Її життя — ніби довгий кадр без монтажу: красиво, рівно, але ніби не про неї. Усе змінюється, коли вона дозволяє собі почути — що всередині порожньо.
Це не історія великого вибуху, а повільного світла, яке пробивається крізь стіни.
І про тремтіння моменту, коли вперше не відводиш очей — від себе.