Спочатку:
На сторінку книги
Двері зачинилися.
Кілька секунд ніхто не говорив.
Усі вже знали, навіщо вони тут зібралися.
Бійка.
Стелла й Еліс.
І те, що після неї все пішло зовсім не так, як мало б.
Марта сиділа, схрестивши руки на грудях, але вигляд у неї був зовсім не сердитий.
Швидше… розгублений.
Вона кілька разів відкривала рот, ніби хотіла щось сказати, але щоразу замовкала.
Нарешті не витримала.
— Яка ж я погана мама…
У кімнаті стало тихо.
— Марто…
— Ні, — вона похитала головою. — Я серйозно.
Марта подивилася кудись убік.
— Моя донька ображає Еліс. А я навіть не знала.
Вона нервово провела долонею по обличчю.
— Як я могла цього не помітити?
Меланія сиділа навпроти й кілька секунд мовчала.
Потім тихо сказала:
— Моя донька теж нічого мені не казала.
Марта підняла очі.
— Вона сказала, що все добре.
Меланія гірко усміхнулася.
— А виявляється, її булінгували.
Вона опустила погляд.
— То що я за мама?
— Мамо…
— Ні, Стефане. Справді. Я її питаю, як день у школі. Вона каже: «Нормально». Я питаю, чи все добре. Вона каже: «Так». І я вірила.
— Бо вона твоя донька, — спокійно сказав Стефан. — А не книга, яку можна відкрити й прочитати все до останньої сторінки.
Меланія подивилася на нього.
— Дуже втішив.
— Я намагався.
— Не вийшло.
Десь збоку тихо хмикнули.
А біля вікна Ліам видихнув дим.
Він стояв там уже досить давно.
І, судячи з вигляду, подумки повертався до своєї останньої спроби пояснити ситуацію.
— Я ж говорив, — нарешті сказав він.
Усі повернулися до нього.
Ліам навіть не обернувся.
— Я говорив, що тут проблема не тільки в самій бійці.
Тиша.
— Я говорив, що дитина може мовчати не тому, що їй нічого сказати. А тому, що вона боїться наслідків. Або соромиться. Або думає, що дорослі все одно нічого не змінять.
Він затягнувся сигаретою.
— Я говорив…
— Ліаме, — тихо перебила його Марта.
— Що?
— Ми зрозуміли.
— Ні.
Він нарешті повернувся до них.
— Ви зрозуміли після того, як усе вибухнуло.
Ніхто не знайшов, що відповісти.
Еліза сиділа трохи осторонь.
Вона слухала мовчки.
Дуже мовчки.
А потім раптом підвела голову.
— Я точно заставлю його стояти на колінах.
Усі подивилися на неї.
— Кого? — обережно запитала Меланія.
— Його.
— Це дуже конкретно.
— Ще б пак.
Еліза схрестила руки.
— Нехай тільки я додому прийду.
Ліам повільно заплющив очі.
— Елізо…
— Що?
— Не починай.
— Я ще навіть не почала.
Марта не витримала й засміялася.
— Боже…
— А що? — Еліза обурено подивилася на неї. — Я маю право злитися.
— Маєш.
— От і добре.
Ліам знову повернувся до вікна.
— Я психолог.
Стефан кивнув.
— Так.
— Я професійно працюю з конфліктами.
— Так.
— Але зараз я хочу просто постояти біля вікна й покурити.
— Розумне рішення, — серйозно відповів Стефан.
Ліам подивився на нього через плече.
— Дякую.
На кілька секунд у кімнаті стало легше.
Але ніхто не забував, навіщо вони зібралися.
Еліс не просто побилася.
Стелла не просто отримала відповідь.
За цією бійкою виявилося набагато більше, ніж побачили дорослі спочатку.
Марта подивилася на Меланію.
— Нам треба поговорити з дівчатами.
— Так.
— Не сварити.
Меланія кивнула.
— Спочатку вислухати.
Ліам, не відходячи від вікна, тихо додав:
— Оце вже хороша ідея.
Еліза подивилася на нього.
— Бачиш? А казав, що ми тебе не слухаємо.
Ліам затягнувся.
— Я цього не казав.
— Але подумав.
— Так.
І вперше за весь вечір усі засміялися.
Далі буде...
