Спочатку:
На сторінку книги
Цей день я вирішив провести продуктивно. Клейка маса з ганчір’я настоялась за ніч. Ключ від кімнати в корчмі я здав ще вчора, а ніч на новому місці принесла мені баф на прокачку крафту. Щоденні квести теж потішили — пообіцяли бонус до професій за створення паперу.
Час промайнув непомітно. Я не рахував годин — лише рухи рук, зміну мисок і шурхіт ганчір’я, що повільно перетворювалось на м’яку сіру масу.
Перші аркуші паперу були відвертим жахіттям. Криві краї, дірки, ніби їх пропалили вогнем, і такі товсті шари, що радше підійшли б на устілки для чобіт, а не для малювання.
Та кожна невдача додавала крихітний відсоток до моєї навички.
Системне повідомлення:
Навичка «Папероробство» підвищена. Прогрес +0,3%.
З кожною новою спробою рука ставала впевненішою. Масу я розподіляв рівніше, вода стікала краще, і поступово сірі клапті почали нагадувати справжній папір.
Я й не помітив, як цифри навички підскочили з 2 до 20.
На столі та підвіконні вже лежала ціла стопка — понад сотня аркушів.
Близько 40% з них виглядали цілком гідно: світлі, рівні, без дірок.
Два аркуші випали «відмінної» якості — гладенькі, щільні, майже шовкові.
І один… один аркуш раптом засвітився м’яким фіолетовим сяйвом.
Системне повідомлення:
Отримано предмет: «Аркуш паперу епічної якості» [фіолетовий].
Властивість: посилює малюнки та заклинання (+5% до ефекту).
Я втупився в нього з дурною усмішкою. Хто б міг подумати, що зі старої ганчір’яної мішанини народиться річ такого рівня?
Правда, решта 60% все ще були потворні — криві, діряві, місцями грубі. Я зітхнув, перегортаючи ці «жахіття».
— Нічого, — пробурмотів я. — Розріжу. Вийдуть маленькі рівні квадрати. Для вітальних листівок або простих заклинань вистачить.
Я обережно відклав убік фіолетовий аркуш, що сяяв. Тепер у мене був не просто матеріал — у мене з’явилась надія створити щось справді круте.
Коли закінчив із мішком ганчір’я, вирішив іти далі.
У купі я раніше відшукав два більш-менш цілі шматки бавовняної тканини. Вони самі просились стати полотном для картини. Я зібрав першу простеньку раму з дерева, натягнув тканину — і відразу зрозумів: без ґрунтовки все ще марно. Треба вибілити, а значить — дістати кістковий клей і знайти крейду чи вапно.
Марта згадувала, що неподалік від міста є старі крейдяні шахти. Колись там добували білий камінь, але тепер їх використовують як підробіток для новачків. Кажуть, там завелася дрібна шкідлива живність, тож робітників туди не тягне.
— Можеш сходити, — сказала вона, подаючи мені миску. — І крейди набереш, і трохи підзаробиш.
Я всміхнувся. Після монотонної роботи над папером перспектива вилазки до шахт звучала як відпочинок.
Я розклав на столі стопку рівних аркушів. Криві й діряві відклав убік — на тренування лінії та швидкі начерки. На гладких, майже білих, вирішив відпрацювати головне.
— Підготую бойові заклинання заздалегідь. Хто знає, що мене там чекає, — пробурмотів я.
Я вивів символи своїх заклинань: вогняної іскри, легкого щита, петлі прискорення. Кожну лінію вів уважно, слідкуючи, щоб чорнило не розтікалося, а кути були чіткі.
Система відзначила:
+0,1% до навички «Каліграфія».
+0,2% до навички «Малювання/Магія».
А ось фіолетовий аркуш я відклав окремо. Пальці свербіли взятися за нього, але я змусив себе зачекати.
— Ні, друже, — тихо сказав я. — Ти для справжнього шедевра.
Система продовжувала фіксувати прогрес не лише в малюванні, а й у магічному письмі.
Я склав готові аркуші в теку, перевірив короткий лук і сагайдак. Кілька простих заклинань чекали свого часу на чистих листах — бар’єр, щит і сіть.
Системне повідомлення:
Ви готові до виконання завдання: «Очищення шахт від дрібної погані».
Рекомендований рівень: 6+. Ваш рівень: 5.
— Дякую, — буркнув я. — Оптимістично, нічого не скажеш.
На вулиці вирувало життя: ремісники поспішали до лавок, торговці викладали товари, пахло свіжою випічкою Марти. Я знову прихопив одну булочку в дорогу (залежність за один день — це неймовірно) і рушив до пункту зустрічі біля міських воріт, що вели до шахт.
Там уже товпились такі самі «заробітчани»: пара студентів-маґів, бородатий шахтар із кайлом, дівчина зі списом і навіть хлопчисько років дванадцяти з худим, напівпрозорим котом-супутником. Усі чекали на наглядача.
За кілька хвилин з’явився високий чолов’яга у шкіряній куртці з ліхтарем на поясі. Голос його перекрив гул натовпу:
— Так, слухайте уважно. Робота проста: спускаєтесь униз, чистите галереї від дрібної погані, збираєте крейду, здаєте мішки — отримуєте монети. Але не розслабляйтесь: тварюки дрібні, проте зубасті. У шахтах темно, ехо плутає звуки, тож тримайтесь ближче один до одного.
Системне повідомлення:
Розпочато групове завдання: «У глибинах крейдяних шахт».
Я поправив лук за плечем і зустрів погляд дівчини зі списом. Вона ледь усміхнулась:
— Ти, значить, лучник? У темряві хоч кудись влучиш?
Я лише знизав плечима й не став сперечатись. Хай думає, що хоче. Стріли — не єдине, чим я вмію користуватись.
— Рушили, — рикнув наглядач і махнув рукою.
Ми вирушили до шахт. Дорога вела за міські мури, вниз по втоптаній колії, де зрідка проїжджали навантажені вози, дзенькаючи залізом. Кам’яні ворота шахт здіймались осторонь — важкі, перекошені, оброслі мохом, наче сама земля намагалась їх поглинути.
Біля входу стояли двоє вартових. Один ліниво жував сухар, інший звіряв список. Побачивши нас, він підняв брову:
— Нова партія? Ну… принаймні не діти. Проходьте.
Я глибоко вдихнув прохолодне повітря. З-за воріт тягнуло сирістю і вапняним духом. Наглядач запалив ліхтар. Полум’я тремтіло, освітлюючи сходи, що вели вниз.
— Тримайтесь разом, — попередив він. — Шахта стара, ехо бавиться, загубитись — раз плюнути.
Ми ступили всередину. Смуга денного світла за спиною швидко зникла, і невдовзі навколо залишилася лише мерехтлива аура ліхтаря. Кам’яні стіни з білими прожилками крейди блищали, немов вкриті інеєм. Під ногами похрускувала пилюка.
Я стис ремінь сумки й перевірив теку із заготовленими заклинаннями. Серце билося швидше. Десь попереду почувся тихий шерех, і відлуння спотворило його так, що здавалося — звук долинає з усіх боків.
— Чули? — прошепотів хлопчисько з котом.
Дівчина зі списом фиркнула:
— Та це просто щурі.
Але система вже мигнула в кутку зору:
Увага: виявлено аномальну активність.
Можливе зіткнення з істотами типу «соляна тварюка».
Я інстинктивно перехопив лук.
Шурхіт повторився, гучніший, ближчий, і десь у глибині шахти щось заскреготіло, немов кігтями по каменю.
Ліхтар вихопив із темряви дивний силует. Істота виглядала так, ніби її зліпили з уламків солі й крейди: нерівні пластини на спині блищали кристалами, а з тріщин між ними сипалася біла крихта. Замість очей — два тьмяних вогники, як жарини, що дотлівають у попелі.
— Ось і вони, — буркнув наглядач. — Не стійте стовпом!
Тварина випросталася, скриплячи, й рушила до нас, залишаючи на підлозі білий слід. З кожним кроком чулося глухе «хрясь-хрясь», немов тріскав лід.
Я вихопив перший аркуш із символом сітки, яка була намальована червоною фарбою. Серце пішло обертом — зараз або ніколи.
— Спробуймо тебе підпалити, — прошепотів я й активував малюнок.
[Заклинання «Сіть» активовано!]
Аркуш спалахнув і розсипався попелом, а попереду вирвався сніп полум’я (я намалював символ червоним — добре, що спрацювало саме так, як замислював). Сіть вдарила в груди істоті, але та лише завила, а з тріщин на її тілі повалив пар.
— Воно не любить вогонь! — крикнув я.
Дівчина зі списом рвонула вперед, встромивши наконечник просто в розлом на плечі чудовиська. Хлопець із котом випустив факел, але його супутник вигнувся дугою й, шиплячи, стрибнув просто на лапи тварюки, відволікаючи її.
Я натяг тятиву. Стріла блиснула у світлі ліхтаря й уп’ялася у бік монстра. Кристали затріщали.
Система сповістила:
[Завдано шкоди: 12. Критична шкода: +8.]
[Прогрес завдання «Очищення шахт»: 1/??]
Кроки й скрегіт множилися. З бокових тунелів почали виповзати нові силуети — вже троє. Один ішов прямо на нас, другий дерся по стіні, чіпляючись кристалічними кігтями, третій тягнувся позаду, волочачи за собою хвіст, важкий, мов ланцюг.
— Троє! — гаркнув наглядач. — Тримайтесь разом!
Я знову вихопив аркуш — вогняна «сіть». Папір палав у пальцях, але я чекав моменту. Дівчина зі списом виставила держак навкіс — вона приймала удар у центрі. Кіт метнувся вбік, привертаючи увагу того, що повз по стіні. Його господар крикнув коротку команду — шерсть кота стала дибки, наситившись магією.
Я вдихнув, прицілився — і випустив сіть просто у повзучого моба. Полум’я пройшлося стіною, обсипаючи істоту гарячими крихтами. Вона завила, відчепилася кігтями й гепнулася вниз, просто під спис дівчини. Удар розламав кристал, і пар пішов клубами.
Третій монстр, найбільший, підкрадався ззаду. Я натяг тятиву й пустив стрілу в голову. Кристали тріснули, але не розсипалися. Потвора рвонулася прямо до мене.
— Щит! — вигукнув я, вихопивши інший аркуш.
[Малюнок «Щит» активовано.]
Переді мною спалахнула прозора плівка. Удар хльоснув, як молот — я відлетів до стіни, але щит витримав, лише вкрившись тріщинами.
— Живий? — крикнула дівчина.
— Поки що так! — відгукнувся я, підводячись.
Кіт вчепився у хвіст чудовиська, відволікаючи його. Хлопець кинув камінь із рунічним написом — той спалахнув, засліпивши монстра. Дівчина не змарнувала моменту: спис увійшов йому в бік, просто під кристал.
Я знову натяг тятиву. Вдих. Видих. Стріла влучила точно в розкол.
[Критичне влучання: +8. Добиваючий удар.]
Монстр осів на підлогу, розсипавшись білим пилом.
Інші двоє не витримали: один згорів у хмарі пари, інший звалився, пробитий списом.
Система спалахнула трьома повідомленнями:
[Прогрес завдання «Очищення шахт»: 3/??]
[Навичка «Стрільба з лука» +0.5%.]
[Навичка «Малювання/Магія» +0.2% (заклинання успішно застосовано в бою).]
Ми перевели подих.
— Непогано, — хмикнула дівчина, витираючи спис. — Так ти хто — маг?
— Ти про щит? Ні, я художник, — усміхнувся я.
Ми ще трохи стояли, прислухаючись, чи не йде нова хвиля. Тиша. Лише краплі зводів і потріскування факелів. Під ногами — купи осипаної крейди, кристалічний пил, що вкрив усе тонкою білуватою пеленою.
Я присів, зачерпнув трохи пальцями — рипить, мов сніг. Справжня крейда. Чиста, без домішок.
— Мені це треба, — видихнув я.
Інші перезирнулися.
— Навіщо? — озвався хтось.
— Для фарби. Для ґрунту. — відповів я, кидаючи шматки до мішка.
Поряд знайшли ще кілька корисних речей:
- Три згустки світлої солі — можна використати для алхімії або як джерело світла.
- Уламок кістяної броні (твердий, але легкий; підійде для клейової основи).
- Невеликий мішечок крейдяного пилу зі старим штампом «Мін. комбінат №7».
- Осколок фосфориту, що тьмяно світиться навіть у темряві.
Ми просувалися дедалі глибше. У вологому повітрі наші кроки віддавалися гулким відлунням, і кожен поворот здавався схожим на попередній.
Кілька разів траплялися дрібні патрулі — по дві-три кристалічні тварюки. Ми вже діяли майже без слів: спис зустрічав лобову, кіт із господарем обходили з флангу, а я тримав дистанцію, чекаючи моменту для стріли, маги намагалися щось зробити своїми закляттями.
Окремі потвори також вискакували з тріщин — тепер вони вже не лякали, радше ставали тренуванням: наскільки швидко ми зможемо спрацюватися.
Система справно повідомляла:
[Прогрес завдання «Очищення шахт»: 9/??]
[Навичка «Командна взаємодія» +0.5%.]
[Навичка «Стрільба з лука» +0.3%.]
А потім повітря змінилося.
Спершу — тиша. Навіть краплі перестали падати.
Потім — легкий дзвін, ніби хтось веде ножем по кришталевому краю кубка.
— Чуєте? — прошепотів хлопець із котом.
Попереду відкрився зал. Величезний, із кам’яними колонами й осипаним склепінням. У центрі, серед завалів, щось світилося зсередини блакитними вогнями.
Спершу я подумав, що це просто кристали. Але потім вони… ворухнулися.
Вони піднялися, складаючись у подобу звіра на чотирьох лапах, заввишки майже з коня. Його спина мерехтіла, мов жива кристалічна стіна.
[Виявлено елітного противника: Кристалічний страж шахти (Мінібос).]
[Рекомендована кількість гравців: 4–6.]
Ми перезирнулися.
— Ну що, — усміхнулася дівчина зі списом, — художнику, твої малюнки готові до справжнього випробування?
— Готові, — відповів я, стискаючи заготовлені аркуші. — Інакше навіщо ми сюди йшли?
