Раді Вас бачити!

- Значить розповіли тобі все-таки... ну і хто? Недомірок цей твій? Безкрилий ангел? - сердито запитує він, а мене це злить ще більше і я не можу стримати свої емоції при ньому, як це зазвичай буває. І ці слова мене остаточно добили! Як сміє він говорити щось про Ангелоса, коли саме він став виною всього мого лайняного життя! Через нього я втрачу життя через рік. Образа душила мене і я не стрималася, різко наблизилася і заліпила дзвінкого ляпаса, забувши про те, хто переді мною...

- Це ти зробив моє життя таким лайняним! Ти зробив усе, щоб я прийшла до тих колій і дуже вчасно з'явився. Я пообіцяла тобі свою душу, через контракт, і тепер у мене залишився всього рік. Я хочу прожити хоча б його. - гнівно випалюю я. Мій ляпас нітрохи його не зачепив, я навіть не подумала про те, що він може зробити зі мною за таку витівку, але образа за своє кошмарне життя і злість, що зараз виникла до нього, все це до нього перекривала.

- Ти думаєш, що добре знаєш межу між добром і злом? - буквально шипить він мені через зчеплені зуби. Мій ляпас його розлютив, і я радію, що в нього не виникло бажання за це мене покарати.

- Я ось, наприклад, теж не можу зрозуміти, чому твої ангели так жорстоко з тобою обійшлися, з твоїм життям. Думаєш, вони не бачили, наскільки кепсько ти жила? Ти ж, напевно, не раз зверталася до свого Бога, щоб він допоміг тобі. А що отримала? Нічого! Він не врятував тебе від тих виродків у провулку, від крадіжки, що на тебе повісили, і він ніяк не допоміг тобі танцювати краще. Нехай я і створив деякі ситуації, але хіба до такої праведної людини, як ти, твій Бог не мав би бути прихильним? Він дивився як ти вбиваєшся, як ти страждаєш, і що ти робиш потім... Я був тим, хто реально допоміг тобі здійснити твої мрії. Хотіла стати балериною? Будь ласка! Знаменитою? На тобі! Друзів, хлопця? Усе це тобі дав я! Я!

- У чому суть добра щодо тебе? Перетворити твоє життя на непотріб? Ти, напевно, була дуже щаслива! - знущається він зараз наді мною. А мене дуже чіпляють його слова. Я не витримую і пускаю сльозу. Мені стає шкода саму себе, і я мовчу.

- Ось бачиш, янголятко, ти сама ще не знаєш, де твоя межа.  І твій Ангелос не найкращий радник у цій справі. Не знаю, що він наплів тобі, але сам він вже точно не білий і пухнастий! - я з недовірою подивилася на Деміана

- Що? Ти хіба не знала, що той амулет, що приховував тебе від мене, вже точно не творіння Господнє? Ця річ із мого світу й ангели не мають жодного стосунку до неї. Твій дружок узяв її в когось із моїх мешканців! І ціну він заплатив не малу, повір. Таке відбувається постійно, якщо цим святим істотам...- Він зробив руками знаки лапок і скривився, - щось потрібно, то вони з легкістю плюють на свої ж заповіді, закони, щоб отримати те, що вони хочуть. А я не хотіла вірити в почуте. Навіщо створювати заповіді і закони, розділяючи цим зло і добро, а потім ось так ось все порушувати і самим не слідувати цьому?

- А от замислитися тобі є над чим! Наприклад, у чому був сенс дивитися як ти майже дохнеш від того життя, що в тебе було. Я був чесний перед тобою, коли сказав, що мені потрібна твоя душа! Що їм потрібно було від тебе, чому в тебе було таке лайнове життя? Може вони хотіли подивитися, наскільки тебе вистачить? - говорить Деміан про те, що чути мені вкрай неприємно. Я мовчу. Не одразу знайшла що сказати, хоч і як і раніше дуже злюся на його слова.

Не знаю звідки раптом у мені взялося це почуття злості, але контролювати його я не змогла, тому сказала те, що хотіла.

- Знаєш що? Поверни мене в мій світ! - вимогливо сказала я, і подивилася з усією серйозністю в його очі. - Мені ще рано тут бути, це твій світ!  За контрактом у мене ще є рік! - наполягала я на своєму. Деміан спочатку очманів від моїх слів, а потім почав посміхатися.

- Хм, мені чомусь подобається зараз твоє нахабство... - посміхнувся він і підійшов ближче, різко притиснув до себе за талію рукою, я побачила лише на мить вогонь навколо нас, потім обстановка в одну мить змінилася на стіни моєї квартири. Коли я зрозуміла, що Деміан переніс мене додому, то одразу ж відштовхнула його від себе і сама відійшла від нього на кілька кроків, щоб мене не вводив в оману його дурман, його посмішки і ці чортові очі. Я намагалася бути все такою ж серйозною і мені не можна було показувати страх, адже я сама змушую себе згадувати весь час, хто він такий.

- А ще, я хочу жити, не побоюючись за своє життя! Це твої проблеми, що хтось інший хоче забрати мою душу, я хочу жити спокійно і не переживати, що за рогом мене схоплять і знову по- живому спробують витягнути душу. Ти маєш вирішити цю проблему! - нахабнію я зовсім, Деміан зривається і схопивши мене за шию різко притискає мене до стіни, я боляче б'юся головою об стіну, а він спопеляє зараз мене своїм несамовитим поглядом. Червоні очі спалахнули полум'ям і я бачу, як він стримує зараз у собі демона.

- Може, ти забула, з ким розмовляєш, душе моя, хм? - двояким моторошним голосом сказав він і його очі так і горіли червоним кольором. - Це що за тон взагалі? - продовжує він, - Мені просто зараз хочеться спопелити тебе і просто забрати твою душу! - лякає він мене, але я розумію, що зробити цього він не може.

- Але ти не можеш цього зробити! - нахабнію я і з викликом дивлюся в ці червоні, моторошні очі, які вже не так сильно лякають мене, - Тебе пов'язує контракт, тож будь такий люб'язний виконувати його! - він злиться на мої слова, буквально гарчить, показуючи свої зуби, що ще раз нагадує мені про те, що в самому Деміані ховається величезний, владний і сильний демон.

Деміан відпускає мене і з таким же невдоволенням відступає на кілька кроків від мене.

- Живи спокійно, буде небезпека, відразу клич мене! Повторюю... Одразу! - крізь зуби промовив він і зник у пекельному полум'ї  буквально за частки секунди.

Не встигла я відійти від розмови з Деміаном, як почула стукіт у двері. За ними стояв Ангелос. Я тут же поспішила впустити його.

- Ангелос! - я від радості, що він живий, обійняла його і деякий час ми стояли обійнявшись.

- Слава Богу, ти тут, я вже й не знав, де шукати тебе! - відірвавшись один від одного Ангелос схвильовано промовив, - З тобою все гаразд? Цей демон ні до чого більше тебе не схилив? - дивно, що він таке питає...

- Ні! І спасибі, що хвилювався! Деміан врятував мене і тебе, між іншим. Він спопелив того демона і сказав, щоб я кликала його наступного разу, якщо мені загрожуватиме небезпека, - бачу, як мої слова чимось не сподобалися Ангелосу. Він став насуплений.

- Як давно ти знаєш справжнє ім'я сина Лукавого? - дивує він мене своїм запитанням.

- Ем... ще з першого знайомства, а що? - не розумію, в чому справа.

- Просто його ім'я було невідоме ні мені, ні Архангелам. В імені його сила і слабкість! Ти не уявляєш, що це означає. Я дуже здивований, що ти знаєш його справжнє ім'я. Адже тільки назвавши його ним, він неодмінно з'явиться тому, хто його покликав. - схвильовано вимовляє він

- І що ти хочеш? Щоб я тобі його сказала? - згадую я, що коли я закликала Деміана, Ангелос лежав на землі стікаючи кров'ю, а я ледве прохрипіла його, так що Ангелос не міг його чути.

- Саме так! - став одразу задоволений як слон Ангелос.

- По-перше, я не озвучу тобі його зараз, бо Деміан одразу ж з'явитися, а я гадаю, ви не дуже хочете бачити одне одного.

- А по-друге, навіщо тобі його ім'я? Що це тобі дасть? Ти що зможеш убити його? - трохи подумавши відповіла я.

- Убити? Ні! Навряд чи це зможе зробити такий як я, або навіть Архангел, але я передам цю інформацію наверх. Вони постараються щось придумати. Може можна буде його послабити і забрати контракт!

- Ага, а що мені робити, якщо в цей момент на мене нападе інший демон, який все ще полюватиме за моєю душею? - я серйозно зараз задумалася.

- Тобі потрібно довіритися Богу, Він врятує тебе, якщо ти все ще хочеш порятунку! - відповідає мені Ангелос, чим викликає моє обурення.

- Так само допоможе як тоді в тому провулку? - насупилася я і почала обурюватися, - Ти дав мені амулет, який мав приховувати мене від усіх на світі, але мене все одно знайшли. І церкву нашу підпалили, бо хотіли просто навсього нас із неї витягнути. А в тому провулку  у мене майже насильно витягли душу, я ніколи не зможу забути цей біль. Я відчувала, як з мене виходить душа і життя. Якби не Деміан, я б із тобою зараз тут не розмовляла. У того демона майже все вийшло... Тож вибач, але поки що я не скажу тобі. Мало до чого можуть призвести потім наслідки.

- Ти не розумієш, Сью. Ти мусиш мені сказати, точніше написати його ім'я, це дуже важливо!  - продовжує наполягати він, а я дедалі більше замислююся про слова Деміана.

- Як ти  або хтось інший, крім Деміана, зможеш захистити мене, якщо на мене хтось нападе? Минулого разу ти нічого не зміг зробити проти того величезного пса! - кажу я цілком логічні, на мій погляд, речі, - І взагалі, - вирішила уточнити я, - Скажи-но мені, будь ласка, звідки ти взяв той амулет, що мав приховувати мене?

- Чому ти питаєш? - Ангелос помітно напружився.

- Тому що мені цікаво, що ти заплатив демонові, у якого його викупив? - передаю я слова Деміана і бачу, що мої слова бентежать Ангелоса. Він мовчить деякий час.

- Значить, Деміан мав рацію, у вас своя правда, і коли вам потрібно, то ви самі, з легкістю порушуєте правила!

- Не слухай цього демона, Сью. Він вводить тебе в оману  і штовхає на невірний шлях. Він хоче, щоб ти остаточно відвернулася від Бога.

- Ну не знаю, поки що все що він говорив було правдою!

- Сью, я прошу тебе довіритися мені і вірити в Бога зараз як ніколи раніше. Я вірю в твій порятунок! І я тут для цього! - наполягає він на своєму, але на мої запитання так і не відповів остаточно.

- І все ж, де ти взяв той амулет? - я наполягаю на своєму. Ангелос, як і раніше, мовчить.

- Ну так? - хмурюся я і схрещую руки на грудях.

- В одного жовтоокого демона! - витримавши паузу все ж відповів він.

- Чи не в того, що мало душу в мене не відібрав?

- Я не знаю, вони всі на одне обличчя, якщо можна так сказати.

- Значить за угоду з цим демоном у тебе відібрали крила тоді? - припускаю я.

- Ні, не через це! - просто відповідає він

- А через що? -не заспокоююся я.

- Це зовсім не важливо! - фиркає він.

- Не важливо? Добре! Що ти дав демонові чи що пообіцяв?

- Яка різниця? Я хотів зробити це, щоб врятувати тебе, цього тобі має бути достатньо! - відповідає він.

- У мене від цього тільки більше запитань виникає, на які ти мені не хочеш або не можеш відповісти! Чому така скритність? Я не розумію! - обурююся я, а Ангелос мовчить.

- Бачиш? Ти знову мовчиш! Чому вибрали мене? Чому ця світла і чиста душа дісталася мені, за що? Яка її роль? Чому її так хочуть демони? Чому, якщо вона така важлива,  ваші ангели або архангели нічого не зробили, щоб мені допомогти? Чому допустили, щоб я уклала цей контракт із сином Сатани? Адже вони бачили, як я живу, як я страждаю, і навіть знака ніякого не подали! Чому зараз нічого не роблять? Ще занадто багато "чому"! - вибухаю я, а обличчя Ангелоса залишилося таким самим похмурим.

- Я не можу відповісти тобі на ці запитання! - просто відповідає він.

- Звісно, не можеш, зате просиш мене знову сліпо вірити Богові й випрошувати вибачення за свій вчинок, за свою слабкість, при тому всьому, що за моєю душею зараз триває полювання і коли з'явиться демон знову, я не можу бути впевненою, що ти зможеш мені допомогти... скажи, якщо я не права?

- Звичайно, не права! І я зараз не розумію, що цей демон зробив із тобою за ці три дні, що ти змінила своє судження про Бога. Раніше ти хотіла врятуватися від цього демона, від контракту, що змінилося? - дивує він мене.

- Почекай, які три дні? Мене не було максимум добу...- не розумію я.

- Ні, Сью, я шукаю тебе вже три дні і Слава Богу, що зараз тебе тут виявив.

- Але цього не може бути! Я впевнена, що мене не було кілька годин, максимум добу! - офігіваю я.

- Я так підозрюю, що він забрав тебе туди, де сам мешкає, а там час іде по-іншому... - ошелешує він мене такою новиною.

- Чудово! - злюся я ще й на цей факт.

- Ну так... ти так і не відповіла? Що з тобою сталося там? - наполягає він на своєму.

- А що зі мною сталося? Нічого! - фиркаю я.

- Ні, мені здається, все ж таки, щось сталося. Таке враження, ніби ти вже не хочеш врятуватися від контракту і згодна через рік віддати свою душу! Це так?

- Ти хочеш знати, що змінилося? - уже злюся я, - Я скажу тобі! Просто якийсь демон деякий час тому намагався вирвати з мене мою душу і життя. І ніхто, крім Деміана, не зміг мені допомогти, схоже, твоїм Архангелам байдуже, що буде з такою дорогоцінною душею, якщо вони допустили все, що зі мною сталося і відбувається! - розлютилася я не на жарт. Мене розлютили запевнення Ангелоса і те, що він хоче, щоб я й далі вірила в того, кому на мене, здається, наплювати!

Мої слова, напевно, ошелешили Ангелоса, він навіть не знайшов, що мені відповісти. А я більше не хотіла продовжувати цю марну розмову.

- Напиши мені його ім'я! - раптом сказав Ангелос

- Ні! - не знаю, що йому це дало б, але мені чомусь не хотілося зараз усе говорити Ангелосу!

- Ти його вже захищаєш? - дивується він

- Ні, Ангелосе, це він поки що захищає мене, і я хочу, щоб це так і було, мені залишився рік, і він поки що єдиний, хто може мене захистити! - випалюю я і випроваджую Ангелоса до виходу.

- Але, Сью. Я хочу допомогти тобі! Ти повинна мені сказати його ім'я! - майже вийшовши за двері він зупинився.

- Добре! Ти можеш гарантувати мені, що від наступного нападу ти зможеш мене захистити? Захистити мене від демона чи від пекельного пса? - Ангелос мовчить.

- Ясно! Усе Ангелос, я хочу побути одна, вибач! - зачиняю двері перед його носом і проходжу в глиб кімнати, падаю на ліжко спиною і закриваю долонями обличчя. А в самої на думці те, що я остаточно заплуталася у своєму житті. Хто поганий, хто хороший? Усе для мене тепер змішалося! Навіть не знаю, як привести свої думки до ладу.