Раді Вас бачити!

Я вибрався з таверни й попрямував кам’яною бруківкою до центральної площі.

Місто вже жило своїм життям — торговці вигукували ціни, хлопчаки носилися між крамницями, а з пекарні тягнуло ароматом свіжого хліба.

На площі височів храм — світлий, із високим шпилем і вітражами, що сяяли навіть під денним сонцем. Біля самих сходів стояв служитель-закликач у сірому плащі з символом сонця на грудях.

— Мандрівник! — окликнув він мене, зробивши крок уперед. — Ласкаво просимо до Крегстона. Храм відкритий для кожного, хто шукає захисту або мудрості. Зайди, дізнайся про богів, що покровительствують нашому краю.

Система одразу підсвітила нове повідомлення:

[Відкрито: Храм Крегстона]

— Можна обрати божественного покровителя.

— Отримати титул, пов’язаний із вибраним богом.

— Доступ до щоденних завдань віри.

Я зупинився біля підніжжя сходів. Місце виглядало велично: вітражі переливалися кольоровим світлом, дзвін лунав десь угорі, відлунюючи в грудях, а біля входу неквапом проходили жерці в білих шатах.

Чи варто піднятися й обрати покровителя просто зараз?

Чи, може, спочатку роздивитися місто, дізнатися більше?

Та, мабуть, не дарма храм — це перше, що бачить кожен новий гравець.

Краще зайду відразу.

Я піднявся широкими сходами й штовхнув важкі двері.

Всередині храм виявився простішим і водночас величнішим, ніж я очікував: високі склепіння, арки, вітражі, що заливали простір м’яким розсіяним світлом.

Запах ладану змішувався з прохолодою каменю.

У центрі стояло сім вівтарів — кожен зі своїм символом: сонце, що сяє, терези, дерево, полум’я, книга, хвилі та меч.

Перед ними горіли свічки, а жерці в білих шатах уважно спостерігали за новими відвідувачами.

Один із них підійшов до мене, склавши руки на грудях.

— Ласкаво просимо, мандрівник. Тут ти можеш обрати собі покровителя серед семи богів. Кожен дарує благословення й особливий титул. Хочеш дізнатися про них докладніше?

Система спалахнула новими рядками:

[Механіка покровителів]

— Обравши покровителя, ви отримуєте унікальний титул (активний, доки титул увімкнений).

— Доступ до щоденних завдань віри.

— Зростання репутації з храмом.

— Зміна покровителя можлива, але знижує довіру жерців.

Доступні покровителі:

Соларіон, Володар Сонця — сила, захист, бонус до витривалості.

Евіра, Хранителька Терезів — справедливість, торгівля, бонус до харизми.

Дріон, Древо Життя — природа, алхімія, бонус до ремесел і лікування.

Іскар, Полум’я Волі — рішучість, бойові навички, бонус до сили й шкоди.

Ліра, Хранителька Книг — знання, магія, бонус до інтелекту й досліджень.

Туласс, Володар Хвиль — свобода, мандрівки, бонус до витривалості та швидкості.

Кастер, Воїн-Меч — честь, битви, бонус до влучності та володіння зброєю.

Я повільно обійшов коло, зупиняючись біля кожного вівтаря. Символи ніби відгукувалися по-різному: одні — теплом, інші — тиском у грудях, ще інші — легким поколюванням у пальцях.

Система мигнула ще однією підказкою:

Вибір покровителя не обов’язковий. Але зроблений вибір вплине на розвиток персонажа та відкриті можливості.

Я замислився. Кожен бог пропонував щось важливе. Але й поспішати не хотілося — рішення, безперечно, серйозне.

— Бачу, ти задумався, — тихо озвався хтось поруч.

Я обернувся — до мене підійшов жрець у довгій білій ризі, обшитій золотом.

— На роздоріжжі стоїш, мандрівник. Перший крок завжди найважчий. Дозволь допомогти. Дозволь обрати, хто стане твоїм покровителем. Тут — сім світлих і нейтральних богів. Їхнє благословення дасть тобі унікальні можливості, але кожен має свій шлях.

Він кивнув у бік вівтарів і, як досвідчений оповідач, заговорив неквапом:

— Соларіон, Володар Сонця. Верховний покровитель. Його благословення дарує здоров’я й захист. Але пам’ятай: він рідко втручається в долю своїх послідовників. Його світло — це радше опора, ніж пряма допомога.

— Евіра, Хранителька Терезів. Вона прихильна до чесних і справедливих. Найчастіше до неї звертаються торговці та дипломати. Її дар — харизма і вдача в угодах.

— Дріон, Древо Життя. Покровитель природи та ремесел. Його сила допомагає в алхімії, лікуванні та будь-якій роботі руками. Травники, ремісники, мисливці — усі вони шукають його опіки.

— Іскар, Полум’я Волі. Його шанують воїни, які прагнуть сили й рішучості. Його вогонь гартує дух і тіло, але вимагає від послідовника мужності й прямоти.

— Ліра, Берегиня Книг. Вона відкриває двері до знань і таємниць. Ті, хто шукають мудрості або опановують магію, тягнуться до її вівтаря.

— Туласс, Володар Хвиль. Бог мандрів і свободи. Його дар — витривалість і легкість у дорозі. А ще кажуть, якщо він комусь особливо прихильний, то може навіть особисто з’явитися на шляху.

— Кастер, Воїн-Меч. Він покровитель лицарів і тих, хто живе за честю. Його дар — влучність і майстерність володіння зброєю. Але натомість він вимагає вірності обраному шляху.

Жрець усміхнувся, схрестивши руки на грудях.

— Усі дороги відкриті, мандрівник. Але покровитель — це не лише сила, а й частина твого шляху. Кого з них ти відчуваєш ближчим?

Система знову підсвітила список семи богів.

Я слухав жерця, киваючи, а всередині вже крутилося своє.

Соларіон.

Звучить переконливо: здоров’я й захист завжди знадобляться. Але… якщо він рідко втручається, то користі може бути менше, ніж хотілося б. Пасивна підтримка — надійно, та занадто загально.

Евіра.

Харизма і торгівля. З одного боку — привабливо: із торговцями доведеться мати справу не раз. Але в бою це марно. А зараз кожен бонус вирішує, виживу я чи ні. Хоча… репутацію з нею качати, мабуть, легше.

Дріон.

Прямо в ціль: алхімія, лікування, ремесло. Це якраз те, що я планував — папір, фарба, антидоти. Але чи допоможе це в бою? Чи не загоню я себе у «мирний» кут, коли навколо повно зубастих монстрів?

Іскар.

Сила й воля. Таке воїни хапають обома руками. Але я ж лучник і малюнками граю. Хоча… зайва витривалість мені б не завадила — скільки вже разів балансував на межі.

Ліра.

Магія, знання — це виглядає як мій шлях. Але я ще не бачив жодного мага, що вижив би без арсеналу заклять і томів. А в мене лише малюнки та пергаменти. Може, саме це — шанс?

Туласс.

Оце цікаво. Мандрівки, витривалість, легкість дороги. І ще можливість зустріти самого бога. Не жарт. Я й так увесь час у русі — може, саме він мені й потрібен? Система натякала: пересування стане моїм вічним квестом.

Кастер.

Влучність і зброя. Для мого лука — звучить ідеально. Але от «вірність шляху» насторожує. Це що — я більше не зможу займатися крафтом? Чи доведеться бути «солдатом» до кінця? Занадто вузька дорога.

Я потер перенісся. Кожен покровитель давав щось цінне. Але стояти на роздоріжжі — не моє. Вирішувати треба тут і зараз.

Я завмер на мить. У голові перебиралися всі бонуси, які я вже отримав, і ті можливості, що могли відкритися попереду.

Туласс… Так, саме те, що треба. Допомога в дорозі, можливість зустрічати світ, а не стояти на місці.

— Я обираю Туласса, — сказав я, відчуваючи легке поколювання, коли жрець поклав руку мені на голову.

Система одразу підтвердила:

[Отримано титул: Послідовник Туласса]

[Бонуси: +1 до витривалості, прискорення збору ресурсів, шанс знайти унікальні матеріали]

[Щоденні завдання Туласса тепер доступні]

У кишені відгукнувся новий предмет — медальйон з емблемою Туласса.

Відтепер я не просто мандрівник — я під його покровительством.

Я вийшов на центральну площу й попрямував до ринку. Густа юрба, вигуки торговців, запах спецій і свіжого хліба — усе це одразу нагадало: у Крегстоні гроші — не просто цифри в гаманці. Кожна монета тут має вагу й значення.

Система валют була простою й прозорою: 10 мідяків = 1 срібний, 10 срібних = 1 золотий.

Отже, мої скромні десять золотих давали трохи простору для маневру, але витрачати все одразу було б нерозумно.

На ринку я став придивлятися до одягу, матеріалів і витратників. Деякі тканини підвищували харизму, інші — додавали захист.

Інгредієнти для зілля продавалися на окремих прилавках — здебільшого висушені трави, ягоди й рідкісні квіти.

Далі починався ремісничий квартал. Там можна було прицінитися до:

Фарб і пігментів, які підвищують ефективність малюнків і заклять.

Паперу та сувоїв, що потрібні для зберігання й створення заклинань.

Інструментів. Ножі, молотки, пензлі, удосконалені кріплення - все це стане мені в пригоді.

Деякі товари мали бонуси до характеристик. Наприклад я побачив:

Пензель майстра — +0.2 до точності малюнка/закляття.

Захисна накидка торговця — +1 до харизми під час діалогів.

Ремісничий набір — пришвидшує збір ресурсів і створення предметів.

Я зробив короткий огляд, прикидаючи, що реально варто купити. Гроші тепер були потрібні не лише для життя, а й для підготовки до роботи з артефактами та майбутніх експериментів у кімнаті, яку я винайняв.

Тож я звернув із головної вулиці в вузенький провулок ремісничого кварталу.

Тут пахло свіжим деревом, оліфою, вологою глиною та фарбою — саме те, що потрібно художнику. Прилавки були завалені інструментами: пензлі всіх розмірів, мастихіни, металеві лопатки, ручки для гравіювання.

Почав із пензлів.

Були дешеві — з грубої щетини, ламкі й швидкі, зате за смішні мідяки можна було взяти цілий набір.

Були й дорожчі: із білкового або козячого ворсу — пружні, тримають форму, не розлазяться після перших мазків. Я прикинув, що для складних малюнків і магічних заклять варто брати саме такі.

Далі — пігменти й фарби.

Я розглядав баночки з порошками, готові фарби, рідини для змішування.

Червона охра, умбра, лазурит…

Деякі коштували дорожче, але давали яскравий, стійкий колір, який довго не тьмянів.

Я відзначив кілька відтінків, що точно знадобляться для майбутніх малюнків і заклять.

Потім — папір і все, що потрібно для його створення.

Моя саморобна рама-сито з нитки була одноразовою і не давала рівного аркуша.

Тут продавали готові листи, але я приглядів дерев’яну раму для виготовлення паперу — з міцною сіткою, ще й у комплекті з пресом.

До того ж можна було замовити в місцевого коваля металеві форми для лиття аркушів — тоді процес стане швидшим і акуратнішим.

Я ще згадав про різні техніки малювання: мастихіни для текстури, великі рами для полотен, чорнила для сувоїв і пергаменту.

Усе це займало місце, але кожен предмет міг стати вирішальним у майбутньому — для магічних малюнків, створення антидота або продажу унікальних артефактів.

З кожним новим прилавком список покупок ставав довшим, а гаманець — легшим.

Та це було вкладення у можливості.

Чим кращі інструменти — тим більше контролю і якості я зможу дати своїм малюнкам і закляттям.

Я брів галасливим рядом ремісничого кварталу.

Тут було все — від мішків із пігментами до готових мальовничих полотен.

Запах сушених трав змішувався з ароматом дерева й олії.

На прилавку в невисокого торговця в коричневій безрукавці лежали пензлі, складені пучками, а поряд — охайні стоси паперу, перев’язані мотузкою.

— О, художник? — примружитися торговець, помітивши мене. — Папір, пензлі, фарби — все нове, все надійне!

— Нове? — скептично глянув я на пензлі, з яких стирчали ворсинки. — Виглядають так, ніби ними вже хтось фарбував.

Торговець засміявся, хоч і трохи нервово:

— Ну… це тренувальний набір. Дешево! П’ять пензлів — усього десять мідяків.

Я насупився:

— Десять? Та вони й п’яти не варті. Он біля тієї бочки половина ворсу торчить.

Давайте за вісім — і беру ще папір.

Він помовчав, але потім кивнув:

— Гаразд, бачу, око в тебе гостре. Вісім за пензлі, десять за десяток аркушів.

Система одразу підсвітила повідомлення:

[Навичка “Торгівля” підвищена: 1 → 2]

Я задоволено всміхнувся й відрахував вісімнадцять мідяків.

Торговець швидко сховав монети, а мені простягнув згорток паперу й невеликий шкіряний чохол із пензлями.

— Ось, тримай. А якщо знадобиться щось справжнє — заходь. У мене бувають і перові пензлі, і тонка шкіра для палітурок.

Я сховав покупки до інвентаря, відчуваючи, як приємно в руках відгукуються нові речі.

Хай і дешеві, але свої.

Сунувши покупки в сумку, я ще затримався біля прилавка.

Погляд зачепився за крихітний металевий шпатель, яким торговець розмазував пігмент по кам’яній плиті.

— Це що? — кивнув я.

— Мастихін, — з гордістю відповів він, піднімаючи інструмент. — Працювати ним цікавіше, ніж пензлем. Дає фактуру, мазок об’ємний. Але коштує срібняк, дешевше не віддам.

Витрачати срібло на все в мене було хіба що в мріях, тому я лише кивнув і рушив далі.

У сусідньому ряду на мотузках висіли порожні рами для полотен — збиті як-не-як, але рівні.

Подумалося: а й справді, круто було б не лише папір робити, а й картини писати.

З кузні неподалік долинав передзвін молота.

Я зупинився, уявляючи, як міг би замовити в майстра нормальну рамку для сито — міцну, металеву, щоб витримувала десятки віджимів.

Тоді б папір виходив не кустарний, а майже фабричний.

— От би пару зайвих золотих… — пробурмотів я собі під ніс, дивлячись на горн, що палав.

Система, здається, почула мої думки — спалахнуло ненав’язливе повідомлення:

[Відкрито нову ціль: “Інструменти майстра”]

(Придбати мастихін, рамку для паперу й полотна. Нагорода: +до навички малювання, унікальний стиль мазка.)

Я всміхнувся: отже, сама гра підштовхує рухатися далі.

Що ж, поступово доберуся і до цього.

Поки що доведеться задовольнитися дешевими пензлями та стосом паперу.

Я відійшов від прилавка з папером і пензлями, підійшов до торговців одягом.

Тут усе виглядало набагато яскравіше — строкаті тканини, вишивка, манекени у вітринах.

Один наряд — святковий, інший — явно бойовий, третій — строгий, чиновницький.

На вітрині миготіли підказки:

[Одяг підмайстра (комплект): +2 до ремесла, +1 до спритності пальців.]

Ціна: 7 срібняків.

[Куртка мисливця: +1 до влучності, +3% до шансу криту.]

Ціна: 5 срібняків.

[Наряд міського чиновника: +2 до харизми, +1% до репутаційних нагород.]

Ціна: 9 срібняків.

Я мимоволі присвиснув.

Мої кілька золотих дозволяли купити щось справді непогане,

але якщо витрачу все на одяг — залишуся без інструментів і без їжі.

«Виходить, одяг тут — це не просто стати, а ще й зовнішність та репутація»,

— подумав я, розглядаючи прикрашену куртку з бонусом до репутації.

Тут явно продавали цілі комплекти, що давали сильніші ефекти, якщо носити всі частини разом.

Професії, ремесло, соціальні зустрічі, аристократія — під кожне своє.

Я стис сумку з грошима й майже фізично відчув, як монети вислизають крізь пальці.

З такими цінами доведеться обирати:

або йти на квести,

або розвивати професію й гнати ресурс на продаж.

Третього шляху система явно не залишала.