Раді Вас бачити!

Сьогодні Матвій прокинувся досить рано з якимось дивним незрозумілим відчуттям. Це було щось неповторне та незбагненне. Він замислено стояв на кухні біля вікна, тримаючи в руці чашку з ароматною кавою та насолоджувався моментом спокою та теплим весняним сонцем, теплі ласкаві промені якого настирливо пробивались крізь скло. Чашечка гарячої кави – вранішній ритуал, спосіб зігріти душу перед новим днем, а він обіцяв бути особливим, адже сьогодні відкриття художньої виставки Ліри! Від цієї думки серце Матвія щемливо тріпотіло, а всередині переповнювала ціла палітра почуттів.

"Цікаво, як там Ліра? Вона ж так хвилюється!" — думки про неї ніяк не відпускали його. Матвію аж подих перехопило від несподіваного усвідомлення того, що він відчуває її думки та душевні переживання, немов свої власні. Ліра не була зараз поряд, але водночас вона була так близько, він ніби знаходився з нею в одній площині й вже не міг бути осторонь від її почуттів. Це неабияк вплинуло на його світосприйняття та відносини з оточенням. Матвій входив в її особистий внутрішній світ делікатно та перебував в ньому "як вдома" без оцінювання та засудження. Він ще ніколи не відчував такий емоційний резонанс. Це було складно та феноменально. Дотик вологого носика вивів Матвія з бентежних роздумів. Нахиливши голову в одну сторону, з піднятими бровами та гостро поставленими вухами, Грейсі дивилася на свого господаря зосередженим поглядом, немов запитуючи: "Агов, ми гуляти ‒ то підемо?" Матвій посміхнувся.

— Ну що? Ходімо до парку! — зробивши останній ковток, він дружелюбно поплескав вівчарку по спині. — Сьогодні дуже багато справ...

*****

Накинувши тоненьку куртку на плечі, Ліра вже декілька хвилин стояла біля планетарію і напружено вдивлялась в один бік, ніби когось шукала очима. Та все марно – серед перехожих так і не було того, кого вона так сильно чекала. Прохолодний вітерець грався її волоссям, немов намагався підбадьорити дівчину. Вечірнє небо розфарбовувалося у рожеві та фіолетові відтінки. Золотаве сонце вже починало ховатися за горизонтом, вкриваючи вулиці міста теплим промінням, яке розсіювалося у повітрі. — Ліоро! — з-за дверей планетарію визирнув молодий хлопець з темним волоссям. — Ходімо! На тебе вже чекають, — він жестом кличе її увійти всередину. — Так ‒ так, Максиме! Я вже йду, — поспішно мовила Ліра, слідуючи за своїм знайомим. Перед тим як зайти в приміщення, вона ще раз озирнулась. На її тендітному обличчі пробігла тінь смутку, змішана з хвилюванням та навіть якимось неусвідомленим розчаруванням.

_____

Матвій увійшов у планетарій і відразу, ніби крізь портал потрапив до чарівного світу, де мистецтво та космос зливаються в одне незабутнє враження. Вечірнє освітлення, зоряне небо та проєкції на куполі занурювали в атмосферу таємничості ночі завдяки астрономічним ефектам: метеоритному дощу, зміні фаз Місяця, затемненням Сонця та Північного Сяйва. Легка музика, що лунає під зірками додає романтики та відчуття безмежності. Магія космосу яка тут панувала, викликала у відвідувачів емоційну збудженість: вони захоплювалися, дивувалися красі всесвіту та відкривали для себе нові горизонти. Такі моменти гарантовано залишають слід у серцях. Матвій обвів очима присутніх в залі. Його погляд заворожено зупинився на Лірі, яка стояла в компанії запрошених гостей. Неважко було здогадатися, що серед них були відомі митці та критики. Тримаючи в руці келих з шампанським, вона про щось натхненно розмовляла з ними. Ліра знаходилася у своїй стихії! Її довге фіолетове волосся, прикрашене сріблястою заколкою у вигляді півмісяця з зірочками, спадало на плечі та спину, створюючи контраст з чорною елегантною сукнею, яка підкреслювала її струнку фігуру. Ліора виглядала впевнено та граціозно, але в той самий час ніжно і загадково. Її образ був відображенням Всесвіту та гармонійно пасував до тематики цього вечора. Цей захід був для неї новою сходинкою у творчому розвитку, у який вона вклала всю свою душу та енергію, продумавши все до найменшої дрібниці. Ця виставка — можливість побачити своє мистецтво з іншого ракурсу.

"Ліора Лівінська, ти це зробила!" — Матвія огорнула хвиля щирої внутрішньої радості та гордості. Він не хотів в цей момент повідомляти Лірі про свою присутність, щоб не відволікати її від розмови з такими важливими гостями. Тому поки вона його не помітила, він розчинився в натовпі й крадькома підійшов ближче до картин, щоб краще їх роздивитися. Це була ціла "Космічна експресія"! Саме так називалася ця експозиція. Відтворені космічні пейзажі, планети, зорі та віддалені галактики вражали уяву і переносили у фантастичну подорож міжзоряними просторами. Деякі картини були абстрактними й відображали емоції, стан розуму та відношення до космосу, залишаючи багато місця для інтерпретації. Ліора малювала світ набагато яскравіше, ніж палітра весняного ранку. Кожна її картина — це вікно у нові галактики, які дарують можливість доторкнутися космосу, створеного руками людини.

— Ну як? Подобається? — прошепотів на вухо знайомий пронизливий голос позаду. Ніжна рука торкнулась плеча Матвія. Відірвавшись від споглядання заворожуючих картин, він обернувся.

— Привіт! — Ліра посміхалася. Її блакитні очі сяяли, немов дві яскраві зірочки на темному нічному небі. — Рада тебе бачити!

— Оу, Лірочко. Привіт! Прекрасно виглядаєш! — Матвій також посміхнувся їй. — Вітаю тебе! Це безумовно успіх! Твої роботи надзвичайні! До речі, це для тебе, — він простягує їй розкішні карликові троянди насиченого червоного кольору в невеликому декоративному горщику та подарунковій обгортці. — В мене чомусь виникла думка, що ти будеш проти зрізаних квітів, які швидко зів'януть. Тому зупинився на кімнатних.

— Спасибі! — Ліра зворушена приємним "жестом" Матвія. — Ти вмієш заглядати в душу? Вони прекрасні, а головне – "живі", — вона нахилила обличчя до квітів, вловлюючи їх солодкий аромат. — Мені завжди подобалися червоні троянди.

— Але ти бачиш їх не зовсім червоними. Так? — примруживши очі, Матвій зацікавлено поглянув їй у вічі.

— Так, — злегка посміхнувшись одним куточком губ, Ліра в підтвердження кивнула. — У відтінках від ніжно - рожевого до глибокого червоного. Кожна пелюстка – окремий акорд у симфонії кольорів. Дякую ще раз. Вони зігріватимуть моє серце та радуватимуть своєю красою. Чому ти не сказав, що вже тут? Я чекала тебе.

— Вибач, — зітхнув Матвій. — Довелося трішки затриматися. Потрібно було терміново закрити проєкт. І ще виник невеличкий "форс ‒ мажор". Грейсі під час прогулянки поранила лапу... Тільки не хвилюйся! — він відразу поспішив заспокоїти Ліру, знаючи як вона любить Грейсі. — Нічого страшного, але ветеринару її все ж потрібно було показати про всяк випадок.

— Що? — усмішка на обличчі Ліри вмить зникла, немов сонце заховалося за хмари. Бідолашна... З нею точно все гаразд?

— Так, — запевняє Матвій. — Рана несерйозна, її ретельно обробили. Грейсі зараз вдома. Я трішки побув з нею, щоб переконатися що вона в порядку буде. А потім до тебе. Я тут нещодавно. Ти була зайнята, не хотів відволікати тебе. Я багато пропустив?

— Вступна частина вже пройшла. Але попереду ще ціла програма: вікторина, фотосесія, розіграш лотереї та аукціон. А поки ми можемо піти до фуршету. — Ліра вказує рукою на іншу частину залу, де були розміщені високі стійки. — Ти, мабуть, зголоднів? Матвій погоджуюче кивнув. — Розкажи про свої відчуття. Як тобі твій вечір? — цікавиться він, коли вони з Лірою прямували до фуршетних столів зі смачним частуванням та напоями. — Адже ти так про це мріяла! Ти щаслива?

— Для мене це ніби якийсь казковий сон. Я не до кінця ще усвідомила все це, — Ліора залюбки ділиться своїми емоціями, яких у неї був цілий спектр. — Не віриться, що все це відбувається зі мною. Я так хвилювалася! Крім того, тут ще й мої педагоги з академії. Здається, все проходить чудово. Навіть більше, ніж очікувала. Так, я щаслива та сповнена натхненням.

На фуршеті віяло невимушеною, дружньою атмосферою спілкування під спокійну ненав'язливу музику. Повільно походжаючи біля столів, одні гості насолоджувалися різноманітними закусками та напоями, а інші відпочивали на зручних пуфах, приємно проводячи час за цікавими дискусіями. Всі посміхалися, обмінювалися думками про мистецтво та ділилися враженнями. До Ліри залюбки підходили, розмовляли з нею та висловлювали своє захоплення, надаючи їй конструктивний зворотний зв'язок. У Матвія засигналив телефон. Поглянувши на екран, хлопець таємниче посміхнувся й озирнувся по сторонам.

— Ліро, — пошепки промовив він, нахилившись до дівчини. — Тебе чекає сюрприз! Обернися!

— Сюрприз? — перепитує заінтригована Ліра. Вона обертається і бачить перед собою струнку жінку в стильному брючному костюмі та невисоких підборах. Її темно - каштанове волосся зібране в акуратний пучок. Образ доповнювали перлинні сережки, тоненький ланцюжок з підвіскою та невеличка сумочка. Вона випромінювала ауру впевненості, професіоналізму та незалежності.

— Мамо? — від несподіванки голос Ліри збентежено забринів. — Привіт, доню! — Вікторія Павлівна лагідно посміхалась. Підійшовши ближче до Ліри, вона огорнула її у свої материнські обійми. Зустрівшись поглядом з Матвієм, Вікторія Павлівна змовницьки підморгнула йому. Він посміхнувся і, ледве помітно покрутивши головою, підніс до губ вказівний палець.

— Ти приїхала! — Ліра нарешті акуратно звільнилась з обіймів матері. — Чому ти не попередила мене? Щось я не зрозуміла, — вона раптом кинула підозріливий погляд то на матір, то на Матвія. — Ви що знайомі?

— Ем... Це випадково вийшло, — непереконливо протараторив Матвій. Але Ліра через сплеск внутрішніх емоцій, не надала цьому великого значення.

— Ну ви поспілкуйтесь, а я поки що тут все добре роздивлюся, — взявши собі тарталетку з салатом та коктейль, він делікатно віддалився.

— Я до останнього не була впевнена, чи мені вдасться приїхати. Зараз на роботі дуже багато замовлень, — Вікторія Павлівна й досі тримає руку доньки у своїх долонях, — Та зрештою, мені вдалося владнати свої справи й ось я тут. Я знаю як сильно для тебе це значить.

— Мамо, я дуже рада тебе бачити. Для мене це дійсно дуже важливо і цінно.

— Ліоро... — Вікторія Павлівна поклала руки їй на плечі та пильно подивилася у волошкові очі доньки. — Я хочу, щоб ти знала, хай там як, я дуже пишаюся тобою! І батько також. Цей вернісаж безумовно вражає!Ти дуже талановита, цілеспрямована і... дуже вперта.

— Є в кого, — Ліра усміхнулась матері. — Ви з татом такі ж. Ви обоє йшли до своїх мрій та досягли своїх цілей. І в мене також є свої мрії...

— В тебе все вийде! Вже вийшло! І ти ще ж юна, в тебе стільки всього попереду! І ти пробач мені, якщо не завжди могла тебе зрозуміти,— проговоривши останню фразу, Вікторія Павлівна винувато зітхнула. — Знай, що ти завжди можеш на мене розраховувати. Чуєш? Завжди.

— Дякую,— Ліра зворушена словами матері. — Я дуже щаслива, що ти тут. Шкода тільки, що батько зараз не може бути поруч.

— Так... — Вікторія Павлівна добре розуміла, як Ліра скучила за батьком. Вони так схожі за темпераментом і знаходяться на одній хвилі. — Навіть не віриться, що вже зовсім скоро він буде вдома, — вона раптом усміхнулася одним куточком губ і, злегка нахилившись до Ліри, прошепотіла на вухо. — Я знаю, що його машина в тебе. Перед запуском батько наполегливо просив мене стежити за цим. Я, звичайно ж, нічого йому не сказала, але пора її повернути. Ти ж знаєш, як він відноситься до цього. — Ок, — відповіла Ліора ніяковою посмішкою. А час минав непомітно швидко, культурний вечір підходив до кінця. Все минуло доволі вдало: гості залишилися дуже задоволені та натхненні цим мистецьким вернісажем, а Ліора, для якої відкрилися нові перспективи, отримала декілька пропозицій та замовлення.

В залі заграла повільна лірична мелодія.

— Потанцюємо? — Матвій простягає Лірі свою руку. Усміхнувшись, Ліра в знак згоди поклала свою тендітну руку в його чоловічу долоню. Вони зупинилися під куполом і почали танцювати під музику зоряного неба, потрапляючи у світ, де вони лише двоє і літали у космосі, де зорі мерехтіли тільки для них. Матвій обійняв Ліру за талію, торкаючись тканини її витонченої сукні. Він тримав ніжно, як весняний вітерець, а вона відповідала, огортаючи його плечі затишним теплом. Танцюючи, як одне ціле, вони стали центром Всесвіту. Навіть деякі присутні в залі на мить зупинилися і, затамувавши подих, не відривали завороженого погляду від їхнього романтичного танцю. Вікторія Павлівна не стримуючи своєї посмішки, щиро замилувалась цією гармонійною парою, серця якої билися в такт музиці.

— Матвію, дякую тобі за все, — прошепотіла Ліра, піднявши на нього сповнений вдячності та глибокого змісту погляд. — За те, що вірив у мене. За те, що сьогодні ти тут. Для мене це важливо. Без твоєї підтримки мені було б набагато складніше.

— Я не міг не прийти. Я ж обіцяв тобі, — він турботливо поправляє за вухо її розкішний локон, який спав їй на обличчя. — Ти круто впоралася! Все було прекрасно та насичено. Світ твоїми очима такий чудесний! — Так, все минуло краще, ніж я думала. Навіть трішки сумно, що вечір закінчується...

Більше вони нічого не говорили. Не відриваючи погляду від Ліриних очей, у Матвія стискалося серце: він розумів, що її змучений вигляд, легка блідість говорили не лише про фізичну та психологічну втому через надлишок емоцій за останній час, а й про те, що вона ще до кінця не одужала. Та попри це, Ліора була чарівною! В цей момент Матвію особливо хотілось захистити її та пригорнути до себе, огорнувши своїм безмежним теплом. Потрапивши в гравітаційне поле Ліриної душі, він неусвідомлено нахиляється до її обличчя і торкається губами її привабливих губ, перекривши цим незабутнім поцілунком всі емоції Ліри, які вона отримала цього вечора. Час зупинився і вони загубилися в цій миті. Матвій зустрічається з нею поглядом і йому враз стає ніяково ‒ скільки безкрайньої глибини та чуттєвості було в її очах! Її вуста вигнулись в ледь помітній посмішці, а по щоці потекла чиста, як діамант, гаряча сльоза.

— Ліро... — збентежений неочікуваними емоціями Ліри він міцно ‒ міцно пригортає її до себе.