Раді Вас бачити!

Тридцять перше жовтня дві тисячі дев'ятий рік. США

Мангеттен-Біч, Нью-Йорк

«Так чудово відчувати, як ноги занурюються в пісок, а поруч шумить океан, піднімаючи хвилі майже в зріст дорослої людини», — подумала Ріна, милуючись настільки розгніваним океаном, що вона, навіть перебуваючи досить далеко від води, відчувала сильну лють, яка виходила від цього прекрасного монстра.

І тут же, повернувши голову до їхнього будинку на пляжі, Ріна знову замилувалася безліччю гарбузів, якими вони прикрасили його не лише на честь усіма улюбленого Геловіну, а й на честь сорокаріччя її тата - Джойса. Вона не могла не відзначити, як яскраво-помаранчеві та жовті гарбузи чудово поєднуються із зеленими деревами, жовтим піском і прекрасним синім океаном.

Вона настільки глибоко поринула у свої думки, що вигук батька: «Ріно, негайно взуйся!» здався їй схожим на гуркіт грому.

Здригнувшись від його суворого голосу і навіть встигнувши зловити так звані «в'єтнамські флешбеки», вона повернулася обличчям до будинку і, побачивши його у звичайному спортивному костюмі та рожевій термошапочці на голові, засміялася.

Від різкого переходу між тим, як вона почула його хрипкий баритон з агресивними нотками, і його теперішнім, а головне — короткочасним кумедним зовнішнім виглядом, Ріна розсміялася вголос і не могла зупинитися. І це попри те, що вона знала: Мадока, друг її батька, планував після фарбування його волосся зробити йому спеціальну маску.

Тільки побачивши, як Джойс погрозив їй кулаком, Ріна трохи оговталася, чудово пам'ятаючи, яка тверда й рішуча у нього рука, коли справа стосується дисципліни в сім'ї.

Звісно, її він не бив, але коли вона втікала від охорони вона все таки отримала від нього невелику прочуханку. Проте Ріна, вирішивши не провокувати батька, швидко взулася і, відійшовши трохи далі від будинку, знову засміялася, уявивши його прикид.

Зазвичай у своєму брючному костюмі, із заплетеною косою або розпущеним волоссям, а головне — в оточенні купи охорони, Джойс справді мав гангстерський вигляд і більше скидався на главу одного з наймогутніших кримінальних синдикатів у місті Нью-Йорк — «Вольтурі».

Хоча зараз він був по-справжньому милим і домашнім.

Буквально за годину, коли дівчина гойдалася на гойдалці, з якої чудово було видно океан, Ріна почула голос сестри:

— Ріно, Медока велів повертатися до будинку, гості вже приїхали, ви повинні переодягнутися.

Варто було подивитися на неї хоча б раз, як усі печалі тут же зникали, адже Еріка була її другою половинкою.

— Уже йду, — зітхнула Ріна трохи голосніше, ніж хотіла, і сестра не змогла цього проігнорувати. Раптово підійшовши ближче, вона запитала:

— Щось сталося? Чому ти сумна?

— Та не кажи дурниць, тобі здалося, — відмахнулася Ріна і, взявши її під руку, додала:

— Ну що, йдемо?

— Так, але, Ріно, я хочу, щоб ти не забувала: яка б у тебе не виникла проблема, ти завжди можеш розповісти мені, батькові чи Медоці, тому не тримай усе в собі, добре?

— Ох, Еріка, ти у своєму репертуарі, — хмикнула Ріна. Хоча її голос звучав саркастично і трохи поблажливо, Еріка лише усміхнулась, бо чудово знала, що її молодша сестра вміє дякувати лише в такій ось не дуже милій манері, але в цьому також була частина її шарму.

— Усе, ходімо швидше, а то мені не терпиться побачити, у які костюми цього року нас вирішив вбрати батько, — сказала Еріка і прискорила крок. І Ріні з її зростом 1,62 було зовсім не просто встигати за Ерікою, яка мала зріст майже метр сімдесят пʼять.

Повернувшись до будинку та пішовши за солодким ароматом на кухню побачили друга сім'ї — Асано Медоку, який викладав на тарілки свої знамениті гарбузові панкейки.

Побачивши їх, Медока посміхнувся:

— І як ви не змерзли? На вулиці досить неприємний холодний вітер.

— Ні, на пляжі не може бути холодно, — майже в один голос відповіла Ріна та Еріка і, запитавши про всілякі дрібниці, швидко піднялись наверх, тому що Джойс, який саме спустився, велів їм уже за п'ять хвилин бути за столом.

Швидко помившись, Ріна, вийшовши з душу, побачила на ліжку вже випрасуване помаранчеве кімоно, а поруч лежав обруч із вухами та хвостом лисиці Кіцуне.

Посміхнувшись від того, як їй було приємно, що тато завжди був особливим шанувальником Геловіну і готував їй костюм з особливою старанністю, вона, знову замилувавшись вбранням, швидко одягла його.

Хоча Кіцуне була суперечливою міфічною істотою, проте після того, як японський письменник Харагомо Шинске написав роман, присвячений цій дияволиці — «Пісня Кіцуне», лисицю з дев'ятьма хвостами полюбили ледь не всі американці. Ну, такий висновок можна було зробити з того величезного тиражу, яким була продана книга.

Одягнувши кімоно та обруч, Ріна поспішила до їдальні.