Спочатку:
На сторінку книги
Таверна прокидалася повільно, спочатку почувся стукіт дверей на другому поверсі — це постояльці почали виходити до єдиної мильні на всіх. «Зараз полаються в черзі й почнуть сходитися на сніданок», подумав Грах і пішов за приготованими кухаркою тарілками.
Настрій був паскудний зранку, адже як він не хотів би здихатися Збірної, хоча б у ролі постояльців — Разкро слідкував за ним як яструб, тож навіть якби троль сказав, що вільних кімнат немає — той віддав би кімнати в своїй частині таверни. І смикнув же його біс, колись давно, офіційно зв’язатися з цим жадібним гномом, який далі свого носа не бачить. А вже ж майже вийшло наштовхнути того на думку про збитковість їхнього закладу, і знов кляті ігри підгадили..
Першим з п’ятірки на сходах з другого поверху з’явився гном, за ним ельф, а далі й багачка з верусом підтягнулися, щось тихо обговорюючи. Зранку було небагато відвідувачів, бо після вчорашнього майже всім було зовсім не до сьогоднішнього. Тож Грах спочатку приніс сніданок майбутнім гравцям, які напрочуд спокійно обговорювали реєстрацію, не помічаючи найважливішого.
Троль флегматично розставляючи тарілки перед ними, подивився у вікно: на голого хлопця, що пробігав повз таверну і дзеленчав на бігу та величезного чоловіка з ножем, що гнався за ним, вигукуючи погрози хриплим голосом. Грах гмикнув, оцінивши підставу.
— На що посперечаємося, що це ваш?
Вони спочатку переглянулися, переварюючи сказане і одночасно вибухнули рухом, зникаючи за дверима таверни в напрямку бігунів.
Грах зітхнувши, лише похитав головою і підійшов до іншої постоялиці, сумної тверезої феї за стійкою. Життя продовжується, робота не чекає.
— Що вам налити? — для порядку запитав він.
Не чекаючи відповіді, вже потягнувся за найміцнішим пійлом в таверні, яке навіть тролів за хвилину нагрібає, а ті знаються на гарній випивці.
— Чаю, — відповіла та тихо з відчаєм і сльозами на очах.
Грах аж слиною захлинувся від здивування.
— Що, вибачте?!
Поки господар таверни відкашлювався, фею з райдужним волоссям все ж прорвало і потік сліз загрожував затопити всю вулицю. Придивившись пильніше до неї, Грах зрозумів, що вона не місцева, а з півдня. Феї Санеру були всі чорноволосі, любили чорний одяг і мали препаскудні характери. Він взагалі не був певен, що ті вміють плакати. Натомість, ця фея з райдужним волоссям, була милою і наразі, розмащуючи сльози й шмарклі по ляльковому обличчю, буркотіла обривки фраз Граху:
— Ну залізли ми з Калізою до того мага.. ну наробили кіпішу у винному погребі.. так під мухою ж були, рій би відшкодував за все розбите.. — її схлипування досягли піку, а голос досяг найвищих нот, — ..А ВІН В МЕНЕ ЗАКЛЯТЯ-Я-ЯМ ТВЕРЕ-Е-ЕЗОСТІ-І.. а-а-а..
Трохи прокричавшись, вона підняла заплакані очі на розгубленого троля, ще трохи схлипуючи:
— Ти хоч знаєш, що таке для феї — тверезість?
— Наведення різкості в баченні реальності? — здивовано видав троль свій варіант.
Фея гикнула від несподіванки. Від троля таке почути було ще менше ймовірності, ніж побачити гнома в цирульні.
— Це.. ну так, можна й так сказати. У нас же лише чоловіки не п’ють, чому ви думаєте вони такі злющі? Вони не працюють в полях — феї не збирають нектар тверезими. Чим міцніший напій — тим кращий настрій і більше сил.. а я останні два дні не могла ємність навіть своєї ваги-и-и підня-я-яти, — знову завила вона, згадавши свою біду.
Бажаючи її відволікти, щоб не відлякувала своїм воєм відвідувачів, Грах запитав:
— А що, зняти прокляття не можна?
Вона зітхнула:
— Можна.. але лише той, хто його наклав може зняти. А Йенлор такі гроші запросив, що рій йому відмовив, а мене підборо-о-ом під хві-і-іст!
— Тихіше дівчинко, — поплескав її заспокійливо по долоні Грах. — Ти просто назбирай сама ці гроші — і проблема вирішиться.
Вона сердито прибрала руку і різко відрізала:
— Феї стільки не живуть!
Грах хехекнув.
— Ну.. не зарікайся. Буде план — з’явиться і можливість. Все краще, ніж сльози лити. Розкажи, звідки ти? Що вмієш?
Крилата, востаннє шморгнувши, почала розказувати:
— Я з півдня, нашу Ройову я вважала найкращою, поки вона не показала свою жадібність..
Вона ще щось говорила, але Грах вже спостерігав, як за одним із вікон на першому поверсі троє істот, пошепотівшись, підсадили на трубу, яка вела до мильні на другому поверсі — четвертого, в одній сорочці зав’язаній рукавами на поясі. Їх конспірація не мала ніякого сенсу, бо навкруги літав верус і пошепки кричав, контролюючи процес:
— Вище, вище давай! Підтримай йому дупу! Та не ти! Ти штовхай ногу!
Грах, вибачившись перед феєю, підійшов до вікна, щоб зблизька насолодитися цією виставою дурнів.
— А що ви тут робите? — запитав він.
Троє коротко верескнувши — миттєво відскочили від свого тягаря, який не втримавшись гепнувся вниз і застогнав. Верус вилаявся, а потім спробував присоромити троля:
— Ти що не бачив, що у нас рятувальна операція в процесі?
— А чому не зайшли через ті двері? Вони все одно виходять в глухий провулок.
— Ми не шукаємо легких шляхів!!
— Ну так пошукайте, вони ж легше важких, — спокійно протираючи підвіконня, видав свою життєву мудрість Грах.
— Чекайте! Мене що, дарма облапав гном? — обурився маг, встаючи і потираючи забите місце.
Верус шаркнув лапою по підвіконню.
— Розумієте, коли я запропонував вікно мильні як вхід, спочатку забув, що ви ж бідні безкрилі істоти.. а потім якось пізно вже бу..
— Ах ти ж тварюка крилата! — вигукнув маг, сіпнувшись було до Крікса, але його швидко зашикали і потягнули до входу.
— Йди одягнися і спускайся, будемо разом думати, як викрутитися. Реєстрація команд вже через дві години! — скомандувала білявка і спокійно пішла до столу з недоїденими ранковими смаколиками.
Коли розсілися за столом, всі почали мовчки жувати, задумавшись над проблемою. Через декілька хвилин до них приєднався вже одягнений маг. Грах якраз поставив чай перед феєю і звернувся до команди:
— Ви хоч познайомтеся по–нормальному, набридло називати вас прізвиськами подумки. Я — Грах.
— Слушна думка, — блондинка схвально хитнула головою Граху, наче похвалила свого слугу. — Я — Лізет.
Всі вичікувально подивилися на неї. Першим не витримав ельф:
— А далі?
— Без далі! — огризнулася та у відповідь. — Просто Лізет.
Швидко сховавши посмішки за чашками — команда, не зговорюючись, вирішила не допитуватися. Хоче бути «простачкою» — то нехай собі.
— Руден Сокира, — назвав гном своє ім’я з гордістю.
— Келоруфіель з роду Дефолінів, — надмінно промовив ельф.
І лише Грах помітив як Лізет на мить застигла. Всі втупились в мага, який підозріло довго мовчав. Зітхнувши, він нарешті тихо вимовив:
— Лірель Янтоль.
Таверна здригнулася від реготу, а Лірель обурено звівши брови вигукнув:
— ЦЕ СТАРОВИННЕ ЧОЛОВІЧЕ ІМ’Я! І взагалі! Це родове ім’я магів півночі!
Трохи заспокоївшись, вони повернулися до обговорення проблеми. Крікс першим взяв слово:
— Лірелю.. о деміурги і коло святих, послали ж ім’ячко.. — пробурчавши собі під клюв ще декілька лайок, птах пильно подивився на хлопця, — розказуй. Коротко.
Той покрутивши чашку із узваром в руці, зізнався:
— Є в мене одна вада. Не можу пройти повз жінку, яка потребує ласки і не приголубити..
— Це ти так пом’якшуєш слово спідничник чи баболюб? — суворо, несхвальним тоном запитав Руден.
Лірель зітхнув.
— Давайте краще — бабій. Так ось, в мене через це в декількох містах виникали проблеми, а сюди я дивом втік зі столиці, викупивши місце в збірній.. там я взагалі в розшуку, передостаннє моє кохання було жінкою капітана законників, тож..
Гном гекнув на слові «кохання».
— І ось, вчора, до мене сама підійшла красуня і залицялася завзято, присягаюся! І подружнього браслета вона не носила.. — затнувшись на мить і почервонівши, він все ж продовжив, — ну як не носила.. він був на ній, але на нозі, під довгою спідницею. І побачив я його вже, коли двері трощив її тролеподібний чоловік, а та нога була на моєму пле..
— Досить, ми зрозуміли!
Лізет виставила долоню перед собою, зупиняючи цю безумовно цікаву, але вкрай безсоромну розповідь. Потім озвучила загальні думки:
— Тож це була прицільна підстава від когось.
— Пані Лірель, — єхидно звернувся до мага Крікс.
— Я не пані!
— Невже леді?
Долоні мага заіскрили магією.
Крікс відлетів подалі і все ще покаркував від сміху, але вже вхопив ідею за хвіст.
— Справа у тому, що завдяки твоєму незвичному імені — ми можемо все ж встигнути зареєструватися. З твоєї магічної згоди будь–хто зможе законно використовувати твоє ім’я, і можна.. — Крікс підняв клюв догори і зробивши трагічну паузу, продовжив: — ..привести будь–яку жінку, яку зараз знайдемо, на реєстрааці-ію, — протягнув верус, спокушаючи останніх схитрувати.
Верус прекрасно знав, що у кожного з цієї компанії були вагомі причини приїхати на ігри. Тому, він наскільки дозволяло пташине тіло, косив очима у бік стійки. Натякаючи іншим учасникам розмови на фею, яка зацікавлено гріла свої гострі вушка їхньою розмовою. Чотири голови повернулися і схрестили погляди на ній.
Збільшивши очі в здивуванні, вона замахала руками і крилами:
— Ні за що! Навіть не мрійте!
Але остаточну крапку в проблемі збірної поставив Грах, всього двома словами:
— Призовий фонд!
