Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Ела

Не встигли вони дійти до ліжка, як у двері номера хтось нахабно постукав, за мить стукіт повторився, цього разу значно сильніше, а слідом із коридору долинув розлючений чоловічий голос:

— Виходь, паскудо! Я тобі покажу, вухатий, що буває з тими, хто спить із моєю дружиною!

Вейтар повільно перевів погляд на Ніну й обережно опустив її на ліжко.

— Не треба відчиняти двері, — швидко промовила вона, помітивши, як змінилося обличчя чоловіка. — Зараз я зателефоную на рецепцію. Найімовірніше, хтось просто переплутав номери.

— Відчиняй, мерзотнику! Я бачив, як ви зайшли! І я не дозволю тобі спати з моєю...

Чоловік за дверима не встиг договорити, бо Вейтар різко їх відчинив, і перше, що він побачив, — чужий кулак, який летів просто йому в обличчя. Одним різким рухом принц відштовхнув нападника, і той відлетів до протилежної стіни, з гуркотом ударився об неї та впав на підлогу. На галас одразу почали виходити інші мешканці поверху. З одного з номерів вискочила жінка у вельми відвертому вбранні й, побачивши чоловіка на підлозі, пронизливо закричала:

— Пашо! Що ви наробили?!

Вона сплеснула руками, притиснула їх до грудей і заверещала ще голосніше:

— Ви його вбили! Мій Павлюшо! Борсучку, як ти?!

У дверях номера, з якого щойно вибігла жінка, з'явився ще один чоловік. На ньому були лише труси, які майже нічого не приховували, адже його тіло явно ще не встигло заспокоїтися після перерваних любовних утіх.

— Чого ти не сказала, що заміжня?! — обурено вигукнув він.

— Ми розлучені! — заверещала жінка, уже схилившись над своїм колишнім чоловіком і притискаючи вухо до його грудей.

— Я на вас до суду подам!

Вейтар повільно стиснув кулаки й так важко видихнув, що температура в коридорі миттєво підвищилася. Він заплющив очі, намагаючись опанувати себе.

— Один... два... три...

Зробивши глибокий вдих, продовжив:

— Чотири... п'ять...

Саме цієї миті до нього підійшла Ніна, вона надто добре знала його, щоб не зрозуміти, наскільки небезпечною стала ситуація. Вейтар перебував за крок від того, щоб рознести тут усе до останнього камінчика. Ніна обережно торкнулася його спини.

— Відкривай портал. Ми негайно вирушаємо до Елраду.

Ніні ледве вдалося відірвати його пальці від дверної ручки, яка вже помітно деформувалася під силою його хватки.

— Незабаром підійде наш представник і владнає цю неприємну ситуацію, — звернулася вона до присутніх, після чого зачинила двері.

Але навіть за зачиненими дверима небезпека не зникла бо темрява вже розповзалася кімнатою, і лише біла бойова магія Ніни стримувала її, не дозволяючи вирватися за межі номера. На стелі, у дальньому кутку, повільно повзла огидна слизька потвора, породжена залишковим сплеском темної сили, що знайшла собі прихисток у затінку. Вона глянула на неї, трохи зморщила носика й недбало змахнула рукою, потвора миттєво зникла, не залишивши по собі навіть краплини бруду.

— Вейтаре...

Вона повернулася до чоловіка, але той досі стояв нерухомо, продовжуючи рахувати цифри одну за одною. Ніна підійшла ближче й ніжно торкнулася його щоки. Вейтар миттєво накрив її долоню своєю рукою.

— Цей світ нестерпний, — нарешті промовив він. — Забираємо цю Елу, розбираємося з вітрогонкою...

Він роздратовано вказав на зачинені двері.

— Робимо твоє УЗД — і додому.

Ніна ніжно усміхнулася, зробила ще один крок до нього й, підвівшись навшпиньки, поцілувала чоловіка в губи.

— Ти відкриєш портал до Бастіону чи мені спробувати?

Вейтар нарешті усміхнувся, і його обличчя знову ожило. Він клацнув пальцями, й тієї ж миті посеред кімнати розкрився портал, випускаючи густі клуби чорної темряви. Принц трохи відступив убік і простягнув дружині руку.

— Прошу, моя Вал’Солар-Полуночна.

Увійшовши до Нічного Бастіону, Ніна полегшено видихнула, тут вона була вдома, і її магічні резерви швидко відновилися до повного рівня. Вейтар тим часом уже створив новий портал, який за мить зімкнувся за його спиною. Ніна озирнулася й помітила, як до неї поспішали слуги.

— Ніноріель, нарешті ви вдома! — радісно вигукнула одна з жінок.

— Дякую, але я ненадовго.

— Ох, як шкода! — Жінка сплеснула руками. — До речі, до вас уже неодноразово приходила Марго.

— Добре!

Ніна розвернулася й уже збиралася вирушити перекусити, коли до неї поспішили кілька охоронців.

— Ніноріель Полуночна, принц Вейтар наказав нам постійно перебувати поруч із вами.

Брови Ніни здивовано піднялися.

— Ви? — перепитала вона, а тоді тихо покликала свого Елльхара.

Тієї ж миті біля її ніг з'явився магічний охоронець.

Ніна перевела погляд на воїнів і спокійно додала:

— Можете бути вільними. У мене вже є охоронець.

Один з охоронців шанобливо схилив голову й заговорив:

— Це наказ принца, ваша високосте!

Ніна закотила очі, але сперечатися не стала, вона чудово розуміла, що наказу Вейтара ніхто не порушить, адже жоден із його людей просто не наважиться на таке. Тож Ніна вирушила до крила, того самого, куди колись Вейтар забрав її, дізнавшись, що вона незаймана. Саме це крило згодом стало для неї справжнім, затишним домом. Діставшись, Ніна помітила, що охоронці залишилися за важкими дверима. Вона ніжно всміхнулася, а воїни, які стояли на варті, мовчки схилили голови, вітаючи свою принцесу. Ніна спокійно попрямувала до єдиного місця, де почувалася по-справжньому затишно, — до власних покоїв.

Не встигла вона увійти, як у двері постукала служниця.

— Ніноріель, чи можу я принести вам сніданок?

О-о-о, тут зараз ранок. Чудово! — радісно подумала Ніна.

— Так, накрий у малій трапезній. Вейтара не буде.

— Як накажете, ваша світлосте.

Сніданок був, як завжди, казковим. Ні, у Консуели теж усе було бездоганно й неймовірно смачно, але лише тут, у Нічному Бастіоні, подавали ті маленькі десерти, які Ніна любила понад усе. Скуштувавши один із них, вона заплющила очі й задоволено замуркотіла.

— Так смачно, моя кохана?

Ніна навіть не озирнулася, їй не потрібно було бачити того, хто щойно увійшов до трапезної, адже вона впізнала б цей голос серед тисячі інших.

До неї прийшов її коханий чоловік.

— Дякую, що відвідав мене!

— Завжди радий, моя кохана.

— Ти вже готовий повернутися у світ людей?

Вейтар поклав руку дружині на плече й тихо зітхнув.

— Ні, не готовий. Але ми тут уже близько години, а отже, на Землі нас немає понад три години. Коли має приїхати Ела?

— Думаю, вона вже повинна бути в готелі.

Вейтар нахилився й поцілував її в чоло.

— Тоді ходімо.

Він простягнув руку, і перед ними розкрився портал. Ніна вже зробила крок уперед, коли раптом помітила на столі останнє тістечко. Не бажаючи залишати таку смакоту, вона швиденько схопила його й закинула до рота. Коли вони вийшли з порталу в тому самому номері київського готелю, Ніна все ще старанно жувала десерт.

— А чому ми не можемо переносити предмети між світами? — поцікавилася вона, нарешті проковтнувши останній шматочок.

Вейтар здивовано глянув на дружину.

— Деякі можемо.

— Не знаю, чому так відбувається. Із вашого світу можна перенести майже будь-що, окрім телефонів та іншої техніки. Вони виходять із ладу одразу після переходу. А от з Елраду можна перенести лише людей і те, що вони мають на собі.

— Але ж я щойно з'їла тістечко!

— Саме тому ти його й з'їла, а не принесла сюди, — незворушно відповів Вейтар. — Я вже намагався перенести твої улюблені бафевальні солодощі, але нічого не вийшло.

— І дуже шкода, — щиро засмутилася Ніна.

Невдовзі вони вийшли з номера й Ніна озирнулася коридором, який тепер здавався напрочуд тихим.

— А де той чолов'яга зі своєю невірною дружиною?

— Не знаю, Ніно. За стільки часу вони, мабуть, уже пішли.

Вона зробила ще кілька кроків, але раптом зупинилася й підозріло примружила очі.

— А ти йому нічого не зламав?

— Зламав. Два ребра.

Ніна завмерла.

— Вейтаре!

— Я одразу ж послав йому зцілення, — спокійно пояснив принц, наче йшлося про якусь дрібницю. — Тож у тому місці, як ти кажеш...

— У лікарні, — підказала Ніна.

— От саме там. Йому скажуть, що він цілком здоровий. Я навіть печінку йому підлікував, бо вона була в поганому стані.

Ніна зупинилася остаточно й повернулася до чоловіка.

— Коханий, так не можна робити!

Вейтар здивовано звів брову.

— Чому?

— Бо люди просто так не одужують! Особливо коли в них зламані ребра!

Принц подивився на дружину так, наче саме вона щойно сказала щось абсолютно незрозуміле.

— Ніно, у вашому світі все не так, як має бути. Тож краще телефонуй Елі.

— Ой, точно! Ела!

Ніна миттєво відпустила його руку й поспішила назад до номера.

— Ніно, ти куди?

— По номер телефону!

Вона майже бігом повернулася до кімнати, адже зовсім забула про аркуш паперу, на якому записала особистий номер Ели. У дівчини розрядився Ноутбук ще раніше, тому під час останньої розмови адвокатка продиктувала їй свій контакт, а Ніна поспіхом занотувала його на папері.

Швиденько набравши номер на телефоні, Ніна натиснула кнопку виклику. й не встигли пролунати й перші гудки, як на іншому кінці відповіли:

— Доброї ночі! Я вже паркуюся, за кілька хвилин буду в ресторані.

— Чудово! Столик заброньовано на ім’я Ніни Вал’Солар.

— Окей, скоро буду!

Ела першою завершила розмову, а Ніна задоволено усміхнулася й повернулася до чоловіка.

— Ну що, ходімо?

— Ходімо.

Вони підійшли до ліфта, і Вейтар натиснув кнопку виклику, для нього навіть це було своєрідним випробуванням. Принц не любив ходити пішки, а тим паче чекати. У його світі все було значно простіше: достатньо лише подумати про місце, куди він хотів потрапити, і відкрити туди портал. Жодних коридорів, сходів чи безглуздого очікування перед зачиненими дверима. А тут навіть для того, щоб спуститися на кілька поверхів, доводилося стояти й чекати, поки якась металева коробка зволить приїхати, і це, на думку Вейтара, було ще одним недоліком світу людей.

Увійшовши до ресторану, Ела повільно озирнулася. Проводити ділові зустрічі такої пізньої години їй було не вперше, проте ця розмова обіцяла мати особливий шарм, про який вона поки навіть не здогадувалася, ще раз оглянула зал і помітила за одним зі столиків молоду пару: зовсім юну дівчину та владного на вигляд чоловіка. За роки адвокатської практики Ела навчилася бачити людей наскрізь. Їй часто вистачало одного погляду, щоб зрозуміти, чи справді пара закохана, чи в їхніх стосунках уже давно поставлено останню крапку. Надто багато розлучень, зрад і сімейних суперечок пройшло через її руки, щоб вона не навчилася помічати навіть найдрібніші деталі.

Чоловік дивився на свою супутницю так, ніби готовий був затулити її власною спиною від усього світу. А дівчина ніжно тримала його за руку, час від часу перебираючи пальцями його долоню, немов цей дотик був для неї чимось цілком природним. При цьому вона із задоволенням ласувала солодким десертом, і, судячи з кількості маленьких тарілочок на столі, далеко не першим.

Ела ледь помітно всміхнулася, поправила довге каштанове волосся й упевнено попрямувала до них. Підійшовши до столика, вона без зайвих церемоній опустилася у вільне крісло, коротким рухом руки привернула увагу офіціанта й лише тоді звернулася до присутніх:

— Ваше оголошення було неймовірним.

Молода дівчина ввічливо проковтнула шматочок десерту, зробила маленький ковток чаю й привітно усміхнулася.

— Вітаю вас, Ело. Я Ніна, а це мій чоловік Вейтар.

Ела помітила, як ледь змінився вираз обличчя чоловіка. Схоже, йому не надто сподобалося, що дружина представила його настільки просто, не згадавши жодного титулу чи становища.

Проте Вейтар промовчав.

— Що саме вас зацікавило? — поцікавився Вейтар.

Ела швидко перевела на нього погляд.

— Інший світ.

— Дуже змістовна відповідь.

— Дякую.

Вона зухвало всміхнулася, відкинулася на спинку крісла й закинула ногу на ногу.

— Тож я вас слухаю.

Саме цієї миті до столика підійшов офіціант.

— Подвійне еспресо й пляшку холодної "Моршинської". Без газу, — навіть не зазирнувши в меню, замовила Ела.

Вейтар не зрушив із місця й навіть не змінив пози, його очі залишалися холодними, а обличчя не виказувало жодної емоції.

— Якщо маєте запитання, я весь до уваги.

Між ними вже почалося мовчазне протистояння. Ела дивилася на нього з відвертою цікавістю, не збираючись поступатися, а Вейтар відповідав таким самим незворушним поглядом, і лише ніжність Ніни допомогла цій розмові нарешті зрушити з місця.

— Ело, я дуже вдячна, що ти звернула увагу на моє оголошення, — м'яко промовила вона. — Насамперед хочу запевнити: це не розіграш, а цілком реальна пропозиція. Ми шукаємо кандидаток у наречені для молодого принца.

— І ви справді думаєте, що я повірю, ніби із Землі можна вирушити до іншого світу? До вашого Елраду?

— Так, — спокійно відповів Вейтар.

Ела уважно подивилася на нього, за роки адвокатської практики вона навчилася розпізнавати брехню, помічати найменші зміни в голосі, погляді та поведінці співрозмовника. І зараз чудово розуміла, що люди навпроти неї говорять цілком щиро.

Принаймні вони самі беззаперечно вірили у власні слова.

— Мені потрібні докази, промовила Ела.

Вейтар злегка примружив очі.

— Які саме?

— Перш ніж підписувати будь-яку угоду, я хочу особисто побувати у вашому світі.

Принц перевів погляд на Ніну. Та ніжно всміхнулася й ледь помітно кивнула, даючи зрозуміти, що не заперечує, Вейтар повільно підвівся. Ніна одразу відчула, як навколо них розгорнулося заклинання відведення очей. Її чоловік подбав про те, щоб ніхто зі сторонніх не зміг побачити чи навіть усвідомити те, що зараз відбудеться. Він недбало змахнув рукою, і просто перед ним розкрився портал. Ела зацікавлено нахилилася вперед, зазираючи в темне мерехтливе марево.

— Яке у вас неймовірне шоу...

— Прошу, — промовив Вейтар, відступаючи вбік.

Ела підвелася й без вагань попрямувала до порталу.

Та щойно вона наблизилася, принц перехопив її за руку.

— Не так швидко.

Він увійшов до порталу разом із нею, і за мить темний прохід зімкнувся за їхніми спинами. Ніхто з відвідувачів ресторану навіть не помітив, що двоє людей щойно зникли просто посеред зали. Ніхто, окрім однієї дівчини, Ніна випадково зустрілася з нею поглядом і відразу помітила здивування на її обличчі. Дивно...

Вона непомітно спрямувала до незнайомки тонкий потік своєї сили, бажаючи дещо перевірити. Але щойно магія торкнулася дівчини, як натрапила на потужний невидимий бар'єр, Ніна аж завмерла. На ній захист, і дуже сильний. Вона не поспішала відводити погляд, намагаючись зрозуміти природу цього захисту, але саме тієї миті перед нею знову розкрився портал. З темного проходу вийшли Вейтар та Ела. Ніна мимоволі перевела на них погляд, утративши зоровий контакт із незнайомкою, а коли за мить знову озирнулася, дівчини вже не було.

От халепа...

Ніна швидко подивилася на чоловіка й передала йому свої відчуття разом зі зчитаним магічним відбитком аури незнайомки. Вейтар раптом завмер, на якусь мить його обличчя стало настільки холодним, що Ніна зрозуміла: він упізнав щось у переданій інформації, його магія ледь відчутно ворухнулася, ніби принц намагався перевірити отримані відомості. Проте вже наступної миті він опанував себе й повернувся до Ели.

— Запитання є?

— Так!

— Тоді запрошую повернутися за наш стіл. І надалі звертайтеся до нас відповідно до нашого становища: ваша високосте Вейтар і ваша величносте Ніноріель.

Ела спокійно опустилася у своє крісло, поправила окуляри й подивилася просто йому в очі.

— Це тільки в Елраді. А тут ви для мене звичайні люди.

— Саме так, Ело. Тож наступного разу…

— Дякую за таке детальне пояснення. Я все зрозуміла, Вейтаре, — спокійно перебила його Ела, навіть не намагаючись приховати усмішку. — Тож перейдемо до суті.

Вона зручніше вмостилася в кріслі й перевела погляд із принца на його дружину.

— Я даю згоду на участь у відборі наречених для принца. Наскільки я зрозуміла, у мене буде можливість прожити у вашому світі.

Ніна поглянула на чоловіка.

— Коханий, ми говоримо про пів року тут чи вдома?

Вейтар із ніжністю подивився на дружину, на мить затримавши погляд на її обличчі.

— Думаю, вдома.

— Тоді тут мине значно більше часу, — замислено промовила Ніна.

— У якому сенсі більше часу? — одразу перепитала Ела.

Але саме цієї миті до столика підійшов офіціант, і розмова ненадовго стихла. Перед Елою поставили подвійне еспресо та пляшку холодної негазованої води, а перед Ніною з'явився ще один неймовірний десерт. Ніна задоволено всміхнулася, розглядаючи солодощі, тоді як Ела терпляче дочекалася, поки офіціант відійде, і лише коли вони знову залишилися наодинці, Вейтар заговорив:

— Між нашими світами є одна невелика відмінність. Бо час на Землі він плине значно швидше, ніж в Елраді. Один рік у вашому світі — це…

Принц на мить замовк, добираючи слова бо чудово розумів, що для землянки така різниця може виявитися значно важливішою за будь-які небезпеки майбутнього відбору. Ніна ніжно поклала свою долоню поверх його руки.

— Тобто в Елраді мине…

— Ніно, давай без зайвих прикрас, — промовила Ела.

— Добре, як скажеш. Відбір триватиме шість місяців, тож на Землі за цей час мине майже рік і сім місяців.

Ніна на мить замовкла, уважно вдивляючись в обличчя співрозмовниці.

— Чи готова ти залишити тут усе заради чоловіка, якого бачила лише в моєму оголошенні?

Ела повільно піднесла чашку до губ, зробила ковток неймовірно міцного еспресо й із безтурботним виглядом відповіла:

— Я готова. Давно мріяла про відпустку.

Вона перевела погляд на Вейтара й, трохи приспустивши окуляри, поцікавилася:

— Які умови, принце?

Вейтар ледь помітно всміхнувся. Для нього все було цілком зрозуміло й просто. Він простягнув Елі аркуш, на якому були викладені правила відбору.

— Ви маєте перебувати в замку Тарханів, але не є власністю короля Орм-Гарта. Зобов'язані дотримуватися правил відбору й не вступати в інтимні стосунки з принцом до його завершення. Поцілунки та пестощі будь-якого характеру заборонені.

Він зробив невелику паузу, дозволяючи Елі ознайомитися з написаним, а тоді продовжив:

— Одяг і прикраси надає Нічний Бастіон, а саме другий принц короля Полуночного — Вейтар Полуночний. Вашим офіційним опікуном і захисником стає найтемніший маг Елраду — Каель’тар.

Ела повільно підняла очі від аркуша, але поки нічого не сказала.

— Якщо ви не сподобаєтеся принцу або він не сподобається вам, угода негайно втрачає чинність. Вас повернуть на Землю. Однак за власним бажанням ви можете залишитися у світі Елраду.

Ела знову опустила погляд на документ і почала уважно перечитувати кожен пункт. Угода була надто простою для домовленості такого масштабу. Жодних багатосторінкових пояснень, складних юридичних формулювань чи десятків додаткових умов, до яких вона звикла за роки адвокатської практики, і саме це насторожувало її найбільше. Ела чудово розуміла, що за такими простими формулюваннями можуть приховуватися підводні камені, про які в документі не було сказано жодного слова. А досвіду в юридичній сфері їй вистачало, щоб відчути це майже одразу.

— Вейтаре, я відчуваю… — Ела замовкла, зробила ковток уже трохи охолодженні кави, поставила чашку на блюдце. Вона саме збиралася продовжити, коли принц її перебив.

— Ти ж розумна дівчинка, Ело. У договорі зазначено все, що я зобов'язуюся зробити.

Він спокійно дивився на неї, не змінюючи своєї незворушної пози.

— Твій захист, одяг, прикраси, моя особиста охорона. Усе це я забезпечу. Але я не можу гарантувати, що ти покохаєш Зарґена або що він покохає тебе. Якщо відбір для тебе завершиться, я відправлю тебе додому з усім, що ти отримаєш в Елраді. Жодних штрафів, жодних виплат чи повернення коштів. Ти нічого мені не винна.

Ела уважно слухала, не перебиваючи.

— І ти зараз сидиш тут лише тому, що твоє життя, хоч і розкішне, давно перестало приносити тобі щастя.

Вейтар зробив невелику паузу, дозволяючи словам осісти.

— Тож я пропоную тобі угоду. Пригоди, боротьбу, королівське життя і, можливо, навіть принца.

На його губах з'явилася ледь помітна усмішка.

— А якщо ні… — Вейтар тихо засміявся. — Можеш і далі переконувати себе, що ти щаслива тут.

Ела не відповіла.

Вона повільно опустила погляд на чашку, а думки мимоволі повернулися до останніх кількох років її життя. Вона мала все, про що колись мріяла. Власну успішну практику, гроші, дорогі автомобілі, розкішне житло й можливість дозволити собі будь-яку забаганку. Її ім'я знали, до її думки дослухалися, а за одну консультацію клієнти були готові платити суми, які інші заробляли місяцями.

Але що залишалося за всім цим?

Робота двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень. Нескінченні телефонні дзвінки, судові засідання, договори, розлучення, зради, поділ майна, боротьба за бізнес і навіть убивства через ревнощі та кохання. Чужі таємниці, скандали й плітки давно стали звичайною частиною її повсякдення так день за днем, рік за роком. Вона навіть не могла пригадати, коли востаннє проводила вечір із чоловіком не заради роботи чи обговорення чергової справи. А про близькість годі було й говорити. За останні роки в її житті не залишилося місця ані для чоловіка, ані для сексу, ані навіть для звичайного побачення.

Щовечора вона поверталася до своєї розкішної оселі, скидала дорогі туфлі, відкладала телефон, який однаково продовжував дзвонити, і лягала у величезне ліжко. Сама. Поруч не було нікого, хто міг би обійняти її, запитати, як минув день, чи просто побажати доброї ночі. І найгірше полягало в тому, що вона настільки звикла до цього життя, що майже перестала помічати власну самотність. А тепер якийсь принц із зовсім іншого світу сидів навпроти й із нестерпною впевненістю говорив їй те, у чому вона давно не хотіла зізнаватися навіть самій собі.

— Ну що ж, — Ела відкинулася на спинку крісла й востаннє поглянула на договір. — Дайте мені місяць, і я вирушу до Елраду.

Вейтар тихо засміявся.

— Можу дати два тижні.

Ела здивовано відкрила рота, але принц не дозволив їй навіть заперечити.

— Два тижні, і це максимум.

— Я не встигну! У мене справи, клієнти, судові засідання, зрештою…

— Дівчинко, я пропоную тобі не в казино зіграти, — спокійно перебив її Вейтар. — Тож моя відповідь незмінна: чотирнадцять днів. І жодної хвилини більше.

Ела замислилася. Вона вже збиралася відмовитися від цієї божевільної пропозиції, коли несподівано втрутилася Ніна.

— До речі, в Елраді зараз лише дві дівчини із Землі. Ти будеш третьою.

Брови Ели здивовано піднялися.

— Так мало?!

— А ти думала, ми сюди пів країни запросили? — усміхнулася Ніна.

Ела знову поглянула на договір, а тоді рішуче поклала його на стіл.

— Добре. Але оскільки сьогодні вже пізно, пропоную підписати угоду завтра в моєму офісі.

— Хитруєш, — зауважив Вейтар.

— Ну, я ж Ела. І найкраща адвокатка в усій країні, — самовпевнено відповіла вона.

— Добре.

Вейтар трохи підвівся з крісла й простягнув їй руку.

Ела без вагань потиснула його долоню, але тієї ж миті відчула дивне тепло на зап'ясті. Вона опустила погляд і завмерла. На її шкірі проступило ледь помітне татуювання.

— Що це? — запитала вона, піднімаючи руку ближче до очей.

— Угода, — незворушно відповів Вейтар. — Вона вже укладена й набуде чинності з наступного дня. Отже, враховуючи сьогоднішній день, у тебе є п'ятнадцять днів. Після цього я прийду за тобою.

— Але так не можна! — обурилася Ела. — Ми мали підписати документи!

— Звикай, дівчинко. В Елраді існують магічні клятви та угоди. Паперові договори — це вже ваші людські звичаї.

Він спокійно вказав на її зап'ястя.

— Твій аркуш може згоріти, загубитися або просто зникнути. А ця печатка діятиме до завершення встановленого терміну. Ні днем раніше, ні днем пізніше.

Ела знову поглянула на татуювання, яке ледь виднілося на її шкірі.

— І що воно означає?

На губах Вейтара з'явилася холодна усмішка.

— Що відтепер увесь мій світ знатиме, під чиїм захистом ти перебуваєш.

Svitlana Anosova
Осінь між двома світами

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!