Спочатку:
На сторінку книги
Біля кількох маленьких, похилих надгробків сиділа тендітна дівчина. Вона уважно вдивлялася в написи, тихо щось шепотіла собі під ніс. Її руки легенько тремтіли, хоч холодно не було, а обличчя стало блідим, мов порцеляна — ніби вона ось-ось втратить свідомість. З очей поволі котилися тоненькі сльозинки, які виблискували сріблом у місячному світлі, падаючи на чорну, вологу землю могили.
Вона плавно піднесла палець до рота і легко прокусила його зубами. Здавалося, що вона робила це не вперше — у роті її ховалися кістяні ікла, не гірші за мої. Але я не поспішав робити висновки. Спокійно сховався у тіні й спостерігав, як вона продовжує шепотіти щось незрозуміле.
Раптом на її губах з’явилася яскрава червона краплина крові, що швидко скотилася по тонкій кисті руки. Якби я був молодшим, навряд чи зміг би втриматися й вже давно спустошив її. Та зараз я просто дивився: вираз обличчя і положення тіла залишаються нерухомими, мов застиглі у часі, ніби вона чекала на щось невідоме. Чи усвідомлює це створіння, що я поруч?
Я зробив крок вперед і вийшов з тіні, дозволяючи світлу місяця огорнути мене повністю. Вона підняла голову і подивилася на мене — тепер я бачив її зовсім по-іншому. Золотисте волосся спадало на плечі, мов річка, а зелені очі горіли якимсь внутрішнім вогнем. Якби це була наша перша зустріч, я б подумав, що переді мною — гаряча, непокірна і цікава особистість. Чорне шкіряне пальто дивовижно підкреслювало її фігуру, а обтягуючі шкіряні штани додавали образу гостроти. Чого не скажеш про худі яке точно було на два розміри більше за її тендітну постать.
Я мовчки підійшов ззаду. Вона злегка здригнулася, але тиша залишилася непорушною. Я просто стояв, спостерігаючи.
Пальцем, що ще кровоточив, вона креслила на надгробках знаки — дивні, такі, що викликали у мені непідробний інтерес і тривогу.
Звична пентаграма але з елементами стихій, та чогось на кшталт рунічного. Мої очі, напевно, стали ширшими від подиву, а обличчя, здається, прийняло вигляд, який міг би налякати будь-кого поруч. Вона знову прошепотіла щось і на мить мені здалось магічна печатка засвітилась червоним — тепер я чітко чув кожне слово. Це була латиною.
Звуки стихли. Вона повільно повернулася до мене з легкою іронією в очах
— «And the night will bleed forever,
In the shadow of forgotten dreams…» — промовила вона рядки з пісні The Crüxshadows, наповнені темрявою і готичним сумом.
Вона сказала це з такою жахливою насолодою, наче давно чекала можливості зачепити мене ними.
— У вашому світі так прийнято вітатися? — я з усмішкою кинув їй у відповідь.
— Ні, у моєму світі прийнято казати «ПРИВІТ», — вона зробила особливий наголос на останньому слові і поволі піднялася. Виявилося, що я був значно вищий за неї — вона ледве діставала мені до грудей.
Між нами зависла хвилина напруженого мовчання, що могла тривати вічність.
Дівчина струснула волосся і, облизавши палець, який одразу ж зажив, накинула на плече маленький чорний портфель завішаний іграшками. Ох це нове поколіня…. Всі ці Лябубу, чи лабубу…ну, ви зрозуміли…
— Може, без грубощів? Давай познайомимось, а то живемо в одному будинку і навіть не знаємо, як звуть один одного. — Такого приниження я ще не відчував. Здавалося, що все моє життя впало, зазнало краху, і я порушив усі свої правила. І так це була та сама, що живе на поверх нижче.
— Лія, — коротко повідомила вона і, плювавши на манери, почала пробиратися до стежки.
— Ти навіть не хочеш дізнатися, як мене звати?
— А навіщо? — ніколи не розумів жінок.
Я закипів, як чайник, тільки от обличчя не почервоніло, як у мультиках. Це був розлом! Ніколи не зустрічав такої грубості. Я звик, що жінки бачать мене, і все, я міг більше нічого не робити, вони самі йшли до мене!
