Раді Вас бачити!

Деміан широко розплющив очі від почутого і, помітивши руку на моєму животі, стурбовано подивився на мене, підійшов і теж спробував прикласти руку до мене на живіт, але тут сталося щось дивне. Деміана, немов вибуховою хвилею відкинуло від мене, а я точно знала, що все це витівки малюка, але ж це було майже моїм бажанням, щоб хоч якось наваляти йому.

- Що за чортівня? - Деміан швидко піднявся з підлоги і сердито свердлив мене поглядом.

- Це не я! Коли ти вже зрозумієш, що я кажу тобі правду?! - засмучено висловилася я.

- Цього просто не може бути і все! - уперся він і все.

- Добре, ти все ще бачиш моє світло? Подивися на мене зараз так, як ти вмієш! Я хочу знати, що ти бачиш! - схрестила я руки на грудях, зачепивши живіт, знову здивувалася і знову поклала на нього руку. Прийняла іншу позу, трохи випинаючи живіт для зручності. Я зараз набагато краще відчуваю дитину, схоже, це місце на неї позитивно впливає, хоча й свіжого повітря не вистачає...

Деміан пильно дивився на мене ось уже кілька хвилин, нічого не говорив, але всі його емоції на обличчі говорили лише про те, що він про щось серйозно думає.

- Я все ще не можу читати твої думки! - перше, що сказав він.

- Контракт розірвано, а з ним і всі наші угоди... але я, як і раніше, не можу почути твої думки. - Тобто його тільки це зараз хвилює?

- Ти краще скажи, що мені робити? За мною архангел з'явився і янголи, вони хотіли мене вбити, а ще демони... Я кликала тебе, але ти немов не чув мене весь цей час! - останнє речення вимовляю з претензією... - але Деміан ніби не чує моїх слів, він наче прикаяний дивиться зараз на мій живіт. Дійшло нарешті?

Бачу, що зараз відповіді від нього не доб'юся, тому просто мовчу й чекаю, коли він заговорить. Але за хвилини три він відходить до вікна і впирається руками у вікно, опускає голову вниз і за деякий час знову повертається до мене.

- Я просто не можу зрозуміти, як таке можливо, янголятко! - А я вперше замилувалася його яскраво синіми, а не червоними очима, які у світлі його кімнати блищали. Мені набридло стояти, і я присіла на ліжко, ногою рушила пляшечку із залишками чорної рідини в ній, що напередодні вживав мій коханий. Гидливо відсунула його ногою вбік і сіла зручніше.

- Думаєш, я знаю? Ти взагалі казав, що це неможливо. Це ти запевнив мене, що я не завагітнію від тебе. Хоча, якщо згадати, скільки сексу в нас було... - задумалася я і злегка посміхнулася. Це були найприємніші й найкращі спогади в моєму житті.

- Так, казав! Бо сам був стовідсотково впевнений, що таке неможливо. Ще жодна земна жінка, за стільки століть, від мене не вагітніла, це доводило мої переконання. Та це реально було неможливо, враховуючи хто я є...

- Що ти завів одну й ту саму платівку, неможливо і все? Це вже сталося! Моє пузо, - виставила я вже добре, дивним чином, кругленький живіт, йому напоказ, - тому живий доказ! - сердито я подивилася на демона. Він насупився, але все ж зробив кроки до мене, присів поруч і дивився то на моє обличчя, то на мій живіт.

- Не боїшся, що тебе знову шандарахне і ти знову відлетиш від мене? - запитала я, коли помітила, як Деміан почав тягнутися рукою до мого пуза. На мої слова він насупився і за якусь мить змінився. Біля мене тепер сидів Бальтазар у повній красі і зараз уже він тягнув до мого живота свою величезну, пазуристу лапу.

- Et flamma non ardebit in te(лат) Я не заподію тобі шкоди! - промовив він своїм страхітливим голосом. Я в цьому, звичайно ж, не сумнівалася.

Бальтазар все ж таки наполегливо приклав руку до мого живота, я одразу ж відчула гарячий дотик, мені навіть здалося, що його рука горіла. Настільки палким був його дотик. Він на мить заплющив очі, потримав свою пазуристу руку ще певний час, потім знову змінився і встав із ліжка. Склав задумливо руки за голову і розвернувся до мене, опустив руки.

- Чого ти чекаєш від мене? Мені не знайомі батьківські почуття, і я не маю наміру поводитися на кшталт людини з землі! - щось приблизне я й очікувала почути, але я думаю, що не варто так рубати з плеча, тим паче, як демон не може покохати і зачати нове життя, я вже знаю...

- Я чекаю, що ти візьмеш на себе відповідальність за його життя. Мені страшно, Деміане. Мене хочуть убити янголи, демони хочуть мою душу, а я залишилася одна з твоєю дитиною в утробі. Мене ще лякає, до речі, що вона так швидко росте, що в неї такі здібності. Я не знаю, що мені робити! - я встала і підійшла до нього. - Я кохаю тебе, Деміане, цього вже ніщо не зможе змінити... Ця дитина твоє продовження, і я вже люблю її. Тільки от крім тебе, нас із ним ніхто не зможе захистити... Бо я тепер не знаю, як мені бути, як мені жити? - приклала свою долоньку йому на груди, Деміан дивився в мої очі, які зараз сльозилися.

- Що ти там казала про ангелів…, чому вони хочуть убити тебе... - прочистивши горло, запитав Деміан.

- Перед тим як Ангелоса заслали на землю і зробили людиною, він дізнався, що ангели не хочуть допустити народження нашої дитини. Вони думають, що вона буде месією, і з її народженням світові настане кінець і таке інше... Тому вони пішли навіть на те, щоб убити мене.

- Я втекла просто з поля бою, бо перед цим з'явився Армарос, здається так його звуть, за моєю душею. Потім з'явилися ангели і почалася бійня між ними. - висловилася я, а Деміан, почувши ім'я "Армарос", з кожною секундою закипав дедалі більше, і від мене це не приховалось. Зрештою він знову розлютився, і швидко опинившись біля стіни, він ледь не продірявив її своїми ударами.

- Ти, я так зрозуміла, знаєш цього Армароса? - зробила я правильні висновки.

- Знаю! - гаркнув він і знову повернувся до мене. - Посіпака батька, що прагне влади не менше за мене. Уб'ю! Покидьок! - так само гаркнув Деміан. А я вирішила скористатися своєю слабкістю. Знову наблизилася до все ще злого Деміана і притулилася до його грудей.

- Деміане! Мені страшно! Вони всі хочуть моєї смерті. Що мені робити? -сказала я і за кілька секунд підняла своє обличчя догори. Деміан застиг в одному положенні, мої очі заблищали від сліз. Адже на 70% я була щира. Крім Деміана, мене нікому захистити, я понадіялася на його людські почуття. Деміан довго, мовчки дивився в мої очі, поки однією рукою не обійняв мене за талію і ще ближче притиснув до себе. Іншою вільною рукою схопив мене за підборіддя і ще ближче присунув моє обличчя до свого. І я нарешті відчула цей колючий, запальний поцілунок. Тільки цього разу Деміан не був грубим. Він повільно цілував мене, мнучи мої вуста. Це такий кайф, коли він цілує мене. Ніколи не перестану захоплюватися і так шаленіти від таких наших поцілунків.

- Це ж ніколи не скінчиться? Я весь час буду жадати тебе? Твої вуста? Твоє тіло? - напівпошепки запитує він, лише на сантиметр відірвавшись від моїх губ, потім знову, цілує так і не дочекавшись від мене відповіді. А що говорити? Мої почуття такі самі, навіщо слова, я гадаю, він і так усе розуміє.

Захоплення від поцілунку повністю оволоділо мною. І я не змогла чинити опір жорсткому пориву Деміана, коли він штовхнув мене до стіни обличчям і тут же змусив прогнутися, випинаючи сідниці назад. Усе сталося так швидко, мені не потрібні були прелюдії, я запалилася від такого гарячого поцілунку, тому охоче прийняла в себе член Деміана. З першим поштовхом він заричав і став таранити мене грубо і швидко. Вульгарний плескіт наших тіл і мої гучні стогони збуджували нас обох, я скінчила першою і бурмотіла його ім'я. Деміан наздогнав мене через кілька поштовхів і знову скінчив у мене. А мені вже боятися нічого. Я вже вагітна.

Ноги затремтіли від такого навантаження, і я вже зібралася опуститися на підлогу, коли Деміан різко розвернув мене до себе обличчям і впився жорстким поцілунком у мої вуста.

- Ти лише розпалила мене, янголятко. Я ще більше бажаю тебе. Мені цього мало, мені постійно тебе мало! - хрипким голосом каже він мені, залишаючи кілька сантиметрів між нашими вустами, але я швидко залишаю на його губах короткий поцілунок і, відступивши від нього, сідаю на ліжко.

- Я б і не проти, але зараз я не в тому становищі, щоб повністю задовольнити твій апетит, така твоя звична вже наполегливість і брутальність декому не дуже сподобалася, - з усмішкою пояснюю я своє становище і все ще відчуваю дискомфорт у животі, схожий на рух... Дідько, мене це ще більше лякає. Він так швидко росте.

- Що таке? - Деміан помітив, що я насупилася, підійшов і сів поруч.

- Мене лякає те, що живіт так швидко росте. У нас на землі вагітність взагалі то 9 місяців триває, а в мене живіт уже місяць на п'ятий скидається. Малюк швидко росте і набирає сили, я це відчуваю.

- Найімовірніше, це пов'язано з тим, що дитина ця не проста, та й з огляду на те, де ти перебуваєш... - задумався Деміан.

- Гаразд, що мені робити зараз? Я не хочу все життя провести в цій кімнаті, я хочу жити на землі, і там же хочу виховувати нашого сина! - озвучила я, і навіть не здивувалася, що вже знала, хто народиться. На мої слова Деміан насупився, щось обдумуючи.

- Мені потрібно подумати... Обміркувати все, що сталося, і те, як бути далі. Я все ще не можу прийняти ці емоції, ці безглузді почуття, ще ця твоя вагітність... - із серйозним виразом обличчя він повернувся до мене, а мене його слова, як і раніше, обурили й конкретно розлютили.

- Безглузді? Ну знаєш... - я невдоволено встала і зробила кілька кроків до нього, - Думаєш, я все життя мріяла закохатися в сина Люцифера, та ще й завагітніти від нього? - з претензією вимовляю йому все, і сердито свердлю його поглядом.

- Але я вже нічого не можу з цим вдіяти. Я кохаю тебе, кохаю всім серцем і душею, незважаючи на те, хто ти такий! І дитина ця... це те, що ми з тобою удвох створили, розумієш? Це половинка тебе і мене! І якщо в мене захищати своє - це інстинкт, то в тебе це, для початку, хоча б обов'язок! А якщо тобі начхати на це, начхати на мене, і ти все ще хочеш вбити почуття кохання до мене, і досі вважаєш це мерзотою і отрутою - то нам із тобою більше нема про що розмовляти. Душа тепер знову належить мені, я більше нічого тобі не винна. І ти більше ніяк не зможеш вплинути на мене. - зі злістю вимовляю йому все, і бачу, як його очі з кожним моїм словом дедалі більше розгораються полум'ям.

- Я більше й хвилини тут не залишуся! Я повертаюся додому! І нехай мене там уб'ють янголи, або спробує забрати душу твоє чортове демонське кодло, в цьому будеш винен ти! І ти помиляєшся, якщо вважаєш, що тобі буде на це начхати, як зазвичай, тому що ти демон. Кохання до мене, зробить свою справу. Почуття провини зжере тебе зсередини. Лікті будеш гризти, з глузду сходити, але зробити нічого не зможеш! - розпалювалася я і бачу, що, і так, уже перегнула палицю. Деміан настільки злився від моїх слів, що за частки секунди змінився. А я чомусь була впевнена у своїх силах зараз як ніколи. Малюк справді тут швидко міцнішає і росте.

- Я все сказала! - зі злістю виплюнула йому ці слова і примружила з силою очі, переслідуючи єдине бажання, покинути це місце. Я на кілька секунд прикрила очі, а коли їх відкрила, то стояла вже у своїй вітальні. І зараз, мене абсолютно не лякало це. Походу я починаю звикати до своєї особливої дитини.

Вчасно згадую про амулет і поспішаю у ванну, знаходжу там його і швидко одягаю. Сподіваюся, Ангели й демони не встигли мене помітити. А якщо це й так, то мені треба поспішати. Єдине місце, де я можу сховатися, це той будинок, що я купила матері, але вона не погодилася прийняти від мене такий подарунок.

Тож найнеобхідніші свої речі вже складені в невеличку валізку, а дорогою я планую заїхати в супермаркет. І докупити там все інше, включно з більш зручним одягом. Збори зайняли хвилин 20 і ось я вже біля своєї машини, тільки від'їхала від свого будинку, як звернула увагу на величезний спалах світла в районі мого поверху. Треба ж, ангели ... все таки вирішили перевірити ... Вчасно я звідти забрала ноги.

У супермаркеті з переляку накупила все, що могло б мені знадобитися, довелося навіть скористатися допомогою працівників супермаркету, щоб вони допомогли доставити мені два з горою набиті візки до моєї машини. Допомогу свою самі запропонували, бо моє становище стало надто помітним. І я в цьому переконалася ще в примірювальній, коли купувала собі кілька вільних суконь і сарафанів для вагітних. Живіт справді скидається місяць на п'ятий, а то й на шостий. Одягу довелося взяти побільше, бо у свої речі я вже не втискаюся, але це нічого, я схоже, вже змирилася з цим.

Майже новий і вільний будинок зустрів мене самотністю і порожнечею. Будинок облаштований мінімальними меблями, але цілком придатний для проживання.

Вибрала собі кімнату і насамперед застелила собі постіль, прийняла душ і лягла спати. На сьогодні для мене занадто багато потрясінь і стресу. Моє цікаве становище дає про себе знати. Я швидко стомлююся. А може просто день був перенасичений.

Перед тим, як заснути, ще раз сходила в душ. Мене весь час не покидає незрозумілий і не дуже приємний запах. Ніби він весь час зі мною і навіть змити його в мене не вийшло. Сильна втома далася взнаки, і я після душу вирубилася буквально, щойно заплющила очі.

Минув тиждень, як я оселилася в подарованому мамі будинку. Шкода, що вона не захотіла приймати цей подарунок і я справді сумую за нею. За стільки років ми з нею майже не бачилися. Вона нічого не знає про моє життя, тому що просто більше не хоче знати мене. В її очах я занепала душа, що продалася за бажані блага і про те, чому я це зробила, вона ніколи й не замислювалася.