Раді Вас бачити!

Ми ще стояли в колі світла, коли фреска повільно згасла.

Повітря в залі стало важчим — ніби хтось висмоктав із нього тепло.

З-під ніг долинув глухий тріск — тріщина пробігла по камені, тікаючи до дальньої стіни.

Ґедеон підняв кирку, постукав по плиті.

— Порожньо, — сказав він. — Тут щось під нами.

[Оновлення карти: виявлено прихований рівень.]

— Схоже, «другий етап» — це не лише шахти, — пробурмотів Кай, — а те, що під ними.

Ми знайшли сходи: вузький спуск між плитами, обрамлений рештками барельєфів.

Вздовж стін текла вода, пахло залізом і старістю, як у забутій бібліотеці.

Смолоскипи ледве тримали полум’я.

Коли ми спустилися, їхнє світло ніби поглиналося повітрям — тут темрява була густою, липкою.

Я витягнув один з осколків фосфориту, з верхнього рівня. Від каменю спалахнуло слабке світіння, освітив простір довкола.

Перед нами відкрився коридор.

Стіни — гладкі, з вкрапленнями тих самих кристалів, але іншої форми.

Не людська геометрія — лінії злегка вигнуті, ніби створені під іншим кутом зору.

На кожній плиті були візерунки, схожі на хвилі чи жили — вони тьмяно світилися зсередини, мов живі.

[Локація: Підземний храм Ан-Рагет.]

[Статус: Нерозвідана зона. Рівень небезпеки: невідомий.]

Ми йшли обережно.

Кіт шипів на порожнечу, притиснувши вуха, хвіст розпушився.

Здавалося, сама тиша дихала.

З глибини долинав легкий шепіт — не слова, а звук, схожий на подих крізь воду.

Раптом по стіні ковзнула тінь.

Не тіло, не людина — радше відбиток руху, як слід від спалаху світла.

Одна. Потім ще одна.

Вони з’являлися й зникали, наче хтось іде поруч, але в іншому часі.

— Бачиш…? — прошепотіла Ліра.

— Не чіпай, — швидко сказав я. — Це не монстри.

[Сканування: аномальна сутність. Визначення: Відлуння Предтеч.]

[Опис: енергетичний слід давнього розуму. Не вороже, але реагує на магію.]

Тіні зупинилися перед фрескою, майже непомітною на стіні.

Вони витягнули руки, торкаючись невидимого бар’єра.

Повітря здригнулося — і над підлогою спалахнув символ, той самий, що ми бачили нагорі, тільки вирізьблений навпаки: не знак світла, а знак порожнечі.

[Виявлено запечатане святилище Ан-Рагет. Необхідний ключ доступу: амулет Предтеч.]

Ґедеон повільно витягнув амулет — той, що він здобув у залі міні боса.

Світло фрески відбилося в його поверхні.

Амулет ніби впізнав місце — засвітився зсередини м’яким блакитним сяйвом.

— Схоже, наш трофей — не просто дрібничка, — видихнув Кай.

— Не просто, — погодився я. — Це ключ. До місцевого минулого.

Стіна перед нами засвітилася. Лінії узору розійшлися, складаючись у зображення проходу.

Зсередини вдарив холодний вітер, що пах сіллю й застояною водою.

[Активовано: Перехід до святилища Ан-Рагет.]

[Попередження: зона не рекомендована для гравців нижче 10 рівня.]

Ліра всміхнулася й глянула на мене:

— Ну що, художнику. Схоже, твоє мистецтво знову заведе нас бозна-куди.

— А куди саме — зараз дізнаємося, — відповів я, крокнувши у світло.

Повітря одразу змінилося — густе, липке, з присмаком солі й гнилі.

Здавалося, воно не рухається взагалі, ніби застрягло між шарами часу.

Я ступив уперед — і черевик занурився у в’язку, блискучу плівку на камені. Під ногами хлюпнула вода, глухо відлунюючи десь у глибині.

— Ан-Рагет… — прошепотіла Ліра. — Хіба з такою приставкою не були назви морських народів?

— Можливо, колись, — відповів Рімуар. — Зараз тут лишилися тільки уламки.

Кай присів, торкнувся каменя біля окрайка озера. Його пальці вкрилися білими кристаликами.

— Сіль. Багато солі. Шар сантиметрів п’ять.

— Може, підземні річки колись приносили сюди воду, — сказав шахтар. — А потім усе застигло. Смердить сіркою. Наче це місце саме себе законсервувало.

Здалеку донісся низький, хрипкий звук — чи то гул вітру, чи дихання підземелля.

Полум’я смолоскипів тремтіло, а стіни, вкриті чорними відкладеннями, здавалися живими.

[Системне повідомлення: виявлено «Святилище солі». Джерело аномальної активності — не ідентифіковано.]

Я провів долонею по вологій стіні. Камінь був дивно гладким, ніби відполірований.

Коли я підняв факел вище, з темряви почали виступати обриси фрески — вицвілі, але ще помітні: постаті в довгих плащах, із масками на обличчях. Перед ними — символ, схожий на коло з ліній, що сходяться до центру.

— Це… храм Предтеч, — прошепотів Кай. — Тих, що жили тут до людей.

— Саме так, — додала Ліра. — І, схоже, вони не пішли добровільно.

Я зробив крок ближче — фреска здригнулася.

Не стіна — зображення.

Фігури на ній, видовжені, з непропорційно довгими руками, почали повільно міняти пози.

Ніби фарба жила, як мокра глина, і тягнулася до світла.

[Подія: «Пам’ять святилища». Іде реконструкція даних.]

Перед нами потемнів і загусло повітря. Контури фрески змістилися — і простір різко зламався, наче хтось вивернув шар реальності.

На мить я побачив інший час. Не шахту, а зал, залитий світлом.

На кам’яній підлозі стояли ті самі постаті — живі, у білих масках, а над ними пульсував символ, як серце.

Навколо — колони з кришталю, всередині яких текла ртутна рідина.

Голос — нерозбірливий, мов крізь товщу води, вимовив кілька звуків.

Система одразу видала переклад:

[Передача даних: фрагмент пам’яті Предтеч.]

«…Запечатуємо. Вони йдуть. Храми Світла піднімуться над нашими гробницями. Хай пам’ять дрімає в солі…»

Світ здригнувся — і все зникло.

Лише холодна стіна переді мною, і на ній — свіжі, ніби щойно намальовані лінії.

— Бачили? — прошепотіла Ліра. — Це було… справжнє?

— Відлуння, — відповів я. — Вони лишили запис. Для тих, хто прийде потім.

Кай похитав головою:

— Або щоб ніхто не наважився.

[Системне повідомлення: фреску активовано.]

[Нове завдання: «Сон солі». Мета: дослідити глибинні зали Ан-Рагета.]

Знизу долинув тихий дзвін — ніби хтось ударив по склу.

Вода на підлозі здригнулася.

Я підняв погляд — і побачив, як на дальньому кінці залу, просто з темряви, щось піднімається.

Напівпрозоре, складене з кришталевих пластин, із порожніми очницями й обличчям, схожим на уламок маски.

[Ворог виявлений: Вартовий Солі (Відлуння).]

[Клас: фантом.]

— Ну от, — зітхнула Ліра, стискаючи спис. — Здається, стародавність не любить, коли в неї лізуть.

— А я, — відповів я, дістаючи пензель і аркуш, — саме той, хто любить порпатись у старому мотлоху. Та ще й недавно купив собі цілий мішок такого добра.

Я ледве встиг стиснути пензель, як фантом підняв руку — і в ту ж мить повітря навколо нас засвітилося другим, тремтячим контуром.

Віддзеркалення наших рухів: кожен удар, кожен щит відгукувався із затримкою, мов відлуння в тісному коридорі.

Здавалося, ми билися не з одним створінням, а з його дзеркальним повтором.

[Бій: Вартовий Солі — механізм «Відлуння дій» активовано.]

[Будь-які атакувальні чи захисні дії противника відтворюються із затримкою 2–3 секунди.]

Перший удар Ліри прийшовся у груди фантома — і вже за її спиною в повітрі народилася хвиля, що копіювала цей випад, але запізніло й зміщено.

Вона різонула нас по ногах: ефект «відлуння» бив рикошетом по союзниках.

Я відчув, як по ногах пішов холодний дрож — не від страху, а від того, що минула дія повертається неминуче, з точністю.

— Відскачіть! — крикнув хтось. — Його відображення б’ють по нас самих!

Кай метнувся вбік, кіт застрибнув на камінь і зашипів.

Було видно: прямі атаки безглузді — їхні копії повертаються нам у відповідь.

Але тут Ґедеон, наш шахтар, нахмурився, поглянув на землю.

— Дайте мені хвилину, — буркнув він. — Він читає наші рухи через вібрацію каменю. Якщо зіб’ю ритм — відлуння зіб’ється теж.

Він схопив кирку і рвонув уперед, просто під ноги Вартовому.

Фантом, ніби відчуваючи намір, випустив промінь світла, але в ту ж мить Ґедеон вгатив кирку в шов каменю біля основи статуї.

Плита заскрипіла, тріснула, і під ногами фантома утворилася щілина.

Той хитнувся, пластини корпусу з’їхали одна на одну — і «відлуння», яке мало повторити наші рухи, змістилося, виплеснувши ауру у порожнечу.

[Подія: «Порушення матриці відлуння». Уразливість фантома до магії малюнку підвищена на 30% на 8 секунд.]

Я не гаяв часу.

Видих — концентрація — і я розгорнув новий аркуш: «Ефірний контур», той самий сувій, що випав минулого рівня.

Лінії на листі засяяли, і з нього вирвалась напівпрозора фігура — контур із самого світла.

Вона попливла вперед і наклалася на іскристу подобу фантома.

Магія схопила його саме в місцях, де розкололася броня.

— Бар’єр! — крикнув я, кидаючи інший лист.

На мій подив, фантом теж спробував створити копію, але його аркуші були порожні — жодна імітація не спрацювала.

Ліра встала під моїм щитом, і я побачив, як фантом, позбавлений точної репліки наших дій, почав втрачати синхронізацію.

Його атаки стали хаотичними, а кришталеві леза розліталися вбік, врізаючись у соляний шар підлоги, не дістаючи нас.

Кай випустив шквал стріл із тіні — і одна з них потрапила просто у розрив між пластинами, оголивши ядро.

Я вистрелив услід, точно в те саме місце.

Постріл пройшов чисто. Фантом хрипко видихнув — звук нагадував шаркання уламків — і розсипався холодним дощем іскор.

[Системні повідомлення:]

[Вартовий Солі знищений.]

[Досвід: +480 (розподілено).]

[Навичка «Малювання / Магія» +1.0% (застосування «Ефірного контуру» у бою).]

[Навичка «Стрільба з лука» +0.4%.]

[Навичка «Командна взаємодія» +0.6%.]

[Рівень підвищено: 8 → 9.]

[Вільні очки характеристик: +5.]

[Розподіл: +5 до Витривалості.]

Ґедеон важко дихав, дивлячись на щілину в підлозі, яку сам і зробив.

Він витягнув кирку — до неї прилипли білі крихти солі — й із задоволенням показав нам, що всередині блиснуло щось ще: тонка жилка білого мінералу.

— Гм, — пробурмотів він. — Схоже, нам пощастило не лише з ключами. Тут є й щось корисне.

Поки ми збирали здобич, система плавно висвітила вікно нагород:

«Кришталевий штрих» (матеріал),

«Фрагмент амулета Предтеч»,

«Крейда — 8 одиниць».

— Непогано спрацювали, — сказала Ліра, витираючи спис і всміхаючись. — Шахтар знає своє діло.

— Не лише він, — відповів я.

Я глянув на підлогу, де ще блищали крихти солі.

У голові вже народжувались ідеї: крейда — для ґрунтовки рам, додаток у клей, матеріал для підготовки полотна.

А ще — пам’ять.

Фрески шепотіли, що тут зберігалося значно більше, ніж просто сіль і кристали.

Наш шлях тільки починався.

[Завдання оновлено: «Сон солі» — етап 1 завершено.]

[Мета: дослідити нижні зали Ан-Рагета.]

[Рекомендований рівень: 10+. Поточний рівень: 9.]

Ми зібрали здобич, перевірили ранці й, глянувши один на одного, вирішили рухатися далі.

Вузький прохід вів униз, у низький зал, де стіни блищали вологою. Сіль потемніла — місцями вона вже не кришилася, а тягнулася в'язкою плівкою. Внизу чути було легке чавкання.

— Обережно, — прошепотів Кай. — Щось рухається.

[Ворог виявлений: Слизняк Підземних Вод.]

[Клас: нижчий. Особливість: токсична слиз.]

Спершу здалося, що це просто вологі патьоки. Та потім вони ожили.

Маленькі, сіро-зелені грудочки повзли до нас, залишаючи за собою сліди блискучої рідини. Їх було десятки — а може, сотня.

— Вони ж маленькі, — сказала Ліра, опускаючи спис. — Переб’ємо і підемо далі.

Вона зробила крок уперед і встромила спис у першого. Той розлетівся з вологим хлопком, на каменях залишилася пузирчаста калюжа. Ще двоє — я та Кай — додали стріл і світлових вибухів, і слизняки швидко почали танути.

Та вже за кілька секунд по ногах пішло легке печіння.

[Ефект: отрута. Джерело — токсична слиз. Шкода: 5 од. / сек. при контакті з рідиною.]

— Не стійте на місці! — крикнув я, відскочивши від калюжі. — Підлога отруєна!

Фосфоресцентні розводи під ногами починали спалахувати зеленим, ніби сама вода дихала. Слизняки не нападали напряму, але створювали пастки зі своїх залишків. Кожен вибух перетворював прохід на все більш токсичну зону.

Ґедеон бурчав:

— Малеча, а зарази більше, ніж від троля.

Довелося змінити тактику: Ліра відбивала їх біля самого краю стін, маги стріляли крижаними стрілами по тім, хто вилізав із щілин, сповільнюючи рух. Потроху підлога перестала блищати, і отрута почала розсіюватися.

[Подія: «Очищено прохід Підземних Вод».]

[Досвід: +220 (розподілено).]

Ми перевели подих. Пахло гниллю та солоною цвіллю.

— Якщо це тільки початок нижніх залів, — сказав Кай, — далі буде весело.

— Весело — не те слово, — відповів я, дивлячись на власні черевики, в які в’їлася бліда слиз.

Біля стіни тьмяно мерехтіла плямиста цвіль — ледве помітна при звичайному світлі, але варто було ступити у тінь, як вона починала світитися м’яким смарагдовим світлом.

Я присів, обережно торкнувся пальцем — на шкірі залишився слід, наче від фосфору.

[Об’єкт виявлено: «Люмінесцентна цвіль».]

[Матеріал: органічний. Властивості: слабке світіння, токсична при вдиханні.]

— Ей, не чіпай, — буркнула Ліра. — Потім не відмиєшся.

— Зате буде чим малювати в темряві, — відповів я, акуратно зішкрябуючи трохи в баночку для зразків. — Якщо розбавити її крейдою… можливо, вийде фарба, що сама світиться.

Цікаво, який ефект вона може дати малюнкам-закляттям? Якщо червоний — це вогонь, зелений — магія природи, то тут я навіть уявити не можу!

Кай усміхнувся:

— Головне, щоб потім не довелося нею світити дорогу до цілителя.

Я поклав баночку в ранець, відчуваючи, як цікавість знову перемагає втому.

Все тут — навіть гниль та цвіль — ніби чекало, щоб з цього створили щось нове.

[Отримано матеріал: «Люмінесцентна цвіль» ×3.]

[Примітка до журналу: «Експеримент зі світною фарбою».]

Далі коридори пішли вниз, повітря стало густішим, ніби насиченим сіллю та чимось металевим. Стіни вкривала чорна кора з кристалізованих відкладень.

Під ногами хрустіло, наче йшли по засохлих кістках.

Спершу з’явилися дрібні тіні — ехо-щури, напівпрозорі, як відображення у мутній воді. Рімуар ставив пастки з льоду, Кай бив короткими звуковими вибухами, від яких їхні тіла розліталися, немов скло.

Далі — водяні комахи, схожі на грудки ртуті. Вони рухалися швидко, відбиваючи світло факелів, і при ударі розпадалися на десятки дрібних.

— Не чіпай руками! — крикнув один з крижаних магів, — вони їдять ману!

Він випустив залп — стіна інею пробігла по стелі, обсипаючись великими голками.

Кожен бій залишав на броні мутний блиск солі. Я відзначав маршрути на карті, підмальовуючи тріщини та воронки. Лінії ніби самі з’являлися на листі, варто було придивитися.

[Навичка «Картографування» +0,4.]

[Навичка «Малювання/Магія» +0,2.]

Коли черговий бій завершився, Ґедеон зняв шолом і важко видихнув:

— Все, я офіційно ненавиджу воду в будь-якому вигляді.

— Навіть чай?

— Особливо чай.

Маги усміхнулися, переглянувшись. Один із них, Тіллі, кинув:

— На дні завжди найцінніше. Просто глибина хоче ціну повищу.

Система спалахнула м’яким світлом:

[Вітаємо! Рівень підвищено — 10.]

[Доступні нові параметри розподілу та пасивна навичка: «Чуття художника».]

(Дозволяє бачити слабкі місця противника через аналіз руху та форми.)

Ми обмінялися поглядами. До боса, судячи з карти рівня, залишався один зал.

Попереду чулося глухе ехо — ніби хтось бив по величезному барабану під водою.

— Все, — сказав Кай, — фінал.

— Лише б це не був барабан нашої панахиди, — пробурчав Ґедеон.

Я кивнув.

— Тоді зіграємо красиво.

[Завдання оновлено: «Підземні Води — центральний зал».]