Спочатку:
На сторінку книги
Навчання розпочиналося тільки через декілька днів. Попри деякі неприємності у мене була надія, що далі усе буде добре. Я вже вступила. Тепер треба сповістити цю новину батькам, а також забрати речі з готелю.
Я з’явилася там перед обідом, і на мене вже чекали. Емріс сидів у кріслі поглинутий читанням, а ось Ігред ходила по кімнаті. Побачивши їх, я притлумила важке зітхання. Не варто їм знати як насправді пройшов день.
— Мірто, — підскочила до мене Ігред. У її очах горіло хвилювання. — Ну що?
Емріс відклав книгу, зацікавлено подивившись на мене.
— Усе чудово, — начепивши на вуста усмішку, я закрила двері номера: — Звичайно без складнощів не обійшлося, але мене взяли. І навіть місце у гуртожитку вже отримала. А у вас як? — спитала у чоловіка, впавши на диван.
— Не так добре, як у тебе, — важко зітхнув Емріс.
— Але ви ж бачилися з імператором? Він якісь заходи прийме?
— Так, — чоловік здавлено хихотнув. — Закриється у палаці та звідти поспівчуває народу.
— Як це? — мої очі набули круглої форми. — А як же хвороба?
— Цим буде займатися орден «Квіти мороку». Добре, що ти вступила. Ми з Ігред завтра поїдемо зі столиці.
Я здригнулася, почувши назву.
— Звучить непривітно.
— Можливо, — Емріс усміхнувся кінчиками губ. — Але вони цілком привітні. Ти бачила їх цитадель.
— А-а, — думка залишилася та сама.
— Вони займаються цілительством та вивчають темну магію.
— Уперше чую таке. Темні маги це злі погані люди.
— Не завжди. Колір магії не каже, яка це людина. Але, щоб стати темним треба багато вбивати спеціальним закляттям. Тільки тоді магія стає чорною, — спіймавши мій здивований погляд, Емріс додав. — Тобі я його казати не буду, — я фиркнула, мені це було й не цікаво. — У тебе на це закляття сил не вистачить. Більшість членів ордену білі маги.
— Але ви ж зможете знайти ліки від хвороби?
Емріс чомусь знов важко зітхнув. Це мені не сподобалося.
— Ми робимо усе. Завтра я поїду назад у цитадель. А там побачимо, що буде далі.
Я підтиснула губи, дивлячись на мага.
— А ви не боїтеся захворіти?
— Ні. Я безсмертний. У мене значно менший шанс.
— Але все одно є. — це хвилювало.
— У мене шансів захворіти набагато менше ніж у будь-кого іншого. — Емрісу не сподобалися мої слова. Чоловік нахмурив брови.
— А я? Я можу захворіти?
Чоловік замислився на кілька хвилин.
— Навряд. Ті що зараз у цитаделі були сильними магами. На твоє щастя, ти не маєш стільки сил.
Тепер вже я зітхнула, здається вперше за декілька днів зрадівши, що у мене так мало сил.
— Ви ще приїдете у столицю? — я вирішила перевести тему. — Ігред також буде у цитаделі.
Ігред похитала головою.
— Емріс мене туди не підпускає. Хоч я людина…
— Бо там небезпечно, — нахмурився Емріс, глянувши на матір. — Хоч ти й не можеш захворіти, але деякі жителі цитаделі можуть тобі зашкодити. Вони не контрольовані.
— Не дуже я хотіла у ту цитадель. Від неї віє мертвечиною. — буркнула Ігред.
— Поки там померло лише декілька людей. — помітив Емріс.
Ігред повернула до мене голову шукаючи підтримку.
— Моторошне та непривітне місце. — вставила я, повністю погоджуючись з нею.
— Воно не має подобатися. Це цитадель, а не будівля театру.
Ігред оживилася.
— Ти обіцяв мені показати театр. Може ми встигнемо сходити на виставу перед від’їздом?
Емріс підняв очі до стелі, ніби там була відповідь.
— Добре, — врешті зітхнув він. — Я дізнаюся чи є сьогодні щось. Бо завтра нам вже треба їхати.
Ігред заплескала у долоні, а я трохи поникла. Це не приховалося від погляду жінки.
— Мірто? Ти ж підеш з нами?
Я сиділа кусаючи губи.
— Навряд… У мене мало грошей. Усе пішло на навчання.
— Я куплю вам білети.
Почувши це, я відкрила рот від здивування, та відразу опустила очі.
— У вас від мене і так багато проблем. Не треба. Я піду краще у гуртожиток. Буду готуватися до навчання.
— Усе нормально, — сказав Емріс. — Я можу собі дозволити похід у театр. Хоч я таке не дуже люблю. Складеш компанію Ігред.
Густо почервонівши, я кивнула.
* * *
Будівля театру знаходилася недалеко від палацу та університету. У ній було декілька поверхів, та великі вікна та колони. У Емріса все-таки вийшло знайти три білети в останню мить.
Роздивляючись людей, що збиралися біля театру я почувала себе трохи незатишно. На мені була звичайна сукня з невеликою квітковою вишивкою на ліфі. Ігред також була одягнута просто, але її здається не сильно хвилювало, що вона виділяється. Навіть, якщо ця жінка хвилювалася, вона це добре приховувала. Проте захват у її очах був щирим.
Наші місця були у портері далеко від сцени. Ігред зайшла тримаючи Емріса під руку, я йшла слідом, роздивляючись інтер’єр. За два дні для звичайної сільської дівчини аж занадто багато вражень. Університет, палац з особистими покоями принца, а тепер Театр!
— Нам сюди, — гукнув Емріс, привертаючи мою увагу.
Закривши рот я звернула наліво, наші місця знаходилися не далеко від проходу.
Сьогодні у театрі показували комедійну виставу про чарівну мушлю, яка виконувала бажання. Головну роль там грає дівчина яка не може вибрати між ковалем, музикантом та принцом.
Я задумливо дивилася на сцену, після того, як героїня на ім’я Міхаель каже ковалю, що не вийде за нього заміж, бо поїде у столицю шукати щастя. На своєму шляху вона зустрічає перевдягнутого принца, який прикидається вуличним музикантом. Неприємно засмоктало під ложечкою. Думки відразу полетіли до Грегорі.
«Треба йому сьогодні ж написати»
Він мені ніколи не подобався як хлопець, бо ми виросли недалеко. Я сприймала його більше як друга. Але чомусь після цієї репліки стало якось соромно. Мені треба було нормально поговорити з ним, а не намагатися постійно уникати розмов. Можливо б тоді Грегорі побачить, що йому нічого не світить і нарешті знайде собі кращу дівчину. Он як Шура. Вона була першою красунею Рамплуру.
На моменті коли Міхаель загадала бажання у магічної перлини, я не змогла стримати хихотіння. Мій сміх потонув у гаморі. Головна героїня зажадала стати такою, щоб принц не міг відвести від неї погляду. І стала… гускою. Хто ж знав, що принц дуже любить смажене м’ясо?! Далі вона у костюмі гуски бігала по сцені, а за нею бігав королівський кухар, принц та ще декілька людей.
Поряд заворушилася Ігред.
— Я зараз прийду. — на моє німе запитання відповіла вона.
Вставши зі свого місця жінка протиснулася до проходу. У залі було нічим дихати. Вона ще ніколи не була в одному приміщені з такою великою кількістю людей. Вони сиділи в партері, над ними височили ще балкони.
Вийшовши у коридор вона підійшла до вікна, вже відчуваючи свіжий вітерець. Аж раптом звідкись справа долинули кроки. Рвучко повернувши голову, вона побачила молодого чоловіка у червоному камзолі поверх білої сорочки. Темне ледь хвилясте волосся було охайно зачесане. У очах стояла втома. Піднявши голову він побачив жінку.
— Пробачте. Це вікно вже зайняте?! — кутик його губ сіпнувся угору.
— Тут багато місця, — усміхнулася у відповідь Ігред.
Чоловік важко зітхнув підставивши обличчя прохолодному повітрю, що йшло з відкритого вікна. Трохи скосивши очі, жінка зацікавлено його оглядала. По одягу, він точно був з аристократії.
— Вам сподобалася вистава? — через декілька хвилин озвався незнайомець.
— Вона доволі… кумедна. Хоча я не всі слова зрозуміла.
— Ви іноземка? — у його голосі з’явилася цікавість.
— Можна й так сказати. Я тут з магом Емрісом.
Чоловік кивнув, відвернувши голову від вікна.
— Я чув про нього від батька. Але ніколи не бачив. Вам пощастило мати такого знаменитого чоловіка.
Ігред відкрила рот, щоб заперечити, але несподівано пролунали швидкі кроки та на поверх вибігли двоє охоронців. Жінка застигла, тільки зараз зрозумівши хто стоїть перед нею.
— Ваша Високосте. Добре, що ми вас знайшли.
— У нестямі від щастя, — тихо буркнув принц, а потім повернувши голову привітно усміхнувся до жінки: — Приємно було з вами познайомитися.
Ігред не змогла нічого відповісти, бо у горлі стала грудка. Жінка дивилася, як він віддаляється. Серце шалено калатало у грудях, ще трошки й вискочить з тісної клітки та поскаче слідом.
«Це ж Альберт! — охопивши себе руками, Ігред знов повернулася до вікна, щоб судомно ковтнули ротом повітря. Думки хаотично крутилися у голові. Прикусивши краєчок губи, жінка опустила очі до підлоги. Від думок їй стало ніяково. — Який же він гарний…»
