Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Львів — Київ

Повернувшись до Бастіону, Каель’тар був задоволений виконаною справою, на його обличчі навіть з’явилася ледь помітна усмішка, яка чомусь лякала всіх, кого він зустрічав на своєму шляху.

— Вейтаре, до Бастіону повернувся Табіан.

Уся задоволеність миттєво зникла з обличчя Каель’тара, ніби разом із цими словами з нього забрали навіть натяк на гарний настрій.

— Я вже знаю.

— Але, Ваша Високосте... він у дуже важкому стані.

У знахаря тремтіли руки, а сам він був блідий, наче щойно побачив смерть.

— Ви маєте оглянути його.

— Добре, — сухо промовив принц.

Лише роздуті ніздрі видавали, наскільки йому не сподобалася ця новина. Каель’тар відкрив портал і жестом запросив страшенно наляканого хлопця пройти першим. Той ледве рухався: ноги тремтіли так сильно, що кожен крок давався йому з величезними труднощами. Зрештою принц утратив терпіння й просто підштовхнув його в спину. Знахар полетів уперед, а вийшов із порталу слідом і першим ділом ухопив хлопця за руку, не давши тому впасти.

— Перестань мене боятися. Вбивати тебе я не збираюся.

А тоді вже трохи спокійніше поплескав його по плечу.

— Де мій воїн?

— К-кімната праворуч, — затинаючись, пробурмотів знахар.

— Добре.

Більше не звертаючи на нього уваги, принц попрямував до кімнати, відчинивши двері, він побачив щонайменше п’ятьох магів-знахарів і сильних чаклунів, які метушилися навколо Табіана. Той розмахував здоровою рукою й кричав уже охриплим голосом:

— Мені негайно треба до Вейтара!

Підійшовши ближче, принц побачив закривавлений одяг, сліди сили Тарханів і залишки білої магії. Він мовчки став поруч із другом.

— Розповіси пізніше. Мені треба до дружини, а зараз буде дуже боляче.

Вейтар поклав долоню на рану, і тієї ж миті його руку огорнула чорна темрява, вона проникла всередину, дедалі глибше пробираючись у понівечену плоть і виганяючи чужу силу, що засіла в рані. Табіан закричав, а здоровою рукою він вчепився в край ліжка, ноги затремтіли в судомах. Крик був таким сильним, що за кілька митей голос зірвався, і з горла виривалося лише хрипке шипіння. Вейтар навіть не здригнувся й жодна емоція не промайнула на його обличчі, поки він продовжував спрямовувати силу вглиб рани свого воїна. Лише коли останні залишки чужої магії покинули тіло, Табіан важко вдихнув і майже провалився в темряву. Та перш ніж знепритомніти, встиг прохрипіти:

— Вона бачить Тумаників... і може ними керувати. А цю рану завдала Сколопендра.

Брови Вейтара піднялися, він сперся рукою на край ліжка й нахилився до свого воїна.

— Жодного слова про це. Я знаю, що вона сильна і дістанеться книги Азоріта.

Табіан несподівано схопив принца за руку.

— З нею Еліас.

— Я знаю.

— І ще донька Тар...

— Відпочивай.

Вейтар не дав йому договорити. Просто приклав долоню до його чола, і за мить той заснув. Принц випростався.

— Без мене зі стазису не виводити.

Він примружився й обвів поглядом усіх присутніх. Коли його очі зупинилися на молодому знахарі, який покликав його сюди, той помітно зблід. На губах Вейтара несподівано з’явилася усмішка.

— Він мені подобається. Відправте його до мого крила.

— Але, принце...

— Досить розмов.

Вейтар розвернувся й просто вийшов із кімнати, а вже за дверима ледь чутно додав:

— Уб’ю будь-кого, хто сьогодні ще стане мені на заваді.

Він створив черговий за цей день портал і вже збирався ступити в темряву, коли за спиною пролунав надто знайомий голос:

— Невже й мене вб’єш?

— Привіт, Вельдрісе. Невже Ліа’норіель тебе відпустила?

— Ха-ха, — засміявся бог. — Якщо мені колись стане нудно, заберу тебе до себе блазнем.

Тепер усмішка з’явилася й на обличчі Вейтара. Він змахнув рукою, і портал за мить зімкнувся.

— Кажи, я слухаю.

— Ти слухатимеш мене навіть тоді, коли я мовчатиму.

Принц важко видихнув. У його плечах відчувалася втома. За сьогодні він вирішив стільки справ, що тепер хотів лише одного — обійняти ту, без якої на серці ставало порожньо. Єдину жінку, яку він кохав і поруч із якою навіть його сила, його Каель’тар, мирно засинав.

— Ліа’норіель погодилася.

— Що?

Каель’тар різко повернувся до нього, підняв руки й розвів їх у боки.

— Невже? — перепитав він. — І які умови?

— Вона наполягає на другій дитині.

Вейтар аж закашлявся й кілька разів сильно вдарив себе долонею по грудях.

— Це неможливо!

Бог голосно засміявся.

— Немає нічого неможливого, мій хлопчику. Я дав згоду. Війна закінчена, тож можеш повертати принцесу додому. Вона має прийняти трон і народити ще одну дитину.

— Вельдрісе... — Каель’тар ледве стримався, щоб не закричати. — Вона не може народити дитину, прийнявши трон.

— Я знаю, — бог був уже на межі люті. — І чудово розумію, що це означає. Саме тому вона має залишатися на іншій планеті до самих пологів.

Каель’тар похитав головою.

— Ніноріель має народити першу дитину від твоєї сили. Він буде неймовірно могутнім і перевершить навіть тебе.

Вельдріс на мить замовк, а тоді вже спокійніше додав:

— А от наступних нехай Ліа’норіель забирає собі.

— Ще пів року на Землі... — ледь чутно промовив Каель’тар.

Він запустив руку у волосся й повільно провів пальцями крізь пасма.

— Бажаю тобі успіхів із вагітною дружиною та чарівною дитиною у світі, де немає магії.

Каель’тар скривився.

— І ще, хлопче мій... Чому останнім часом я постійно бачу тебе? Де Вейтар?

Брова принца піднялася, а губи розтягнулися в хитрій усмішці.

— Коли поряд немає її — є я.

— І бачу, ти цьому радий.

— А хіба я не маю радіти? Раніше цей стан вимагав зусиль, щоб я зміг вийти. А зараз достатньо просто бути подалі від неї — і вуаля, я тут.

Бог відкрив портал.

— Іди вже. І давай наступного разу зустрінемося все-таки з Вейтаром.

Ступаючи в портал, Каель’тар мріяв лише про одне — почути тишу й бодай трохи відпочити. Але ні. Щойно портал за його спиною закрився, Вейтар уже хотів повернутися до Бастіону, бо те, що відбувалося там, тепер здавалося казкою.

— Ніно, благаю, залиш ту банку з морозивом, — долинув із вітальні голос Кайроса.

— Відчепися від мене! І я наказую: віддай. Негайно!

Вейтар ще навіть не бачив їх, лише чув голоси, що долинали з кімнати. А коли нарешті зайшов, то побачив двох вагітних жінок із величезними банками морозива в руках, Кайроса, який явно вже втрачав терпіння, і страшенно збентежену Консуелу.

— Ваша Високосте, як я рада, що ви прибули так вчасно!

Консуела підбігла до Вейтара й торкнулася його руки.

— Наші королеви вже другий день їдять лише морозиво. Ніноріель каже, що від нього її не нудить, а Елена, дізнавшись про це, тепер їсть його просто для того, щоб нудота не почалася.

Вейтар важко потер лоба, опустив руку й зробив кілька кроків. Помітивши дружину, яка сиділа на дивані, підібравши під себе ноги, й жадібно відправляла до рота повну ложку морозива, він мимоволі всміхнувся.

— Кохана, а це яке морозиво? — спокійно запитав Вейтар і, підійшовши до дружини, присів на підлогу поруч із нею.

Ніна глянула на нього, потім проковтнула морозиво й уже значно тихіше відповіла:

— Не знаю. Але Андрій закупив дуже багато.

Вейтар торкнувся долонею її коліна.

— Ти плануєш народити нам сніжного принца?

Ніна нарешті відірвала погляд від морозива й подивилася на чоловіка.

— Ні!

— Тоді віддай Кайросу.

— Але я не хочу, — вона одразу притиснула тарілку до себе.

Вейтар ледь помітно всміхнувся.

— Ніно, а хіба нам не час відпочити? До того ж ти казала, що в інтернеті вже знайшла одну кандидатуру.

Щойно Ніна почула ці слова, морозиво миттєво втратило для неї всю свою привабливість. Вона віддала тацю Кайросу, швидко підвелася, ледь не збивши чоловіка з ніг, і кинулася по свій ноутбук. Елена, яка весь цей час продовжувала їсти морозиво, нарешті відставила тарілку й промовила:

— А в мене хоч хтось забере морозиво?

Вейтар, підводячись із підлоги, глянув на неї.

— Ти можеш об’їдатися ним хоч до нудоти.

Елена стиснула ложку з такою силою, що та зламалася.

— Батько вже готує твоє нове заміжжя. Тож скоро ти покинеш цей світ.

Вона різко підскочила.

— Я перша дружина Реймонда!

— У вас ніколи не було близькості. Ваш шлюб недійсний, — холодно промовив принц, уже збираючись іти слідом за дружиною коли Елена жбурнула тацю з морозивом, а тоді глянула на зламану ложку й зашпурнула її в стіну.

— Якби він мене хотів, я б не шукала кохання на стороні!

— Ти? — Вейтар засміявся. — Ти завжди шукала. У цьому й була твоя проблема.

— Ніби твоя Ніна не мала іншого чоловіка у своїй...

— Закрий рота. Або я змушу тебе це зробити.

Вейтар опинився біля неї за мить. Підняв її підборіддя, змусивши подивитися йому просто в очі. Погляд став вузьким і холодним, а на щоках напружилися жовна.

— Я попереджаю тебе. Ще хоч раз — і ти залишишся тут назавжди. Без грошей, статків і з тим бастардом, якого намагаєшся нав’язати Бастіону.

У цю мить до кімнати повернулася Ніна, і Вейтар одразу прибрав руку від обличчя Елени.

— Усе добре, Вейтаре, — спокійно промовила Ніноріель.

— Так, кохана.

Принц підійшов до неї впритул і ніжно провів пальцями по щоці.

— Я страшенно хочу тебе поцілувати.

Від цих слів щоки Ніни спалахнули, вона з ніжною усмішкою повернула до нього щоку.

— Дозволяю.

І в мить, коли його губи торкнулися її шкіри, заплющила очі.

Щойно губи коханого перестали торкатися її щоки, Ніна одразу заговорила:

— Це неймовірна дівчина. Вона написала мені сама — наша магічна реклама знайшла її. Це дуже відома адвокатка й пише, що їй уже страшенно нудно жити.

Ніна відкрила ноутбук і швидко знайшла потрібну сторінку.

— Її життя перетворилося на день бабака: офіс, постійні суди, клієнти, які телефонують удень і вночі, нудні документи, нескінченні переговори, дорогі ресторани, від яких уже нудить, і розкішна, але порожня квартира.

Вейтар мовчки слухав, а Ніна продовжила:

— Навіть справи давно перестали її дивувати. Сьогодні треба врятувати статки багатія від колишньої дружини. Завтра — навпаки, забрати у козла якомога більше й передати нещасним . Потім черговий бізнесмен, новий контракт, ах війна за гроші. Тож думаю, вона хороша кандидатка на роль нашої потраплянки.

Вейтар задумливо притулив руку до губ, а Ніна стиснула кулачки.

— Ну давай із нею зустрінемося.

Він закотив очі.

— Добре. Давай її координати, — промовив Вейтар, уже збираючись відкрити портал.

— Ні-ні, коханий. Ми поїдемо потягом. Це буде неймовірна пригода!

— Ніно, я не хочу їхати потягом. І взагалі це неможливо. Якщо мені терміново доведеться повернутися до Бастіону, ти залишишся сама.

Він ніжно обійняв її й спробував забрати ноутбук із рук.

Ніна миттєво перехопила свою майже відібрану "іграшку", відсунула чоловікову руку й заперечила:

— Вейтаре, а хіба в мене немає няньки?

Вона повернулася до Кайроса, який спокійнісінько наминав морозиво.

— Він уже кілька днів навіть до ванної не дає мені самій сходити.

Кайрос відправив до рота ще одну ложку й незворушно промовив:

— Це був наказ. Я не мав вибору.

— От бачиш!

Ніна знову відкрила ноутбук.

— Я куплю три квитки, і ми вирушаємо до Києва.

Вейтар важко видихнув.

— Добре. Але дай мені хоча б одну ніч відпочити.

— Добре, коханий. Але вранці ми вирушаємо.

Уже збираючись лягати спати, Ніна все ще щебетала з ванної кімнати:

— Коханий, Київ — неймовірно красиве місто. Це наша столиця. І Ела погодилася зустрітися з нами!

Вейтар повільно відкинув ковдру й ліг у ліжко.

— Добре.

Коли Ніна повернулася до, її чоловік уже спав. Його безтурботне обличчя й рівне дихання викликали тепло в її серці. Підійшовши ближче, вона забралася на ліжко з ногами й ніжно провела долонею по щоці. На її губах миттєво з’явилася усмішка, і Ніна легко торкнулася його губ своїми. Вейтар несподівано перехопив її й притягнув ближче.

— Ти неймовірна. Я страшенно сумував.

Його вільна рука ковзнула під її одяг, по-господарськи торкнувшись тіла.

— Я вагітна, ти не забув?

— Ні.

Його губи розтягнулися в усмішці, а вже наступної миті Вейтар сам поцілував її — впевнено й по-власницьки.

Уже вранці, коли сонце зазирнуло у вікно, Ніна прокинулася першою. Нічна пристрасть не завадила їм відпочити, а негода за вікном лише додавала особливої атмосфери. Під час спалахів блискавки кімната на мить освітлювалася, і вони могли милуватися оголеними тілами одне одного. Ніна прикусила губу, згадуючи ніч, і саме в цю мить Вейтар обійняв її зі спини, ніжно поклавши долоню на живіт.

— Як він?

Вона трохи повернулася до коханого.

— Чудово.

Ніна заплющила очі.

— Уже хочу його побачити.

— Для цього доведеться зачекати ще пів року.

Вона розвернулася в його обіймах і тепер дивилася просто на нього. Їхні погляди зустрілися, і Ніна потягнулася до чоловіка, поцілувавши його просто в губи.

— Ти забув про похід до лікаря. На УЗД ми його побачимо.

— Що?

Брови Вейтара майже зійшлися на переніссі.

— Ніно, це небезпечно. Навіть я не став би ризикувати, намагаючись зазирнути всередину й побачити, який він.

— Ти б не став, а людські технології дозволяють робити це безпечно для малят уже дуже давно.

Вейтар ніжно заправив пасмо її волосся за вухо.

— Я кохаю тебе.

І тільки Ніна хотіла відповісти, як за вікном загриміло й почалася сильна злива. Вейтар невдоволено глянув у бік вікна.

— Я ненавиджу вашу земну погоду. Особливо цей дощ.

— Це найкраща пора року!

Ніна підвелася з ліжка, покрутилася на місці, потім радісно підстрибнула й побігла до ванної кімнати. Принц швидко підвівся й рушив слідом, уже знаючи, що кохану зараз знудить, а він, як завжди, триматиме її волосся. Та, увійшовши до ванної, Вейтар побачив зовсім іншу картину: його оголена дружина стояла в душовій кабіні й радісно танцювала під струменями води.

— У мене минула ранкова нудота!

Вейтар сперся плечем об дверний отвір.

— Вітаю.

Він милувався тілом коханої дружини, коли в голові майнула одна думка. "І як я витримав три місяці?"

Вейтар швидко скинув одяг, відчинив дверцята душової кабіни й без жодного дозволу приєднався до неї.

— Вейтаре, ми запізнимося на потяг.

Він лише хитро всміхнувся, а наступної миті відкрив портал.

Світ навколо них здригнувся, і за мить вони вже стояли в Бастіоні — мокрі, оголені, а Вейтар явно не збирався згадувати про жоден потяг.

— Скоро нам цього буде не можна, а я страшенно...

— Я відчуваю, — перебила його Ніна. — Твоє бажання.

Їхній поцілунок швидко став пристраснішим, і вже за мить Ніна відчула спиною м’якість ліжка. До ванної вони повернулися значно пізніше, ніж їй хотілося. А щойно прибули, з кімнати долинув голос Консуели:

— Вейтаре! Ніноріель! Андрій із Кайросом уже чекають на вас. Потяг скоро вирушить без вас!

Вони стояли посеред ванної — оголені й розпалені. Ніна важко дихала, тіло ще палало, а губи пекли від поцілунків.

— Нехай Кайрос вирушає, — спокійно промовив Вейтар. — А ми приєднаємося трохи пізніше.

Ніна підняла на нього обличчя.

— Я ж казала, що ми запізнимося.

— Казала. І не раз, — задоволено відповів він. — Але я не міг відірватися...

— Так, досить!

Вона розвернулася й знову зайшла до душової кабіни, зачинивши перед ним дверцята.

— І я забороняю тобі зараз заходити до мене.

Вейтар завмер перед склом.

Судячи з його обличчя, саме ця заборона йому не сподобалася найбільше.

— Ви взяли все необхідне, Ваша Високосте?

— Дякую, Консуело.

Вона простягнула йому торбинку.

— Думаю, в дорозі Ніноріель таки зголодніє.

Вейтар підозріло глянув на торбинку.

— Тут хоч немає того морозива?

Консуела похитала головою.

— Немає. Його з’їв Кайрос.

— Тоді накажи Андрію більше його не купувати.

— Уже зробила.

— Чудово. Елену не відпускати. І дивись, щоб вона не звабила Андрія.

Почувши це, служниця, якій Андрій нещодавно зробив пропозицію, випустила тацю з рук.

Вейтар перевів на неї погляд.

— Не очікуй від нього вірності. Я бачив, як Елена на нього дивиться.

У цю мить до вітальні вийшла Ніна із засмученим обличчям.

— Що сталося?

Вейтар одразу підійшов до неї. Ніна відтягнула край кофтинки й тихо промовила:

— Я товста.

Вейтар ледве стримав усмішку, бо насправді її фігура ще майже не змінилася.

— Ти прекрасна, моя королево. І я кохатиму тебе будь-якою.

Ніна повільно підняла на нього очі.

— Тобто я таки товста?

Сльозинка покотилася її щокою, і вона швидко витерла її тильною стороною долоні. Вейтар зрозумів, що сказав щось не те, але цього разу на допомогу прийшла Консуела.

— Ніно, підійдіть до дзеркала.

Ніна слухняно зробила кілька кроків і стала перед ним.

— А тепер підніміть кофтинку.

Принцеса виконала прохання старенької бахмерки.

— Подивіться на себе. Ваш живіт іще зовсім плаский, а малюк зараз менший за лимон. Тож це лише гормони.

Консуела ніжно погладила її по руці, і Ніна ніби одразу засяяла від радості. Вейтар зрозумів, що саме зробила Консуела, притиснув долоню до грудей і з повагою схилив перед нею голову.

— Ніно, нам час. Потяг постійно рухається, тому мені буде трохи складніше його впіймати.

— Ой, вибач!

Вона нарешті відірвала погляд від свого живота й поспішила до коханого, дорогою поправляючи одяг.

— Усе добре, кохана.

Ніна підійшла до Вейтара, і той одразу обійняв її. Його сильна рука лягла на талію, притискаючи дружину ближче. Ніна чудово розуміла, навіщо це потрібно. Її коханий намагався знайти Кайроса, але той уже був у потязі, який постійно рухався, тож відкрити портал просто до нього було значно складніше, та за якусь мить вони просто зникли у вихорі чорного туману. Опинившись у вагоні потяга, перше, що зробив Вейтар, — переконався, що з дружиною все гаразд, і лише тоді повернувся до Кайроса. Той сидів зі здивованим обличчям, трохи привідкривши рота, а тоді струснув головою, ніби намагаючись прийти до тями.

— Я думав, ти зробиш це, коли потяг зупиниться.

— Ну, як бачиш, не зробив.

Вейтар озирнувся.

— Ну що, ходімо до нашої кімнати.

Ніна щиро розсміялася, прикривши рот долонею. Від її гучного сміху Кайрос миттєво підскочив.

— Моя королево, вам зле?

— Усе добре, — крізь сміх відповіла вона. — Вейтаре, це і є наша кімната.

Вейтар повільно оглянув купе й скривився так, ніби щойно з’їв лимон.

— На трьох?

— Так. І це ще не так погано, бо є вагони, де разом їдуть десятки людей. Тож вмощуйся зручніше, нам так їхати аж до Києва.

Ніна влаштувалася біля вікна спиною до напрямку руху. Вона обожнювала так подорожувати: сидіти, слухати знайоме чух-чух потяга й дивитися, як за вікном одне за одним пролітають дерева.

Осінь цього року була неймовірною. Золоте листя змішувалося з багряним, крізь хмари час від часу пробивалося лагідне сонце, а дрібний дощик залишав на склі тонкі прозорі доріжки. За вікном повільно змінювалися краєвиди осінньої України, і після Елраду з його війнами, магією та нескінченними небезпеками ця звичайна земна дорога здавалася Ніні майже затишною.

— Ніно, а як ми будемо спати? — запитав Вейтар і ніжно торкнувся її руки.

Вона швидко оглянула купе, повертаючи голову з боку в бік, а коли нарешті помітила те, що шукала, вказала пальцем.

— Ось там лежить наша постіль і ковдри, а тут є спеціальні механізми, які тримають верхні полиці.

— Які ще полиці? — запитав Кайрос, підводячись і з підозрою розглядаючи другий ярус ліжок, який чоловікам ще належало розкласти.

Ніна мовчки спостерігала за двома потраплянцями, які звикли, що за них усе роблять слуги, а тут раптом довелося щось робити самим. І, судячи з їхніх облич, це завдання здавалося їм мало не складнішим за магічний ритуал. Спочатку розібратися з полицею намагався Кайрос, а коли в нього нічого не вийшло, до бою вступив Вейтар. Ніна сиділа біля вікна, притуливши долоню до губ, щоб хоч трохи стримати сміх, який підпирав усе сильніше.

— Давайте я вам допоможу?

Обидва чоловіки повернулися до неї одночасно, а Вейтар звузив очі й сухо промовив:

— Ми самі.

— Як скажете.

Ніна підвелася.

— Поки ви тут граєтеся, я піду замовлю чай. У потязі він неймовірно смачний.

Вона обережно протиснулася між чоловіками, які досі не могли зрозуміти, як розкласти ту нещасну полицю, вийшла з купе й зачинила за собою двері. І лише опинившись у коридорі, нарешті дозволила собі голосно засміятися.

— Успіхів вам, — пробурмотіла вона собі під ніс. — Я б сказала "з Богом", але не знаю, чи Вельдріс сюди дістає.

Повернувшись із чашкою ароматного чаю й булочкою в зубах, Ніна з подивом помітила, що верхній ярус ліжок уже був розкладений і навіть застелений постіллю. Вона витягнула булочку з рота, прожувала відкушений шматок, потім обережно зробила ковток гарячого чаю й промовила:

— А я й не думала, що у вас вийде.

Проходячи повз чоловіків, вона таки глянула на акуратно застелені полиці. Кайрос першим опустив очі, а Вейтар, навпаки, спокійно витримав її погляд.

— Нам допомогла одна жіночка. Сказала, що можемо називати її Марією Степанівною. Вона й розібралася з полицями, і ліжка застелила. Ще сказала, що ми, європейці, нічого не знаємо про їхню залізницю. Вейтар перевів погляд на Кайроса, і на його губах з’явилася ледь помітна усмішка.

— А потім поцілувала його в лоба. Сказала, що він страшенно схожий на її онука Васька.

— О-о-о... Я бачу, вас узагалі не можна залишати самих.

Кайрос підняв очі на свою королеву й майже сором’язливо промовив:

— Вибачте мене за цей інцидент. Наступного разу я таки впораюся з цим дивним ліжком.

— Допивашт чай, — Ніна ніжно позіхнула. — Нам їхати ще годин шість, ви як хочете, а я буду відпочивати.

Вона поставила чашку й спробувала забратися на верхню полицю, але Вейтар зупинив її ще на півдорозі. Обережно зняв, посадив поруч із собою й із цілком серйозним обличчям промовив:

— Ніно, це не місце для сну вагітної жінки. Краще лягай унизу, а з тих верхніх полиць нехай падає Кайрос.

Той глянув на молодят, нічого не відповів і швидко забрався на другий ярус. Вмостившись зручніше, він підтягнув до себе ковдру.

— От і добре. До зустрічі в Києві.

Ніна з Вейтаром теж спробували відпочити. Вона досить швидко задрімала під рівномірний стукіт коліс, а от сам Вейтар так і не зімкнув очей.

По-перше, був день, і спати він зовсім не хотів. А по-друге, існувала ще одна причина, про яку Вейтар не збирався нікому говорити. Усю цю кляту дорогу його нудило

Svitlana Anosova
Осінь між двома світами

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!