Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Місяць минув так, ніби його стерли гумкою.

Без різких подій. Без гучних рішень. Просто — тиша, розтягнута в часі, яка поступово ставала фоном життя.

Аліна жила з Аркадієм у великому світлому будинку, де все було правильно і чужо. Вона прокидалася рано — звичка, що залишилася від попереднього життя. На кухні завжди було чисто, кава — свіжа, повітря — прохолодне. Аркадій виходив пізніше. Завжди охайний, стриманий, з тією ж легкою втомою в очах, яка не змінювалася з дня на день.

— Доброго ранку, — казав він рівно.

— Доброго, — відповідала вона.

Вони снідали разом. Іноді мовчки. Іноді обмінювалися кількома фразами — про погоду, справи, зустрічі. Він ніколи не торкався її. Навіть випадково. Сідав навпроти або поруч, але так, щоб між ними завжди залишався простір. Наче невидима межа, яку він не збирався переступати.

Аліна спочатку чекала.

Не свідомо — тілом. Очима, які ловили кожен його рух. Вухами, які напружувалися, коли він проходив повз. Вона чекала якоїсь іскри: погляду довше, ніж потрібно; дотику плечем; запитання, яке було б не про розклад.

Нічого.

Аркадій був чемним. Коректним. Уважним — але як до гості, а не до жінки, з якою має бути життя.

Вони спали в різних кімнатах. Це не обговорювалося — просто так склалося з першого дня. Він сказав:— Тобі так буде комфортніше.

І вона не заперечила.

Увечері він часто працював у кабінеті або читав у вітальні. Аліна могла сидіти поруч, згорнувшись у кріслі, з книгою, яку не читала. Вона відчувала його присутність — спокійну, рівну, позбавлену будь-якого напруження. І це було найгірше.

Бо з Матвієм напруження було завжди. Навіть у мовчанні. Навіть у відстані. Навіть у болю.

Тут — нічого. Абсолютно.

Одного разу вона вийшла з ванни в халаті, ще з вологим волоссям, не подумавши. Аркадій підняв очі, чемно посміхнувся і… знову опустив погляд у планшет.

— Все добре? — спитав він.

— Так, — відповіла вона, і в грудях щось порожньо клацнуло.

Вона ловила себе на дивному відчутті: поруч із ним її тіло ніби не існувало. Ні для нього. Ні навіть для неї самої. Він був абсолютно байдужим. Навіть Матвій дивився на неї уважніше. Одного разу коли вона забула зачинити двері своєї кімнати й переодягалася Матвій випадково зайшов без стуку. Аліна була лише у спідній білизні. Він її побачив і закляк на місці. Вона помітила його реакцію. Подих став важчим, в очах щось промайнуло. Він вперше дивився на неї як на жінку, хоча й не кохану. А Аркадій.... Йому було все одно.І все ж він був добрим.

Він пам’ятав, який чай вона любить. Купував саме той хліб. Запитував, чи не втомилася. Якщо вона затримувалася — писав коротке повідомлення: «Я вдома. Все гаразд».

Без ревнощів. Без контролю. Без вимог.

Як друзі. Як співмешканці. Як двоє людей, яких звели обставини, а не почуття.

Аліна кілька разів намагалася почати розмову. Сідала навпроти, дивилася прямо.

— Ти… — вона зупинялася. — Ти ж розумієш, що між нами…

— Я все розумію, — перебивав він спокійно. — І мені так підходить.

Це «підходить» боліло більше, ніж відмова.

Вона думала про Матвія ночами. Коли дім занурювався в сон, а тиша знову починала тиснути. Думала не про слова — про дрібниці: як він стояв, упершись лобом у шафу; як не дивився на неї, коли підписував документи; як відступив на пів кроку.

Їй іноді здавалося, що той момент досі триває. Що вона все ще стоїть навпроти нього і чекає іншого вибору.

Одного вечора Аркадій сказав:

— Мама хоче, щоб ми з’явилися разом на благодійному вечорі.

Аліна повільно кивнула.

— Коли?

— Через тиждень.

— Добре.

Він уважно подивився на неї.

— Тобі це важко?

Вона хотіла сказати: «Мені важко жити так».Але замість цього відповіла:

— Ні. Я впораюся.

Він кивнув, ніби прийняв правильну відповідь.

У цю ніч вона довго не могла заснути. Лежала, дивлячись у стелю, і раптом чітко усвідомила: Аркадій не бореться. Не вагається. Не мучиться. Він не хоче її — і не боїться це втратити.

І в цьому не було жорстокості.

Просто порожнеча.

Вранці вона дивилася, як він зав’язує краватку перед дзеркалом. Його рухи були точні, відпрацьовані. Він упіймав її погляд у відображенні.

— Щось не так?

— Ні, — сказала вона. — Просто… ти дуже спокійний.

Він усміхнувся куточком губ.

— Спокій — це єдине, що я можу собі дозволити.

Вона не спитала — чому. Уже знала відповідь.

Цей місяць навчив її одному: можна жити без болю — і все одно бути нещасливою. Можна мати дах, статус, правильного чоловіка поруч — і відчувати, що тебе немає.

Увечері вона стояла біля вікна, дивлячись на вогні міста. Відбиття в склі здавалося чужим — рівне обличчя, спокійна постава, порожні очі.

— Я так не можу довго, — прошепотіла вона сама собі.

І вперше за цей місяць зрозуміла: це ще не кінець. Це лише пауза. Болісна, тиха, але тимчасова.

Бо справжня втрата — не тоді, коли тебе не обирають.А тоді, коли ти починаєш жити так, ніби й не варто було.

****

Благодійний вечір був занадто пафосним під маскою щирості.Світло люстр різало очі, відбиваючись у кришталевих келихах, шовкових сукнях, полірованих усмішках. Благодійний захід у старовинному особняку виглядав як вистава, де кожен знав свою роль і боявся з неї випасти.

Аліна йшла поруч з Аркадієм, тримаючи руку на його лікті — легко, майже формально. Її сукня була стриманою, темно-синьою, з відкритою спиною. Волосся зібране, шия оголена. Вона почувалася оголеною не через виріз, а через внутрішню порожнечу, яку не могла прикрити жодною тканиною.

Аркадій нахилився до неї:

— Якщо стане важко — скажи. Ми можемо піти раніше.

Вона кивнула, не дивлячись на нього.

— Дякую.

Він був уважним, як завжди. Коректним. Надійним. І зовсім не тим, кого хотілося притиснутися в натовпі, щоб сховатися від поглядів.

Вони вже встигли привітатися з кількома знайомими, обмінятися стандартними фразами, коли Аркадій раптом зупинився. Його рука на її лікті ледь напружилася.

— Матвій, — сказав він з теплою, майже щирою радістю.

Аліна відчула це раніше, ніж побачила.

Напруга в повітрі змінилася миттєво. Ніби хтось різко зменшив кисень.

Матвій стояв трохи осторонь, біля колони. У темному костюмі, який сидів на ньому бездоганно, але не робив його «світським». Він не вписувався в цей вечір — і водночас був у ньому єдиним живим.

Їхні погляди зустрілися.

На секунду.

Цієї секунди вистачило, щоб у грудях Аліни щось обірвалося й знову зібралося в тугий вузол. Він дивився на неї уважно, занадто прямо. Його обличчя було спокійним, але щелепи ледь напружені, ніби він тримав зубами слова, які не мав права сказати.

— Аркадію, — Матвій усміхнувся. По-справжньому. — Ти… виглядаєш добре.

— Та ти теж, — Аркадій підійшов ближче й без вагань обійняв його. — Я радий тебе бачити. Дуже.

Матвій відповів на обійми трохи стриманіше, але щиро.

— Я теж. Давно не бачилися.

Вони відступили на крок, і тільки тепер Аркадій повернувся до Аліни.

— Ви ж не бачилися після… — він не договорив. — Аліно.

Матвій кивнув їй.

— Привіт.

— Привіт, — її голос прозвучав рівно. Надто рівно.

Між ними зависла пауза. Коротка, але наповнена тим, що не вимовляється вголос. Він бачив її поруч з Аркадієм. Бачив її руку на його лікті. Бачив, як вона стоїть рівно, впевнено, ніби це її природне місце.

І щось темне, гірке піднялося в ньому.

Ревнощі не були різкими. Вони були тихими, як повільний жар під шкірою. Він не мав права. Він сам відпустив. Сам підписав. Сам обрав мовчання. Але тіло не питало дозволу.

— Я не знав, що ти будеш тут, — сказав Аркадій Матвію. — Але радий, що прийшов. Пам’ятаєш, як ми колись тікали з подібних вечорів?

Матвій коротко хмикнув.

— Пам’ятаю. Ти завжди знаходив вихід.

— А ти — причину залишитися, — Аркадій усміхнувся. — Ти завжди був терплячішим.

Матвій ковзнув поглядом по Аліні. Лише мить.

— Мабуть, — сказав тихо.

Вони говорили ще кілька хвилин — про знайомих, про проєкти, про дрібниці. Аліна стояла поруч, але відчувала себе зайвою. Вона ловила погляд Матвія, який уперто ковзав повз неї, і від цього ставало ще гірше. Його стриманість була болючішою за будь-який докір.

В якийсь момент Аркадія відволікли. Його покликали знайомі з іншого кінця зали.

— Я зараз повернуся, — сказав він Аліні. — Буквально на хвилину.

Вона кивнула.

Вони залишилися вдвох.

Тиша між ними була густою, майже фізичною.

— Ти непогано виглядаєш, — сказав Матвій нарешті. Не дивлячись їй в очі.

— Дякую, — вона відчула, як пальці холонуть. — Ти теж.

Він усміхнувся куточком губ.

— Радію за вас.

Вона різко підняла на нього очі.

— За нас?

— Ти й Аркадій, — він знизав плечима. — Ви… хороша пара.

Це слово вдарило сильніше, ніж вона очікувала.

— А ти? — тихо спитала вона. — Ти задоволений?

Він зробив паузу. Коротку. Непомітну для інших. Але для неї — нескінченну.

— Я стримуюсь, — сказав чесно. — Цього достатньо.

Вона відчула, як щось у грудях стискається до болю.

— Матвію…

— Не треба, — перебив він тихо. — Тут не місце.

Він відступив на пів кроку. Знову ця дистанція. Та сама, що стала між ними місяць тому.

Аркадій повернувся, не помітивши нічого.

— Я вас не перервав? — спитав легко.

— Ні, — відповіли вони майже одночасно.

Матвій ще раз глянув на Аліну.  У його погляді було щось таке, від чого їй захотілося вийти надвір, у холод, просто щоб дихати. Їй здалося, що там промайнув біль.

— Мені пора, — сказав він Аркадію. — Радий був тебе побачити. Справді.

— Я теж, брате, — Аркадій стиснув йому руку. — Не зникай.

Матвій кивнув і пішов, не озираючись.

Аліна дивилася йому вслід, відчуваючи, як вечір стає надто тісним, надто гучним, надто чужим.

— Ти в порядку? — спитав Аркадій, уважно дивлячись на неї.

Вона кивнула.

— Так. Просто… втомилась.

Вона знала: цей вечір не закінчиться тут. Бо напруга між нею і Матвієм нікуди не зникла. Вона просто стала ще важчою.

​Дорогенькі, не забувайте про вподобайки та плюсик у бібліотеку, щоб не втратити оновлення. Книга вже скоро буде завершена, тому поспішайте додати її до улюблених. Всім мирного й спокійного дня.❤️

Зачепив розділ? Поділіться враженнями.

Відгук допомагає автору ставати кращим.
Ваші реакції анонімні — їх бачите лише ви.

Лада Короп
Кохання без імені

Зміст книги: 29 розділів

Спочатку:
Ті кого не обрали
1777574092
29 дн. тому
Незвична пропозиція
1777574553
29 дн. тому
Ти тут ніхто
1777802503
26 дн. тому
Шлюб
1777802814
26 дн. тому
Зустріч однокласників
1778062156
23 дн. тому
Вибір вище нас...
1778062207
23 дн. тому
День народження...
1778062309
23 дн. тому
Мовчання що вбиває
1778505976
18 дн. тому
Настирливий залицяльник
1778506062
18 дн. тому
Те що не згасає
1778524395
18 дн. тому
Непотрібні почуття
1778524450
18 дн. тому
Небезпека
1778524544
18 дн. тому
Хвилювання
1778524610
18 дн. тому
Нічого між нами
1778524669
18 дн. тому
Сльози в галереї
1778524728
18 дн. тому
Правда або дія
1778524767
18 дн. тому
Новина
1778524907
18 дн. тому
Важливі рішення
1778524952
18 дн. тому
Коли тебе не обирають.
1778525000
18 дн. тому
Коли мовчання перемагає
1778525054
18 дн. тому
Вихід з положення
1778525110
18 дн. тому
Розбір польотів
1778525184
18 дн. тому
Я її забираю
1778525240
18 дн. тому
Ніч зізнань
1778525282
18 дн. тому
Візит Клари
1778525325
18 дн. тому
Небезпечна прогулянка
1778525372
18 дн. тому
По заслугах
1778525418
18 дн. тому
Розмова
1778525460
18 дн. тому
Замість епілогу
1778525526
18 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!