Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 1. Ранок*

Як відчуває себе злочинець, якого оточила поліція і тепер він, піднявши руки, виходить, щоб зберегти життя? Або працівник, що розбив коштовну пляшку і був впійманий камерою, виходить до начальства? Або як людина, якій ти довірив щось цінне, а вона це розбила чи загубила? Айвін, що, як звичайний збоченець, був помічений за підгляданням за дівчатами, відчував себе саме так. Він йшов не до жінок, він йшов майже як на смерть. Наче ці три дівчини зараз заб'ють його камінням чи втоплять у тому ж озері. Опустивши погляд, хлопець спускався лісовою стежкою до нижнього озера. Аж раптом він почув досить гучне і невдоволене зітхання.

— Ну хоча б тобі вистачило сміливості не сховатися десь у лісі... — почувся розчарований і трохи сумний голос. 

Хлопець підняв голову і побачив, що перед ним стояли ті самі дівчини. Та, що щойно з ним говорила, стояла по центру і виглядала найстаршою. Усі вони вже були вдягнені у свій одяг, тож хлопець міг не відводити погляд. Але сором за власну провину змусив його дивитись їм більше під ноги, ніж на обличчя. Та дівчина, що заговорила з ним першою, виглядала наче скеля. Ні, вона не була товстою чи незграбною — вона була саме великою. Міцні руки, величезна і струнка талія, широкі, як для дівчини, плечі. Довга чорна коса лише трохи виглядала з-під капелюшка з грубої тканини. Два великих карих ока дивилися на хлопця так, наче могли у будь-яку хвилину забити його у землю, як молот забиває цвях у дерево. Хоча, в цілому, враховуючи різницю їхніх мас, ця дівчина могла точно це зробити. Зрештою, вона навіть виглядала найстаршою серед усіх. Айвін не міг точно сказати, але на вигляд — їй було десь років двадцять сім. 

— А хто це взагалі? — раптом подала голос інша дівчина, яка на вид була трохи молодшою за першу, можливо років двадцять п'ять. Вона стояла збоку, наче захищаючи ліве плече силою жінки, біля якої стояла. Ця дуже сильно відрізнялася — вона була висока і струнка. Не було в неї вже тієї могутності і сили, що були у першій дівчині. Схрестивши руки, під і без того величезними грудями, ця дівчина дивилась не так з осудом, скільки з інтересом. Її очі кольору світлого бурштину наче намагалися роздивитися кожен сантиметр тіла хлопця, наче вона оцінювала його, як м'ясо на ринку. Коротке світле каре більше нагадувало золотий шолом на голові дівчини, який та просто прикрила хустинкою так, наче вона це зробила більше для виду, ніж для функції. 

— Я також ніколи не бачила цього чоловіка! — почувся тонкий голос. І тільки зараз Айвін побачив дівчину, що стояла ледь не за спиною тієї кремезної жінки. На вид ця дівчина була приблизно його віку — можливо трохи молодша. Вона також стояла у капелюшку з-під якого стирчало два хвостики від двох кіс. Маленький охайний носик дівчини наче принюхувався до нього, хоча погляд її темних очей був сповнений уваги та обережності. Це був не страх, це була лише легка недовіра та відсутність безпечності. Вона не бачила у ньому ворога, а тільки хотіла дізнатися, з якими намірами прийшла ця, для неї нова, людина. На ногах в неї були охайні маленькі черевички, а біле вбрання підкріплялося невеличким фартухом, який висів на підтяжках на її тонких плечах. 

— А я... — почав було Айвін, але раптом зрозумів, що зовсім не вигадав собі легенду. Він не знав, що сказати, бо правда була настільки шаленою та неймовірною, що він і сам у неї не повірив би, якби це не трапилося з ним. 

— А ти збоченець, який полюбляє підглядати за дівчатами, коли ті миються, так? — з широкою посмішкою промовила друга, дивлячись на нього грайливо-хижим прищуром. 

— Тихіше, Яшмо, — промовила величезна жінка, кинувши на подругу короткий погляд. — Тут зараз не до цього! 

— Я не збоченець! — спробував заперечити Айвін, але його голос зірвався і це виглядало більше не як захист, а як жалюгідне виправдання. Найменша дівчина, почувши це, лише трохи посміхнулася але швидко повернула собі звичний погляд. 

— А хто ти тоді?! — грізно промовила перша жінка. — І звідки ти взагалі тут з'явився! Ти не з нашого села — це точно! І щось я не пам'ятаю тебе з сусідніх сіл! 

"А й справді... Що їм відповісти?! Не говорити ж їм, що я ще позавчора сидів у зимовому лісі та їв смажену рибу! Вони не зрозуміють, не повірять — у таке взагалі не можна повірити!", — подумав хлопець. 

— Може він селянин-утікач, а, Хельго? — грайливо промовила Яшма, наче провокуючи чоловіка на якісь дії. Навіть її очі посміхалися — дівчина буквально грала із беззахисним хлопцем, який не міг нічого зробити. 

— Хто такий та звідки ти?! — прямо і дуже грубо запитала кремезна Хельга. 

"Може погодитися? — подумав Айвін. — Та хоча хто його знає, що тут роблять з біглими селянами... Може в них тут це щось наче злочину?! І що тоді їм казати? Розповідати чесну історію?"

— Відповідай! — прикрикнула Хельга, якій вже набридло чекати їхнього мовчазного і дуже підозрілого гостя. 

— Та ніякий я не селянин! — випалив з переляку Айвін. — Я... Я сирота! Звичайна сирота, що не має рідної хати й родини! Просто блукаю по світу, намагаюсь не померти! Тут опинився бо... Бо пити хотів! А тут почув вас і стало цікаво, про що ви говорите! Я ніколи не був раніше у цьому місці! 

— Сирота?! — перепитала наймолодша. Від почутого, її погляд змінився. Вона, притиснувши свою долоньку до грудей, зробила крок з-за спини жінки, але Хельга, наче ведмедиця, обережно посунула її назад. 

— Не зараз, Лайло, — промовила жінка, що, вочевидь, не була готова повірити так легко у слова хлопця. — Ну... Сирота, і як тебе звати?! — запитала вона. Її голос вже не був таким ворожим, радше підозрілим. 

— Айвін... — зізнався хлопець, знизуючи плечима. 

— Цікаве ім'я, — промовила Яшма. Її посмішка стала ще тоншою, втім очі видавали її глибокий інтерес до нього. — І тому ти, Айвін, підглядаєш за жінками, бо в тебе не було батьків, які могли б тебе цьому навчити? 

— Та я ж кажу, я не підглядав! Я навіть не дивився! — спробував пояснити хлопець. — Мені просто було цікаво... — раптом зупинився він. 

— Ну? — хмикнула Хельга. — Кажи! Ми усі хочемо почути, що тобі там було цікаво! 

— Мені було цікаво підслухати вас... — опустив голову він. 

— О, так можливо ти й не хлопець?! — награно обурилася дівчина з каре. — Хлопці не дуже полюбляють дівочі плітки! А ти он як підслухав нас, що аж почервонів! 

— Та ні! — спробував захистити власну честь юнак, але його марні спроби тільки смішили дівчину. 

— Тоді може шпигун? — ще більш грайливо промовила Яшма, ховаючись трохи за спиною Хельги. 

— Та ні! — здивувався Айвін, що взагалі не чекав на такі звинувачення. 

— Тоді розповідай усе! — наблизилась трохи Хельга. Дівчина, у порівнянні з юнаком, була наче скеля. — Чого підслухав нас, що хотів почути! 

— Та кажу ж! — почав чоловік. — Хотів дізнатись просто, що це за село! Я тут ніколи не був, а тому хотів дізнатись трохи про нього. Хто його знає, що за люди тут живуть! 

— Тут живуть ті, хто за дівками не підглядає! — додала своє світловолоса дівчина. 

Але їхню розмову раптом обірвав гучний рик. Це був шлунок Айвіна, який нормально не їв ще з того моменту, як залишив хатину лісника, що була ще у звичному світі. Коли дівчата почули це, то навіть Хельга, що була тут найсміливішою, трохи заспокоїлась і відійшла назад. 

— Він голодний... — промовила Лайла, дивлячись то на парубка, то на старшу жінку. 

— Я бачу... — проговорила вона так, ніби намагалася вирішити, що робити з гостем.

— Він справді якийсь худорлявий... — пожала плечима Яшма.

— Слухайте, — підняв руки у ліктях парубок. — Мені, чесно, шкода! Пробачте, якщо я Вас образив, я не подумавши зробив це! Дозвольте, я піду! 

Із цими словами, хлопець зробив кілька кроків назад. Не побачивши якихось заперечень, юнак розвернувся спиною до дівчат і, пришвидшившись, пішов вглиб лісу. Йому було неймовірно соромно від того, що він так завинив перед дівчатами. Хоч їх і можна було зрозуміти, але йому також було неприємно від того, що до нього ставились як до якогось щура. Неприємний ком спогадів підкотив до пам'яті, нагадуючи йому про те, що було не так вже й давно. 

*Рідний світ. День -2. Ранок*

"Нічого собі! І не шкода йому було стільки?", — подумав хлопець, розгортаючи пакет з канапками. 

Дружина, вочевидь, кохала цього чоловіка — скибки хліба були міцними, цільними. А ковбаса та сир — товстими. Жінка точно не хотіла, щоб її коханий сидів на крижаному озері голодний. Закидаючи до рота начинку, Айвін подрібнив у пакеті дві скибочки хлібу. Додавши туди саморобної прикормки, юнак обережно засипав трохи в ополонку. Шматки хліба плавали над поверхнею, закликаючи риб прийти на гарний обід. Хлопець, не втрачаючи часу, швидко розмотав свою вудку, що нагадувала просто дві палиці, зв'язані хрестом.

Замість гачка був просто тонкий цвях, який той зігнув спеціальним чином. Єдине, що у хлопця було "як у людей" — це волосінь. Ось на ній вже хлопець не заощаджував, бо знав, наскільки це гірко, коли риба тікає тільки через те, що погана нитка не витримала. До того ж, волосінь він також використовував інколи, коли потрібно було міцно й надійно заштопати одяг. Насадивши на дрібний цвях шматок ковбаси, який в нього залишився від канапки, Айвін закинув вудку в ополонку. 

Кивнувши на гарно зроблене діло, хлопець швидко відвернувся до дірявого казанка, що стояв поруч. На самісінькому його дні лежала таблетка сухого пального. Підпаливши її, юнак наклав зверху тонких гілок та труту, а вже зверху прикрив це нормальними дровами. Гарного одягу у нього не було, тож єдине, що залишалось — це тримати відкритий вогонь поруч. Бо, на відміну від села, на озері вітру нічого не заважало видрати з людини життя. А хлопцю потрібно було довго тут просидіти, адже чотири рибини витягнути — велика справа. 

Проте, коли він тільки протягнув руки до багаття щоб зігріти заморожену шкіру, то почув, що позаду нього щось б'ється та плещеться. Озирнувшись, він помітив, що на його вудку вже хтось клюнув.