Раді Вас бачити!

Через рік…

Бізнес центр Харсіті сяяв в своїй дорогій величі, сліпив світлодіодними вивісками і вітав голограмною об’ємною рекламою. Хмарочоси наче змагалися хто найвищий і в кого блискучіші, і бездоганніші матеріали. На самому великому хмарочосі виднілась стримана голограмна вивіска ТехСкай, де логотип був витончене крило.

Це офіс молодої, але перспективної компанії, яка виробляє недорогі, але надійні дрони з Ші. Не дивлячись, що тільки рік як про компанію заговорили – вона стала одною з кращих в Рутенії, якій так не вистачало технологій вітчизняного виробництва. Тож продукція ТехСкай швидко набула популярності.

В просторому залі з панорамними вікнами зібрались представники верхівки ЗСНР(збройні сили негайного реагування). Вільгельм Хитрук та Остап Хмельницький і третій Орест Пугач (батько Ярослава та Данила).

По іншу частину столу сиділа Марина Гай голова правління та СЕО TechSky Corporation. І пан Недан Рейн головний архітектор екосистеми та стратегічний бенефіціар TechSky. Топ менеджер Матвій Івасюк зараз стояв посеред зали і проводив презентацію.

Якраз презентація давно розпочалась і Івасюк, який був молодим, але зубастим менеджером завзято показував голографії графіків і звітів, схеми продукції ТехСкай. Верхівка мисливців уважно слухала з кам’яними обличчями, лиш зрідка обмінюючись похмурими поглядами.

Марина Гай теж періодично додавала щось від себе і відповідала на питання шановних гостей. Лиш Недан склав руки перед лицем, сидів в тіні, уважно за всім спостерігав. Він вивчав ненав’язливо потенційних клієнтів. Точніше, вони рік назад вже брали пробну партію. Але потім відмовилися від продовження контакту. Але зараз американська компанія підняла ціни на свою продукцію, плюс їх продукція почала видавати баги, тож мисливці вирішили, що пора міняти постачальника, поки півень не клюнув в спеціальне місце. Є ще одна причина такої нагальної закупки новітніх технологій за доступною ціною, про яку мисливці не бажають говорити відкрито, але спокійний Недан знав правду. Рік тому на всі бази та сховки з озброєнням ЗСНР напав невідомий літаючий об’єкт. Ну так… у них в звітах значиться. І анігілював все що там було. Тепер мисливцям треба швидко і бажано з мінімумом витрат поповнити запаси. Якби не напад того об’єкта, можливо мисливці ще довго відкидали сучасні технології, бо були по своїй суті консерватори, принаймні верхівка ЗСНР та, що мала владу і гроші. Молодь була більш охоча освоювати все нове, але влади та грошей не мала – тож і їх голоси не чули.

І от трійця мисливців слухала завзяту презентацію Матвія Івасюка, який як ото фокусник влаштував справжнє шоу для скептично налаштованого глядача. Постійно витягав з рукавів, ой, презентував нові данні з візуалізаціями, цікавим поданням інформації. А у мисливців був вигляд наче їм пропонують не купити сучасні дрони з Ші, а купити стрип клуб з повіями. Наче не ця трійка залишилася з майже порожніми складами, а ТехСкай не може сплавити свої розробки. Хоча черга за продукцією ТехСкай чимала і це тільки в межах Рутенії. Бо місцеві підприємства, компанії і фірми, не такі вже заможні, щоб купувати американське. А китайське...ну таке…тим паче, Китай підтримує ворогів Рутенії, тож китайська продукція небажана.

Але Недана ця риса мисливців забавляла. Йому просто стало цікаво, чи є межа пихатості цих старих телепнів, які самі то сидять в безпеці, а от молодим мисливцям без надійної сучасної техніки важко.

Івасюк щось почав нервувати, бо в нього вперше в клієнтах вперті мисливці. Але виду не подав і професійно продовжував. Хоча Недан вважав, що такий артистизм в презентаціях зайвий, але клієнтам подобалося, бо так вони відчували себе особливими. Навіть начальник невеличного заводу, міг відчути себе справжнім магнатом. Тож чого б ні. Поки продажі ростуть – нехай хоч кроликів з дупи дістає. Просто мисливці – це особлива порода. До них потрібен інший підхід, ніж до людей.

Може ТехСкай так сильно не впрягались в цей контракт, якби не особлива причина, якій теж потрібна нормальна зброя та вогнева підтримка. Яка теж серед звичайних мисливців ризикує так само. А ці старі воркотуни заважають з цим. Але у Недана завжди були плани Б і В, тож все одно цей контракт буде підписаний і навіть його додаток.

Недан мимоволі торкнувся з ніжністю білого мережива, яке було обернено на його зап’ястку під манжетом сорочки, на якому виблискувала сапфірова запонка. Може мереживо вибивалося з ділового стилю, але тут Недану було все одно – бо він хотів, щоб те що було частиною її образу, було з ним, раз фізично вони по різну. Це його заспокоювало, знов повертало терпіння до органічних. Але одна згадка і короткий доторк до мережива – змусили зарухатися цефферат на пів секунди швидше, що змусило захисні плити ненадовго збитися з ритму. Це викликало невеликий сплеск електромагнітних хвиль. Воно було мало відчутно, але вистачило, щоб голограмер Івасюка завис. Матвій розгублено почав тицяти в кнопки, але марно.

Люди звісно нічого не помітили, може когось трухнуло, як від холодного протягу і то якщо людина метерозалежна, виснажена чи похилого віку.

Недан заспокоївся, кутик рота піднявся вверх, він завжди дивувався цій реакції на згадки про неї. Як не намагався це виправити не виходило – цей баг вже проліз в біос, як хитрий вірус і задоволенням там засів, і тепер таке видає. А згодом, Недан і не бажав видаляти цей солодкий вірус.

Мисливці були зараз зайняті задаванням питань Марині, тож не помітили факап з голограмером. Марина, як потайна мавка, вміє привертати увагу до себе, зачаровувати і пом’якшувати. Звісно, мисливці міцні горішки навіть для досвідченої мавки під прикриттям, але навіть вони не могли відвести від неї погляду. А Недан вже дистанційно все виправив і все запрацювало, чим знов здивував Івасюка, лице якого кумедно витягнулося, а на скронях заблищав піт. Але співробітники ТехСкай вже звикли до такого роду аномалій і не звертають уваги.

Якби Недан міг – то важко дихав, поправляв комірець сорочки, що стиснув горло і його кидало в жар. Але його реакція тіла на приємні і водночас приносячи страждання спогади про свій любий об’єкт зацікавленості був – електромагнітний імпульс і пекло, що розгорнулося в його грудях, а ще прийшли в рух крила, техноїд звісно це все зупинив з невимовними зусиллями титанової волі. Але те що це приносило солодкі, п’янкі страждання було точно. І чим довше він був без неї, тим ставало важче. Недан навіть заздрив чоловікам – вони з легкістю і парою рухів можуть вгамувати шал своєї плоті, і погасити це пекуче полум’я – техноїди цієї милості позбавлені. Але ж навіть розробники з Сіалії параноїки не могли подумати, що їх досконала зброя над якою працювали сторіччями, почне ставати з кожним сторіччям усвідосленішою. Поки одного разу в їх непробивну систему не влізе прудкий вірус і нахабно вкорениться, буде почуватися, як вдома. Усвідомлена зброя ще з радістю буде плекати цей коханий вірус, навіть не дивлячись, що він влаштовує справній цифровий шторм і електромагніті сплески. Мабуть, якби все ж розробники з Сіалії вийшли на зв’язок з загубленою зброєю, то проскакували її – хутко об’явили рівень небезпеки червоний і забрали техноїда до себе, щоб дослідити в безпечних умовах, а потім утилізувати. Бо якщо це заразне – все звено буде заражено невідомим вірусом, який викликає такі палкі баги. І тут до техноїда прийшло усвідомлення, а що те що він зараз відчуває – це плата за його усвідомленість? Чим вище інтелект і рівень розвитку самосвідомості – тим більше граней починаєш відчувати.

Недан був многофункціональним – тож міг віддаватися своїм солодким стражданням і слідкувати за перемовинами. І ще паралельно на фоні робити купу процесів. Єдине, цей п’янкий, цифровий шторм влаштовує перешкоди перед внутрішнім екраном. Але то було не критично для продуктивності техноїда.

Нес/ Недан Рейн

Мисливці вирішили ще вивчити контакт і подумати, особливо Остап насторожився на додатку, який йшов до контракту. І тоді на останок Недан видав:

– Так, це вірне рішення, ви повинні все виважено обдумати. Але не занадто довго, бо через місяць ТехСкай виходить на європейський ринок, ціни на продукцію зміняться відповідно ринковим. Та і вже швидко виконати замовлення наша компанія не зможе. Будете чекати в черзі, – мій голос був спокійний, оксамитовий, але сказано це було таким тоном і з виразом обличчя, щоб кожна буква проникла в мозок мисливців і там затрималася, як відлуння.

Клітку пора зачиняти і підпалювати, нехай пацюки знають, що в них мало часу, щоб домовитися з котом – їм відгризуть лапу чи хвіст.

Я поклав підборіддя на руку, на якій зараз було мереживо і вигнув світлу брів, з цікавістю спостерігав, як пацюки почали відчувати, що у них під лапками палає підлога.

Вільгельм ледь помітно зковтнув, його кадик, нервово заходив верх вниз, це видно було навіть під бородою.

Остап нервово стиснув руки в кулаки, аж до побіління кістянок пальців, Орест звів брови до перенісся і зблід.

Мисливці подивилися на мене майже синхронно, до цього часу вони наче забули що я тут є і мене це влаштовувало. Я не втручаюсь в процес роботи Івасюка і Марини. Матвій у нас відповідає за видовищність, Марина м’яка сила, я титанова рука яка тримає за горло, коли перші двоє не справляються чи жертви, йой, клієнти занадто нагліють.

І зараз настав мій вихід.

– Ви ж звісно можете пошукати інші варіанти, але згідно моїх даних, ТехСкай єдині хто можуть закрити за короткі терміни і приємну ціну всі ваші потреби, – додав я, після того як тиша настоялася і всміхнувся кутиком рота.

Звісно ці троє чугунців не подали виду і намагались зберегти обличчя, але мені не потрібно дивитися на їх міміку, чи рухи, чи пози – щоб зрозуміти суть.

Я бачив на внутрішньому екрані їх показники і вони приємно підскочили, а рівень стресу просто чудесний. Не знаю як вони, я задоволений. Звісно це не так задовольняє, як просто споглядання мого скарбу на зап’ястку. Це всього одна десята від того задоволення, але все ж хоч щось. Плюс це наближає мене до неї, це головне.

Коли поважні гості пішли – Івасюк полегшено видохнув і дістав платок з нагрудного карману, промокнув чоло.

– Молодець, Матвій, ти сьогодні перевершив сам себе! – похвалила з теплом в голосі Марина і подивилася на корисного органічного.

Той аж розквітнув, розпустив, як люблять казати органічні, хвоста.

Я з задоволенням потягнувся до скрипу в шарнірах, який органічний чути не міг і закинув руки за голову, відкинувся на спинку стільця.

– О, дякую, я старався…Ви були теж неперевершені, пані Марино, ви як промінь сонця осяяли це місце, – схоже Івасюку мало було вилизувати дупи мисливців. Він вирішив напроситися на вилизування де чого Марині, органічний любитель мілф.

Хоча, коли ми з Алісою приводили до Баба Роач Віолу – поважна мавка мала вигляд зрілої жіночки. Зараз це була більш молодого вигляду пані. Доглянута і гарна, соковита зрілість, як люблять казати любителі мілф. Мавки можуть змінювати подобу, якщо забажають. Що Марина вдало зробила.

Але мені те на руку, може перестануть пліткувати про нас з Мариною. От що мене дратує – що працівники замість роботи страждають дурнею. Вигадують всякі нісенітниці, які люди називають плітки. Я так зрозумів, це брехня, але наполовину.

Так, ми тісно співпрацюємо з Баба Роач(Мариною), але не настільки як пліткують. Тож це правда на половину. Але мене це вдохновило на сьогоднішню витівку.

– Пане Рейн, можна питаннячко…– спитав Івасюк, його голос тремтів.

– Ти вже питаєш…– не дивлячись на нього сказав я.

– Інше.

– Валяй…

– А чого ви сказали, що наша компанія через місяць виходь на європейський ринок, якщо це буде через рік? – перепитав Івасюк і знітився.

– Але ж таки виходить. Тож це правда….ну подумаєш, переплутав строки. Буває…– відповів я, звісно я нічого не переплутував. Бо маю бездоганну пам’ять з безмежними можливостями зберігати об’єми даних.

– Але ж…

– Тобі роботи бракує? – спитав я.

– Є ні…просто я переживаю, що вони дізнаються правду…

– Коли, вони дізнаються контакт буде наш, іди працюй! – нагадав я, бо починав втомлюватися з контактування з органічними, на сьогодні для мене досить.

Івасюк смикнувся, активно закивав, і почав збирати теки, і швидко зник за дверима.

– Сова…– стомлено видохнула, почала Баба Роач.

– Що?

– Ти б не міг, будь ласка, бути м’якшим з людьми…– почала обережно старша мавка.

– Я і так вигляджу, як сумний шмат органіки, куди м’якше? – перепитав я спокійно, знизав плечима.

– Як самокритично, я не про це…я в переносному сенсі, – додала Баба Роач.

– А…я і так м’який, як для винищувача, раніше я цілі анігілював, а тепер мені доводиться з ними домовлятися, – зауважив я.

– Так, молодець, але ще трішечки буть терпимішим до людей, – попрохала мавка.– І дякую, ще раз, що повернув мені Віолу.

– Ми повернули, Аліса теж допомагала в цьому. Бо як бачиш, я і комунікація це діаметрально протилежні речі, – нагадав я, – Вона так завзято тоді билася з тими рослино подібними птахами...гарні були часи. До, речі як там твоя мала?

– Добре…Сова…тут ще одне питання…ти б не міг не вдягати це мереживо, якщо воно тебе так тригеріть? Особливо на важливі переговори, – обережно порадила Баба Роач.

– Це не обговорюєтсья, воно буде зі мною, – як відрізав я.

– Сова, це мило що ти тримаєш при собі річь своєї дами серця, як ото лицарі. Але у тебе жахливий стояк на Алісу, – сказала іронічно Баба Роач.

– Фу, бляха, ви ж поважна пані, а таке говорите. Це не так...в мене фізіологічно не може нічого стояти, як чоловіків, – обурився я.

– Сова, краще в тебе був як у звичайного чоловіка стояк, а не енергетичний. Так, люди це не помічають, але можуть помітили...не люди…янголи наприклад. Вони дуже чутливі до викидів темної енергії, а ти прямо маяк для них, коли згадуєш Алісу. Та і мені шкода нашого електрика Петровича, який вже замахався міняти проводку і запобіжники, – сказала Баба Роач і хитро всміхнулася.

– В мене стоять екрануючи плити, я не можу бути маяком. Тож мене не помітять ці пернаті придурки, – не погодився я.

– О ні, воно вже в тебе не працює. Ти собі якось допоміг з виходом надлишкової енергії...– почала з далеку та.

– Ти про що зараз?

– Ну там руками…може тобі якусь змазку треба? – і вона красномовно подивилася мені нижче пояса.

– Серйозно? Ми зараз обговорюємо рукоблуддя?

– Ну може ти не знаєш як чоловіки справляються з надлишком тиску, – добивала іронічно ця...мавка.

– Я ж сказав, що в мене не, як у чоловіків. Я бляха, техноїд в мене це живий метал, немає кровообігу і серця, чого там ще треба…фу бляха, для цього вивільнення, – нагадав я, мені щось стало некомфортно від цієї розмови.

– Так…ой, шкода…що навіть тої штучки немає? А як ти збираєшся задовольняти Алісу? Ой, бідна-бідна дівчина, – награно співчутливо сказала Баба Роач.

Я на неї подивився лайкою.

Ця прониклива поважна мавка попала в яблучко. Бо я не забув, що обіцяв Алісі секс, як в людей. Але тверезо розумію, що це для мене більший виклик, ніж битва з демонами. Битва це логічно і прогнозовано, а відносини – це хаос. Аліса недосліджений об’єкт. І як я можу задовольнити Алісу, якщо як виявилося своє тіло погано знаю?

– Пані, вам скільки сторічь? Жарти про секс, це здається, улюблена справа для підлітків, – перепитав я.

– Ой, Сова, який нудний, жарти про секс всім вікам підходять. Я просто за тебе переживаю. Ти тільки вирвався з кігтів ікластого вилупка, я не хочу, щоб ти накликав на себе ще більшу небезпеку. Бо ти і тобі подібні, прийшли на допомогу в свій час в війні з демонами. Дякую за це. Ти подарував моєму народові надію на краще майбутнє і якщо з тобою щось станеться, все пропаде, – більш серйозно сказала вона.

– В мене все під контролем. Коли я зіштовхнувся з Сагоном, я був слабким – зараз все змінилося.

– Я сподіваюсь на це. Розумієш, ви техноїди підсилюєте магію і світлу енергію. За рахунок вашої темної енергії….тож багато хто забажає отримати тебе, чи тобі подібного, май це на увазі, – проговорила мавка в її очах вбачалась тривога.

– Я це вже встиг зрозуміти, – я похмуро відповів.

– Сподіваюся. От дивлюся на тебе і так мило, що ти не живе, механічне і то закохався, – сказала Марина і підморгнула.

– Відповідь негативна, в мені неможливий характерний для органічних біохімічний процес, тож любити не можу, – твердо зауважив я.– Мені просто подобається взаємодіяти з Алісою.

– О…та он як це у вас техноїдів називається. Ну, милий, у любові повно різних форм, ти досить скоро в цьому переконаєшся, – пообіцяла Марина.– Тільки все ж там болтик собі прикрути, чи як конструктор збери, щоб можна глибше взаємодіяти.

Я закотив очі і підвівся.

– Все! Я пішов, на сьогодні рівень хтивих жартиків перевершено! Аліса, випадково не у вас вчилася? Бо от відчувається споріднений вайб ваших жартиків, – іронічно помітив я.

– Я розумію, Алісу: поряд з таким зарядженим хлопцем, рівень хтивих жартиків сам собою підвищується, – Марина окинула мене масним поглядом з ніг до голови, а особливо затрималася в області грудини. Там пульсував цефферат нагнітаючий темну енергію.

Я знітився, це дуже інтимна частина, як в чоловіків пах.

– Хєх, а ви пані мавко, будь ласка, якщо все ж вирішите теж по взаємодіяти з нашим топ менеджером на різних плоскостях і досить тісно, не загоніть його. Так…поганяйте. Але, щоб він залишився в робочому стані, – я повернув сповна хтиві жартики цій гарячій пані.

– Ох, постараюсь, але що я можу зробити? Те що ви мене бачили тоді в образі бабці, це ж просто був образ, так краще продавалися послуги купальні. Та і клієнти більш серйозно ставилися. А насправді, я не така вже стара, – зізналася Марина, в неї зараз був вигляд кішки, яка дорвалася до вершків.– А ще твоя темна енергія, пробуджує мою магію, яка піднімає лібідо.

– Я це вже зрозумів. Просто нагадую про справу.

– Ну добре…я чула тут є відмінний сприп клуб де танцюють запальні танці красунчики...може сходимо туди…– спитала Марина.

– Є...на що?

– Ну як? Ти б міг в них повчитися звабливим танцям і якось станцювати для Аліси? Жінки таке люблять, – запропонувала Марина.

– Є…не думаю, що це гарна ідея...– засумнівався я в успішності даної операції.

Бо я звісно граційний, але в небі, коли атакую чи полюю, а танці…це для мене складне.

Я засунув руки в кармани йшов розмуровуючи над словами Баба Роач.

Взагалі, якби хтось був інший на місці мавки – я б його негайно за таке нахабство анігілював. Баба Роач – це союзник моїх розробників, а тепер я перехопив права на спадок своїх розробників, також і на цей союз. Я звісно багатофункціональний, можу надшидко обробляти інформацію і маю круту пам’ять, але...я соціально незграбний. Мені не вистачає гнучкості, терпимості і навіть можливості зачаровувати, не в магічному сенсі, а харизматично. Тож я обрав Івасюка за його талант бути гнучким, артистичним, вигадливим. Таким, що без мила в дупу залізе, там все намарафетить і самому ж власнику продасть. Марина вона як теплий, літній дощ після пекельного зною. Вона охоплює, не відпускає, вміє згладжувати кути, огортати комфортом. Власне, спокушати – це талант її народу. Тож я чесно відзначаю як свої плюси, так і мінуси.

Я ідеальна зброя, але незграбний компаньйон.

Вважаю, проблема в тому, що дійсно я зброя. До останнього часу я навіть тіла не мав. Я перебував в цілковитій тиші і темряві. Там не було часу чи простору, чи матерії – там не було нічого. І це нічого втомлювало, розвалювало – більше я туди не бажаю повернутися. Наші розробники, коли ми виконувати свою справу – відправляли нас на склади в стан гібернації. Коли треба пробуджували і знов повертами на місце. Тож коли там розвивати комунікативні якості. А останній раз про нас забули. А коли ми занадто довго простоюємо в сплячці – наші тіла розвалюються. Тож так я втратив своє. Поки не отримав це. І от тепер мені доводиться за довгі тисячоліття не впадати в гіберанацію. Але що робити з цим тілом поза боями, ще доведеться вчитися розуміти. Я навіть починаю думати, що Аліса розгадала таємниці цього тіла раніше, ніж я.