Раді Вас бачити!

Він забрав уламок, затиснув в руці, мить і повернув мені вже гарний повноцінний складний ніж, який відливав райдужним блиском.

– Йой, дякую, як це? – здивувалася я, з цікавістю розглядаючи подарунок.

– Буде в тебе хоч одна пристойна зброя, потім організуємо ще щось. Ти чесно виборола це в бою, – сказав Нес, ніжно торкнувшись рукою мого підборіддя.– Це технологія перебудови молекул темною енергією. Як по-твоєму я змінююсь? Той самий принцип.

– Дякую, але мені все одно шкода, ти тільки полагодився, а  я знов щось тобі зламала. Але не розумію, тебе баштою завалило і тобі нічого, а тут голими руками відірвала пристойний уламок,– не розуміла я, бо мені було соромно, що зашкодила тому хто мені дорогий.

– Алісо,  ти мене дивуєш, тільки ти можеш, шкодувати те що розраховане для того, щоб отримувати пошкодження. Не хвилюйся так, в цьому немає сенсу. Я дуже витривалий і міцний, ти бачила, що знищити мене не так-то просто, – запевнив Нес, поглажуючи мою руку, в якій я тримала ніж.– І може ця частинка хотіла бути у тебе. Бути з тобою в самий тяжкий і небезпений час, щоб захистити.

– Я буду за тебе переживати, бо ти мені дорогий. Навіть, якщо в цьому немає сенсу. Люди завжди в такому разі хвилюються. Не хвилюються тільки за тих на кого все одно. Це тобі ще один урок взаємовідносин, – відповіла я, знітившись, притискаючи ніж до грудей, відчуваю його тепло, як і від самого Неса.

– Хм…запам’ятаю…ти мене багато чому сьогоді навчила. Прямо вийшов інтенсивний курс: як стати соціалізованим без смс і регістарції, – подякував Нес.

– Угу, Несе…а таке питання…– оскільки мені було затишно з Несом і я порівняла це з тим, коли були ще живі батьки.

 То нажаль, мені згадався і той жахливий момент, коли я їх втратила, точніше лише уривки…і я згадала, що бачила якийсь ну дуже дивний дрон, який мене врятував…підозріло людоподіний.

– Що-о?

– Скажи, а ти якось пов’язаний з моїм дивовижним порятунком з літака? – перепитала я і підозріло покосилась на Неса.

 Той, сіпнуся, випрямив крила і знов згорнув. Відвів погляд, його підсвітка блимнула.

– Несе...– з натиском повторила я і подивилася виразно йому в очі.

– Кажу одразу: я беру відповідальність за смерть тільки Марко, до смерті твоїй батьків я не маю відношення. Я вже прибув, коли не можливо було допомогти, а тобі так…– відповів Нес, знітившись,– Вибач…що не зміг допомогти твоїм батькам. Але якщо чесно, дрон рятувальник з мене поганий.

 Я відчула як під серцем вкололо. Але з тим якесь дивне полегшення прийшло в душу. Тут в мене з’явилося питання:

– Так ж ти був під впливом Сагона? Я сумніваюсь, що він б віддав наказ рятувати якусь дівчину.

– Ну…скажімо так…я просто так вдало перебудував свій маршрут, що він співпав з маршрутом слідування на базу поточного користувача. Я знав, що там летить онука Магонії це легко пробивається по базі. Я не міг спокійно пролетіти повз і дати тобі розбитися, – відповів Нес, підсвітка крил тривожно замиготіла і змінилася з ніжно лазурної на рожево червону, а очі потемніли. – Розумієшь, я відправлений на Землю з Сіалії під час битви союзників моїх виробників з нижнім народом(демонами). Я був новою модернізованою моделю. Мої попередники ТехВ26, ТехВ27 дійсно пролетіли повз. Бо не мали розширених можливостей, як в мене. Бо були тільки винищувачами. Я винищувач, розвідник, можу збирати цінні зразки в екстремальних умовах і...в мене вбудована функція екстреної евакуації однієї особи. Це додали перед бойовими діями на Землі, на випадок, якщо Медтехи, які займаються евакуацією, будуть виведені ворогом з ладу. Мої розробники ті ще параноїки. Вони прорахували усе…найгірше.

 Я відчувала біль, тривогу і журбу. Бо пройшло не так багато часу з тих жахливих часів і рани ще свіжі. Зате і спогади більш-менш прояснилися – я зрозуміла, що дійстно бачила Неса. Тільки тоді його крила підсвічувались помаранчево червоним. А от як б не силувалася – не пам’ятаю, що там було з батьками і чим далі поринала в спогади, тим швидше калатало серце і гірше ставало.

– Нес, ти ж можеш вести записи того що побачиш? – спитала я і моє сердце защемило.

– Так.

– А у тебе залишився запис тих подій? – поцікавилася я і відчула, як перехопило горло, а в грудині наче камінь холодний встряв.

–Та-ак…– насторожено відповів Нес.– Ти мені не віриш, бажаєш відео докази?

– Ні, що ти…я хочу подивитися на батьків…бо виходить ти останій хто їх бачив…

– Ні! Ні в якому разі! – відмовив різко Нес, його крила розвернулись і нервово згорнулися, а підсвітка стала червоною, як кров.

– Чого?

– Я звісно не андроїд компаньйон: в мені не стоять проги по психології, але я знаю точно – що те що ти побачиш тебе травмує. Ти пережила загибель Магонії, Марко, це тебе вже травмувало. І ти бажаєш накинути зверху ще? Я не зроблю те що тобі нашкодить! – проговорив Нес.

 Мене це обурило, бо я теж маю право на ті записи. Він що собі думає? Як сміє? Він думає, що я якась маленька дівчинка? Я загартована мисливиця і доросла жінка. А мені відмовляють у моєму праві в побачити останні миті моїх близьких.

 Я відчувала гнів і подивилася в очі Несу, стиснула руки в кулаки вдарила йому по грудях.

– Як ти можеш?! Звісно ти ж…– і я осіклася, під важким його поглядом.

 Нес опустив очі, які стали міняти колір з червоного на блідо голубий, як підсідка крил, які згорнулися і затремтіли.

– Продовжуй, ти хотіла сказати – я техноїд і того не розумію твоїх почуттів. І будеш права. Але все одно я не дам тобі ще більше ламати свою психіку. Так ти сильна, але треба теж чітко окреслювати свої межі і не переходили їх. Так що злись на мене, можеш якось виплеснути свій негатив ще, але мені головне, щоб ти була не тільки фізично ціла, а й ментально, – відповів Нес, схрестив руки на груді.

 Я схлипнула, пекуча біль втрати розривала мою душу на мільйони часток, і вона розсипалась пилом. Я відчула жаль і горе виштовхувало ще більше сліз. Я згадала, що саме після смерті батьків бабуся сильно захворіла, мабуть від стресу. І мені вже було ніколи ходити в траурі – треба було працювати, щоб заробити на ліки, та і я не могла собі дозволити сліз. Вони ж не допоможуть повернути батьків. То чого ридати. А чого я зараз ридаю, як мала дитина? Я доросла, дорослі не ридають. Я подивилась на кулаки, які лежали на груді Неса і в одній руці затиснутий ніж.

– Що бажаєш на мені випробувати подарунок? – перепитав з гіркою іронію Нес, прослідкувавши за моїм поглядом.

– Ні…просто не треба тобі було мене рятувати…а маму чи тата. З мене все одно ні якого толку сталося…Я не змогла бабцю врятувати...Мені просто здається, я дарма вижила і не заслуговую на життя. Тож...чого саме мене врятував? – спитала я, шмигнув носом.

 Я глибоко провалилася в свій пекучий, гострий, пільсуючий біль.

 А Нес, опустив погляд, потім підняв, витер мені сльози, його крила засяли ніжно лазурним.

– Бо я не дрон рятувальник, а модифікований винищувач: в мене є технологічні можливості евакуювати одну особу, дві чи більше розстабілізують захистно-стабілізаційне поле і кількість врятованих буде нуль. То що краще нуль чи один? Мої розробники притримувалися філософії, що одне врятоване життя це успіх. А вважаючи контекст війни, то врятоване життя, може виграти багато боїв. Я працював в межах своїх обчислювальних і фізичних можливостях, які обрали тебе як ту, що з більшою вірогідністю можливо врятувати. Зволікання на секунду і ти б теж там залишилася. Навіть з моєю швидкістю. В мене широкі можливості знищення чи розвідки, але дуже обмежені ресурси для рятування. Ти ж розумієш, що не можна просто різко висмикнути людину з палаючого літака і не звернути їй в’язи? Я ж не янгол, я просто високотехнологічна машина. Я ж не дарма сказав, що рятувальник з мене кепський, – відповів Нес, він з силою, аж до скрипу згорнув крила, їх шарніри надривно затріщали.

– Йой, якось це звучить по машинному сухо…а ще виглядає наче мені просто пощастило і це диво сталося, – розгублено сказала я, перекручуючи отриману інформацію в голові. Щось запал гніву на Неса різко впав.

 Нес на мене підняв погляд, хоча його лице було спокійне, він вигнув світлу брів.

– Пощастило? Алісо, щастя, удача ні до чого. Тут було проведено масивний пласт робіт, я стільки потужностей не використовую навіть під час бою в екстремальних умовах. Я видав максимум потужностей своїх турбін і стабілізаторів, мені треба було синхронізувати наші вектори. Можно сказати я тягнув той довбаний літак на собі, це все одно, що ваш БТР буде намагатись витягти крейсер з моря, яке штормить при сильному вітру в капот. Блоки охолодженя були перевантажені, одна захистна плита цефферата тріснула. А це дуже погано. Я прийняв на себе навантаження, прорахував кутову швидкість падіння, опір повітря і точку деформації металу. Твій сектор фюзеляжу повинен був відірватись за 0.4секунди, до вибуху паливних баків, – з машинною чіткістю і дотошністю перерахував Нес.

 І мені просто стало страшно від кількості перерахованого, я підозрюю це ще скорочена версія, і скільки ж зусиль за цим всім стояло. Скільки сил він витратив на одну мене. Чи це виправдано? Але він це зробив. І це все ще знаходячись під впливом Сагона.

– Ба більше, паралельно мене ще системно розносив модуль контроля вилупка Сагона. Якщо його прога прорахувала щось не те вона: спалила за секунду мій процесор життязабезпечення. Добре, що цей мамкин програміст не зміг перепрошити глибокі команди і програми моїх розробниів. Саме програма сіяльських розробників взяла пріоритетність і активувала команду: «екстрена евакуація VIP особи». Якби ікластому вилупку вдалося залізти мені в біос, то хрін би я зміг керувати своїм тілом, щоб тебе врятувати. Але все одно довбана прога виродка тормозила мої обчислювальні процеси на три секунди і перегрівало процесори, що поступово виводило систему охолодження з ладу. Це як намагаєшся когось витягти з колодязя з кластерною мігренью і тебе б’ють при цьому по яйцях, – і Нес нервово стиснув руки покладені на коліна в кулаки, аж шарніри скрипнули від сили тиску.

 Я відчула повагу до Неса. О це він пробивний і не відступається від цілі! Я таких цілеспрямованих не бачила. Тепер не віриться, що він каже що поганий рятувальник і в нього немає досвіду рятування. Я, людина і нічого в цьому не розумію. А він…сам розробив складний план без людини за короткий час. Зазвичай операції по спасінню проводять команди людей з купою техніки. А тут один техноїд…сам…І це все заради мене.

– Несе…ти дивовижний, виходить, ти вступив в запеклий бій зі смертю і відвоював мене. Який ти крутий винищувач! Пробач, що образила тебе…я просто не розуміла, скільки тобі коштувало моє спасіння, – сказала я, торкнувшись його щоки, він прикрив очі.

– Зате я тоді зрозумів чітко в процентах, скільки вартує забрати життя: це нуль цілих одна десята від моїх потужностей. От, щоб просто врятувати життя, навіть не створити нове, а врятувати існуюче це дев’яносто процентів потужностей. Ви органічні, дуже дорого коштуєте, – якось пробухнів мило по-машиному Нес.

– Вибач, постараюсь бути обережною і більше не забирати в тебе ресурсів, – пошуткувала я, тепер мені стало соромно, що даремно визвірилася на техноїда.

– Ні, я не до того…ти вартуєш кожного процента, навіть більше. Я навіть цефферат віддам...але я сам переосмислив для себе багато чого… – сказав Нес.

– Тож…виходить, ти вчинив як супергерой. Бо я тільки в фільмах і серіалах подібне бачила, і то не завжди навіть кілька супергероїв могли досягти успіху в цій справі, – помітила я та посміхнулась.

– Ваші супер герої делетанти. На Сіалії за такі халтури їх би вже позбавили ліцензій і осудили до довічного ув’язнення, бо їх витівки дорого коштували б тим, кого вони рятують. Ваш супергерой ще тим літаком з пасажирами від ворогів відбивався, як дубиною, дурбецало в тріко. Ну може, то у вас гумор, якого я не розумію, – розкритикував вщент Нес витівки супергероїв, фиркнувши, як бувалий професіонал, схрестив руки на груді.– Тож ти вижила в результаті точних розрахунків, які були проведені за долі секунд, сукупності благо сприятливих факторів, фізичним і генетичним данним, а не того що ти обранна, чи як там у вашій попкультурі люблять казати.

– Йой, ну ти експерт тобі видніше. Тож виходить, що я вижила, а батьки ні і ті люди в літаку, бо так склалася математика…– розгублено підсумувала я.

 Мій мозок намагався перетравити почуте, в мене навіть почало тиснути в скронях. Хоча все звучало по-машинному логічно і правильно, але жахливо. Бо за тими розрахунками стоять долі людей. І якось такий прагматизм лякав. Мабуть, людині дійсно не зрозуміти машинну логіку. Але що точно можна сказати, вона точна і…справедлива. Мені б було навіть гидко від того що я вижила, якщо це зроблено з великого кохання, бо в салоні у тих людей теж були кохані, які так не дочекалися своїх. А такий прагматизм робить всіх рівними. Але все рівно це жахливо. А який вибір зробила б людина на місці Неса? Може вагалася? А це втрачений час. То може зовсім ніхто не врятувася б. Мабуть людські рятівники теж стають перед подібним вибором і теж роблять такі розрахунки. Але людина-рятувальник потім картає себе за неврятовані життя, а техноїд ні.

– Так…математика, фізика, балістика, хімія, і багато ще факторів, з яких складається твій світ, Аліса...не мій. Я сюди закинутий просто потусити з братами по зброї, демонів там повбивати і після виконання завдання піти в ангар в режим гібернації. Але все пішло не так… Мені лише лишається вивчити правила і працювати за ними. Я не можу переписати ці закони, більше того, ваш світ до мене дуже ворожий. У вас тут мало темної енергії, мені складно тут відновлюватись. То ж всі претензії та пропозиції залишайте розробнику вашого світу, – знизав плечима Нес, по його крилам пішов дивний райдужний відблиск, а підсвітка зблідла, одне пасмо волосся впало на бліде, гарне без емоційне лице.

 Я замилувалася його холодною красою, якось не вірилося, що ця істота з янгольськими рисами обличчя і складно влаштованим механічним тілом, змогла показати смерті фак. Вихопити мене з її пазурів, щоб нагло забрати в безпечне місце, помахав на останок крилом. І тут мабуть, мені в голову вдарила релігія, хоча я атеїстка. Бо Нес того...дійсно на янгола схожий – на сумного, розгубленого, ну… якому поставили протези крил, замість золотих. Я навіть про всяк випадок почала мацати його по голові.

– Алісо, що ти бляха, робиш?

– Шукаю німб, – відповіла я, зосередженно оглядая «янголятко», якого така увага насторожувала.

– Німб? Є…в мене такого заводськими налаштуваннями не враховувано. А тобі він нащо? – спитав здивовано Нес.

– Да так нічого…просто ти схожий на янгола з механічними крилами…і в принципі ти кажеш, що прилетів з Сіалії, це ж десь в космосі? Правильно…тож ти прибув з неба…

– Алісо, ваші янголи трусливі, самовпевнені придурки з роздутим его. Поки ми за них робили брудну роботу, втрачати свої життя, розбирались з демонами, допомогаючи союзникам наших розробників – вони відсиджувались. А потім, коли ми стали непотрібні і нас відправили в ангар. Ці вилізли з неба і отримали всю славу. Тож ви їм поклоняєтесь, а нам відмовлено навіть в праві визнання, що ми вільні і усвідомлені.

– Йой, ти серйозно? – здивувалася я.

– На всі сто процентів.

– Янголи існують? – вигукнула я.

 О це так! Я думала – янголи, то красива вигадка. Виходить та казочка, що мені розповідала Віола правда…про воїнів з неба…тільки то були не янголи з Біблії, а техноїдні янголи з космосу. Йой…о це так-так…в мене тут закралися думки…якщо Нес каже, що бився з демонами, а ця війна встигла стати легендою і казкою для вільного народу, а люди взагалі таке не пам’ятають. То скільки рочків…сторічь...тисячоліть цій буркотливій машині? Техноїди, що виходить, майже безсмертні?

 Я побачила, як Нес з силою вчепився своїми пазурами, що прошивали бетон, собі в біцепси, і полилась кров.

– Ти чого? Нес, припини! – вжахнулась я, схопив його руками за обличчя і змусив подивитися мені в очі.

– А це...забий…це поверхневі пошкодження, час лагодження дві секунди. Так що маєш право на мене злитися, я приймаю це…марний шмат живого металу…якби було більше досвіду...чи часу, чи ми працювали в звені...якби був Медтех там, твої батьки були живі…– додав після важкої паузи Нес.– Або ці пернаті вилупки втрутились... Знов відсиділись, як тоді.

– Ох, Несе, мене звісно лякає твій прагматизм. Я не буду брехати. Я б не змогла, зробити як ти. Мені боляче, що моїх батьків не стало. Але…– намагалась я підібрати слова, бо знов старий біль нагло виліз з низин душі.

 Я шкодую, що батьків немає, мені це болить і буде довго боліти. Але я хочу спробувати відпустити цю ситуацію. Прожити, перегорнути тремтячою рукою цю криваву сторінку свого життя. Щоб цей біль не затягнув мене в ще більше пекло, бо я жити далі хочу.

– Але?

– Але я вдячна тобі і захоплююсь тим, що ти зробив. Дякую, мій сумний техноянголе хранителю, – додала я, посміхнулася.

 Не відриваючи погляду від його прекрасно синіх очей, мої руки опустились, по шиї і ключицям, плечам техноїда, до його рук, які вп’ялися в біцепс, я погладила їх, він почав розтискати пазурі.

– Добре, припиняй себе карати, якщо я приймаю, що вже сталося, то і ти прийми і відпусти. Давай, разом рухатися далі, – сказала я, повільно взяла його за зап’ятки і притиснула руки з кровавими пазурами до свого серця, яке солодко затріпотіло.

– Ти на мене не гніваєшся? – здивувався Нес.

– Дуже…но не за батьків, а за те що псуєш мій, спадок. Так мій спадочок? – і я на нього гайливо подивилася.

 Я побачила, що знов підсвітка крил техноїда почервоніла, а потім зблідла. Стала ніжно рожевою, наче зворушливий рум’янець.

– Алісо, припини, будь ласка…

– А що я такого сказала? – перепитала я, хлопаючи віями.

– Ну може нічого такого, але яким тоном…– пробуркотів Нес.– І ти сукню забруднила.

– Все одно, це просто сукня, яка своє вже відробила, – я відпустила його руки, відірвала шматок мережива з сукні, перебинтовала рани.

– Є…а це навіщо? Ти ж знаєш, я само відновлювальний, – зовсім розгубився Нес з цікавістю дивлячись за моїми діями.

– Так краще…я пам’ятаю, що ти в нас крутий. Але я хочу просто виявити турботу. Люди так роблять відносно тих хто їм дорогі, – сказала я і ніжно поцілувала поверх тендітного мережива.

 Я почула тихий стогін.

– Алісо…– тихо хрипким голосом сказав Нес.

– Що таке? Я нічого такого не роблю, – мило посміхнулася я.

– Так зовсім нічого...знов мені перегрів влаштовуєш, негідниця.

 Підсвітка його крил стала все яскравіша, але розсіяною і ніжною.

 І тут до мене з запізненням дійшло. Ця машина, цей техноїд – не скупий на емоції…вони в нього є, просто прояв їх у нього не через міміку…а через мову тіла і світло на крилах, і очах. І здається там стільки барв емоцій, що може це в нас людей все скупіше. Мій біль відступив, він не пропав, але тепер я сама вирішувала коли і як глибоко йому запхатися, а не він вилазив коли хотів і забирав мене в полон.

– Несе…як гарно...скажи...а ти ж змінюєш зі сенсом підсвічення очей, тіла і крил? – поцікавилася я, витираючи очі.

– Є…ну так…це наша мова. Дуже зручно спілкуватися з учасниками звена, особливо при поганих погодних умовах, коли видимість нульова, – відповів Нес.

– А ти казав, що в тебе погано з емоціями…але я тут бачу цілий спектр. От що ти зараз відчуваєш?– перепитала я.

– Є...мені було погано, а тепер ти мені влаштувала приємний цифровий шторм, але більше описати не можу. Вибач, – сказав Нес розгублено.

– Здається я бачу тут відчуття провини, трохи тривожність, самокопання і….збудження, – я пошуткувала в кінці і тепло посміхнулася.

– Оу...ну є щось таке…

– Ти погано можеш описати словами емоції, але ти красномовно їх показуєш...тільки треба вчитися тебе читати. А ще питання, що це було з баштою? – спитала я.

 Нес милувався мереживом на біцепсі, як дитина новою іграшкою, ніжно торкнувшись кігтями, біле мереживо на фоні темно графітової броні особливо виглядало тендітним і гарним.

– А це… я пустив в реверс цефферат і повернув до минулого стану об’єкт. Це можливо, якщо не сильно багато часу пройшло після розвалу чи пошкодження. Але я повернув цю можливість після того, як ти надала мені свободу, – буденно відповів Нес, його більше цікавило мереживо, ніж те що він хакнув фізику нашого світу.

– ТехВ28, а можна твій повний список можливостей і інструкцію, будь ласка? – пошуткувала я.

 Я захоплювалась Несом, але між з тим сум і жаль закралися мені в серце. Бо, я розуміла, що пора робити вибір. І я вибираю, поступити по справедливості, навіть якщо мені це важко дається.

– Оу, ну якщо хочеш...буде тобі інструкція, – відповів Нес.

– Нес, любий, тобі пора, – і я задумливо подивилася на небо, яке вже поступово займалося світанком.

 Я важко видохнула, на серце впав камінь.

– В сенсі, я щось не те зробив? – перепитав розгублено Нес і його крила стали блідо голубиними.

 Я підвелася та отрусила сукню.

– Ні, все так. Дякую за все. Я тебе ніколи не забуду, – сказала я, намагаючись не дивитися в сторону Неса.

 Він здається на мить завис.

– Алісо, чого ти мене женеш, якщо все добре? – після паузи перепитав Нес.

– Так того що все добре, я хочу і закінчити. Щоб запам’ятати тільки добре, – сказала я, а в горлі застрягла грудка.

 Нес опинися поряд, легкий вітерець сколихнув моє волосся.

– Але ж ти хотіла, щоб я тебе ще більше задовольнив? І мені ще стільки треба навчитися, то навіщо мені йти? – розгубився Нес, ніжно взявши мене за руку.

– Милий мій Місяце, не край мені серце. Я і так на межі. Я хочу, щоб ти залишився, але також я хочу тобі добра. А я розумію, що інші не будуть дивитись на тебе, як я. Для них ти просто балакуча безгосподарна зброя. Я своїх друзів люблю, але розумію, що питання часу, коли вони вигадають свій модуль контроля і ти знов будеш поневолений. Ні, я хочу, щоб ти розправив крила і летів в небі вільно, – сказала я, намагаючись висмикнули руку, але він не пустив.

– Оу…ти мене так захищаєш? Але я не проти навіть знов в неволю піти, лиш бути з тобою, – сказав цей дурбелик.

– Ні, я не хочу тебе бачити в неволі. Що це за відносини де забирають? Справжні відносини, це там де пропонують і дають. Я хочу дати тобі свободу, – сказала я, шмигнув носом.

– О, Алісо…– якось по-особливому проговорив Нес моє ім’я, а в мене від того серце занило.

– Так що будь вільний і щасливий. За мене не хвилюйся, я сильна, впораюсь, – пообіцяла я.

– Зачекай, тобто проблема не в тому що я техноїд, а в тому що я зброя без господаря, і ти боїшся що мене поневолять, будуть шкодити, правильно зрозумів? – перепитав Нес.

– Так, – кивнула я.

– Тобто, ти мене прийняла, якби була впевнена, що мені нічого не загрожує від твоїх друзів і мисливців? – продовжив Нес.

– Так…я дуже тебе хочу…ти не уявляшь як. Того мені важко з тобою розлучатися, – зізналась я.

– Да буде так, як ти бажаєшь, мій пульсарчику…– якимсь дивним тоном проговорив Нес.

– Так...ти обіцяв, що не будеш шкодити моїм друзям і мисливцям, – нагадала я, насторожившись.

– Я дав слово, я його стримаю. Більше того, я приймаю правила гри вашого світу і підкорююсь їм...на своїх умовах, – сказав неоднозначним тоном Нес і його крила засяяли яскраво лазурним.

– Нес, тільки більше не попадись якомусь покидьку, я буду хвилюватися за тебе, – сказала я.

– Не попадусь. Тільки пообіцяй, коли прийде час...ти погодишся на одну пропозицію, яка дивна вона тобі не здавалась, – попрохав Нес.

– Що ти вже задумав, паскуднику? – перепитала я, закусив кокетливо нижню губу.

– Через рік дізнаєшся. А зараз до побачення, Алісо, моя хоробра мисливиця, – сказав Нес і обхопив мене за печі, нахилив, і пристрасно поцілував.

 В мене аж ноги від цього поцілунку підкосилися, стільки пристрасті туди було вкладено не скажеш, що маю справу з техноїдом! Ну що ж він робить? Я так не зможу його відпустити. Я відчайдушно відповіла йому.

 Так сонце вже зовсім сходило, а ми не могли відпустити одне одного віддаючись поцілунку. Але Нес з небажанням відсторонився, ще коротко торкнувшись моїх червоних і опухлих вуст, і відпустив.

 Нес посміхнувся, кивнув мені, розправив крила і стрімко полетів геть. Я ще якийсь час постояла, прослідкував за ним сумним поглядом, а потім просто дивилась в небо, згодом пішла збирати приладдя, Акакій мені в цьому допомагав.