Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 1. Ранок.*
Айвін, привівши себе до ладу біля річки, вирішив, що спробує хоча б роздивитись те село з близької відстані. Можливо, якщо вдастся, хоча б підслухає когось. Мова цього дивного світу ще не була досліджена хлопцем. Обходячи верхнє озеро, — хоч воно і мале, але плисти він не збирався — юнак раптом почув щирий дівочий сміх. Тихий, ледь помітний, але можна було розрізнити кілька голосів. Хлопець зрозумів, що це його шанс вперше дізнатися щось про цей світ. Та з цього місця це було неможливо зробити — голоси були настільки приглушеними, що їх міг перебити звичайний пісок, що скрипів під кожним кроком.
Прискорившись, Айвін побіг туди, де мале озеро починало виливатися у друге, велике. Голоси ставали дедалі ближчими. Хлопець вже міг точно сказати, що там, внизу, було щонайменше три дівчини. Усі голоси були доволі дзвінкими, тож юнак передбачав, що це дівчата прийшли набрати води чи попрати щось. Та коли він, підійшовши до самого обриву, схилився і подивився на велике озеро, то помітив три оголені фігури, що по живіт стояли у воді.
"Обана!", — миттєво подумав юнак і зробив кілька кроків назад, поки його не помітили.
Дівчата не прали, це було точно! Але й розібрати те, про що вони говорять, також було неможливо — шум невеличкого водоспаду перебивав усе. А Айвін хотів дізнатися, спробувати вичепити з їхньої розмови хоча б кілька окремих слів — це дало б йому розуміння того, якою мовою вони розмовляють. Але й підглядати за голими жінками хлопець не збирався. У нього було як мінімум дві причини цього не робити. Перша була проста і очевидна — він би сам не хотів, щоб за ним підглядав хтось, поки він мився. Друга — якась з цих дівчат може бути одружена. Тоді шанси того, що розлючений чоловік цієї дівчини наб'є йому писок — стрімко зростали.
І от тут поставала головна дилема. Ризикнути й осоромитися, отримавши із самого початку репутацію збоченця, що підглядає за дівками. Ризикнути й отримати у пику! За те, що підглядав за чужою дружиною! Ризикнути й дізнатись мову цього населеного пункту. Не ризикувати і йти у село майже наосліп.
— Добре, — тихо, сам собі під ніс, промовив хлопець. — Я не буду дивитися, а просто послухаю. Раптом що — буду червоніти й пояснювати!
Припавши майже до землі, юнак посунувся вперед і знов висунувся з обриву. Та на цей раз — тільки головою. Він навмисно відвернувся, підставивши дівчатам не обличчя, а вуха — так і ліпше почує їх, а також не дасть приводів звинувачувати його. Шум водоспаду, що був поруч, сильно заважав, але парубок нарешті міг нормально почути дівчат. Щоправда, вони від чогось сміялися і плескалися у воді — тому все одно було важко розібрати, що вони говорять. Міцно заплющивши очі, Айвін доклав усіх зусиль, напружив вуха настільки — наскільки їх взагалі можна напружити. І от, коли він майже почав відокремлювати слова, голоси різко затихли. Хлопець ще почекав кілька секунд, думаючи, що дівчата взяли перерву від сміху, та коли тиша затягнулася — він почав щось підозрювати.
Відкривши очі і подивившись на озеро, він помітив, що дівчата вже не грають, а усі разом дивляться на нього. Дві з них, що були молодшими, поховалися у воді, залишивши на поверхні тільки голови зі здивованими та наляканими поглядами. А одна, що, вочевидь, була старшою. Прикривала рукою груди і дивилася на Айвіна з таким осудом, що якби він зараз сам стрибнув у воду — то відчув би цей осуд наче камінь на шиї. Розуміючи, що його викрили, хлопець сховав голову.
"І що тепер буде? Поб'ють чи назвуть ненормальним?!", — подумав юнак.
— Чуєш, ти, збоченець! — раптом долинув дуже чіткий та грізний наказ. — Або спускаєшся сам, або я розповім усе чоловіку, він тебе як білочку, — за горішки на дерево повісить!
*Рідний світ. День -2. Ранок.*
Спав Айвін погано. Так, звичайно, в нього був старий спальний мішок. В нього було тепле багаття під рукою і свіжа їжа у шлунку. Але спав він все ж таки у хліві на соломі! Те багаття, яким би теплим воно не було, не могло прогріти хлів як піч прогріває хату. А те, що він називав їжею, навіть в'язням соромно було б дати. Проте це було у мільйон разів краще за сон на підлозі, сон у холоді без вогню та голод! І Айвін цінував це. Він розумів, що йому зараз нікуди було подітися: поки йому не виповниться вісімнадцять — він прикутий до батьків. Та й навіть якщо він втече — то куди? До найближчого міста кілька сотень кілометрів густого лісу. І, навіть якщо уявити, що його не зжере ані дикий звір, ані погода — у місті все одно ніхто не візьме на роботу підлітка. Тому єдине, що залишалося — чекати. Щоправда, чекати вже й не так довго лишилося. Хлопцю мало б виповнитися вісімнадцять вже дуже й дуже скоро! Потім — буде набагато легше!
Та зараз, поки світить сонце, потрібно було подбати про більш важливі речі. І однією з таких речей — була риба. У селі, звісно, були гроші — зрештою, єдиний магазин у цьому місці приймав не фантики від цукерок. Але гроші тут отримувались не таким вже простим шляхом. Люди привозили сюди готівку тільки влітку — єдиний сезон, коли не треба сідати у цілий танк, щоб виїхати з цього села. Решту часу — ця готівка витрачається тільки на найнеобхідніші речі у магазині, або ж для того, щоб "вирівняти" бартер.
Айвін знав усього лише одну людину, яка могла йому тут допомогти. Це — баба Мадя. Стара, що усіх підсадила на "палену горілку". Усе село перед нею вишиковувалося в чергу, бо стара відьма справді сиділа на золотій жилі у цьому місці. У неї в хаті був цілий самогонний апарат, який майже ніколи не припиняв роботу. Вона завжди робила найогиднішу й низькоякісну бражку з картоплі. Пахне — гидко. На смак — ще гірше! І єдине, за що можна було подякувати бабці — це за те, що вона все ж таки не була цілковитою "фашисткою", а тому це жахливе зілля вона хоча б переганяла й худо-бідно намагалася очистити шматком марлі з вугіллям — найгірший, але фільтр.
До того ж, влітку вона ще й скуповувала березу й дуб — Айвін навіть не здогадувався, чому саме її, але інколи він бачив, як місцеві пияки тягнули ледь не ціле дерево бабці. Хлопець же не торкався її алкогольної теми. На його щастя — бабка скуповувала у місцевих майже усе. Дещо вона сама використовувала, дещо відкладала, а дещо — перепродавала з націнкою. Можна було сказати, що хатина баби Маді — і ломбард, і пивна, і навіть склад з речами!
Зібравшись у дорогу, Айвін заховав рештки речей у схованку у діжці. Присипав землею згаслий вогонь, підчепив на дах спальний мішок. З собою він взяв тільки імпровізовану вудку, а також спеціальну прикормку, яку його навчив робити дід Хорунд. Хлопця вже не вперше ця прикормка рятує від голоду та холоду. Баба Мадя, зрештою, також людина: їй потрібно їсти, пити, одягати щось. І вона активно скуповувала подібне. Пияки несли їй це за спиртне, нормальні люди приносили якісь речі на бартер або, коли таких речей не було — бабця брала і грошима. Сама вона, звичайно, платила копійки, але їй завжди можна було продати щось.
Наостанок юнак підібрав старий дірявий казанок, що лежав у дальньому кутку хліва. У нього була величезна діра збоку, тож використовувати посуд за прямим призначенням вже було неможливо. І батьки його не могли пропити — дірява каструля нікому тут не потрібна! Але для Айвіна це було єдине спасіння! Хлопець швидко накидав у казанок кілька великих полін, взяв із собою таблетку сухого пального і трохи труту. Склавши усе це — він пішов на озеро, сподіваючись впіймати кілька рибин.
Чотири — якщо бути точним. Одну він планував з'їсти сам. Другу — віднести батькам! Вони її кілька днів їсти будуть, тож їм вистачить. А дві останні він би продав бабі Маді, бо йому потрібні були гроші, а також "домовленість". Айвін вже зміг відчути на власній шкірі, що буває, коли батьки виганяють з хати. "Білет" назад це задобрити їхню основну потребу, а саме — горілка та закусь. І баба Мадя допоможе йому у цьому.
Розмірковуючи про те, що йому потрібно сьогодні буде зробити — Айвін дійшов до озера. Велика водойма зимою повністю вкривалася товстим шаром льоду. Місцеві чоловіки часто ходили на зимову рибалку — це найліпший і найдешевший спосіб прогодувати родину у такому місці. Підібравши камінь, що стирчав зі снігу, хлопець вийшов на озеро. Неподалік від берега юнак знайшов гарне місце. Поставивши казанок, Айвін пробив собі невеличку лунку. Це було важко зробити, адже розмір криги був не дитячим. Руки від холоду аж почервоніли, шкіра місцями вкрилася дрібними тріщинками, які мороз одразу ж і почав прогризати. Ополонка була неохайною, кривою — каміння не залишало рівних кутів. Втім, за ідеалом хлопець і не біг. Аж раптом він зрозумів, що забув взяти хліба — з ним саморобна прикормка буде набагато ліпшою. Повертатися він вже не хотів, тож, кинувши погляд на рибаків, вирішив попросити у них.
— Перепрошую! — м'яко, ввічливо і дуже обережно промовив Айвін, підійшовши до двох чоловіків, що сиділи поруч і дивилися у різні лунки.
Чоловіки одночасно підняли на нього погляд. Той, що сидів трохи далі від хлопця, щось незрозуміло пробурмотів, інший же просто побажав гарного ранку. Хлопець, трохи нервуючи, повідомив їм про свою проблему. Він знав, що його родина, м'яко кажучи, не дуже вітається у селі. Батько у багатьох брав у борг, а потім не віддавав. Мати так і взагалі, здається, пересварилася з усіма істотами, що жили у цьому місці. А до самого Айвіна ставилися по-різному. Хтось жалів дитину і інколи допомагав чи віддавав старі речі. Хтось ненавидів і бачив у ньому майбутнього пияка. Айвін і сам не дуже полюбляв соромитися і наражати себе на проблеми, а тому сам рідко підходив до людей.
— Пішов геть! — буркнув той, що сидів подалі. Чоловік, сидячи на старому стільці, відвернувся назад до своєї ополонки. Його товста темно-синя куртка, видала гидке рипіння, наче поставивши крапку у розмові.
— Та буде тобі! — здивувався інший рибак. Він подивився на друга, але той і бровами не повів — Айвін, вочевидь, був йому огидний. — Юначе, хліба в мене такого нема, підійдуть канапки? — промовив він і, діставши з кишені свого камуфляжного бушлату невеликий пакетик, протягнув його хлопцю.
— О, — не повірив у побачене Айвін. — Так, щиро дякую!
Наче здичалий побитий собака, юнак вхопив пакет з двома канапками і побіг до своєї лунки, кричачи на ходу слова вдячності.
