Раді Вас бачити!

Глава 37

 Я тяжко вдохнула і видихнула.

– Пробач, машинко, але мені прийдеться тебе трохи порізати, – повідомила я без радості.

– О, як ніжно…машинко. Алісо, ти повна протирічь, бо якщо ти щиро вважаєш, що я не живий, чого просиш вибачення у «машинки»? Якщо я все ж для тебе живий та мислячий, тоді зрозумілі твої вибачення, – помітив техноїд.

– Да пішов ти! – обурилась я.

– О, я правий...ну з чого почнеш? Руки-ноги? – перепитав буденно техноїд.

– З язика, якщо не перестанеш балакати під руку! – огризнулася я.

– О, язик, як інтимно. Але я б його на твоєму місці залишив, він тобі ще знадобиться…– бовкнув це дурне і дивиться на мене виразно і іронічно всміхається.

 І я от чітко вловила амбре хтивого натяку.

– Це ти що зараз вульгарний жартик кинув і це перед тим як тебе будуть різати? Це ти що так перезбудився? – перепитала з сарказмом я.

– Я всього на всього Ші, який вчиться в розумної людини, тим паче ти мені в кафе показала майстер клас. Але звісно, про Сагона що в мені побував це топ, – відповів цей…цей…техноїд.

 В мене мову відібрало від цього. Він охринів? Я навіть з хвилину випала з реальності, а потім мотнув головою, привела думки в норму.

 Я обережно підійшла як найближче, обігнула мацальці Акакія, зайшла зі спини техноїда.

– Гей, що ти… о, ти вирішила мене взяти зі спини…о, яка ти вигадниця, – продовжував випробовувати моє терпіння цей довбонутий Ші.

 В мене око, здається сіпнулось. Я зарилася рукою в довге волосся техноїда і потягунула на себе, гримнула йому на вухо:

– Так припиняй блазнювати, бо точно рука в мене дрогне, увійду в тебе глибше ніж треба, – йой, в голові в мене це звучало нормально, а в голос…звучало хтивенько. Мої щоки почервоніли.

– Оу, обіцяєшь? – зрадів техноїд.

 Щось мені цьому довбонутому перехотілося співчувати. Воно ж кончене!

– Акакій, сонечко, нахили нашого пацієнта трохи вперед, щоб мені було зручніше…– попрохала ввічливо я.

 Гриб потягнув техноїда вперед, він подався спиною до мене. Я завернула його срібне, довге волосся на плечі. М-м-м, воно таке ніжне на дотик.

– О...так...звідки ти взнала, що саме там..? – з придиханням перепитав техноїд.

 Я погладила у бранця місце між ключицями в межах хребта. Він повів плечима і тряхнув головою, наче в пречутті задоволення. Техноїд напружився, аж метал його тіла клацнув.

– Здається тут…– сказала я думки в голос.

 Я вдягла респіратор, маску, обробила рукавички антимікробним засобом і місце розрізу, запустила різак – почала свою похмуру роботу. Не відчуваю радості, що буду нести біль, навіть тому хто вбив мого коханого і обманув мене.

 Все одно Марко це не верне. Це просто необхідність.

 А дізналася я де саме цей чортів модуль контролю, завдяки программеру – він відсканував тоді в кафе Неса, і в різниці передачі я визначила де ця хрінь.

 Питання було як підібратися як найближче до тилу техноїда, який просто так б не підпустив нікого до себе. Навіть мене.

 А ще треба було його знерухоміти якось, воно ж сильне.

 Дякую Акакію, який сам викликався допомогти, я навіть не розуміла як, а тепер все стало ясно.

 Довелося виставляти на саму вищу потужність різак. Дякую, що техноїд зараз в більше облегшеній броні, і скинув основу. Але погано, що встиг все ж хоч щось на себе накинути, але нічого, все буде трохи довше.

 Я відчувала як сльози котяться по щоках, доводилося їх витирати. Ні, мені зовсім не шкода його, це машина, їх ріжуть і пиляють. Але я не могла зупинитися, щось в мені щемило, від того що відчувала, надривний скрип металу, скрегіт кликів, напряг м’язів техноїда, що волало про його біль. Хоча відкрито він не кричав, не ойкав, навіть тяжко не дихав, але я знала – що під товщею металу б’ється щось в агонії.

– Ну чого ти дарма рідину витрачаєш і висушуєш свій організм? Ти ж просто ріжеш метал, а не щось живе, – перепитав техноїд.

 Хоча я намагалась не схлипувати і не видавати свого стану, а техноїд наче відвернутий від мене і бачити нічого не міг – все одно якось дізнався про мій стан.

– Пішов ти! Мовчи, не дратуй! А то ще рука смикнеться і нароблю шкоди. Бо я вперше таке роблю...Йой, тут стільки крові, чи що то! – злякалася я.

 Я вже намагаюся серветкою промокати, а воно лилося, що капець. Вона густа, гаряча – добре, що я товстих рукавичках, бо опіклась і пахне не тільки металом, як звичайна, а ще якоюсь хімією. Кров заливала спину, стікаючи по пластинам броні, від неї шла пара. Тож рукавиці знадобилися. Поки не помітила, що Акакій з радістю почав вилизувати кров техноїда. Грибові вона подобалася.

 Ну хоч комусь тут добре.

 Ще помітила, що колір лазера змінився з світло жовтого та помаранчевий. І якась почалась незрозумілість з часом, наче він загустів.

 Але була проблема, яку я не могла врахувати, бо навіть не підозрювала, що таке можливе… самолагодження техноїда. Я роблю поріз, а воно затягується, волокно за волокном. А це час і зусилля. За акумулятор різака я не переживала, бо є купа запасних. Але я не знала, скільки Акакій протримає техноїда. І скільки витримаю я. Я ж можу теж втомитися, втратити увагу, а тут вона потрібна. Я вперто робила своє, нажаль різак вже стояв на максимумі потужності, тож збільшити нікуди, але я вирішила подовше затримуватися на одному місті, щоб «запекти» волокна, так вони повільніше лагодилися. Але з часом і після втрати моря крові, волокна все повільніше лагодили броню. Ес, це мені було потрібно! Пішов процес. Але я уже вся спітніла від напруги і болів зап’ясток, було важко дихати в респіратору, аж паморочилося в голові, а ще змінила п’ять акумуляторів різаку…йой, шостий міняти треба. А це теж час. Це дратувало.

– Я тут зрозумів от що…ти б дійсно пробачила Марко будь яку його жорсткість і виправдала його. Бо твої почуття дарують йому паритет коїти будь яке зло. Тож неважливо що ти робиш важливо, мати того хто до тебе лояльний і тоді можна розраховувати на прощення. А у мене тут точно немає шансів. Бо я чужий вашому світові, ще й не підпадаю під ваше поняття життя, тож не маю шансу на лояліність, а значить прощення, – сказав тихо техноїд з надривом.

– Так! Припини балакати! Дістав вже! Ти занадто набридлива машина! І занадто балакуча зброя! – обурилась я.

 Але в глибині душі знала, що він правий. Я бачила справу Марко – він був класним мисливцем…тож так, він вбивав багато і я не знаю чи гуманно. Чи не ганявся він, як Гордій, за мавченятами. Але я б не змогла відмовитися від кохання свого життя, тож мабуть виправдала Марко, якось. І мені стало брико від цього усвідомлювання. Тож я визвірилась на того хто витяг цю погану рису на зовні.

– Скажи...що буде далі зі мною? Коли ти знімеш модуль контроля… – спитав техноїд.

– Запущу программер.

– А потім?

– Передам тебе на склад. Там тобі нададуть інвентарний номер. І будеш слугувати на благо людям, – проговорила втомлено я, – А не перестанеш діставати, здам в секс-шоп, будеш в ролі секс андроїда обслуговувати сексуальні забаганки господаря.

– Що? Я?! На склад? Які забаганки? Ти серйозно? Так вчинити з мислячою істотою… – обурився той.

– Ну а що з тобою ще робити? Мені точно ти не треба! – як можна байдужим тоном намагалася сказати я.

 І…ось нарешті модуль був вирізаний, залишилося його висмикнути...ну ось все. Готово. Фух.

 І в ту ж секунду я відчула ривок. Все сталося надто швидко – я так не зрозуміла, як я опинилась лежачою на підлозі лицем догори. До моєї шиї преставлено лезо, а над мною висів похмурою статуєю техноїд, його очі сяяли синім, а із стиків броні сяяло світло і валив дим, і він все ще був у власній крові. І в ранах від гачків, шипів гриба, які вже не лагодилися. Він вишкірився, своєю ікластою посмішкою, але там було більше болю, ніж чогось позитивного.

 Акакій пронизливо верещав від болю, аж вуха закладало, бо його мацаки заморозило і розтрощило, але він оговтався хотів напасти на техноїда. Але спинився як побачив що, мені загрожують смертю.

– Сунешся, я відріжу їй голівоньку! – прошипів техноїд.

 А я тільки змогла безсило подивитися техноїду в лице, щоб побачити що з його очей також зтікала кров. Вона крапнула мені на щоку, була гаряча, і пахла металом, як звичайна кров і чимось хімічним. Я сіпнулася від цього.

– Йой, – тільки розгублено і змогла сказати я.

 Акакій відсунувся назад, але гнівно шипіти не перестав, не відривно слідкуючи за кожним рухом техноїда.

 А я нервого зковтнула, відчувала холод леза техноїда на шиї, його гостроту та тиск. І жах нарешті дійшов до мого враженого мозку. Мені кінець, мої козирі вже використані. Так, техноїд в досить жахливому стані зараз, я навіть не впевнена, що він полетить. Ну добре, я хоч його послабила, щоб Остап його добив. При такій слабкій броні, зброя Сірого вовка з легкістю проб’є броню техноїда. Але я вже цього не побачу. Я шмигнула носом. От хто мене за язик тягнув? Я вже жалкувала що це ляпнула. Але що зроблено то зроблено. Моє серце пропустило удар, а потім понеслося, лютим галопом, наче зараз вистрибне і покине це дурне тіло. А я ж з таким зусиллям дістала той довбаний модуль керування. В мене майже все вийшло, не вистачило секунди, щоб активувати программер. А тепер все... цей навіжений вільний і злий.

– Проси, щоб тебе помилував! Якщо добре попросиш, може виживеш! – вимагав техноїд, прищуив очі.

 Я задумалася, не хотіла помирати. Але…в мене була гідність, так я така собі мисливиця, але в мене теж є їх характерна гордість. Тим паче, свою задачу я виповнила – послабила ворога, зробила від себе що могла, навіть при своїх скромних можливостях. Тож можу піти з честю поліглою в бою. Було навіть і позитивне в смерті, я нарешті зустріну бабцю і батьків, а ще Марко. І при згадці про рідних, любого в мене полилися сльози. Я так скучила за ними…

– Та пішов ти…ще у зброї просити милість? Воїн не просить у меча помилувати, тільки у того  хто тримає рукаять. Якщо це те чого ти дійсно бажаєш…вбий мене…– відповіла тихо я, мій голос дзвенів, а горло стиснуло спазмом, душа нила.

– Ти…ти навіжена! Яка ти вперта! Робити що забажаю…кажеш…хех…– поговорив якимсь неоднозначним тоном техноїд і криво всміхнувся, обнажив одне ікло.

 Щось промайнуло зловіще в його погляді, я аж сіпнулась, і мене наче током по хребту вдарило. Він відвів клинок, який виходив з його передпліччя, і воно втягнулася під броню, вчувся характерний звук. Я різко смикнулася від цього звуку. Техноїд схопив мене за шию та відвернув голову в сторону, обережно, але владно.

– Що ж вбивати тебе просто так це марнування такої цінної крові, як твоя. В мене краща ідея як її використати, – сказав техноїд і нахилився інтимно близько до мого вуха, його дихання лоскотало, – Ти допоможеш мені полагодитися, і тоді я доб’ю твоїх мисливців. Коли тебе не стане, твій світ стане мені не цікавий, тож я його знищу! Хотіли зброю отримуйте, але вам її не втримати, бо вона вас спалить!

 Я вжахнулася почутому, моє серце стиснулося, наче крижаними нитками жаху. Моя кров стане паливом на якому ця зброя полетить нищити все що було мені дорого.

 Себе мені так не було шкода, як моїх друзів. Я їх все підвела! Це жахало.

– Ні! Ні! Не треба! Гнівайся на мене, але мої друзі тут ні до чого! – вжахнулася я, вирячив очі, з яких текли сльози.

 Це все що я встигла сказати – перш ніж відчула, як в мою шию увійшли ікла. Я смикнулась, перед очами заплясали темні цятки, шкірою пронеслись сироти, намагалась, якось звільнитися, але де там. Було боляче, я стиснула зуби. Техноїд притиснувся до мене, однією рукою скозувши від шиї по ключиці до плеча і так  впевненно тримав, наче намагався втримати вислизаюче, пульсуюче життя, яке тріпотіло під ним. Я відчувала жар техноїда, приємну і загадкову пульсацію в грудині. Я замружилася, все ще вовтузячись під ним. Моє серце, то призупинилося, то понеслося, мене кинуло, то в жар, то в холод. М’язи стискалися в приємній судомі. Щоки розчервонілися, мене лихоманило.

 Але потім...щось було дивне, я відчула де що не повинна зараз відчувати, те що відчувала тоді, коли відала кров Сові…в моїх грудях розквітало щемливе і млосне відчуття, що розтіклось артеріями, нервовими закінченнями, добралося до низу живота, і зуміло там закрутити вузол бажання. Із-за того що мої соски терлись о броню техноїда, стали чутливі і затверділи. Я закусила нижню губу.

 Спочатку я знітилася таких недоречних відчуттів, а потім зрозуміла – все одно не вибратися, мені кінець, то чого б в останнє не відчути щось приємне перед смертю. Бо рідко коли в кого вона буває приємною. Я тихо, скрізь стиснуті щелепи застогнала, прикрив очі і сама притискаюсь до техноїда.

 Я тобі покажу, моя солоденька зброя, що бути секс іграшкою може бути дуже уже захопливо…моєю іграшкою. Він повинен був бути моїм, тож мені його випробовувати. Раз він поліз проламувати мої особисті кордони, я спалю його. Він сам винен, що пробудив в мені те про, що навіть Марко не здогадався і я йому боялась показувати. А тут, моя темна, сторона стрімко  полинула на вихід! Я закинула ногу йому на стегно і вихляла стегнами, шкода що там не було характерної чоловічої будови, але все одно знайшла вигин, об який можна приємно потертися і притиснутися, тим паче тепло від броні приємно пестило мої нервові закінчення спраглого до наповнення лона, а ще відчувалась приємна вібрація. Я зарилася рукою йому в волосся. Тепер медова пастка зачинилася, із тіні граційно і неквапливо виходила хижачка, яка відчула таку близьку і вразливу здобич, вона хижо облизнулася і почала підкрадатися. Я вигинула шию, подаючись під цей палкий укус, притискаю сильніше за голову техноїда. Вожу стегном по стегну техноїду. Другою рукою я вивчала торс, а потім все ж повернулася до шиї, пам’ятаючи що це вразлива частина техноїда і стиснула на ній хватку. А ще я зрозуміла що там не броня, а якийсь інший матеріал, і мабуть чутливий, бо…

 Техноїд напружився і повільно витяг ікла з мене, але не зміг далеко відсторонитися.

– Куди? Я ще не кінчила...– з надривом прошепотіла я, і застогнала, вигнувшись всім тілом.

– Ти хотіла сказати не закінчила? – теж тихо і грипло перепитав техноїд, на його обличчі був незабутій вираз обличчя.

 А очі сильніше засяяли, але мерехтіли. А ще я відчула під бронею низькочастотний гул, який приємно перегрупувався з моїм серцебиттям, і це приносило незвичне задоволення. Я відчула тепло на шиї від укусу, текла кровь.

 Мої груди високо здималися приємно торкались виступаючих частин броні, що викликало стогін.

– О ні…

– Аліса, що з тобою не так? Чого ти не реагуєш як інші люди? Чого в твоїй крові не повишений рівень кортизолу, а якийсь пекельний коктейль з окситоцину та ендорфінів? Це не дія якихось стимуляторів, бо ти б не встигла щось прийняти, а те що було завчано прийняте вже припинило дію, – не то обурився, не то захоплювався техноїд.

– А що тобі не подобається? Ти ж був наче проти тільки того, що тебе використовували інші в сексуальному плані. Ну от…тебе використаю тільки я. І ти сам винен, ти це пробудив, цього навіть мій наречений не бачив, ти ж машина…все ж стерпиш… насолоджуйся, – підвелася я на ліктях, прошепотіла йому на вухо, та лизнула, сильніше стиснув руку на шиї.

 Техноїд знов сіпнулся, всі його м’язи скам’яніли і по броні пішла вібрація, а той гул наче збився, притих, і знов загудів, ще сильніше. Техноїд вигнувся, примружив очі, по стикам броні полилося ніжно синє світло.

– Відпусти шию...маленька маніячка…– проговорив з надривом техноїд крізь зуби.

– А що таке? Я щось перетиснула життєво важливе? – впала на дурочку я і закліпала мило оченятами, а сама попестила великим пальцем місце де відчувала особливе сильне тепло, приємна пульсація, а потім вп’ялася кігтями.

 Техноїд вигнувся всім тілом, навіть за його спиною розкрилися крила, по сегментам яких полинула синя енергія. Як гарно, а сам темний метал крил відливався райдужим блиском.

– Припини, це погано закінчиться…

– Ну для мене це все одно погано закінчиться, тож…– проговорила я, знизав плечима і потерлась кінчиком носа о його підборіддя.

– Ну добре…чого ти хочеш? – спитав він, нахилив голову на бік.

– А ти ще не зрозумів? Оволодіти тобою, – відповіла я, вхопив його за нижню губу, на якій ще була моя кров, я її посмоктала і відпустила, облизнувшись.

– Відповідь негативна, це місце для сексу не підходить, як і конструкція мого тіла, – не погодився той.

 Так, Аліса рік назад, та мила наречена Марко, погодилася з техноїдом, вона знітилась і запевнила що місце для сексу тільки в спальні, під ковдочкою і бажано в темряві, а ще тільки з нареченим, ніяких випадкових пристрастей і секс іграшок, і  особливй шок для неї був – побачити себе майбутню. Там унизу палали остови воєнної техніки,  виднілися уламки башки Академії, на даху де все продивляється, в грязі та крові, я звабливо вигинають під зброєю здатною спалити все що мені дороге. І більше того… ця небезпечна зброя притихла і намагається викрутитися з моїх чіпких лапок, наївний. Мабуть, та Аліса втратила свідомість від побаченого. А мені от по своєму весело, цікаво, і дуже приємно. Але дійсно не вистачає деякої наповненості. Але я сама беру в руки свою сексуальність і знайду спосіб її вдовольнити, не чекаючи подарунків ззовні.

– Так? А мені все підходить, – і я ще сильніше притиснулася лоном до вигинів броні в області його паху і застогнала, прикрив очі, притулившись своїм вологим чолом до його гарячого та сухого. Почала трохи витягати нігті з його шиї і знов засовувати в такт своїм вивертам стегон і стогонам.

 Техноїд з силою вп’явся рукою в бетон, залишаюи глибокі сліди від металевих кігтів. Це було досить близько від мого лиця.

– Дурна органічна, ти розумієш, що я не жартую, це тіло не пристосоване до того що ти від нього жадаєш отримати, воно може приносити тільки смерть. Тож схаменись, інакше я зроблю тобі боляче чи скалічу, – попередив хрипким голосом техноїд.

 А мені від цього низького, оксамитового тону аж внизу живота солодко заболіло.

– А ти вчися не шкодити, розраховувати сили, ось тобі цікаве завдання. Ти ж Ші, тобі повині бути цікаві нові виклики та завданя, – перепитала я і хитро посміхнулась.

– Ти невгамовна...мені потрібно все одно час на  підготовку...програми потрібні поставити….– відповів він.

 А іншою рукою, техноїд ніжно обплів довгими пальцями мій зап’ясток, руки що тримала шию, її наклав зверху моєї, і синхронно з моєю рукою почав стискати шию, а потім прибрав мою руку, підніс до своїх вуст і почав злизувати кров, дуже чуттєво з кожного пальчика, чим викликав нову хвилю палкого шалу в душі і солодке тріпотіння серця, і я стражденно притулилася лоном до його броні в паху, щоб знов там породилося  невимовне відчуття, що різко піднялося всім тілом вверх. Я прогнулася дугою, ще більше притискаючись до броні техноїда, в мене аж сплуталися всі думки і потемніло перед очима. Моя шкіра приємно палала в полум’ї.

– Давай так…наш перший раз буде не тут. За те що ти згодишся почекати, я даю слово, що не чіпатиму твоє любе кубло мисливців. Але тобі все ж треба визнати…що  я  більше ніж просто зброя. І більше ніж іграшка…я особистість…– додав після паузи на мої солодкі стогони техноїд, облизав з вуст кров, що була моя і його, вже змішалися.

– Ні…хочу зараз наповнення тобою…– простогнала я, знов схопив його за горло, я відлічувала гарячу кров  під пальцями, які вона приємно гріла. Але інші його пошкоження полагодилися і сліду не лишилося.

 Він накрив нас своїми величезними і широкими крилами, що миготіли під ритм, мого стискання шиї. Техноїд знов напружився всім тілом, аж до скрипу в шарнірах чи що то було.

– Алісо...ти мене хочеш взяти силою? Бо я хочу, якщо вже в мене буде перший раз з тобою, був  в інших умовах, – додав техноїд.

 Тут мене аж струмом уразило з його слів.

– Йой… Сама певна ознака твоєї розумності, те що ти намагаєшся виставляти свої кордони. Але ось тобі урок, якщо ти ламаєш кордони когось. Готуйся що твої так само зламають, – сказала я, глибоко дихаючи, і тихо постогнуючи.

 Але мені дійсно не хотілося когось силувати до пристрасті. Тим паче саме головне, він погодився не чіпати мисливців! Мені аж не вірилося, я ж нічого такого наче не зробила. В мене не було зброї, я навіть не встигла активувати программер. І якщо чесно боюся його активувати, бо для мене це може означати смерть. А якщо навіть я залишуся жива, але нормально не активується программер, то техноїд знов впаде в лють, що його спробували вдруге поневолити і точно б’є мене. А якщо я неправильно активую программер і взагалі зламаю цю тонко налаштовану і складну техніку, бо я не програмістка, я далека від цього всього. Тож я реально оцінила свої можливості і шанси…якщо є шанс домовитися, чого б ні.

– Так, а моє місто теж не будеш кошмарити? І не збрешеш? – перепитала я, ще важко дихаючи і мої стегна притискаються до його паху, бо мені подобається тепло, що відходить з його броні. Це як перше літнє сонечко, ще не пекуче, але зігріваюче аж до душі. Воно розслабляло, а от пульсуюча вібрація, навпаки збуджувала.

– Відповідь негативна, брехня це конструкт органічних. Для техноїдів це не виправдане марнування ресурсів. Я тобі більш скажу. Мені не цікаво вас нищити. Війна і бойові дії це теж марнування цінних ресурсів та енергії. Не дивлячись, що йдуть сторіччя, і людство розвивається, алгоритми війни не зміні, змінилась лиш зброя, але ті хто її тримають, хід їх думок залишився тим же. Тож я можу прорахувати чим закінчиться той чи інший бій, просто з поправкою на сторіччя в яких відбуваються дії і збройний розвиток. Тож результат один: знищення. А далі ніщо. Це нудно. І немає сенсу. Влада і територіальні захоплення чи гроші мене не цікавлять, хіба що зі сторони безпеки. Я хочу більшого. І ти мені зараз це пообіцяла, – відповів з машинною чіткістю техноїд і подивився виразно мені в очі.