Раді Вас бачити!

Позаду пролунали тихі, впевнені кроки. Я миттєво випрямилася і глибоко вдихнула, намагаючись повернути на обличчя маску холодної байдужості.

— Неочікувана зустріч. Через стільки років...

Я різко обернулася. Лютер стояв зовсім близько, на його обличчі грала нахабна усмішка. 

А, він точно вже не той хлопчик, що смикав мене за волосся. 

— Крихітка Мор вже доросла, — кинув він, оглядаючи мене з ніг до голови.

О, йому точно подобалася моя капітуляція.

— А у тебе роги так і не виросли, — уїдливо відрізала я, стискаючи кулаки.

Він коротко гмикнув, але погляд став гострішим.

— Така ж зухвала, як і колись.

— А я бачу, графські сини тепер підробляють теслями? — я зробила крок вперед, ігноруючи тремтіння в колінах. — Мабуть, справи у вашої родини ще гірші, ніж у нашої.

Я вимовила це і лише наступної миті пошкодувала. 

Лютер підійшов впритул. Його вилиці загострилися, а сірі очі перетворилися на вузькі щілини. 

Знову цей запах хвої. Шкірою пробігли дрижаки, які не змогла приховати.

— Немає нічого принизливого в тому, щоб робити щось власними руками, Лайгорн, — прошепотів він прямо мені в губи. 

Від його дихання обпекло обличчя. І шкірою пробігла гаряча хвиля до самих п’ят.

Тіло зрадницьки реагувало — не страхом. І це злило значно більше.

— А справи моєї родини тебе не стосуються, — додав він рівно.

Мені хотілося вколоти його сильніше. Вкусити так щоб він запам’ятав. 

Але під цим поглядом слова раптом застрягли в горлі. Наче він просто… забрав їх. 

Груди здавлені сукнею ритмічно здіймалися, підтримуючи шалений ритм серця. 

Дідько.

— Відійди.

Голос прозвучав тихіше, ніж я хотіла.

Він усміхнувся — ледь помітно, ніби отримав саме те, що хотів.

І просто пішов далі коридором.

***

— Ти зганьбила моє ім’я! — Інгрід з силою вдарила долонею по столу. Гуркіт розлігся кімнатою, наче постріл.

— Ви самі його зганьбили, тітко, — рівно мовила я, не відводячи погляду.

Ранок почався не з кави. Він почався з того, що мене притягнули «на килим» до старої. Наші гості раптово покинули маєток — поїхали за запрошенням до якоїсь іншої родини в сусідньому містечку. Інгрід була поза собою від люті.

— Ану мовчи! — просичала вона.

— Я не хотіла тут бути. І не мусила. А ви ще й виставили мене як товар на вітрині!

Її очі налилися кров’ю. Добре, що нас розділяв масивний дубовий стіл.

— Корвус Верон — дуже впливова особа, Моргано. І це був твій шанс.

— Шанс на що? Стати його підстилкою? — я гірко засміялася. — Такі демони не беруть за дружин звичайних людей. Вони їх лише використовують.

Стара повільно обійшла стіл. Я миттєво напружилася, готуючись захищатися, але вона зупинилася, гостро й холодно оцінюючи моє обличчя.

— Ти не розумієш, дитино, як влаштований цей світ, — спокійно почала вона. — Він перемелює і випробовує таких, як ми. Тому потрібно бути хитрою і хапатися за будь-яку можливість. А єдине, що в тебе є… це краса. А вона значно мінливіша за твою гордість.

— Мені ніхто не потрібен, — вицідила я.

Стара глузливо гмикнула.

— Це ти зараз так кажеш. Я прожила набагато довше, і повір: самотужки — надто складно. Коли ти це нарешті збагнеш, буде пізно, — вона повернулася до свого крісла. — І дякуй моїй сестрі, що вона не викинула тебе на вулицю. Платила за твоє навчання і тепло… Я б не була такою щедрою.

Звісно, мачуха залишила мене при собі, бо тоді б втратили всі статки, які батько залишив на моє ім'я. 

— Великодушно дякую.

А що я ще могла сказати? Я ненавиділа їх всім серцем. І мачуху і її мерзотника сина, себе. І батька за те що мене залишив. 

— А тепер йди працюй, — махнула вона рукою. — Робота сама себе не зробить.

І справді для чого я ще пригодилась, як не відмивати старі сходи?