Спочатку:
На сторінку книги
Лютий 1656 рік
Двері з гуркотом відчинилися, пускаючи морозне повітря. Зітхнувши, я встала, щоб їх зачинити, кинувши погляд на хлопчика, який сидів припавши до вікна. Він був завжди таким тихим, що іноді забувалося, що взагалі знаходиться у будинку. Зараз його увагу захопили візерунки на вікнах.
«І в кого ти такий?» — без докору подумала я, похитавши головою.
На вулиці вирувала справжня заметіль. Не треба було Грегорі йти у крамницю. Все одно торгівлі не буде. Але він був впертий, поки не доробить те, що пообіцяв відпочивати не піде. Нещодавно у нього з’явилося велике замовлення, аж на три дитячі колиски. Я намагалася його вмовити перенести частину майстерні до нас у будинок, але він відмовився, аргументуючи це тим, що там його «місце сили».
Грегорі любив жартувати. А ще він нічого не боявся. Навіть імператора. Напевно його жарти подобалися Смерті, тому біда обходила стороною.
Вже тринадцять років, як імперію накрила Кривава Чума. Так називали в народі спеціальний загін карателів, які носили червоні плащі. Вони один за одним знищували тих хто володів магією, а потім бралися за їх сім'ї. Потрапити в немилість до імператора було дуже легко. Одне хибне слово і добропорядний сусід вже йде з доносом.
На щастя у Рамплурі таких «сусідів» не водилося. Більша частина Алісії стояла горою за своїх. Але Кривава Чума у перші роки й тут добре погуляла.
Закривши двері, я підійшла до хлопця, що все ще нерухомо сидів на лавці біля вікна.
— Що на цей раз там побачив?
Хлопець здригнувся, виринаючи зі світу думок.
— Ось дивись, мам. — тицьнув він пальцем у візерунок на склі. — Це здається схоже на лева.
Я придивилася туди, куди він показував.
— Справді, схоже. — тихо розсміялась, скуйовдивши йому волосся. — Допоможи мені з вечерею. Скоро батько повернеться з роботи.
Хлопець підхопився з лавки, побігши до столу, де вже лежали продукти. Просити його по декілька разів ніколи не було потреби.
Подарувавши йому усмішку, я знов подивилась на візерунок на склі. Настрій відразу впав. То був справді лев. Символ стародавнього роду Мідні.
Усе сталося, як казала ворожка «Одного разу у твій дім увійде Мідний принц та залишиться там жити». У юності я наївно думала, що ним буде саме Альберт. Раділа, що на мене зверне увагу спадкоємець трону. А виявилося…
Хлопець зупинився біля столу, запитально дивлячись на мене. Відвернувшись від візерунка, я знов усміхнулась.
На щастя він був зовсім не схожий на батька. Я навіть молилася усім відомим богам, щоб у ньому не прокинулася сила. Бо буде горе, якщо імператору стане відомо, що вона переховує чарівника. Або навіть гірше, якщо той дізнається що хлопець син його брата, і разом з цим справжній спадкоємець трону.
І чого ж бог провидців так пожартував над нами?
