Раді Вас бачити!

Ну не може цього бути. Ні. Ні. Ні.

Це сон, я так багато про нього думала, що мені просто він привидівся, починаю часто кліпати, дихання знову збивається, в грудях тисне і збирається клубок незрозуміло чого? Сліз? Чому ти плакати зібралась дуринда? Бо соромно. Господи як же соромно. І я стою, кліпаю і з моїх вуст виривається тільки одна єдина логічна репліка :

— Перепрошую за запізнення, можу зайняти своє місце? 

— Так, звісно, ось тут сідайте. 

І жіночка з коротким каре років 35 показує на стілець рівно навпроти мого новоспеченого боса. Ця ситуація, яку я і в страшному сні б не побачила, а тут наяву. Заливаюсь фарбою і вже збираюсь опустити голову, але ні. Вимушена приймати правила цієї гри. Злегка підіймаю підборіддя і крокую до місця під ошелешений, але водночас злий погляд боса. Розкладаю свої звіти з теки, прихопила їх на всякий випадок і намагаюсь зовсім не дивитись в бік Данила. 
— Я так розумію, всі вже зібрались? Чую низький баритон за яким я вже встигла засумувати.

— Мене звуть Градовський Данило Олександрович. Відсьогодні я — ваш новий директор. Рішення прийняте обома сторонами, узгоджене і остаточне.
Він зробив коротку паузу, ковзнувши поглядом по присутніх — спокійно, без зайвих емоцій, але так, що кожен відчув цей холодний контроль, а я тільки важко ковтнула.

— Я не прихильник довгих вступів і порожніх обіцянок. Мене цікавить результат. І я звик його отримувати.

Ледь помітно стиснувши щелепу, він продовжив уже тихіше, але ще жорсткіше:

— Усі, хто готовий працювати, здавати звіти вчасно, братись за нові проккти, виконувати роботу згідно своїх обовʼязків та приходити на зустрічі хвилина в хвилину — залишаться і виростуть разом із компанією. Усі інші… не витрачатимуть мій час.

Він затримав погляд на кількох людях далі перевів його на мене і кров в моїх венах ніби закипіла, як витримати цей погляд? Ми граємось в хто кого передивиться? Так стоп, в сенсі? Він мав на увазі, що я майже превентивно вже звільнена чи як? Що означають ці його слова? 

— Питання є?

Ооо, а питань у мене багато, наприклад чому в пʼятницю він був не такий красномовний. Але прикусила язика бо іншим зовсім не обовʼязково знати про те, що ми хоч знайомі. 
— Якщо питань немає – можете повертатись до своїх робочих обовʼязків. 
Люди почали підніматися зі своїх місць, тихо перемовляючись між собою. Стільці поскрипували, двері відчинялись і зачинялись одна за одною.

Я вже теж підвелась, збираючи свої речі, коли його голос різко, але спокійно розрізав простір:

— Анастасіє Мельник, залиштесь.

Я завмерла на секунду. Повільно підняла погляд на нього. Він уже дивився прямо в очі і в його очах читалось що краще мені втекти, аніж залишитись з ним наодинці.
Коли двері за останнім співробітником зачинились, у залі стало неприродно тихо.

Я повільно піднялась з свого місця стискаючи папку в руках.

— Ви щось хотіли? — рівно запитала я, хоча всередині все напружилось. Впізнав, звісно ж і зараз буде вичитувати мені моралі за те, що я збрехала про імʼя. А якщо ще й писав чи двонив то мені каюк. Точно звільнить.

Данило не поспішав відповідати. Обійшов стіл, зупинився прямо навпроти мене, занадто близько, як для звичайної робочої розмови, тому звісно ж буде не вона. Я на секунду заплющила очі ніби вичікуючи початок цієї неприємної бесіди з присмаком брехні.

— Хотів, — коротко відповів він, уважно вивчаючи її обличчя. — Ви працюєте тут вже рік.

Це прозвучало не як питання.

— Так.

— І досі на цій посаді.

Я ледь звузила очі бо взагалі не ці слова очікувала почути. 

— Це проблема?

Ледь помітна тінь усмішки торкнулась його губ.

— Поки що — ні.

Він зробив ще пів кроку ближче.

— Але мені цікаво… — його голос став тихішим, — ви дійсно не амбітні… чи намагаєтесь не висовуватись? 

Я відчула, як швидше забилось серце, але голос залишився рівним:

— Я не бачу сенсу щось доводити зараз на словах, моя позиція в рейтингу каже сама за себе, я вже третій місяць видаю найкращий результат.

Його погляд на секунду потемнів, на злість це не було схоже. Це було схоже на ті погляди в пʼятницю. Мої ноги різко стали ватяними і захотілось сісти і випити прохолодної води чи краще навіть вмитися нею. Навіть така напружена розмова з ним змушує мої думки бігти не в те русло. 

— Цікаво, — тихо сказав він. — Подивимось, чи зміниться ваша позиція, у вас заново випробувальний термін. Даю вам тиждень, щоб ви показали свій максимальний результат, або ж звільнення. 
Він широко посміхнувся і розвів руками. — Я ніколи не пробачаю спізнення. Навіть на декілька хвилин. 

Він відступив, повертаючись до свого стільця, ніби раптово втратив до мене інтерес і знову став холодний мов камінь серед Синевиру. 

— Відсьогодні ви працюєте безпосередньо зі мною.

— В якому сенсі?

Він підняв знову на мене свої чорні очі і я зрозуміла що інтернс він не втратив, а навпаки, розгорівся він ще більше. 

— У прямому.

— Не хвилюйтесь, Анастасіє… 

 Його голос став холодно-спокійним, але в ньому відчувалась ледь помітна провокація, — я не люблю помилок і завжди відповідаю за все сказане мною.
— І, схоже, ви теж.

Він затримав на мені погляд трохи довше, ніж потрібно.

— Вільні.

Але щось у його тоні звучало так, ніби це лише початок. Початок мого особистого пекла за землі. Чи може раю? Хто зна...