Спочатку:
На сторінку книги
Санерні ігри захопили людей і нелюдей, наче лихоманкою. Ось уже років 30, як в них беруть участь всі міста їх королівства.
За традицією, найбільша гра проводилася раз на рік, саме в Санері — місті, в якому все почалося. І яке давно потихеньку зникло би з усіх світових карт, якби не ті самі ігри. І не тому, що воно було малим, бідним чи погано захищеним. А тому, що це також була столиця.. злочинців всіх мастей і рас, які не любили непроханих гостей. Якщо ти приїхав до Санеру, а через годину ходиш по місту живий і при монетах — ти місцевий.
А ще, тут жили «королі» злочинного світу і ватажки трохи нижчої ланки, завдяки яким і передавалася «воля королів» по всій території Алгону. Цих своєрідних правителів в обличчя знали лише одиниці, а ось їхні імена — гриміли. Саме з Санеру для всіх злодіїв королівства надходили: накази, замовлення, покарання чи заохочення.
Тож Королям хащів — ігри стояли поперек горла, бо з командами гравців приїздили різноманітні глядачі. А разом з ними — кляті веруси, які строчили голосові статті про все що бачили, а бачили вони зазвичай аж занадто багато. Їх напружувало те, що все що видивляться ці кляті птахи — буде точно винесено на загал і їм повірять.
Спіймати веруса і скрутити йому голову — майже не було шансів. Літати у цьому світі вміли тільки веруси і феї. Та останніх, навіть найняти не можна було, бо ті, коли не добували нектар — завжди були під добрячою мухою і не піддавались нічиєму контролю, навіть своїй Роєвій.
І навіть, якщо не враховувати верусів, було достатньо й інших небезпечних глядачів: не підкуплених чужаків–законників, суддів, мисливців на голови і біс знає кого ще може притягнути за улюбленою командою.
У непримітному будинку, який зовні виглядав так, як і мав виглядати будинок в хащах: наче розвалиться від найменшого подиху в його бік — сьогодні горіло світло. Якби хтось зараз пройшов повз — у нього не закралося б найменших підозр, що в цьому хламиднику зібралися «серйозні істоти». Що світло, яке пробивається крізь потріскані ставні — віщує наближення проблем для всього Санеру. А ще, наскільки жахливо виглядає ця домівка зовні — настільки ж дорого вона оздоблена всередині.
В цій хатинці, розсівшись по зручних кріслах і спровадивши охоронців за двері — троє королів (і королев) злочинного світу сіли думати.. першим слово взяв кремезний чоловік, зі звіриними рисами обличчя:
— Потрібно не чекаючи початку ігор підлаштувати який–небудь нещасний випадок чи стихійне лихо..
Другий чоловік, повна протилежність першому: худорлявий, з гострими вухами, трохи жіночними рисами зовнішності й манерами — схаменувшись підвівся і заходив по кімнаті, прокручуючи в повітрі рукою, ніби розмотуючи далі думку першого:
— А потім роздути скандал, мовляв: «Місто небезпечне.. і не достойне ігор..», потім образи одних на інших.. декілька заворушень.. напади на декілька установ..
Його забіг зупинили оплески і жіночий голос, який насмішливо розтягував слова:
— Геніально! Браво! Ось чому я завжди казала: об’єднання темного мага і ельфа до добра не доведуть, — сказала жінка зовсім маленького зросту, помахуючи прозорими крильцями.
На відміну від зросту, ЕГО цієї феї було зовсім не дитячим, а нахабність ста котів не давала змовчати. Вона махнула крилами ще раз і запитала:
— Що, Сольваліоне, у нас давно лівих законників не бувало? Його величність не дурень — швидко зрозуміє, що ми порушили угоду і скористається нагодою: пришле сюди всіх! До того ж, ми дали своє СЛОВО!
Ельф сіпнув плечем:
— Слово дав, слово взя..
Йому в голову полетіла чашка і вона знайшла свою ціль.
— АЙ!
— Це тобі нагадування, щоб не заривався! СЛОВО — непорушне! — фея повільно видихнула і продовжила вже спокійніше: — Лише репутація дає нам змогу домовлятися з законниками і навіть королем. Втративши її, ми втратимо навіть повагу своїх, а там і до бунту дійде швидко..
— Та я хотів пожартувати, а ти — чашкою, — відповів ельф, потираючи забите місце.
— Пф, все одно від цієї посудини ніякої користі. Ось келихом я би не кинула, — з натяком промовила вона, поглядаючи на зачинену шафку з гарними пляшками.
— Ми ще не придумали план, тож навіть не надійся, — відрубав маг потираючи підборіддя.
Думками він знаходився вже далеко, перекручуючи і так і сяк всі можливі варіанти зриву Підступних ігор. Гм.. ну якщо вже підступних..
— А що по гравцях? Ваші вже надали звіти? — одразу у обох запитав рудоволосий здоровань, вже копирсаючись в своїй безрозмірній сумці.
Витягаючи теки з короткими звітами про майбутніх гравців, до яких змогли дотягтися його маги, він вичікувально подивився на колег. Ельф одразу підійшов до своєї картатої сумки і протягнув йому стос паперів.
— Що на теках економиш? — їдко звернулася крилата до Соля.
Маг вибухнув обуренням:
— Фая! Досить! Він давно не новачок. Таке враження, що тобі просто приносить задоволення зачіпати його..
— А так і є, Адончику, — відповіла вона з нахабною посмішкою.
Потім зробивши короткий помах рукою, витягла з просторової кишені свою частину звітів у рожевих конвертах та додала до двох попередніх стосів. Сольваліон заздрісним поглядом супроводжував ці ліниві рухи: просторова магія була доступна лише феям.
— Скільки тобі повторювати не називай мене Адончиком! У мене є нормальне ім’я, — якось в’яло огризнувся той, вже сортуючи звіти.
— З якого боку воно нормальне?! Адондрор.. тьфу.. Адонредро.. та ну..
— АДОНДРЕН! Нічого складнішого за Сольваліона чи Фаяліноваль!
— Ти називаєш мене Фая, тож бути тобі Адоном до скону.. твого чи мого — лише час покаже, — майже проспівала солодко крилата і вже серйозним тоном запитала: — ну що там?
Адон взяв до рук найпухкіші теки:
— Ось про цих дізналися багато, всі наші засланці, — пробігся поглядом по інформації і скривившись передав іншим для ознайомлення, — нічого, що вартувало би уваги.
Передивляючись далі звіти, згодом досадливо зітхнув:
— Невже істоти реально так нудно живуть?
— Угу, — кисло мугикнув Соль. — Ні тобі боїв без правил, ні розбірок із королівськими шавками.. так Адондрене?
Хто хто, а Соль — знався на розвагах.. всіх видів. Це було його нішею і відповідальністю.
— О! — вигукнув маг захоплено, пробігаючи очима всього декілька куцих абзаців ще раз. — Цього навіть ламати не потрібно, лише помахати приманкою!
Соль вихопив листок і прочитав вголос основне:
— ..знаходиться в розшуку в чотирьох містах офіційно, і ще в десятці інших на нього чекають розлючені рогоносці. Не минає жодної спідниці, будь–якої раси, зовнішності й віку.. ахаха.. цей хлопчик з моїх, я вам точно кажу!
— Треба знайти йому правильну жінку, — задумливо промовила Фая, перестукуючи пальцями по підлокітнику крісла.
Маг гмикнув і запитав:
— Правильну, це яку?
На губах феї з’явилася хижа усмішка:
— Одружену. І легковажну.
Всі троє розслаблено розтіклися в кріслах, початок знайдено. Їхні думки тепер потекли не струмочком, а повноводною річкою — знайшовши нарешті напрямок. Адже, саме без цієї команди — гру проводити незаконно, це єдина команда «від народу». Тож спочатку — бабій, потім інформація на всіх п’ятьох.
