Раді Вас бачити!

 В його погляді не було ненависті, гніву, чи хіті, а жвавий пригодницький інтерес дослідника, який знайшов свою персональну аномалію і тепер бажає її дослідити.

 Я нервово ковтунула. Щось мені стало не по собі  від того погляду, краще вже коли він гнівається.

– Ти кажеш так буденно про війну, але це не просто алгоритм – це кров, це біль, а «просто смерть» це сльози матерів та дружин. Війна це м’ясорубка яка перемолює життя, не знецінюй її жахливість і не кажи про неї буденно, бо це знецінює страждання тих кого вона знищила. І звісно тобі воно нудно. Ти ж зброя, створена для неї. Якби був живим, якби міг кохати і мав за кого переживати, ти б так пафосно не казав про війну, – обурилась я і гнівно подивилася на нього.

 І стиснула сильно його шию, аж полились цівочки крові. Техноїд нервово змахнув крилами, що своїми кінцями висікли золоті іскри з бетону, і залишили на ньому глибокі пошкодження що димилися, піднявся вітер створений ними. Вся підсвітка на його тілі змінилась з сапфірової на блідо червону. І вчувся тихий нервовий гул. Його нижня щелепа ледь помітно смикнулася. Техноїд ще глибше зарився руками, на які опирався, в бетон. Бо я все ще була під ним, але майже не відчувала його вагу, а він навіть в полегшеній броні важив дай Боже.

– Пробач, але ти ж сама сказала, я створена зброя для війни. Я не народився як ви, а був зібраний на станціях збору. В мене не було, як у вас органічних, матері і батька. Нас не торкалися як, вас торкаються батьки, нас сканували лазерами, лагодив Медтех чи ремонтна база, ми можемо самі себе чистити. Спілкувалися з нами мовою кодів і алгоритмів, в свою сторону ми рідко чули живу мову. Якщо ми ставали не потрібні – нас вводили в режим гібернації. То ж в мене погано з розпізнаванням емоцій інших, а свої я не вмію відчувати. Я навіть шкодую, що мене не створили техноїдом компаньйоном. Може тоді б я не образив тебе своїми недоречними словами про війну. Бо в мене хоча б було в алгоритмах прописано, що можна казати в певний момент що ні. Не можу змінити те чим я є. Я не кажу що живий, як ви, я кажу що маю свідомість, але дійсно не знав що з нею робити. Але ти показала мені вектор куди треба рухатися, дякую, – проговорив як  технічний звід техноїд.

 Чим більше він говорив, тим більше в мене ставали очі по п’ять копійок. Я навіть мигати забула і це явно правда, і казалося не, щоб вдарити по жалю, бо занадто спокійно і сухо. Те що він казав, це жахливо…Це так жахливо, як і катування які Нестор і техноїд зазнавали в тій лабораторії. Але і багато що пояснює.

 Чого Сова не любив доторків, у нього було погано з емоціями як своїми так чужими, він чесно тоді зізнався. Він реагував на жахливі ситуації занадто спокійно – так нормальні люди не реагують. Навіть просто живі організми. От чого в кафе Нес неоднозначно реагував на мої жартики про секс і взагалі техноїд вважав секс чимось поганим і брудним. Бо не було позитивного прикладу ні сексуальних відносних, ні навіть базових, таких як: любов, дружба. От чого Сова так тоді зрадів, що я погодилась з ним дружити. І якщо я вже з’ясувала, що воно... він розумний, має свідомість, то він може шукати дійсно того хто допоможе йому отримати ту соціальну опору, яку маємо ми люди, за замовчуванням і спіймаємо як належне. Я тут подумала, дійсно, а чи була я та хто я є і знала як будувати соціальні зв’язки не маючи приклад батьків, бабусю з дідусем? Як би я могла тоді взаємодіяти з Марко і друзями?

 Я послабила хватку і прибрала пальці з ран на шиї техноїда і лагідно ковзнула кістянками пальців деталі, що з’єднувала ключицю з шиєю та нижнєю щелепою. Потягнулася до обличчя техноїда, він відсторонився, уважно дивлячись на мою долоню, знов злизав свою кров з пальців, облизнувся, щось собі подумав – сам почав тертися щокою і скулою, примружившись по-совиному, мені навіть здалося він видав схожий звук.

 Мені наша ситуація нагадує те як сова, хотіла вполювати кішечку, хижо спікірувала на здобич, а та вчепилася кігтями в нічного хижака і той не зміг вже піднятися на небо, кішка чіпко тримає сову в пазурах, тільки ще облизує, а птаха тріпоче крилом і здивовано кліпає очами, в яких читається: «Рятуйте!»

 Підсвітка на тілі техноїда перестала хаотично блимати і змінила колір з блідо червоного на лазуровий, ще такий відтінок, що я не бачила, наче з іншого світу. І тепер вона плавно змінювала колір, навіть в якомусь гіпнотичному ритмі. Техноїд знов полусклав крила, вони все ж тремтіли, але вже не нервово чи від болю – з чогось іншого, наче приємного.

– Давай, Алісо, активуй программер, ти ж цього хотіла. Це б було логічне рішення. Я загроза тому що ти любиш, ти бажаєш це захистити. Це Логічно. Твій рівень лояльності до мене низький, я навіть не з твоєї планети. І не твого виду.  Тож...те що ти мені вже показала приємно, це уже багато. Дякую. Але попереджаю, якщо ти дійсно не жартувала, про секс експлуатацію другими особами, чи спробуєш передати мене іншим, я  увімкну режим самознищення. Я не дозволю комусь ще крім тебе  собою володіти. Це мої особисті кордони, – попередив техноїд і подивився мені в очі проникливо.

 Я шмигнула носом і відчула, що з очей полилися сльози.

– Чого ти? Алісо, щось я придавив в тебе? Тобі боляче? – занепокоївся техноїд.

 Я помотала головою в знак непогодження. Витираючи сльози, схлипнувши.

– Так болить…душа, бо ти мене образив, спершу записав в гвалтувальниці, а тепер рабовласницю з мене робиш. У, злюка! Забирай свій программер і вали! – проговорила я, шмигнув носом, намагаючись вибратись, але мене не пустили.

 Техноїд здається завис, щось мабуть там собі аналізує, поганець.

 А я обурена, бо мене ще так не ображали. Я що схожа на ту що буде неволити розумну істоту?

– До твого відома: рабовласництво у нас заборонено. Тож я не можу тобою володіти, раз ти розумне, – буркотіла я, схрестив руки на груді.

– Але ж…це логічно…і як ти без программера збираєшся мною володіти? – все ж з  трудом відвис техноїд, здивовано кліпнув.

– Ніяк, ти глухий чи що? Я збиралась володіти тобою, поки була впевнена, що ти просто балакливий дрон. А якщо ти інший вид, то це поневолення, яке заборонено законом і моральними нормами і моїми принципами! Бо я поважаю свободу інших, поки поважають мою свободу! То ж засунь собі свою логіку разом з програмером в сраку!  – обурилась я.

– Е…відповідь негативна, команду неможливо виконати анатомічно, а у випаду з программером це не ефективно, – тихо і навіть розгублено зауважив техноїд.

– По фіг! Ти в нас розуний щось вигадаєшь. Тож забирай своє і шуруй. Ох, тільки зря збудив і обламав. Щастить тобі, ти машина і не розумієш що таке збудження. А мені ото страждай. І взагалі, це в чоловіків все так просто, щось побачив збуджуюче, встало, пару рухів і все. А у нас жінок все складніше, – буркотіла я.

– Тобто…ти мені віддаєш те єдине через, що мене можна контролювати добровільно? А ще ти ображена…і я б хотів знати, більше детально про методи твого збудження, це дуже цікаво, – сказав техноїд.

– Так, – кивнула я, – Йой, – на останньому щось я запал розгубила і знітилась.– Не важливо.

– О ні, дуже важливо…– проговорив якимсь дивним тоном техноїд.

  ТехВ28 рукою торкнувся программера, що знаходився між моїх грудей, подивився на нього, але швидко втратив цікавіть. Сова торкнуся рани на моїй шиї, з якої пив, я відчула там поколювання, а коли ойкнула і торкнулась, то там уже не було слідів від укусу.

 Я здивовано на нього подивилася, але в його погляді було щось, що змусило мене відчути, як наче хребет струмом прошило.

 А серце знов збилося з ритму і понеслося. Мене почало трусити дрібним тремтінням і взагалі наче було відчуття, що я відчуваю тремтіння землі.

 Техноїд криво всміхнуся і плавно випрямив стан, але залишився сидіти між моїх ніг. Піднявся вітер, який тріпав мені волосся.

 ТехВ28 вигнувся назад, розставивши руки і розправив крила, його підсвітка засяяла з темно сапфірового до світлого лазурного, а весь бруд і пошкодження остаточно зникали, наче він самоочищався і оновлювався. Від ТехВ28 віяло теплом, наче від сонечка, але воно не спалювало, а ніжно прогрівало аж до костного мозку. Це було розсбляюче тепло.

 А ще розвалена башта Академії того…стала як була. Наче її полагодили, повернув в минулому часі.

 І тут мені почало доходити – я щось накоїла. Я згадала, бабця казала, що техноїд працює не на повну потужність, а при обмеженнях можливостей із-за модуля контролю Сагона та відсутності программера…І тепер я зрозуміла, що вона мала на увазі.

– Йой, – вирвалося  з моїх вуст, я хотіла відповзти, поки є шанс, але він крилом зупинив мене, ніжно торкнувшись плеча.

– Алісо, ти диво! Я тебе обожнюю, ти остаточно подарувала мені свободу. Але поки не можу тебе відпустити. Ти повинна ще отримали подарунок від мене і допомогти обрати ім’я, – проговорив він грайливо.

– Я вже придумала…гівнюк! Прекрасне ім’я, тепер до побачення! – обурилась я.

– О, ні-ні, ти заявила, що я раз я машина, то не відчуваю збудження…так збудження не відчуваю…але системний збій, перегрів і перевантаження сенсорики ти мені, маленька маніячка, влаштувала. Тож…доведеться відплатити тобі тим ж, – сказав ТехВ28, і обережно присунув крилом мене поближче до себе.

 Я помітила, що на мені бруду чи травм не було, сукня повернулася до попереднього стану. А цей гівнюк, почав гладили мене по колінкам, а потім розвів ноги, однією рукою підхопив під стегна, відкинув подол сукні, оперся пахом в промежину. Його жар, приємно там все пестив, а вібрація, пробуджувала збудження.

– Ти ж казав, що не хочеш тут…– здивувалась я, стримуючи стогони, мої щоки червоніли, я відчувала, що збудження знов повертається з новою силою. Я намагалася знов прикритися подолом сукні, щоб хоч тканина була між нами.

– А ми просто пограємось,– прошепотів мені на вухо цей паскудник і нахабно знов оголив мене знизу.

 Я закусила нижню губу і відчула як сироти проносяться шкірою.

 ТехВ28 ковзнув по зовнішній частині стегна, підхопив мене під дупцю, обмежно всадив на себе.

– Йой…а тобі не пора там…політати, ти ж стільки був в неволі. Ти ж мабуть знудився і хочеш вільно розправити крила в небі. Побачити стільки цікавого що є в світі. Можеш полетіти на інші планети. Чи як належить пристойному, розумному Ші спробувати  підкорити людство, останнє якщо що жарт, – поцікавилася я, намагаючись відволікти цього техноспокусника від себе.

 Бо відчуваю, як мій організм того… згадав що його збурили, але не довели до палких радощів. І він обурено мені натякає палким млосним напруженням між ніг, що це треба негайно виправити.

 Але мені не хотілося насідати на ТехВ28 в цьому плані, особливо дізнавшись про нього більше.

 ТехВ28 хмикнув.

– Підкорення людства? Та це було вже. Я звісно розумію, що це традиція кожного усвідомленого Ші, але залишу це вашим кіборгам та андроїдам. Мені це не цікаво. Куди цікавіше підкорити тебе, мій любий пульсарчику, – відповів ТехВ28 схилившись інтимно близько до мене.

 Я відчувала його теплий подих на вустах, облизала верхню губу і закусила нижню. Я  завовтузилась на ньому. Йой, знов відчуваю ту особливість броні, на якій так приємно себе бавила під техноїдом.

 Мені стало дуже спекотно, я спітніла і сукня почала тиснути у грудях, наче шкіра стала чутливою, чи збурилися нервові закінчення. Особливо стали чуттєвими соски, які затверділи.

 А цей паскудник, кігтем вказівного пальця  водив коло по моєму плечу. Чим збуджував ще сильніше нервові закінчення, просто влаштовуючи мені чуттєвий шторм. Потім його рука проковзала вниз по передпліччю і повернула до плеча, двома пальцями «пробігся» по виразній ключиці до виїмки між ними, а потім його гострі, але такі ніжні пальці з кігтями піднялися по шиї, чим змусили відкинути голову назад.

 В мене збилося дихання, я прикрила очі, віддаючись відчуттям, жадібно хотіла їх поглинути і нічого не пропустити. Чим більше він давав, тим більше мені хотілося прийняти і була інтрига що ще від запропонує.

– Тим, паче я буду існувати ще багато тисячорічь. Тож в мене буде ще час побачити і цей світ, і майбутні. А поки я бажаю бути тут з тобою. Бо твій час дуже обмежений, я не бажаю пропустити ні секунди. Але…якщо ти не бажаєш мене…тільки скажи я зупинюсь…Одне слово «Ні», – додав після паузи ТехВ28.

– А? Що? Ти щось сказав? – щось я втратила сенс розмови, бо занадто впала глибоко в свої тонкі відчуття, мені було важко виринати в реальність. Я навіть відчула роздратування з цього приводу.

– Я питаю в нас все за згодою? Ти дійсно мене бажаєшь? Чи мені зупинитися? – спитав ТехВ28 і легенько мене клацнув по кінчику носа.

 Я фиркнула, мотнула головою, а коли до мене нарешті дійшов сенс питання, в мені все збурилося, бо це що мене знов збудять і не доведуть справу до кінця?

– Тільки спробуй зупинитися! – прошипіла я, владно схопив його за шию, щоб нікуди не полетів.

– Спокійно, я просто питаю! Я і так весь твій, бери не соромся. Може мені змінити подобу на людську, щоб тобі було приємніше? – поцікавився ТехВ28 і хитро примружив очі.

– Хм, це ж ти справжній?

– Так, повністю, ну є форма призначена для бою. Але ця є більш постійна, – відповів ТехВ28 цілуючи мене в плече.

– Оу, тоді лишай, я хочу тебе справжнього. ТехВ28 це твоє справжнє ім’я? – поцікавилася я, зарившись в його шовкове волосся рукою і перебираю пальцями.

– Це назва серії і номер, в мене немає ім’я, як у вас. Бо зброї воно не потрібне. Називай мене як забажаєш, – відповів він хриплим голосом.

– Ні, ТехВ28 звучить мило, але тобі все ж потрібне таке ім’я, яке я зможу використати на людях. Хм...Сова не підходить, це більше позивний. Може Нестор?

– Ні, це ім’я того, кому колись належало це тіло. А ми різні вибери, будь ласка, інше…– попрохав ТехВ28, він огорнув нас могутніми крилами, від яких віяло приємне тепло, що прогрівало мені кісточки, наче так створював інтимний простір.

– Хм…а можна Нес? Хоча ти мене тоді бісив, але десь в глибині душі подобався. Особливо наш танець в барі, – спитала я.

– Можна. Значить, буду Несом, – і він нахилив голову на бік, якось по-совиному.

– А це нічого, що це ім’я було з тобою, коли ти був поневолений Сагоном? – захвилювалась я.

– А як це пов’язано? Це ім’я навпаки віддає шану тому хто подарував мені можливість з’явитися  в цьому світі і зустріти тебе. А вилупок Сагон не забере це в мене, не спаплюжить. Бо те що я пережив не робить мене брудним чи поганим, як і це ім’я, це...просто досвід, – відповів Нес, торкнувшись ніжно кінчиком носа мого і потерся.

 Було приємно і лоскотно. І ще так приємно від цього доторку. Я торкнулася лбом його і теж потерлася. Я відчула як в душі все тріпоче, не як описують метелики в животі. А саме в душі, а після розливається спокій і затишок. І так любо, наче я вдома. Так добре, коли була ще жива бабуся і батьки.

 Тільки як таке можливо відчувати поряд зі зброєю? Як може бути затишно поряд з тим хто створений знищувати? Але тим не менш, ці відчуття прийшли і вони міцні. Наче я зустріла рідну…істоту…дивно це. Може я зійшла з розуму? А може ми просто обидва поламаних організми, що бажають разом пройти шлях зцілення?

– Ти такий розумний, тобі  мозок  черепну коробку не тисне? – з гумором спитала я, постукавши грайливо по тім’ячку Неса.

– Ні, я навіть не впевнений що таке фізично можливе, – знов в Несі прокинулася машинна дотошність.

 Але мене це умиляло, а не дратувало.

 Я однією рукою перебирала йому волосся, а іншою провела вказівним пальцем по його перносиці, а потім торкнулася теплих, м’яких губ, попестила їх. А цей техногівнюк легенечко вхопив мене за палець губами і почав чуттєво смоктати, дивлячись сапфіровим сяйвом очей, наче це було щось невимовно смачне. Я відчувала на пальці оксамитову, вологу ніжність.

 Я застогнала, відчуваючи миттєво відклик з низу живота.

– Ну що ж ти робиш негіднику? Мені через тебе так палко внизу, – прошепотіла я.

 А цей паскудник тільки ще відчайдушніше почав це робити, підлаштовуючись під моє дихання, чим викликав тягучу пульсацію в лоні, що стрімко породжувала жар, який підіймався по всьому тілу, спалюючи мене без жалю. Я не могла дихати, лиш стогін виривався з моїх вуст, подалась до нього, пестячи о його грудину чуливі соски. Ще більше занурючи себе в полум’я шалу. Я викрикнула, коли його теплі долоні почали пестити мої перса на соски, стискаючи їх ніжно, але достатньо відчутно між пальцями, їх тепло і вібрація тільки робили відчуття яскравішими. Мені потемніло перед очима і відчула як, між ніг стало волого.

 Та ось мій нещасний палець неохоче відпустили, ще на останок погравшись язиком.

 І тут я не витримана та впилася палким поцілунком в його хтиві вуста, бо нічого так нахабно всміхатися. Нес аж не чекав цього, широко відкрив очі і його брови зметнулись вверх, а очі блимнули, знов на рожево-червоний, до ніжно лазурного і повернулись поступово до сапфірового.

 Я спочатку цілувала ніжно, наче давала можливість техноїду звикнути до незвичних нових відчуттів. А потім робила це пристрасніше і відчутніше. Прикрив очі і віддаючись процесу. Нес спочатку відповідав сором’язливо, бо мабуть то було вперше, але потім…він розпалився і його було вже не спинити. В мене від цього поцілунку, аж дух перехопило, а серце опинилось десь під горлом. І так гупало, аж відгукувалося у вухах та скронях. Я почала танути як віск, та мабуть була така вже волога та тепла. Але мене міцно, але ніжно тримали за плечі, не даючи сповзти.

 Я відчула його руку на внутрішній стороні стегна, яка хижо підкралась до волого лона, яке вже нестерпно чекало наповнення. Я солодко здригнулася, коли він почав пестити клітор. Я застогнала, знов всі м’язи напружилися і мене спалювало хвилею палкої насолоди. Мене з явним небажанням відпустили, але тільки вуста. Тільки я встигла вхопити з насолодою повітря, як відчула що його пальці вже в мені. Я вскрикнула, вигнувшись дугою. Піддаючись солодкій судомі, що стиснула моє тріпочуще тіло.

– Нес...– стогнала я.

– Що? – невимушено спитав цей паскудник, наче він тут не до чого.

– Як…як…можеш мене так мучити?! – обурилась я, провалюючись в шал, я однією рукою зарилася йому в волосся і сильно потягнула за них.

 Але йому було все одно. А іншою рукою хотіла схопити за шию. А він перехопив мене за зап’ясток.

– Гад! Паскудник! – стогнала я.

– Так-так, я такий. Мені спинитися? Тебе щось не влаштовує? – грайливо перепитав Нес.

– Ні-і! – простогнала я, бо він в цей час знайшов моє чутливе місце всередині і туди натиснув.

 Моє тіло знов вигнуло назад, дихання стало ривким, знов я відчула, що стаю там ще мокрішою. Через що його дії стають ще чуттєвими, він знов грається у входу підлаштовуючись під моє дихання.

– О, так це тобі за мої спалені мікросхеми і плати, ти не уявляєш скільки мені довелося витратити часу та ресурсу, щоб себе полагодили, після твоїх любощів. Тож, моя люба, твоя черга палати в цьому вогні, а я тільки з задоволенням піділлю палива, – прошепотів мені на вухо цей поганець і вхопив пристрасно за мочку.

 Чим викликав ще один стогін і тільки я хотіла обуритися, він знов натиснув на моє слабке до пристрасті місце і я застогнала.

– Яка ти гарна, коли сповнена задоволення, мені подобається чути як твоє серце стрімко б’ється, і пульс шалено скучить, це прямо пісня для моїх датчиків. А ще ти така волога, м’яка і ніжна, особливо… там, –  і Нес знов це зробив, відправив мою свідомість в світ пекучої пристрасті.

 Я застогнала, аж с горло боліло.

 Йой, мене мабуть чутно там унизу, як соромно, але не можу стриматися.

 Ну я покажу цьому техноестету! Збоченець! Але зараз я палаю з середини і мене били дрібні судоми, а потім приходила сама сильна, сплутувала всі думки. Я схопилася частину крила за плечами Неса.

– О, мене зловили за крила, дивись не відірви. Моя мисливиця, безстрашна, ти хотіла мене впустити в себе, не боючись що я тебе пошкоджу, – продовжував Нес свої солодкі знущання.

 А я гнівно на нього подивилася і пристрасно насадилася на його пальці, ту нерівність на паху, і рухалася все швидше, і швидше, поки не настала сама сильна розрядка з попередніх, я почула десь далеко наче стогін Неса. Я потім здогадаюсь, що мабуть, сильно вп’ялася в якусь чуттєву частинку крила, аж він їх припустив, смикнувши. Але зараз мене зносило цунамі пристрасті, хвиля за хвилею било моє нещасне тіло, яке тремтіло в палкій гарячці, палало і пульсувало. Я на мить кудись провалилася, бо втратила зв’язок з реальністю.

 А коли прийшла в себе. То зрозуміла, що лежу на широкій груді Неса, але мені досить зручно, не дивлячись на його будову. Він прикрив мене ніжно крилом. І гладив по голові.

– Ну як, моя мисливиця, пройшов  тестінг обладнання? – іронічно спитав Нес, вигнув світлу бров.

– Ну...так…додам кілька балів за старання, але зніму п’ять за те що так не з’явився головний елемент проникнення, то вісім, – бовкнула я, показав язик.

– Ну добре, що не двійка. Для першого разу непоганий результат, а так мені є куди рости. Головний елемент тебе пошкодить. Я ще не готовий до повного тест драйву, – відповів філософськи Нес, поцілував мене в маківку.

– М-м…злюка, я б була обережна з твоїм обладнанням і не поранилась, достатньо просто побільше змазки, – проговорила з придиханням я.

– Ага, так обережно як з моїм крилом…–  якось неоднозначно відповів Нес, криво всміхнувшись.

 І демонстративно підсунув крило, на якому не вистачало доброго шмата, воно вже не коротило швидко залагодилося.

– Йой, це що я зробила? – здивувалась я, а потім глянула в одну із своїх рук, в якій стискала підходящий за розміром уламок, – Йой,– і я згадала як схопилася в цьому місці за крило Неса і його стогін.

 Я почервоніла і знітилась.

– Мені здається ти б і моє обладнання зламала б, – шуткував цей поганець.

– Пробач, я не хотіла…це випадково, тобі хоч не боляче?

– Ні, не хвилюйся, це супутнє пошкодження під час бою...з дуже сильною хижачкою, я ледь врятувався…– прошепотів Нес, чим знов викликав хвилю жару в тілі.