Раді Вас бачити!

353 рік за Ельтанарійським календарем

Ну от і все. Він помре у застінках цього підземелля всіма забутий і нікому не потрібен, як і всі ті, хто вмирав тут до нього.

Єдиний кого Іншар міг звинувачувати у тому, що сталося, був він сам. Якого він взагалі поперся до натовпу, залишивши у будинку тіло свого вже покійного ле-майгра! Бо злякався, що чого доброго звинуватять у смерті, хоча так воно й сталося, а як доказ проти нього висунули той самий імператорський медальйон. Знав би, що так буде, закинув б у якісь кущі чи навіть викинув б у водойму, щоб тільки подалі від себе. Так ні ж, схоже сам Барчі¹ та його брат Тіонат² були у ті хвилини поруч й шепотіли йому на вухо не тільки медальйон при собі лишити, а ще й мішечок з грошима та ще дещо прихопити. Ось тепер і доводиться розплачуватися через власну дурість. Та ще й дівчина виявилася не кимось там, а донькою колишнього імператора й тією самою єдиноутробною сестрою ле-майгра, а тепер і законницею Першого радника. Від цієї думки Іншар ледь стримався аби не застогнати вголос.

- Це була наша з мамою таємниця, — промовив якось ле-майгра після чергового випитого кухоля ельфійського пива, — Слухай Іншар, якщо раптом зі мною щось станеться, то ти її знайдеш, обов'язково. І нікому про неї ні слова...

Що ж, він знайшов її, от тільки прийняв геть за іншу. Навіть монети під ноги, як останній ідіот кинув.

- Схоже, майгр, ви таки забули, що сьогодні за день. Інакше б не поводилися настільки необачно...

Тільки тут, у цьому підземеллі, про яке йому неодноразово доводилося чути, але бути тут доводилося вперше й, напевне, в останнє у своєму житті, адже звідси, як він сам не раз чув, ще ніхто ніколи не виходив живим, зрозумів, що саме мала на увазі Еліна. Та дівчина, схожа на неї неначе дзеркальне відображення й танцювала разом з іншими вайтачі, була ніким іншим, а саме шиартом³

- Бідний хлопчик, життя так нічому тебе й ненавчило, — несподівано почув поруч з собою жіночий голос, — Але, так вже й бути, — перед Іншаром з'явилася напівпрозора постать айчі у червоному айнасі, — я подарую тобі шанс все спокутувати.

- Ти... Допоможеш мені звідси втекти?

- Чи допоможу я тобі втекти? — запитала вона й засміялася, — Звичайно ж ні. Єдине, що я можу зробити, так це заточити твою душу у браслет покійного принца, який у тебе чомусь не відібрали. Але воно й найкраще.

- Тобто, заточити? — запитав він нічого не розуміючи.

- Дуже просто, — відповіла айча, — твоя душа пробуде у браслеті до тих пір, поки ти повністю не спокутуєш свою провину. Скільки це буде тривати, тут я нажаль безсила тобі відповісти.

- Душі інших, що були тут до мене, — вирішив поцікавитися Іншар, — ти також у щось застосувала?

- Ні, ти перший. Всі інші померли тут від голоду й спраги. То ж, можна сказати, що я врятую від цієї участі твою душу й збережу її на деякий період від зустрічі з Леморті⁴. Через три дні, коли один зі стражників сюди навідається, — Іншар раптом почав відчувати, що голос айчі його заколисує, а душа починає покидати тіло.

«Що ж, — останнє, що він встиг подумати, — напевне воно й на краще».

Як і сказала айча, рівно через три дні до підземелля заглянув один зі стражників і наткнувся вже на холодне тіло джуаре⁵ покійного спадкоємця імперії та нічим не примітний звичайнісінький металевий браслет з якимись дивними візерунками, який тут же поспішив заховати собі за пазуху.

_____________________

Барчі¹ — ельтанарійський бог жадібності (прим. автора)

Тіонат² — ельтанарійський бог спокуси (прим. автора)

Шиарт³ — ще одна з так званих сутностей Ельтанарії. Зовнішністю нагадує собою дуже миле дитя віком двох-трьох років, яке інколи можна побачити у гущавині лісу. От тільки на цьому схожість завершується, бо на відміну від звичайної людської дитини має зміїний язик і гострі, як у змії зуби. А ще може прийняти образ будь-якої людини (прим. автора)

Леморті⁴ — ельтанарійська богиня смерті (прим. автора)

Джуаре⁵ — особистий слуга (прим. автора)