Раді Вас бачити!

[Системне повідомлення]

Репутація в Крегстоні: +1%

Причина: встановлення вивіски для крамниці тканин. Твоє ім’я починає ширитися серед мешканців міста.

Я моргнув, коли перед очима спливло повідомлення. Воно зникло так само швидко, як і з’явилося, але післясмак залишився — не неприємний, радше навпаки.

Репутація. Усього лише один відсоток, але відчуття було таке, ніби я ступив на бруківку, що веде до зовсім іншого життя. Тепер у місті з’явилося ще кілька десятків очей, які знають: є такий собі художник на ім’я Лікс, і він може зробити вивіску, що привертає людей.

І мешканці це підтверджували. На ринку мені почали кидати ті самі короткі погляди — наче перевіряючи: “Це він?”

Посмішка ковзнула по губах: не дарма я возився зі своїми фарбами.

Я поправив сумку на плечі й упіймав себе на думці: монети приємно дзвеніли, але їх усе одно було образливо мало. Ще нещодавно я тішився трьом золотим, а тепер розумів — це лише старт. У міста зовсім інші апетити.

Що далі?

Купити нову зброю й пограти в авантюриста?

Чи закріпитися в Крегстоні як майстер, підняти репутацію, знайти клієнтів, обзавестися житлом?

Відповідь напрошувалася сама собою.

Безпека. Ім’я. Подушка.

Якщо я зникну звідси завтра, ніхто навіть не згадає. А от якщо стану майстром, до якого приходять лавочники й господарі трактирів — то вже інша історія.

Я зловив себе на тому, що подумки розставляю пріоритети:

• Одяг. Якщо хочу більше клієнтів — треба не полотняна сорочка, а щось, що підвищує харизму. Кажуть, є навіть “жилет міського майстра” — +1 до харизми, +0.5% до репутації при спілкуванні.
• Житло. Досить тулитися в таверні. Хоч якусь кімнатку в оренду — аби малювати спокійно й зберігати матеріали.
• Квести. Щури в каналізації, охорона складу, дрібні доручення — будь-яке завдання це досвід і гроші.
• Боївка. Прокачати зброю все одно доведеться. Але спочатку — база.

Натовп навколо гомонів уже гучніше, ніж зранку. Десь вигукували ціни на овочі, десь дзвінко сміялися діти. Я вдихнув на повні груди запах міста — пил, хліб, спеції, дим.

— Гаразд, — сказав я тихо, самому собі. — Сьогодні — день майстра, а не воїна.

І попрямував до лавок з одягом, де яскраві тканини та акуратно розвішані костюми обіцяли перетворити простого хлопця на того, кому довіряють із першого погляду.

Я впіймав своє відображення у мідній вивісці шевця: стомлений, у поношеній куртці, з плямами фарби на рукаві. Художник, звісно… але такий, якого легко сплутати з підмайстром.

Я зайшов у крамницю одягу. Запах фарбованої тканини, тонкий аромат мила й крейди, скрип підлоги та буркотливий дід за прилавком. На стінах висіли манекени: строгі камзоли, прості жилети, куртки з хутряними комірцями. У кутку блищали чоботи, поруч — акуратно розвішані капелюхи й рукавички.

— Що шукаєш, хлопче? — ліниво протягнув кравець, окинувши мене поглядом. — У мене є все: щоб міг одягтися і злидар, і пан.

Я оглянув доступний ряд. Система одразу підсвітила назви й додаткові характеристики одягу:

• Парадний камзол торговця — (+1% до репутації в місті, +0.5 до харизми)

• Куртка мисливця — (+2 до захисту, +1 до шкоди ближньою зброєю)

• Повсякденний жилет ремісника — (+0.5 до майстерності, знижує втому під час роботи)

Додаткові предмети:

• Шкіряні чоботи з пряжками — (+1 до швидкості, менша втома при бігу)

• Тонкі рукавички художника — (+0.3 до акуратності, +0.2 до малювання)

• Капелюх із пером — (+0.5 до харизми, помітність +0.2)

• Мисливський пояс із піхвами — (+1 до шкоди ножем, +0.5 до скритності)

Я затримав погляд на куртці мисливця й поясі з піхвами — серце підказувало: пора брати зброю до рук, пора качати боївку. Але розум холодно відповів:

“Спочатку ім’я. Спочатку золото й дах над головою.”

Якщо чесно, нічого унікального я тут не побачив. Комплектів у крамниці теж не було. Щось підказувало, що в грі, де можна самому створювати заклинання через малюнки, найкращі речі навряд чи продаються у НПС. За розумом треба буде знайти спорядження, зроблене гравцями. Але поки що — для покращення стосунків у конкретному місті — краще взяти щось практичне.

— Камзол, — сказав я. — Чорний, зі срібною вишивкою. І чоботи, щоб вулиці не сточували ноги.

Старий кравець хмикнув, дістаючи згортки. Я простягнув срібняк за камзол і ще кілька мідяків за чоботи. За кілька хвилин я виглядав зовсім інакше. Хоч це й дрібниця, але люди запам’ятовують такі деталі. А харизма іноді важливіша за меч.

[Системне сповіщення]:

Ви придбали «Парадний камзол торговця» (+1% до репутації в місті, +0.5 до харизми).

Ви придбали «Шкіряні чоботи з пряжками» (+1 до швидкості, менше втоми під час бігу).

Я поправив комір і вперше за довгий час відчув себе людиною, а не випадковим підмайстром з вулиці.

Дорогою я ловив на собі кілька цікавих поглядів. Приємно, коли тебе вже впізнають, але в голові крутилася куди прозаїчніша думка: завтра закінчувалася моя оренда в таверні.

Грошей вистачило б ще на кілька ночей, але… сенс? Залишатися там, коли в мене вже є ім’я, хай навіть із припискою “початківець”?

Я рушив у бік центральної площі, де стояли дошки оголошень. Пожовклі сувої й свіжі листи, прибиті цвяхами, рясніли пропозиціями:

«Здам кімнату біля пристані»,

«Склад під майстерню»,

«Затишне горище для учня мага».

І саме тоді мені впав в око напис:

«Оренда у кварталі майстрів. Чисті кімнати. Підходять для роботи з фарбами, тканинами та іншими ремеслами. Ціна: 5 срібняків на день. Бонус: перебування у кварталі прискорює розвиток майстерності.»

Я завмер. Бонус. Клятий бонус! Це вже не просто дах над головою, а інвестиція. Живеш серед майстрів — і сам ростеш швидше.

“Системне сповіщення” ніби відгукнулося всередині, хоча цього разу екран не спливав. Просто знання: якщо хочу закріпитися як художник — мені туди.

Звісно, ціна кусалася. Майже вдвічі дорожче, ніж у таверні. Але таверна не давала нічого, крім безплатного сніданку.

Я не втримав усмішки.

— Ну що, Оліксе, час робити наступний крок?

Я пішов за вказівниками, що вели від площі до кварталу майстрів. З кожним кроком шум центральних вулиць стишався, і його змінювали інші звуки: дзенькіт молотків, скрип пилки, ритмічне цокання ткацьких верстатів. Повітря тут було густе — насичене запахами олії, дерева, шкіри й фарб. Здавалося, що сам місто тут працює, дихає і живе ремеслом.

Вузенькі вулички петляли між будинками, більшість з яких були майстернями з вітринами, де виставляли товари. На одній полиці — розмальовані глиняні глечики, на іншій — ножі з блискучими лезами. Над дверима висіли охайні вивіски: «Коваль Арін», «Ткацтво родини Вольт», «Книжкова майстерня».

Я зупинився біля невеликого двоповерхового будинку з табличкою:

«Здається житло для майстрів і підмайстрів».

Постукав у двері.

— Зараз, зараз! — озвався бадьорий голос. Двері відчинив худорлявий хлопець років двадцяти п’яти. Чуб падав йому на очі, а на руках видніли плями фарби.

— Кімнати? — уточнив він, примружившись. — Я якраз з другом зняв поверх на двох, але він в гру не повернувся… тож шукаю сусіда.

Система підтвердила його слова маленьким віконцем:

[Оренда кімнати в будинку майстрів]

Ціна: 5 срібняків на день.

Бонус: +10% до швидкості розвитку ремісничих навичок.

Хлопець усміхнувся й простягнув руку:

— Я Рональд, але кажи просто Рон. Початківець кравець. Хочу качати професію на замовленнях, але поки тренуюся. А ти хто?

Система одразу підсвітила його ім’я над головою.

Я потис руку:

— Ол, художник. Іноді алхімік, іноді торговець. Одним словом, універсал.

— Художник? — очі Рона спалахнули цікавістю. — Круто. Слухай, якщо ти справді розбираєшся у фарбах, я буду тільки радий сусідству. Я шити вмію, але з малюнками у мене біда. Може, навіть скооперуємося. Ну що, береш кімнату?

Я глянув на скрипучі сходи, вдихнув запах свіжого хліба від сусідів і вже не вагався:

— Беру.

[Системне сповіщення]:

Ви зняли кімнату у кварталі майстрів.

Ефект: +10% до швидкості розвитку ремісничих навичок під час роботи у кварталі.

У грудях розлилося дивне тепло. Наче це був перший справжній крок — не тимчасова койка в таверні, а власний куток, де можна будувати майбутнє.

— Ходімо, покажу, — Рон махнув рукою.

Ми пройшли вузьким коридором. Стіни були побілені, місцями з плямами, але загальне враження — чисто й затишно. Зліва тягнувся аромат свіжої випічки.

— Ось тут спільна кухня, — пояснив Рон. — Сусідка з першого поверху пече булки й продає за копійки. Смак — кращий, ніж у таверні. Щоправда, ніколи не знаєш, що всередині. Вона прокачує кулінара зі спеціалізацією на хлібі. Бафи залежать від інгредієнтів і від того, хто їсть. Так що кожного разу сюрприз. Але якщо впіймаєш класний ефект — запам’ятай начинку, і зможеш замовити окремо. А тепер — вгору, там твоя кімната.

Сходи скрипнули, і я піднявся у невеликий зал. Дві двері навпроти одна одної. Рон відчинив ліву.

Кімната виявилася простою, але світлою: вузьке ліжко біля стіни, стіл із двома чорнильними плямами, полиця для речей і маленьке вікно у двір. Повітря пахло фарбою та деревом — видно, нещодавно ремонтували.

— Тобі пощастило, — всміхнувся Рон. — До тебе тут жив різьбяр по дереву. Меблі залишив, бо вирішив рушити далі, а тягти столи з собою — сам розумієш. Так що бонус: одразу +1 до затишку. Ну принаймні за відчуттями.

Система, ніби підтверджуючи його слова, мигнула:

[Ви отримали нове житло.]

Локація: Квартал майстрів.

Ефекти: +3% до швидкості прокачування ремісничих умінь, +1 до концентрації при роботі за столом.

Я провів рукою по столу. Дерево було гладеньким, зручним. Прямо просилося — сісти й розкласти пензлі.

— Мені подобається, — сказав я.

— Супер! — пожвавішав Рон. — А то думав, сам тут кукуватиму. До речі, чим ще займаєшся, окрім малювання? Бачу — не тільки пензель у руках тримав.

— Алхімію пробую, — зізнався я. — Але без ліцензії складно. Тому роблю ставку на картини, вивіски. І трохи торгую.

— О, тоді ми точно зійдемося, — кивнув він. — Я кравець, але з подачею товару в мене біда. Плащі висять, як ганчірки. А от би хтось ескізи зробив, придумав логотип чи вивіску… Я б уже клієнтів підтягнув.

Він усміхнувся і почухав потилицю:

— Слухай, може, спробуємо разом? Я шию — ти оформлюєш. Клієнти й до тебе, і до мене йтимуть. Ділимо прибуток навпіл.

[Пропозиція співпраці]

Гравець Рон (Початківець-кравець) пропонує укласти тимчасовий союз.

Бонус: шанс на спільні ремісничі квести, +5% до швидкості прокачування при роботі в парі.

Я примружився. Це вже звучало як план.

— Дай подумати, — сказав я з усмішкою. — Але пропозиція цікава.

Рон кивнув і ляснув мене по плечу:

— Тоді облаштовуйся, Ол. У нас тут тихо, але роботи — море. А ввечері, якщо захочеш, познайомлю з сусідами по вулиці. Тут і коваль живе, і книжник. Такий собі клуб початківців, ха-ха. Сам розумієш, в Альфі можна непогано заробити, але доведеться попітніти.

Я вже збирався залишитись наодинці у своїй новій кімнаті, та з кухні долинув аромат свіжої випічки — теплий, солодкуватий, з ледь відчутною ноткою кориці.

— О, якраз вчасно, — зауважив Рон. — Це Марта. Та сама сусідка з булочками. Скуштуй — не пошкодуєш.

У дверях з’явилася жінка років тридцяти, з заплетеною косою і борошном на руках. У руках — деко з десятком рум’яних булочок.

— Новий мешканець? — усміхнулася вона й простягнула мені одну. — Пригощайся. Перший раз — безкоштовно.

Я взяв ще теплу булочку, відкусив… і відразу перед очима спливло повідомлення:

[Системне сповіщення]:

Ви отримали ефект «Солодка зосередженість».

+2% до швидкості малювання на 30 хвилин.

Новий ефект зареєстровано.

Рецепт: «Булочка з чорницею»

Автор: Марта, Пекар 14 рівня.

Бонус: «Солодка зосередженість» +2% до швидкості малювання на 30 хв.

Хочете додати в список замовлень для повторного придбання?

• Так

• Ні

Я моргнув.

— Серйозно?.. З булочки?

Марта усміхнулася, ставлячи деко на стіл:

— Саме тому хороші крафтери цінуються. Думаєш, справа тільки в рецепті? Ні. У кожної булочки є своя формула. Беремо інгредієнти — у них свої коди в бібліотеці. Додаємо спосіб обробки, інструменти… і мене, пекаря, з моїм рівнем професії. Система все це зводить у ланцюжок — і виходить унікальний бонус.

Я глянув на Рона, але той тільки розвів руками:

— Я ж казав: сюрприз.

— Саме так, — продовжила Марта. — Навіть якщо інший пекар візьме ті самі ягоди, ту ж муку і рецепт — результат буде інший. Бо руки різні, рівень різний. А іноді й сам гравець впливає: клас, професія, поточний стан. Тож жодна булочка не повторюється повністю. Та й вкрасти рецепт не вийде. 

Я кивнув, доїдаючи солодкий м’якуш.

— Тобто, якщо трапився вдалий баф, треба запам’ятати смак і начинку?

— І ще того, хто приготував, — підморгнула Марта. — Тоді зможеш замовити повтор. Ну, або майже повтор. У мене іноді виходять такі серії, що черга з гравців стоїть.

— От, слухай, — Марта присіла на край столу, витираючи руки рушником. — Минулого тижня один воїн у мене булочку з маком з’їв. Йому випав баф «Залізний шлунок» — опір отрутам +3% на добу. Стоїть радісний, каже: “Марта, ти мене отруїти хотіла?” А я: “Ні, це гра тебе рятує від сумнівних трактирів.”

Я розсміявся, а Рон кивнув, мовляв, чиста правда.

— А ще якось, — продовжила вона, — маг-учень забіг. Я тоді експериментувала з чорничною начинкою. Так у нього випав баф «Сині іскри»: +1 до магічного відновлення, але ще й аура навколо пальців світилася синім, поки ефект тривав. Півдня ходив, як новорічна гірлянда. Каже: “Тепер мене в підземеллі за кілометр видно. Дякую, звісно.”

Вона засміялася й додала з гордістю:

— А найкраще в мене поки вийшло — булочка з корицею та медом. Один художник, до речі, тоді зловив баф «Натхнення»: +5% до якості малюнків на годину. Уявляєш? Потім казав, що вперше за довгий час сам задоволений роботою.

Я мимоволі напружився. Художник. Натхнення. Оце воно, саме те, що мені потрібно.

— Отож, хлопче, — підсумувала Марта, — не дивись на булки зверхньо. Іноді вони сильніші за будь-яке зілля. Головне — знати, хто їх пече.

Рон задоволено всміхнувся:

— Я ж казав: тут бафи смачніші, ніж за досягнення в підземеллях.

— Гаразд, а якщо… — я хитро глянув на Марту. — Даси мені булочку з медом і корицею?

— Бери, — просто відповіла вона, передаючи ще теплу випічку. — Тільки врахуй: сама не знаю, що цього разу вийде.

Я взяв булочку, вдихнув аромат спецій і відкусив.

[Ви спожили: «Булочка з медом і корицею» (автор: Марта, Пекар 14 рівня)]

Ефект: «Золоте тепло» — +1 до відновлення здоров’я поза боєм. Тривалість: 3 години.

Новий ефект зареєстровано.

Рецепт: «Булочка з медом і корицею».

Автор: Марта, Пекар 14 рівня.

Бонус: «Золоте тепло» — +1 до відновлення здоров’я поза боєм (3 год).

Хочете додати в список замовлень для повторного придбання?

• Так

• Ні

Я застиг. Баф явно не той, на який сподівався.

Рон пирснув зі сміху:

— Ось і все, Ол. Ласкаво просимо до клубу «мисливців за бафами»! Завтра попросиш ще — і будеш гадати, що випаде: щось корисне чи черговий сюрприз.

Марта, не відриваючись від тіста, тільки пирхнула:

— Я ж казала: поки що все навмання. Але саме тому хороші кулінари на вагу золота. Коли навчуся стабільно ловити ефекти — черга під вікнами стоятиме.

Я посміхнувся й зловив себе на думці, що Рон має рацію: тепер щодня доведеться перевіряти, який «сюрприз» чекає в булочці.

І головне — жодного ризику погладшати. Навпаки: бафи іноді додавали швидкість чи витривалість. От би так у реальному житті…

[Системне сповіщення]:

Ви спробували кілька страв від одного майстра.

Доступна нова функція: «Улюблені страви».

Тепер ви можете зберігати рецепти з ім’ям автора та ефектом, щоб замовляти повторно.

— О, — я моргнув. — Дивись-но, навіть гра визнала, що я підсів на твої булочки.

[Збережено в «Улюблені страви»]:

• Булочка з чорницею (автор: Марта, Пекар 14 р.) — «Солодка зосередженість» (+2% до швидкості малювання, 30 хв).

• Булочка з медом і корицею (автор: Марта, Пекар 14 р.) — «Золоте тепло» (+1 до відновлення здоров’я поза боєм, 3 год).

Рон розсміявся:

— Все, тепер тобі не відкрутитися. Завтра зранку вже стоятимеш тут, чекатимеш, що нового в Марти в печі.

— Знаєш, — задумливо мовив я, дивлячись у вікно, — я, мабуть, не проти. Урешті-решт, це єдина гра, де випічка — як лотерейний білет.

Марта лише закотила очі й махнула рукою:

— Гаразд, хоч хтось у мене буде постійним клієнтом.