Твої крила... їх більше немає! - збуджено озвучила я, а Бальтазар прийняв образ Деміана і знову сів біля мене. Бачу, що цей пункт його, напевно, дуже пригнічував.

- Так, батько відібрав мої крила, я більше не зможу ними скористатися для захисту і польотів, але це нічого. Я не перестав від цього бути собою...хоча...

- Що ще?

- Багато чого я більше не можу зробити, просто клацнувши пальцями, як це було раніше, і взагалі це все не важливо. Зараз найголовніше це ти і Деоніс. У вас почнеться нове життя, повірте, я заплатив багатьом, щоб воно у вас було. Ти будеш виховувати сина, ростити його на землі, він буде ходити в школу, коледж, або що вони там зазвичай роблять, будеш жити як звичайна людина, що ще тобі потрібно для щастя! - подивився він на мене, а я навіть не роздумуючи, буквально тієї ж секунди йому відповіла...

- Ти! Мені потрібен ти! - озвучую це і дивлюся на свого коханого. А він ніби здивований почути таке. Зволікає буквально кілька секунд, потім нахиляється і різко притягує мене до себе, цілує. Цілує так пристрасно, гаряче і захопливо... Ні, ніколи його поцілунки не перестануть бути настільки запальними. Я відповідаю йому з тим самим вогником усередині. Також обпалюючи своїм диханням, від того наш поцілунок стає таким чарівним.

- Я кохаю тебе, Деміане! - щойно він трохи відсторонився від мене, одразу кажу настільки очевидні речі.

- Знаю, янголятко. - посміхається він і встає, - мені час... - уже сумно посміхається він.

- Куди? Ти хіба не залишишся з нами? - щиро засмучуюсь я, хоча я підозрювала, що так буде

- Ні, не можу... Це все та ціна, яку мені ще буде потрібно заплатити... Та й не зміг би я залишитися. Не вмію я бути простою людиною. Я все ще демон, і мої обов'язки, як сина Люцифера, від мене нікуди не поділися, насправді, робота моя в рази збільшилася...

- Ти ж не кинеш Деоніса? І мене? - вже трохи тихіше сказала я, - Ти ж будеш приходити? - з надією запитала я, відповіддю мені була його до біса спокуслива посмішка і червоні очі, що так хтиво зараз на мене дивилися. Усередині мене з новою силою розпалювалося полум'я бажання, його чортові очі вже одного разу звели мене з розуму, і варто йому тільки на мене так подивитись, як я спалахую з новою силою.

ЕПІЛОГ

Минуло шість років.

Поки Деоніс спускався з гірки, ми з Еббі уважно стежили за малюком, у ньому було надто багато енергії, і за секунду він міг уже бути зовсім в іншому місці. Нам удвох з Еббі часом було важко за ним встежити, але що поробиш, адже він далеко не звичайна дитина.

Минуло вже п'ять днів, як я не бачилася з цим чортовим демоном. Я з глузду з'їжджала, як нудьгувала. До того ж, він мав з'явитися ще вчора. Деоніс його дуже чекав. Мені навіть здається, що свого батька він любить більше, ніж мене.

Деміан зараз став дедалі частіше на довше пропадати, як він сказав мені, то зараз займається брудними справами батька, все намагається повернути свої крила... Тому то й бачимося зараз ми  раз на тиждень.

Я все намагалася розгледіти такий знайомий силует і вже важко зітхнула з розчаруванням, коли, випадково повернувши голову в протилежний бік від майданчика, побачила Деміана. Крона дерева добре приховувала його фігуру. Я насилу могла розгледіти його очі, а зараз сонце зайшло за хмари, і я чітко бачила його блискучу, хитру посмішку і чортові червоні очі. Шепнула кілька слів Еббі, щоб вона зараз була вдвічі уважнішою з Деонісом, а сама майже побігла до Деміана. Адже варто тільки Деонісу побачити, що мене немає, він одразу зрозуміє, що його батько тут, і кине все, побіжить додому. Тож я стрімголов біжу до свого демона, щоб хоча б на десять хвилин залишитися з ним наодинці.

Щойно я наблизилася до Деміана, як він розчинився у своєму полум'ї і зник. Я розлютилася, не бажаючи зараз гратися з ним. І я навіть знаю де він є. Таке роблю не часто, але зараз моє бажання було занадто сильним. Заплющивши очі, я в одну мить перенеслася в наш дім. Деміан уже чекав на мене, спершись на одвірок зі схрещеними на грудях руками

- А хтось обіцяв при людях таке не робити? - з глузуванням каже він.

- А ти обіцяв бути вчора! - з претензією вимовляю йому і, підійшовши ближче, тикаю в його груди пальчиком. Його явно забавляє моя злість, він спокусливо посміхається і, перехопивши мою руку, різко розвертає мене, штовхнувши до стіни. Тулиться до мене всім тілом, але я протестую, зображуючи злість.

- Не зараз, Деміане. Деоніс зараз буде тут! - обурено кажу йому, а сама невідривно дивлюся на його вуста.

- Але його поки що немає, а я страшенно хочу тебе, душе моя. Я та-а-ак скучив! - знову посміхається і цілує. Я навіть не встигаю нічого заперечити. Спритні руки стискають груди й попу, я вся згораю від бажання. Хочу його шалено, тому сама закидаю свою ногу на нього. Підхопивши її, він різко штовхається в мене, і ми обидва видаємо стогони. Трясця, як же я плавлюся від його рухів. Мені цього не вистачає, завжди не вистачає його. Його сила і пристрасть завжди поглинає мене з головою, швидкі сильні поштовхи і цей приємний вузол внизу живота, що от-от дасть мені змогу відчути це неймовірне відчуття наповненості і задоволення.

Деміан з риком кінчає слідом, але виходити з мене він схоже не збирається, я з причмокуванням розриваю наш поцілунок, і мій коханий, і схоже незадоволений демон дивиться на мене з нерозумінням.

- Янголятко, ти ж знаєш, як мені тебе не вистачає! Мені весь час мало тебе. Хочу тебе шалено. Я не можу задовольнити свій апетит на тебе. Ти ж знаєш його масштаби? - знову ця чортова спокуслива посмішка, від якої все всередині заводитися по новій. Як же я бажаю його. Бажаю його всього...

- Знаю, Деміане... у тебе він нескінченний... ми це вже перевіряли. Я була в тебе три місяці, і навіть тоді ти казав, що ще не наситився... - шепочу йому у вуста, а сама тим часом ледь-ледь відстороняю трохи від себе Деміана, щоб встигнути хоча б заправитися...

- Звісно не наситився! Тому що це неможливо. Ти бісова відьма, немов прив'язала мене до себе! - усміхається він і знову цілує мене, штовхає до тієї самої стіни й цілує так, що захоплює подих.

Наш настрій швидко збивається, коли двері в кімнату з силою відчиняються і б'ються об стіну, а потім дзвінкий голосок радісно кричить.

- Тату! - за секунду Деоніс долає відстань і біжить до батька, міцно обіймаючи його. Благо, Деміан встиг заправитися, і зараз присів навпочіпки, міцніше притискаючи до себе сина.

- Тату, ти обіцяв бути вчора! Так не чесно, чому мама першою дізнається, що ти повернувся? - смішно дується наш син, а Деміан, підхопивши його на руки, одразу йде з ним в іншу кімнату, щось пояснюючи. Малюк із захопленням дивиться на батька. І все. Мене, на той час, поки Деміан із Діонісом, для сина не існує. Деоніс у буквальному сенсі не відстає від Деміана, вони дуже багато часу проводять разом, і коли настає той момент, що Діоніса для Деміана стає занадто багато, Деміан його присипає своїми демонічними штучками. Ох і сваримося ми з ним тоді. Я лаю його й обурююся, що з сином так робити не можна, я ж так не роблю, хоч зазвичай із ним проводжу цілий день і що мені з ним дуже складно. Демонічний характер прослизає в пустощах, і іноді навіть не знаю, як карати його за його проступки, щоб він такого більше не робив. І це йому всього шість років.

Ось так я і живу. Деміан кілька днів на тиждень проводить із нами і, як я говорила, Деоніс його обожнює. Мені весь час мало Деміана, я бачу його не так часто, як би хотілося, але, тим не менш, він є в моєму житті, і я щаслива тому, що маю. Я знаю і бачу, як Деміан мене любить, але бувають моменти, коли мене охоплює депресія. Хочеться нормального життя, як у всіх людей, щоб Деміан був поруч щодня. Але я знаю, що це неможливо... Заради свого ж спокою я не питаю в Деміана, чим він займається в себе в пеклі, що він має робити за угодою, яку уклав заради нас. І про яке нормальне життя взагалі можна говорити, якщо Деміан був і залишився сином Люцифера. Я просто стала якоюсь мірою егоїсткою, але радію тому, що маю, і щаслива тим дням, які я проводжу зі своїм демоном. А може вся справа в крові, яку кілька днів переливав мені Деміан... Я стала набагато простіше до всього ставитися. Я рідко можу поспівчувати комусь, і спочатку мене це лякало, тому що навіть свою рідну матір я зненавиділа, за те, як вона зі мною обійшлася і що востаннє мені говорила.

 

Але це було на початку... коли я ще переживала з цього приводу, зараз же такого немає. У мене, до речі, з'явилися деякі здібності... я все ще без проблем розумію мову демонів, і можу переміщатися з місця на місце за лічені секунди, як це робить Деміан. Це все, що я дізналася і чим користувалася. Решта мені не цікава, та й якщо чесно, я просто не хочу знати. Моє життя зосереджене на Діонісі та Деміані... Якось так. Ось такий ось вийшов у мене щасливий кінець. Хоча щасливий він теж напевно тільки для мене,і це, напевно, далеко не кінець!

КІНЕЦЬ