Раді Вас бачити!

— Дашка, давай сьогодні нап’ємося! — Дзвоню подрузі і відразу до справи замість «Привіт».

— Ліка, так сьогодні тільки понеділок!

— А коли це нас зупиняло?

— Точно! А який привід?

— На місці розберемося!

— Добре домовилися. Де?

— У мене. Бо завтра ж на роботу, щоб нам тоді не добиратися з іншого кінця міста з якогось клубу.

— Мені подобається твій оптимізм. Але він ніколи нас не зупиняв… Добре. Ввечері буду.

Поклала дві пляшки Merlot до холодильника охолоджуватися, приготувала фужери. Нарізала сирну тарілку, додала трохи фруктів — бо після першої пляшки нас точно потягне смажити картоплю. Такі собі студентські звички. Прийшла моя Дарина — з пляшкою Merlot. Наша дружба, як це вино: витримана та насичена. Ми розуміємо одна одну з півслова.

— Ну що, почнемо цей понеділок як дорослі відповідальні жінки? — підморгнула вона, вже з порогу скидаючи сумку на стілець.

— Ага, як завжди: з вином, сиром і купою скарг на життя, — я простягнула їй келих, і ми майже синхронно чокнулись.

Перший ковток — як перемикання з режиму «робота» в режим «вижила».

Ми сіли просто на кухні, бо навіщо ці пафосні вітальні, якщо найщиріші розмови завжди біля плити?

— Ну, розповідай, — почала Дашка, зручно вмощуючись. — Я бачу по твоїх очах, що сьогодні в офісі знову був цирк з вашим Ігорем Івановичем у головній ролі.

— Цирк? Це був тригодинний марафон абсурду, — зітхнула я. — Він сьогодні переписував бриф п’ять разів. П’ять, Даш! Спершу сказав, що заголовок має бути «коротко і по суті». Потім — що «з претензією на глибину». Потім — що «легкий гумор». І врешті-решт повернувся до мого першого варіанту. Я б його прибила друкарською машинкою, якби вона в нас була.

— О, класика! — засміялася вона. — Містер «Я сам не знаю, чого хочу, але ви всі винні».

— Саме він. А ще він сьогодні знову зірвався на Таю. За те, що вона затрималася в туалеті довше ніж повинна буцімто.

— І як та?

— Як завжди — мало не плаче. Я їй потім чай з ромашкою зробила. Але знаєш, що найдратівливіше? Він починає кричати — і всі одразу мовчать, опускають очі. І я теж. Мене це бісить. Я ненавиджу, що ми дозволяємо йому це робити.

Дарина уважно подивилася на мене, відпила ковток і сказала спокійно:
— Знаєш, Ліко… Коли ти починаєш говорити про нього, у тебе обличчя таке, ніби ти або його вб’єш, або…

— Не смій закінчувати цю фразу, — я тикнула в неї шматком сиру.

— Ну а що? — захихотіла вона. — Цей тип реально тебе доводить до кипіння. Може, це знак?

— Знак, що мені пора піти на йогу. Або у відпустку. Або втекти в гори. Але роботу я через нього не покину!

Ми знову засміялися, і напруга дня почала потроху розчинятися у вині.
За вікном повільно темніло.

— Що якщо… його можна поставити на місце? Не відкрито, не через конфлікт, а інакше? Розумніше.

— Що ти маєш на увазі?

— Може його звабити? А потім шантажувати? Ти ж у мене дівчинка приваблива: світле волосся, гарна, приваблива, груди і сідниці при тобі… Все як подобається чоловікам.

— Та ні. Я не хочу так відверто світитися. І тим паче з ним. Він наче і нічого так, привабливий як на такого гівнюка, але ні.

— А може він цього і хоче, що дістає вас. Може йому жіночої уваги не вистачає та спермотоксикоз у прогресуючій формі?

— Так він і не домагається нікого. Злий просто… І нездара. Сам нічого не тямить у справі, а вносить такі коригування, що на голову потім не натягнеш. А перед геенральною вистеляється на нарадах і весь час видає нашу роботу за свою. Наче він один робітник у команді. Як вона взагалі його тримає?

Мій телефон завібрував. Робочий чат: «Завтра зранку вже хочу бачити ваші результати по запуску нової реклами з “MegaMall”»

— Блядь. 22:37 на годиннику! Його типовий токсичний стиль керівництва — все терміново, без плану, зверху вниз. А нічого, що такий проект готується тижнями і ми отримали його тільки вчора! — обурилася я, а потім відкинула телефон. — Іди ти в сраку! Я вже сплю!

— Потрібно знайти щось на нього, що може підставити його по роботі. Якийсь компромат…

— Ти пропонуєш мені шпигувати за ним?

— А чому б ні?

— Під його пильним наглядом на робочому місці ти мені пропонуєш нишпорити у нього під носом? Це самогубство!

— Будеш й досі терпіти?

— А в мене є вихід?

— Вихід завжди є. Потрібно тільки його знайти!

— Знайдемо. Правосуддя долі завжди спрацьовує. На чомусь і «погорить». А доки… в мене є ти і вино. Доречі, про вино. Час відкривати іншу пляшку.