Спочатку:
На сторінку книги
Під Новий рік спитав синочок маму:
«Дива бувають, мамочко, в житті?»
Вона схилилась до свого бальзаму,
Згадала щастя й роки золоті.
Бувають, крихітко. Давай, сідай зручненько.
Про татка нашого тобі я розповім.
Хай спочиває в мирі він легенько,
Бо нас від ворога прикрив, як сильний грім.
Синочок пригорнувся й мужньо слухав,
Та тут зашелестіло, загуло ...
І хвилею ударило по вухах –
Вороже залізяччя, темне зло.
Вдова сховала сина десь на грудях.
Та задрижав, обрушився бетон.
Старий будинок сипався по людях,
Змішав до купи все в десятки тон.
Стікала кров гаряча материнська,
Та син ще дихав від її тепла.
Будь проклята вся нечисть та чужинська!
Зітнула й тихо до коханого пішла.
В цей час Господь читав свою молитву.
На землю глянув: що ж це там таке?
Вже треба зупинить ту кляту битву,
І миттю викликав на суд звіря бридке.
Ти нащо робиш в світі стільки шкоди?
«Да я с врагами за величие барюсь...»
Ти помилка батьківська і природи.
Я допустив тебе на землю й дуже злюсь!
Плазун валявся біля трону Бога:
«Верни абратно! Буду править я...»
Іди до пекла! То мені пересторога,
Щоб не з’являлась навіть тінь твоя.
Це ж треба воно «миром править» буде?
І вийняв душу з карлика навік!
Відмив в святій воді від згустків бруду,
Вдихнув у жінку й повернув в зворотній бік.
А під завалом хлипало дитятко:
«Прошу тебе, будь ласочка, не йди...
Хай підожде нас трохи в небі татко.
Для мене сили, мамо, віднайди!»
Могутні світлі воїни спасіння
Почули голос... «Молодці – сюди!
Дістанемо з біди життя насіння.
Це й буде дяка за усі наші труди»
Запрацювали кирки та лопати
І руки зідрані, до болю, до крові.
Та неважливо – треба виручати:
Допоки кличуть, поки ще живі.
Рятівники дістали маму з сином.
Іще одних. Та хто веде той лік?
І Бог всміхався: радість дав дитині –
Матусю повернув на Новий рік!
