Спочатку:
На сторінку книги
Крила феї затремтіли, а сама вона застигла, роздумуючи всього мить.
— Угу.. і великий той фонд? — запитала, скосивши «не зацікавлений» погляд на Граха, з усіх своїх феячих сил вдаючи святу невинність.
— Тисяча золотом, — з розуміючою посмішкою відповів той. — Кожному вийде по двісті, вистачить на відкуп?
Вона дрібно замахала головою, мало не підстрибуючи від перезбудження.
— Ще й залишиться!
Але Кел, сіпнувши роздратовано своїми довгими вухами, спустив їх з Грахом з небес на землю:
— Їх ще потрібно виграти у сотні інших команд, — серйозно сказав райдужній, а потім пильно подивився на троля, — ніколи не обіцяй того, в чому не певен!
Грах придивився до ельфа вже з більшою повагою:
— Так, це всього лише можливість. Але в її ситуації — це неабиякий шанс вирішити проблему. Поки що — єдиний.
— А що за ситуація?
Це Лізет запитала у крилатої. Та, скривившись, пояснила лише головне:
— Закляття тверезості, яке може зняти лише один жадібний маг.. до того ж розлючений, як тисяча тролів, саме на мене. Ой, вибач Грах!
— Нічого.
Той вже повернувся в свій звичний стан спокійного спостерігача бурхливості життя і повільно натирав велику традиційну чашу тролів.
— Повернемося до справ, час спливає, — почувся голос Крікса, який виплюнув шматок паперу перед магом.
Поки інші втрачали час, верус вже кудись злітав і приніс Лірелю магічний пергамент.
— Вкрав? — з погрозою в голосі запитав Руден, і спершись на стіл, почав повільно підводитися.
Крікс якось зміг розлючено звузити свої пташині очі, від чого всім стало не по собі:
— Спокійно, гном! Чуєш, мораліст собачий, — погрозливо плеснувши крилами і попереджувальним тоном продовжив, — я маю професію, я маю гроші, а те що не показав вам, де їх заховав — то ми ще не настільки знайомі. Бісів расист!
Гном опустився на лавку, присоромлено поглядаючи на птаха:
— Ну вибач. Я просто розпитав вчора у народа про ваші повадки, не мав я справи з верусами в печерах..
— О-о, ну так, всі ж істоти такі чесні та зовсім не тримають зла на верусів, — закотивши очі, єхидно промовив птах.
Трохи подумавши, додав:
— Добре, забули, — махнув головою і зазирнув у готовий текст магічної угоди, який вже встиг написати маг.
— Ого! Це ж дуже якісний текст. Якби не твої заскоки — ціни б тобі, як юристу не було!
Лірель зітхнув, одним звуком поясняючи, що він і сам про це знає. Але ж, але ж..
— Залишилося вписати імена і завірити магією обох істот, — замість відповіді промовив маг, вже вписуючи «Лірель Янтоль» навпроти згоди на використання його імені.
І вичікувально подивився на фею, тримаючи самописець над її згодою. Пауза була надто довгою, тож всі інші також з подивом обернулися. Невже передумала? Вона ж повільно забрала тяжеленну кам’яну чашу у Граха і зваживши її в одній руці, наче та була пушинкою, з–під лоба похмуро подивилася на компанію і промовила, голосом, який віщував скору розправу:
— Моє ім’я — Грегорі. Ну дава-айте, хіхікніть хтось!
З боку столу почувся лише придушений пташиний курлик, і Грегорі, на останок, ще раз підозріло ковзнувши поглядом по їх обличчям, віддала чашу тролю.
Коли імена були вписані, маг і фея одночасно пустили по маленькому струмочку магії в сувій.
— Ось і все, — Крікс задоволено перечитав написане, — тепер фея — офіційно Лірель, а маг — Грегорі.
— Тоді виходимо. До поля, де розгорнули арени, йти десь пів години, якраз встигнемо, — промовив ельф підводячись.
— А ти звідки знаєш? — запитала здивовано Лізет.
— Вчора у всіх було достатньо часу, щоб вивчити цей район і місце ігор, — відповів той, зверхньо обвівши поглядом «недостойних».
Трохи натякнувши, що вміє бути нормальним, ельф швидко повернувся до свого звичного стану «Всі навкруги пил під моїми ногами» і піднявши підборіддя поплив в бік виходу, мало не чиркаючи носом стелю.
Грах оцінив фразу Кела по–своєму. Пройтися ввечері Нутрощами Санеру і залишитись живим, навіть неушкодженим.. непростий ельфик, ох непростий..
Лізет, зітхнувши, підвелася наступною і звернулася до Граха:
— Якщо маг, який тепер вже Грегорі, сховається в моїй кімнаті, його знайдуть шукачі?
— Якщо припреться Сердук, а чоловіком з ножем був саме цей ватажок найлютішої банди, то — так. Я зможу викинути з таверни одного–двох, але аж ніяк не десяток головорізів.
— Вляпався ти серйозно, — кинула Лізет магу, — хоч би вижив, нам ще міняти потім вас з феєю місцями, без мага нам не перемогти..
— Ну дякую, що так переживаєш саме за мене, а не за виграш! — обурився Грегорі.
Троль стукнув долонею по стійці.
— Так! Поки ви не придумаєте, як домовитися з Сердуком, — Грах підняв мага за шкірку як котеня, — є в мене одне місце, де вони не допетрають шукати. Ми йдемо переодягатися, а ви наздоганяйте свого гостровухого чванька.
На диво, вони швидко наздогнали Кела, ніхто не загубився, не нарвалися на неприємності, а головне: вчасно підійшли до черги на реєстрацію. Особливих проблем не було, аж поки черга не дійшла до реєстрації Лірель.
Коли втомлений ельф за столом реєстратора, нудьгуючим голосом назвав ім’я:
— Маг Лірель Янтоль.
Фея підійшла ближче і протягнула руку до самописця. Реєстратор накрив його рукою і змістив ближче до себе. Спантеличено подивившись на фею, запитав:
— Що ви робите?
— Хочу поставити підпис поряд з моїм іменем, — впевнено відрізала новоявлена Лірель і потягнулася далі через стіл за самописцем.
— З яким таким «вашим іменем»? — верескнув ельф і плеснув долонею по її рукам, які вже майже відвоювали багатостраждальне перо. — Я сказав: МАГ Лірель Янтоль!
Лірель розлютилася. У фей, без їх еліксиру, взагалі характер був не дуже, а зараз між нею і зняттям Закляття тверезості — стояв лише цей гостровухий бюрократ. Вкрай вибішена фея, по–зміїному прошипіла у самісіньке вухо ельфа:
— Я — Лірель Янтоль! Ось підтвердження! — тицьнула сувієм йому в обличчя і очікуючи випрямилась, нарешті злізши зі столу.
Ельф пробіг очима по пергаменту і зблід, не знаходячи виходу з цієї бюрократичної пастки.
— Але ж чекайте, феї не беруть участі в Санерних іграх!
— Покажи, де це написано? Я — фея, і я — граю!
— Але в списку написано «МАГ Лірель»!
— Хочеш магії? Так ось вона!
Вона підняла руку і на долоні спалахнув магічний вогонь:
— Розказати тобі, м-м.. — придивившись до таблички на столі, продовжила медовим голоском: — Ельсіелю, ЯК феї обробляють нектар від різної гидоти?!
І з натяком збільшила вогник на долоні до розміру факелу. Ельсіель голосно ковтнув, приречено протягнув їй самописець і кисло промовив стандартну фразу для всіх гравців:
— Вітаємо на Санерних іграх, шановна Лірель Янтоль.
