Ніч жахів

Ця ніч мала стати приємним відпочинком після виснажливого дня. І, можливо, такою б і була, якби твоєю сусідкою по ліжку не виявилася одна неймовірна принцеса на ім'я Тарґіна.

Каріна намагалася поспати бодай п'ять хвилин поспіль, але де там, її сусідка спала зовсім не як принцеса вона крутилася, забирала ковдру, закидала на Каріну ноги, кілька разів боляче штовхнула ліктем, а тепер примудрилася скинути її з ліжка вже вдруге. Каріна з глухим гуркотом опинилася на підлозі.

— Та припини вже! — обурено прошипіла вона знизу.

Від гуркоту прокинувся Еліас.

— Каро, ти нарешті ляжеш спати? Від твого совгання я заснути не можу, і перестань так крутити своєю п'ятою точкою, бо ще раз упадеш.

Каріна повільно підняла голову й подивилася на нього.

— Я не даю тобі спати?

— Ти. А хто?

Її обуренню не було меж, каріна підвелася з підлоги й тицьнула пальцем у бік Тарґіни, яка після всього скоєного продовжувала безтурботно спати.

— А нічого, що вона спить як... як якась коза?! Постійно закидає на мене ноги, б'ється руками й уже разів десять намагалася скинути мене з ліжка!

— Каро, перестань жалітися. Не подобається — лягай на підлогу.

Каріна аж рота відкрила.

— Я на підлозі спати не буду.

Вона рішуче підійшла до Еліаса, схопила його за руку й одним різким рухом стягнула з ліжка. Еліас із гучним гуркотом звалився на підлогу.

— Ти що робиш?!

— Звільняю собі ліжко.

— Каро...

— Якщо такий розумний, сам спи з тією принцесою.

Еліас кілька секунд мовчки дивився на неї з підлоги, а тоді похитав головою.

— Каро, ти мене іноді дивуєш.

Він підвівся, вихопив із ліжка подушку й кинув її на підлогу поруч із собою.

— Я, як неодружений чоловік, не можу спати в одному ліжку з донькою Орм-Гарта. Якщо хтось про це дізнається, я власноруч підпишу собі смертний вирок. Бо тоді доведеться одружитися з нею, а це... — Еліас кинув погляд на сплячу принцесу. — Неприпустимо для білого мага. Тим паче мого роду.

Каріна тим часом уже задоволено влаштувалася на його ліжку й натягнула на себе ковдру, та за мить помітила, чого бракує.

— А я як буду спати без подушки?

Еліас ліг на підлогу й зручніше підклав її собі під голову.

— Так само, як я без ліжка.

Каріна примружилася.

— Жадібний.

— Нахабна.

Вона вже хотіла щось відповісти, але з сусіднього ліжка раптом звісилася нога Тарґіни й із силою гепнула по матрацу саме там, де ще кілька хвилин тому лежала Каріна. У кімнаті запала тиша, Каріна повільно повернула голову до Еліаса.

— Бачив?

— Бачив.

— Коза.

— Спи, Каро.

— Як я маю спати, якщо на ліжку немає подушки?

Каріна підвелася й сіла, а тоді почала оглядати кімнату. У готелях завжди десь були запасні ковдри, іноді навіть подушки. Можливо, і тут знайдеться щось подібне.

— Каро, та спи вже, — сонно пробурмотів Еліас із підлоги.

— Не можу, мені незручно.

— Я можу повернути тобі подушку.

Каріна одразу зацікавлено повернулася до нього.

— Справді?

— Звісно. А ти тоді ляжеш до неї.

Він кивнув у бік Тарґіни.

Каріна подивилася на принцесу, яка саме в цю мить перевернулася на спину й широко розкинула руки.

— Тоді не треба.

— Як забажаєш.

Каріна невдоволено буркнула щось собі під ніс, накрила одне вухо краєм ковдри, підклала під голову руку й заплющила очі. Попри незручність, утома перемогла майже миттєво її свідомість м'яко попливла кудись у темряву, і Каріна навіть не помітила моменту, коли заснула.

Тільки це був не зовсім сон, а виклик її Бога. Каріна опинилася у величезному порожньому просторі. Тут не було ані стін, ані дверей, ані бодай якогось предмета, за який міг зачепитися погляд. Вона пройшла вперед, потім повернула назад, але нічого не змінилося. Здавалося, сам простір рухався разом із нею, не дозволяючи ні наблизитися до чогось, ні відійти.

— Моя маленька Каро, тобі не можна залишатися.

Каріна зупинилася, цей голос вона вже знала.

— Ну, сюди я взагалі не приходила.

— Я говорю не про це місце. Я про те, де зараз спить твоє тіло.

— Моє тіло?

Вона машинально оглянула себе. Руки, ноги — все начебто було на місці. Каріна навіть провела долонями по боках, а тоді раптом згадала старий спосіб перевірити, чи спиш ти, ущипнула себе за руку. Нічого спробувала сильнішей знову жодного болю.

— Каро, ти мене не слухаєш.

— Вибач. Я просто перевіряла, чи сплю.

На мить запала тиша.

— Тобі потрібно якомога швидше покинути цей будинок.

Каріна перестала розглядати власну руку.

— А що з ним не так?

— Не з будинком. З тим, хто зараз поруч із тобою.

Перша думка прийшла миттєво.

— Еліас?

— Ні, моя Каро.

Вона насупилася.

— Тарґіна?

— По неї йде той, на кого я не маю впливу, і той, хто з легкістю може тебе вбити.

Усмішка з обличчя Каріни зникла. Слідопит: Отже, він уже зовсім близько.

— Ти зараз заснеш трохи глибше, — продовжив Бог. — А коли прокинешся, одразу збирайся й тікай. Не виходь через двері. У купальні є вікно — через нього буде безпечніше. А коли зустрінеш здорованя біля входу, скажи йому ось ці слова... Голос вимовив коротку фразу незнайомою мовою.

Каріна повторила її подумки, боячись забути.

— І що це означає?

— "Мій саевар поверне тобі звичні ноги, якщо ти вкажеш таємний прохід.

Каріна аж завмерла.

— Мій хто?!

Але Бог наче зовсім не помітив її обурення.

— І ще одне, моя Каро. Мені байдуже, з ким ти спиш. Мене хвилює лише твоя віра в мене.

— Але я ні з ким не сплю! Зараз — точно ні. І взагалі, до чого тут...

Простір навколо неї раптом здригнувся, а Каріна відчула дивне тягнення, наче щось невидиме схопило її за спину й почало витягувати звідси.

— Зачекай! А що означає "мій саевар"? І хто цей слідопит, якщо навіть ти не можеш на нього вплинути?

Відповіді не було, а порожнеча стрімко віддалялася, голос Бога розчинився, а власне тіло дедалі сильніше тягнуло Каріну назад. Останнє, що вона встигла подумати перед тим, як провалитися у справжній сон:

От же ж... Навіть боги нормально нічого пояснити не можуть.

Каріна неспокійно повернулася на інший бік і міцніше закуталася в ковдру, а вже за мить повітря над нею ледь помітно здригнулося, наповнюючи кімнату напівпрозорим маревом.

Еліас розплющив очі. Він і так майже не спав на твердій підлозі, а Каріна знову почала крутитися на його ліжку. Еліас навпомацки знайшов подушку й уже хотів запустити нею в нахабну викрадачку ліжка, коли помітив світло, його рука завмерла, бо перед ним поступово проступила картина.

Каріна танцювала повільно, плавно, розкішно, рухаючи стегнами в такт музиці, якої в кімнаті не було чути. На ній був дивний, зовсім незнайомий Еліасу одяг: широкі напівпрозорі штани з легкої тканини, короткий топ, а навколо стегон — пояс із безліччю дрібних монет, що дзенькали від кожного руху. Навіть у пупку виблискувала маленька прикраса, схожа на ті, які жінки Елраду носили у вухах. У руках Каріна тримала тонку хустинку, оздоблену такими самими плоскими монетками.

Еліас повільно опустив подушку, бо Табіан попереджав про це. "Іноді вона показує свої сни. Сама про це не знає".

Тоді Еліас не надто зрозумів, що саме той мав на увазі, а тепер зрозумів. І, схоже, цього разу Каріні снилося щось дуже особисте.

Її танець ставав дедалі сміливішим Каріна рухала стегнами й животом так майстерно, що Еліас мимоволі затримав подих. Це було зовсім не схоже на танці Елраду. У кожному її русі було щось відверте й водночас неймовірно красиве. Але найдивнішим було інше, вона танцювала для когось.

Еліас бачив напрямок її погляду, усмішку, рухи, проте самого чоловіка марево не показувало. Каріна раптом простягнула руку й кинула вперед хустинку він машинально смикнувся, коли та полетіла просто в нього. Хустинка впала десь зовсім поруч, він озирнувся, але на підлозі нічого не було.

Звісно. Це ж лише марево.

Коли він знову перевів погляд на Каріну, вона вже завела праву руку за спину. Один легкий рух — і той неймовірний топ, який ще секунду тому ледь прикривав її груди, ковзнув униз.

Еліас завмер.

Тепер на ній залишилися лише широкі тонкі штани, але ненадовго, її руки повільно опустилися до пояса, і Каріна, не припиняючи танцювати, майстерно почала стягувати їх зі стегон, доки не залишилася в самих тоненьких трусиках. Усе це вона робила для когось. Для чоловіка, якого Еліас досі не міг побачити. Каріна нахилилася до нього так близько, ніби збиралася прошепотіти слова просто йому на вухо.

— Я хочу тебе з того самого моменту, коли вперше побачила.

Вона повільно випросталася, повернулася до нього спиною, знову нахилилася й почала стягувати з себе останню частину одягу.

Еліас сидів нерухомо й, здавалося, навіть боявся кліпнути. Це був сон Каріни й саме про це говорив Табіан. Іноді вона несвідомо транслювала власні сни, перетворюючи їх на марево, яке могли бачити ті, хто перебував поруч. Сама ж Каріна навіть не здогадувалася, що зараз відбувається в кімнаті.

А марево тим часом не зникало, вона продовжувала танцювати для невидимого чоловіка вже повністю оголеною. Її рухи стали ще сміливішими: вона різко нахилялася, плавно опускалася нижче, присідала, широко розводячи ноги, а потім знову підіймалася, ні на мить не відводячи погляду від того, кому призначався цей танець.

Еліас уже не сумнівався лише в одному, цей сон був не просто танцем Каріна когось хотіла.

Еліас перестав дихати. Не через те, що бачив, а через те, як вона дивилася.

Каріна знову закружляла в танці, а тоді зупинилася зовсім близько до невидимого чоловіка й усміхнулася.

— Ну чого ти чекаєш, мій Саевар?

У Еліаса похололо всередині.

Марево продовжувало рухатися перед ним, Каріна продовжувала танцювати, але він уже нічого цього не бачив.

Саевар: цього імені не знав ніхто, не титулу чи прізвиська. Навіть найближчі до нього люди ніколи його не чули.

Це було друге ім'я, яке дали йому батьки при народженні й яке залишилося тільки між ними.

Еліас-Саевар Джю.

Він повільно перевів погляд із марева на справжню Каріну, вона спала на його ліжку, міцно загорнувшись у ковдру, абсолютно не підозрюючи, що відбувається навколо.

Звідки?..

Еліас навіть не встиг завершити думку, бо у двері тихо постукали.

— Відчихьяй. У мехье є для тебе послахьхья.

Еліас здригнувся й озирнувся. Марево все ще мерехтіло позаду, але тепер йому було не до нього. Він швидко підвівся, підійшов до дверей і, не знімаючи захисного ланцюжка, прочинив їх лише настільки, щоб побачити того самого здорованя.

Чоловік спершу глянув на Еліаса, потім через його плече — у кімнату. Його брови повільно поповзли вгору.

— О-о-о... Бачу, я вам трохи завадив.

Еліас мовчки прикрив собою щілину.

Усмішка миттєво зникла з обличчя здорованя.

— Вас шукають. Тож збирай свій гарем і забирайтеся звідси. Швидко.

Гучний шум десь унизу різко вирвав Каріну зі сну, вона схопилася на ліжку, ще не до кінця розуміючи, де перебуває, а навколо неї досі коливалося напівпрозоре марево, схоже на туман, що ніяк не хотів розчинятися. Еліас швидко зачинив двері й майже безшумно підійшов до неї. Щойно його долоня торкнулася Каріниного плеча, між ними знову проскочив знайомий болючий розряд.

— Ай!

Марево миттєво зникло, а Каріна широко розплющила очі й подивилася на Еліаса.

— Ти бачив це?

— Що саме, Каро?

— Я танцювала... Я...

Вона замовкла, намагаючись зібрати докупи уривки сну, а Еліас дивився на неї з таким незворушним обличчям, ніби ще хвилину тому перед ним нічого не відбувалося.

— Ти вмієш танцювати?

Каріна підозріло примружилася. Щось у його тоні їй зовсім не сподобалося, але часу розбиратися не було. Вони обоє прислухалися до шуму знизу, а тоді одночасно вимовили:

— Нам треба тікати.

На кілька секунд Каріна й Еліас просто втупилися одне в одного, ніби кожен щойно почув від іншого щось неймовірне.

Першим отямився Еліас.

— Буди Тарґіну, а я знайду для нас вихід.

— Вихід у купальні!

Він здивовано повернувся до неї.

— Там немає виходу.

Каріна згадала відгороджений шторкою куток, де вони милися. Ніякого вікна вона там справді не бачила.

— Не знаюб але вихід там.

Пояснювати, звідки вона це знає, зараз точно не було часу. Каріна схопила свої чобітки й підбігла до Тарґіни.

— Прокидайся! Нам треба тікати. Нас знайшли!

Принцеса різко сіла, кілька разів розгублено кліпнула, а тоді, схоже, зміст слів нарешті дістався її сонної свідомості. Тарґіна підскочила й почала метушитися кімнатою, хапаючи то одну річ, то іншу.

— Тарґіно, перестань бігати! Ось твоє взуття, а там куртка. Одягайся.

Сама Каріна вже пірнула за шторку.

Ну і де, Боже мій, тут той вихід?

Вона швидко оглянула стіни, підлогу, навіть підняла голову догори, нічого. У цей час Еліас обережно прочинив двері кімнати. Здорованя за ними вже не було, зате внизу лунали незнайомі чоловічі голоси, а на сходах промайнули чужі постаті. Він миттєво зачинив двері.

— Основний вихід заблоковано.

— Я вже зрозуміла! — відгукнулася Каріна з-за шторки.

Її погляд знову заметався по маленькій купальні й раптом зачепився за вузьку темну щілину майже біля самої підлоги.

Каріна присіла спочатку вона вирішила, що це звичайний отвір для вентиляції чи стоку, але, провівши пальцями по краю, відчула, що кам'яна пластина трохи рухається.

— Ага...

Вона підчепила її пальцями й потягнула на себе, пластина відійшла, а за нею відкрилося невелике темне віконце. Воно й справді більше нагадувало величезну витяжку або старий стічний отвір, ніж нормальний вихід, але було достатньо широким, щоб людина могла туди протиснутися.

Каріна кілька секунд дивилася в темряву. Тікати краще через вікно в душі, і її бог не збрехав. Принаймні цього разу, вона повернула пластину на місце й вискочила до кімнати.

— Вихід є. І я його знайшла.

Еліас різко подивився на неї.

— Звідки ти знала, де шукати?

Каріна вже натягувала другий чобіт.

— Довга історія.

Знизу щось важко грюкнуло.

Каріна завмерла лише на мить.

— І, здається, часу на неї в нас немає.

— Швидко, за мною!

— Але я не полізу в ту нору! — обурилася Тарґіна, зазирнувши за шторку.

Еліас навіть не збирався з нею сперечатися.

— Роби що хочеш, Тарґіно, тебе батько не вб'є, а от Кара під загрозою.

— Та де там твій вихід?

Еліас легенько штовхнув її в спину.

— Іди вже.

Тарґіна невдоволено фиркнула, але все ж побігла до Каріни, і щойно вона відсунула шторку, у двері постукали. Усі троє завмерли.

— Тарґіно, принцесо, — пролунав із коридору чоловічий голос. — Ваш батько наказав повернути вас до палацу.

Тарґіна зблідла. Схоже, перспектива лізти в невідому темну нору миттєво перестала здаватися їй такою жахливою.

— Посунься.

Вона першою протиснулася в отвір і зникла в темряві. Каріна швидко повернулася до Еліаса.

— Давай ти.

Він глянув на неї так, ніби вона щойно запропонувала йому добровільно залишитися й поговорити з людьми Орм-Гарта.

— Ти збожеволіла? Лізь уже!

У двері вдарили, а Каріна здригнулася й більше не сперечалася. Прослизнула слідом за Тарґіною, відчула під собою гладку похилу поверхню — і раптом кудись поїхала.

— А-а-а!

— Каро?! — долинув знизу голос Тарґіни.

— Я не зна-а-аю!

Другий удар у двері був значно сильнішим Еліас уже забирався в отвір, коли двері кімнати з тріском розлетілися. Він устиг лише відштовхнутися ногами й шугнути всередину. За його спиною кам'яна пластина сама стала на місце, відрізаючи їх від кімнати. Темрява далі падіння. Шурхіт тканини під руками, і десь далеко внизу обурений голос Тарґіни:

— Що це взагалі таке?!

Еліас провів долонею по стінці проходу й майже одразу зрозумів.

— О ні...

— Що "о ні"?! — озвалася Каріна десь нижче.

— Каро, твій таємний вихід — не вихід.

— А що тоді?!

Еліас відчув під рукою шматок тканини, який летів униз разом із ними.

— Шахта для брудної білизни.

На кілька секунд запала тиша.

— Ти зараз серйозно? — долинуло знизу.

— Абсолютно.

— Прекрасно! — голос Тарґіни луною прокотився шахтою. — Донька Орм-Гарта тікає від людей власного батька через брудну білизну!

Попри ситуацію, Каріна пирснула.

— Зате ніхто не здогадається.

— Вони здогадаються, — сухо відповів Еліас.

І саме це було проблемою, він уже зрозумів, куди вела шахта. Усі поверхи скидали сюди використані рушники, простирадла й одяг, а отже, внизу вони опиняться не на вулиці, а в господарському приміщенні цього самого будинку. Проте це все одно давало їм перевагу. Людям Орм-Гарта доведеться оглянути кімнату, знайти прихований отвір, зрозуміти, куди він веде, а потім спуститися вниз.

— У нас хвилин десять, може, трохи менше! — гукнув Еліас.

— А якщо там немає виходу?! — запитала Каріна.

Еліас промовчав.

— Еліасе?!

— Тоді, Каро, будемо дуже швидко його шукати.

І в наступну мить знизу пролунав гучний вереск Тарґіни, а за ним — важкий звук падіння.

— Знайшла дно! — сердито повідомила принцеса.

Каріна навіть не встигла засміятися, як за секунду вона полетіла просто слідом за нею.

Приземлення виявилося далеко не найприємнішим у світі. Внизу на них чекала величезна купа брудного одягу, постільної білизни, рушників і ще бозна-чого, тому швидко підвестися не вдалося. Каріна впала прямісінько на Тарґіну. Принцеса одразу вилаялася якоюсь незрозумілою мовою, та переклад був абсолютно зайвим, за тоном і без нього чудово відчувалося, наскільки вона задоволена цією втечею. А вже наступної миті зверху на дівчат приземлився Еліас.

— Та щоб вас...

Він майже одразу підхопився, щойно випадково торкнувся Каріни й між ними знову проскочив неприємний розряд.

— Дівчата, зараз точно не час для обіймів.

Першою обурилася Тарґіна, намагаючись вибратися з-під Каріни.

— Наступного разу я стрибатиму останньою!

— Якщо ти й далі лежатимеш, наступного разу може не бути, — відрізав Еліас і потягнув її за руку.

За кілька секунд усі троє вже стояли на ногах і швидко оглядали невелике приміщення. Вікон не було, звичайних дверей теж. І знову першою щось помітила Каріна.

— Тут є приховані двері.

— Де? — Еліас різко озирнувся.

— Просто перед нами.

Він підійшов ближче.

— Чудово, відкривай.

— Із радістю, але на них немає ручки.

Тарґіна подивилася на купу брудної білизни, з якої вони щойно вибралися, і її аж пересмикнуло.

— От дарма я взагалі стрибала в це...

— Зачекайте.

Каріна раптом згадала слова, які почула уві сні.

Мій саевар...

Вона підійшла до прихованих дверей і постукала, але нічого. Тиша стала настільки глибокою, що, здавалося, навіть дихати всі троє почали тихіше.

Каріна постукала сильніше.

— Хье грюкай. Я зхьаю, що ви там, — нарешті долинув приглушений чоловічий голос.

Каріна притиснулася ближче до дверей.

— Тоді, благаю, допоможи нам.

— За твою голову хьазхьачехьо стільки грошей, що я зможу купити собі все, що завгодхьо.

Каріна ковтнула.

— Обіцяю: якщо відкриєш двері й покажеш нам таємний прохід, мій саевар поверне тобі звичні ноги. А ти допоможеш мені врятуватися. За дверима стало тихо, а потім голос змінився.

— Саевар?.. Невже це ти?

Каріна повільно повернула голову до Еліаса, він стояв нерухомо, на його обличчі вперше за весь цей час з'явився вираз людини, яка не знає, що гірше: відгукнутися чи продовжити вдавати, що це ім'я не має до нього жодного стосунку. Нарешті Еліас перевів погляд на Тарґіну.

— Ти ніколи не чула цього імені. Зрозуміла?

Принцеса дивилася на нього так, наче перед нею раптом опинилася зовсім інша людина.

— Як накажете, Ваша Величносте.

— Тарґіно! — майже гаркнув Еліас.

Каріна переводила погляд з одного на іншого. Величносте?..

Але розбиратися з цим зараз не було часу. Еліас підійшов до дверей.

— Відчиняй, Себастьяне. Я тобі допоможу.

Двері відчинилися майже миттєво, за ними сидів чоловік в інвалідному кріслі. Він кілька секунд мовчки розглядав Еліаса, а тоді на його обличчі з'явилася дивна усмішка.

— Не думав, що зустріхьу тебе так скоро.

— Це випадковість.

— Спочатку вихід, а вже потім моя допомога, — твердо додав Еліас.

Себастьян примружився.

— Слово Саевара?

Еліас ледь помітно напружився.

— Слово Саевара.

Цього виявилося достатньо.

— Хьа виході стоїть повозка з кохьями. Вирушає просто зараз. Я затримаю шукача, але хье даю гарахьтії, що ви встигхьете втекти хьадто далеко.

— А мені й не треба надто далеко.

Себастьян простягнув йому руку.

— Тоді домовилися.

Еліас не потиснув її, а натомість присів перед чоловіком і поклав обидві долоні йому на ноги. Каріна побачила, як між його пальцями народилося біле сяйво. Воно швидко розтеклося по ногах Себастьяна, проникло крізь тканину й на кілька секунд стало таким яскравим, що освітило все маленьке приміщення.

Себастьян судомно вдихнув, а світло згасло Еліас підвівся.

— Думаю, за кілька годин відчуєш поколювання в ногах, а за кілька тижнів зможеш ходити. На обличчі чоловіка вперше з'явилося щось схоже на справжнє потрясіння.

Еліас нахилився до нього трохи ближче.

— Але пам'ятай, Себастьяне: попадешся мені ще раз — залишишся вже без голови.

Каріна повільно повернулася до Тарґіни та все ще дивилася на Еліаса зовсім не так, як раніше. І Каріні це дуже не сподобалося, бо за останні кілька хвилин вона отримала одразу два нових питання. Повозка продовжувала мчати підземним тунелем, підстрибуючи на кожній нерівності, але Каріна вже майже не звертала на це уваги. Надто багато дивного сталося за останню годину, і одне питання нарешті перемогло всі інші. Вона повернулася до Еліаса.

— Еліасе, чому Тарґіна назвала тебе Вашою Величністю? І чому мій Бог сказав твоє ім'я?

Еліас, який досі стежив за дорогою, різко глянув на неї.

— Не знаю, Каро, що тобі на це відповісти, і тим більше не знаю, чому Ліа'норіель назвала тобі моє родове ім'я.

Каріна насупилася.

— Ліа'норіель? Це ж богиня Ніноріель.

— Не лише її. Ліа'норіель — богиня всіх білих магів.

— Але вона зі мною не говорила.

Еліас завмер.

— Тоді хто сказав тобі це ім'я?

Каріна вже відкрила рота, і почула знайомий голос.

— Моя маленька Каро... Ти ж пам'ятаєш покарання? Цього разу я помножу його в тисячу разів.

Слова пролунали просто в її голові, і Каріна болісно ковтнула клубок, який миттєво застряг у горлі. Вона пам'ятала, ще й надто добре.

— Вибач, — тихо промовила вона. — Я не можу тобі сказати. Мій Бог мене покарає.

У повозці стало тихо, на неї дивилася Тарґіна Еліас, і навіть візник озирнувся через плече.

— Каро... тебе вже карав Бог?

Еліас обережно торкнувся її плеча, цього разу Каріна здригнулася не від знайомого розряду. Перед очима на мить промайнуло те, що вона так старанно намагалася забути, біль смерть, і новий вдих після неї. Еліас одразу прибрав руку. Каріна гордо підняла голову, ніби цим могла переконати не лише всіх навколо, а й саму себе, що їй не страшно.

Я не розкрию твоєї таємниці. Тільки не карай мене.

— От і молодець, моя Каро.

Вона ледь помітно видихнула.

— І ще одне, коли зупинитеся, на вас уже чекатиме ворог.

— Який ворог? — вихопилося в Каріни вголос.

Еліас різко повернувся до неї.

— Що?

Вона не встигла відповісти, бо раптом відчула, як серце в грудях зупинилося, не завмерло від страху й не пропустило черговий удар — воно просто перестало битися. Каріна судомно спробувала вдихнути, але легені більше не слухалися, а перед очима майже одразу почало темніти.

Вона обм'якла просто в руках Еліаса, ще встигнувши побачити його перелякане обличчя, перш ніж світ навколо остаточно згас. Та смерть тривала недовго. За кілька секунд серце знову шалено вдарило в грудях, змусивши Каріну судомно вдихнути й повернутися до життя, лише для того, щоб майже одразу померти знову. А потім серце раптом знову вдарило в грудях так сильно, що Каріна судомно вдихнула, жадібно хапаючи повітря. На якусь коротку мить вона повернулася до життя, відчула руки Еліаса, почула переляканий голос Тарґіни, але майже одразу біль пронизав тіло, серце знову зупинилося, а свідомість почала згасати. Та навіть смерть не принесла полегшення, бо вже за кілька секунд Бог повернув її назад, змусивши знову вдихнути, відчути власне тіло й пережити все спочатку.

Каріна вже не могла зрозуміти, скільки разів це повторилося, вона помирала й оживала знову, і кожне повернення ставало страшнішим за попереднє, бо тепер вона знала, що за наступним вдихом неодмінно прийде нова смерть. Голоси навколо поступово віддалялися, руки Еліаса, який намагався втримати її й щось зробити, майже перестали відчуватися, а біль залишався єдиним, що не зникало ні на мить.

А потім зникла навіть повозка Каріна знову опинилася в тому безмежному порожньому просторі. Тільки цього разу вона була там не сама. Вдалині стояв хтось, і Каріна завмерла, бо вперше той, хто так довго ховався від неї, дозволив побачити хоча б свій силует. Висока нерухома постать майже зливалася з порожнечею, але що довше Каріна вдивлялася в неї, то сильніше відчувала дивний страх. Вона не бачила ані обличчя, ані очей, проте точно знала — він дивиться просто на неї. Каріна намагалася розгледіти його обличчя, але не могла. Біль знову пронизав тіло, змусив зігнутися, а за мить вона померла, і ожила знову.

Скільки разів — вона вже не знала у якийсь момент страх зламав останні залишки витримки.

— Краще вже не оживляй мене! — закричала вона.

Тихий сміх розлетівся порожнечею.

— Ох, моя Каро... Це тільки початок. Покарання ставатимуть більшими, якщо ти не навчишся тримати секрети.

Каріна ледве втрималася на ногах.

— Щоб я їх не розкривала, то не відкривай їх мені!

Силует наче трохи нахилив голову.

— Так нецікаво, моя Каро.

— Тобі, може, й весело!

— Запам'ятай краще інше. До книги дійдеш лише ти.

Каріна перестала дихати.

— Я?

— Ти. Ну і той мерзотний спадкоємець.

Навіть крізь біль Каріна зрозуміла, про кого він говорить.

— Еліас?

Силует не відповів, а натомість голос Бога став холоднішим.

— І запам'ятай ще дещо. Розряд між вами — мій.

Каріна завмерла.

— Що?..

— Моя пересторога, його богиня вже благословила вас на спадкоємців.

Перед очима Каріни промайнуло рожеве сяйво кристала. Той погляд Еліаса,їхній поцілунок. І єдина мить, коли між ними не було болю.

— А спадкоємці мені не потрібні, моя Каро.

Силует почав розчинятися.

— Зачекай! Чому? Що тобі від мене треба?!

Темрява вже тягнула її назад.

Останнім залишився лише його голос.

— Ти ще не готова це знати.

І Каріна знову померла