Раді Вас бачити!

Я крутив у руках скетчбук, перегортаючи порожні сторінки. Вісім аркушів… і вже здається, що цього смішно мало - навіть не вистачить розігнатися. Один зайнятий «Сіттю», другий — експериментом із захисним малюнком, третій хочеться залишити для чогось унікального.

Та що далі, то чіткіше розумію: без пергаменту я довго не протягну. А в крамниці папір коштує так, ніби його роблять із золота та сліз дракона.

Думки самі собою звернули в минуле. На уроках історії я позіхав, розглядаючи картинки в підручнику: єгиптяни з папірусами, китайці з бамбуковими дощечками, русини з берестою…

Тоді я ганявся за трендами, вважав малювання забавкою. А тепер — от воно, знадобилося.

Я скривився. Береста? Ні, не підходить. На ній не пишуть — на ній дряпають. Для заклинань це смерть.

Бамбук? Добре, але спробуй добути його в наших краях.

А папірус… папірус робили з очерету.

Очерет, болотні зарості — ось де треба шукати.

І все одно впирається в основу — потрібна тонка сітка, щоб розкласти та висушити волокна.

Я замислився: піти до коваля? Він би міг викувати рамку з дротом, але це коштуватиме дорожче, ніж сто готових аркушів паперу.

А якщо зробити самому? Рамка з гілок, сітка з ниток — примітивно, але на перший раз підійде.

— Отже, так, — пробурмотів я, прямуючи до кузні. — Спочатку дізнаюсь про рослини, потім вирішу, чим натягнути сітку. Папір потрібен за будь-яку ціну.

Коваль, як завжди, гатив по розпеченому металу, а його син щось креслив на клаптиках. Я постояв біля дверей і нарешті озвався:

— Майстре, питання дивне буде… Які тут ростуть рослини з міцним волокном?

Він підняв брову й усміхнувся:

— Рослини? Ти що, ткачем надумав стати? Чи папір збираєшся робити?

Я знизав плечима.

— Припустимо.

— Хм. Очерету в нас — скільки завгодно, бери біля боліт. Ще є льон — можна знайти в селян, але його зазвичай прядуть.

А якщо зробиш папір з очерету — ну… подивимось, що з того вийде.

До речі, візьми старий казанок і кресало — знадобиться, щоб хоч комарів на болоті відганяти вогнем.

Казанок і кресало з’явилися в моєму інвентарі.

Система визначила їх як інструменти й розмістила не в основній сумці, а в окремій панелі.

Я відкрив її — і здивувався: два слоти світилися яскраво, показуючи нові предмети.

Решта клітин залишалися сірими, з тьмяними силуетами молотка, пензля, флакона й чогось, що я навіть не зміг одразу впізнати.

— Ого… виходить, є й інші інструменти, — пробурмотів я. — Схоже, без них далі справді ніяк.

Вага казанка й кресала майже не відчувалася — ніби система сама врівноважувала навантаження.

Чудово.

Я подякував ковалю, а в голові вже закрутилися думки: очерет, сітка, рамка…

Тобто доведеться замовляти в нього маленьку рамку або ж спробувати самому натягнути нитками.

Система ледь помітно спалахнула в кутку зору:

Новий побічний квест: Спроба створення паперу.

Завдання: добути волокнисте сировинну (очерет, льон); створити рамку-сітку; виготовити перший аркуш.

Нагорода: відкриття навички «Ремесло / Папероробство».

Якість залежить від використаних матеріалів.

Я видихнув.

— Ось і почалося…

Я застиг, дивлячись на повідомлення системи.

Квест.

Отже, це не порожня витівка і не вигадка.

Якщо система фіксує ціль — значить, шлях реальний.

Папір у цьому світі існує, отже, його можна зробити.

— Гаразд, — сказав я собі. — Значить, не даремно.

Перше завдання — очерет.

Болото на південному сході: я вже бував там зранку, шукав м’яту-зірку.

Тепер треба цілий оберемок.

Я вирушив туди, ступаючи обережно — болото це не лише волога, а й місце, де щось живе може вистрибнути просто з тіні.

Очерет знайшовся швидко: густі стебла, довге листя.

Я зрізав кілька десятків, складав у сумку.

Система спалахнула:

Зібрано сировину: Очерет (якість: середня).

Спритність +1.

— Чудово, — пробурмотів я. — Половина справи.

Тепер рамка.

Я подумки перебрав варіанти.

Коваль зробить міцно, але дорого — а грошей майже нема.

Тоді самому: гілки, нитки…

Я сів на повалене дерево й розклав сумку.

Усередині — залишки мотузок, ниток і навіть кілька клаптів тканини, які мені віддали врятовані караванники.

— Отже, сітка… рамка з гілок і натяжка нитками. Хлипко, але спробувати можна.

Я працював повільно, плетучи й зав’язуючи вузли.

Вийшло криво, зате схоже на сито.

Система підсвітила:

Створено предмет: Примітивна рамка-сітка (міцність: низька).

Навичка Ремесло +1.

Я полегшено видихнув.

Перший крок зроблено.

Тепер — варіння й пресування.

Я згадав: стебла треба розім’яти, виварити, розм’якшити, а потім розкласти на сітку й висушити.

Звучить огидно, але іншого шляху немає.

Я зібрав очерет у казанок, який позичив у коваля, налив води й поставив на вогонь.

Запах був не надто приємний, але стебла поступово перетворювалися на м’яку волокнисту масу. Я виклав її на сітку, обережно розподіляючи. Вода стікала, а волокна перепліталися між собою.

Система ожила:

Виготовлено перший прототип паперу (якість: груба, ламка).

Навичка Папероробство +1.

Я обережно підняв майже висохлий аркуш. Шорсткий, сірий, але все ж — аркуш. Справжній. На ньому можна буде щось намалювати, якщо не тиснути занадто сильно.

— Вийшло… — видихнув я. — Хай криво, та вийшло.

Система додала:

Квест оновлено: створено перший аркуш паперу. Можливість продовжувати розвиток ремесла. Покращення матеріалів та інструментів підвищить якість паперу.

Я усміхнувся й акуратно поклав аркуш назад у сумку. Тепер у мене був перший крок до нескінченних сторінок. Значить, і до нових заклять.

Я розклав висохлий аркуш прямо на колінах. Він виглядав жалюгідно — сірий, грубий, з ворсинками й дрібними дірочками. Але це був мій аркуш. Моя перша сторінка.

Я дістав шматок вугілля з багаття. Простий, обвуглений, трохи кришився. Пальці миттєво почорніли, але це мене не турбувало. Я акуратно провів лінію.

Вугілля лягало нерівно, місцями папір трохи рвався, але слід залишався. Я спробував намалювати просту травинку. Система відгукнулася:

Малювання/Магія +0,1.

Папір саморобний: міцність і якість знижені але досвід подвоєний.

— Досвід подвоєний? — здивувався я. — Тобто чим більше робиш сам — тим цінніший результат?

Я продовжив. Кілька штрихів, ще одна лінія — простенька фігурка. Система тихо мигнула:

Малювання/Магія +0,1.

Навичка Папероробство — взаємодія підтверджена.

Я відкинувся назад, дивлячись на кривий малюнок. Працювати можна. Але вугілля… воно бруднить, лінії товстіші, ніж потрібно, і ним не зробиш складні завитки в магічних схемах.

— Треба щось точніше, — пробурмотів я. — Пір’я? Ні… чорнила немає. Пензлик? Так… пензель і фарби.

Я замер. Де взяти фарби? У голові спливла картинка — перший малюнок сина коваля. Там був колір. Система підсвітила його, ніби це важливо. Значить, фарби тут існують. Значить, їх можна зробити.

— Фарби… у школі нам казали: з рослин, ягід, коренів. Іноді навіть із каменів. Розводиш соком води, змішуєш із чимось, щоб закріпити… — я клацнув пальцями. — Яйце, клей, молоко.

Я підняв очі на ліс. Він був повний усього: ягоди, квіти, кора, трава. Кожен кущ ніби шепотів: «Спробуй».

Система підтвердила мою думку:

Новий квест: Основи фарб.

Завдання: знайти природні матеріали для створення хоча б трьох базових кольорів.

Я засміявся.

— Ну звісно. Спочатку папір, тепер фарби. Логічно. Якщо система підштовхує — значить, я на правильному шляху.

Я дістав ніж, оглянув галявину й подумав:

— Червоний із ягід… жовтий із квітів… зелений із листя… а там подивимось, що ще вийде.

Я набрав у мішечок різних матеріалів: жменьку червоних ягід з кущів, кілька яскраво-жовтих квіток, пару великих листків. Усе це я висипав біля багаття й задумався:

— Отже… ягоди дадуть сік. Листя можна розтерти. Квіти — теж. Але фарба ж повинна триматися…

Я знову дістав казанок, налив туди трохи води і кинув ягоди. Вони одразу лопнули, випустивши алий сік, і вода потемніла, мов кров. Я перемішав палицею й обережно капнув на шматок паперу. Колір вийшов яскравий, але відразу розплився і вбрався, перетворившись на бліде плямки.

— Ні, так не піде. Фарба має прилипати, — нахмурився я.

Згадалася стара шкільна книжка з ремесел: «Щоб фарба трималася, потрібен зв’язуючий компонент». Варіанти були прості: яєчний білок, клей із смоли, іноді молоко.

Я оглянувся навколо. На дереві помітив смоляні патьоки. Обережно зіскоблив ножем і додав у казанок. Смола неохоче розчинялася, але після довгого помішування рідина стала трохи тягучою.

Я ще раз капнув на папір. Тепер пляма не розповзалася, трималася щільніше.

Система мигнула:

Алхімія/Фарби +0,2.

Створено: Примітивна червона фарба (якість низька).

— Вийшло! — я ледь не підскочив.

Натхнений успіхом, я взявся за листя. Його довелося довго м’яти, поки не вийшла густувата зелена маса. Я віджав її прямо в ту саму воду. Колір вийшов тьмяним, болотним.

— Непогано… — проворчав я й усе ж капнув на папір.

Система відповіла:

Примітивна зелена фарба (якість дуже низька).

— Ладно, хоч щось.

Останніми були жовті квіти. Жовті пелюстки здавалися безпечними, пахли солодко, і я без роздумів рвав їх пальцями, кидаючи в казанок. Вода одразу забарвилася в сонячний відтінок.

Примітивна жовта фарба (якість низька).

Я усміхнувся і капнув на папір. Крапля лягла м’яко, ніби сама вбудувалась в лінію. Красота!

Але через кілька хвилин у мене неприємно закружила голова. Зір став мутним, ніби хтось підлив бруду в очі. Я похитав головою, але перед очима все одно все пливло.

— Що за… — прошепотів я і подивився на руки. Пальці почервоніли, свербіли.

Система мигнула:

Отруєний: легка куряча сліпота. Симптоми: затуманений зір, слабкість. Тривалість: 30 хв.

— Дідько, — вилаявся я. — Треба десь знайти рукавички!

Автоматично я схопив шматок вугілля і розгорнув скетчбук. Рука сама вивела старий малюнок — баночку з травами всередині, підписану як «антидот». Це був той самий рецепт, що займав одну зі сторінок і вже врятував людей із каравану.

Як тільки малюнок завершився, сторінки ніби засвітилися.

Антидот активовано.

Ефект: усунення легкого отруєння.

Навичка Антидот +1%.

Я завмер, а потім полегшено видихнув. Зір почав прояснюватися, туман зник.

— Значить, якщо малюнок уже в книзі, варити самому не обов’язково… — я усміхнувся. — Можна просто активувати. Ха! Отримується ціла аптечка в кишені. Ну якщо є папір. Варити — лише якщо продавати.

Я погладив обкладинку скетчбука і знову відчув, що він — не просто набір кривих картинок, а щось на кшталт артефакту, пов’язаного з системою. Шкода, що поки що сторінок лише вісім. Але яке величезне поле можливостей він відкриває!

Система додала фінальне:

Нова навичка: Намальований антидот. Можна активувати без витрат ресурсів. Ефективність залежить від рівня навички.

— О, так… — пробурмотів я і знову подивився на плями фарб. — Тільки обережніше з квітами.

Я відкинувся та оглянув роботу. Переді мною лежали три нерівні плями на саморобному папері — червона, жовта і зелена. Все виглядало як дитячий мазок, але серце калатало так, ніби я відкрив новий світ.

Система додала фінальне:

Квест виконано: Основи фарб.

Нагорода: можливість створювати магічні схеми з кольором.

+0,5 до навички Малювання/Магія.

Новий квест: Виготовте пензель.

— От так! — я засміявся. — Ще вчора й уявити не міг, що буду в лісі варити фарби, а сьогодні система сама вимагає пензля. Ну що ж… пензель — значить пензель.

Я подивився на найближчий кущ, де гойдалися тонкі гілочки. У голові промайнули варіанти: шерсть, трава, пучки жорсткого волосся. Але все це виглядало ненадійно. Пензель має бути міцним, щоб тримати форму, а не розсипатися в руках після першого ж малюнка.

Система мигнула:

Підказка: інструмент можна виготовити з трьох частин — основа, зв’язка, ворс. Доступні матеріали залежать від оточення.

— Основа… паличка під рукою. Зв’язка — нитки є, шматок від мотузки залишився. А ворс… — задумливо потер підборіддя. — Ворс доведеться шукати.

Перед очима спливли спогади зі шкільних уроків малювання: як ми сперечалися, у кого пензель м’якший, у кого жорсткіший. Тоді я навіть не думав, що це колись стане в пригоді. Все здавалося дитячою забавою. А тепер саме це могло вирішити, чи вийде у мене хоч щось у магії.

Я зірвав пару тонких травинок і спробував зв’язати їх разом. Вийшло жалюгідна подоба пензля — пучок стирчав у різні боки, про акуратність годі й говорити. Система навіть не підсвітила результат.

— Хм… ясно, що так не вийде. Потрібно щось серйозніше. Може, шерсть? Або пташині пера? — я оглянувся навколо, уже уявляючи, як буду блукати по селі в пошуках підходящого матеріалу.

В інвентарі сіро ще горіла порожня комірка, ніби створена для пензля. Тепер вона здавалася особливо насмішливою, мов система спеціально дражнила мене.

— Ладно, значить, попереду нове полювання. На ворс!

Я почав оглядати кущі, присідаючи, заглядаючи під коріння, промацуючи листя та гілки. Кожен рух фіксувала система:

Уважність +0,2 за ретельний огляд оточення

На гілці я помітив крихітний клубок шерсті — явно білка терла його об гілку. Обережно зняв його, намагаючись не пошкодити. Серце радісно забило:

Уважність +1

— Блін, точно! — видихнув я, згадуючи шкільні уроки малювання. Там показували, як робили суперпензлі з білчачої шерсті: м’які, пружні, ідеальні для тонких штрихів. Ніколи б не подумав, що це колись стане в пригоді… а тепер — саме те.

У руках у мене виявився майже ідеальний матеріал для ворсу майбутньої кисті. Система мигнула знову, ніби підтверджуючи:

Матеріал знайдено. Можливість створення якісного інструмента підвищена.

Я присів на мох, розклав шерсть на долоні, акуратно розправляючи пучки, уявляючи, як будуть лягати штрихи. Тепер залишалося лише з’єднати основу й зв’язку — і перша магічна кисть розпочне своє життя.

— Відмінно, — пробурмотів я, — перший крок зроблено. Залишилося зібрати все разом і спробувати намалювати щось кольорове.

Я обережно розклав десять свіжих листів саморобного паперу на моху, милуючись рівною текстурою й легкою пружністю. Кожен лист ніби чекав, щоб на ньому з’явилися перші штрихи, перші лінії магії.

Кисть поки що була лише в зародку: пучок білчачої шерсті, пучок жорстких травинок і тонка гілочка для основи. Я прикусив губу, з’єднав ворс з основою, обв’язав ниткою — намагаючись зробити все акуратно. Система мигнула:

Уважність +0,5 за точність складання пензля.

— Супер… — пробурмотів я, гладячи готову кисть. — Вона ідеально лягає в руку.

Я зробив перший штрих на пустому аркуші. Лінія вийшла плавною, рівною, трохи тремтіла від магії малюнка. Система підсвітила:

Малювання/Магія +0,5 за точність та акуратність використання нового інструмента.

У голові промайнула думка: тепер можна експериментувати з кольором. Я згадав, як тільки-но варив фарби та випадково прокачав навичку антидоту, і зрозумів — кожна дія фіксується, кожен рух кистю реально покращує майстерність.

— Напевно, — сказав я собі, — варто спробувати щось просте для тренування. Травинки, листя, завитки… Хай папір проживе хоча б перші уроки.

Я обережно почав наносити кольорові лінії на перший аркуш. Яскраві мазки, змішані відтінки, плавні переходи — усе фіксувалося системою:

Малювання/Магія +0,2 за акуратність і дотримання техніки.

Уважність +0,1 за підбір кольору та точність мазків.

Майстерність малюнка +0,5% за використання нового інструмента і паперу.

Лист за листом, штрих за штрихом, я відчував, як кисть оживає в руках, як магія реагує на кожен рух, як папір приймає колір і форму. Тепер переді мною відкривалася майже безмежна можливість створювати власні заклинання, удосконалювати «Сіть», «Бар’єр» та експериментувати з кольором.

— Здається, — пробурмотів я, легенько посміхаючись, — тепер я готовий до наступного рівня. Головне — практика, увага та акуратність. А папір і пензлик уже є.

Система знову мигнула:

Новий квест активний: Створення унікального заклинання з кольором.

Використайте нові аркуші та пензлик. Потенціал росту майстерності — високий.

Я глибоко вдихнув, розклав перед собою лист і, тримаючи кисть, подумав:

— Ну що ж… подивимось, на що я здатний.