Раді Вас бачити!

Тепер цікаво побачити, що відбувається за колючим дротом і високим парканом, куди за чужий гріх потрапив Руслан Приходько. Дивні речі почали відбуватися з хлопцем ще по дорозі на зону. Спочатку авто потрапило в ДТП й Руслан ледве не загинув. А потім в колонії його підселили до відморозків, що привітали новачка жорстоким побиттям. У медблоці він трохи очуняв та життя все одно кожен день нагадувало пекло.

Саме тут і знадобилися Отаману спортивна підготовка й витривалість, яку він плекав у собі зі шкільних років. Та його стійкість дуже не подобалася місцевій владі, що отримала від пана Ярославського наказ: помитарити й знищити!

Однак виконавці весь час лажали й живучий Приходько навіть почав допомагати розгубленим і слабким. Щоб не втратити розуму, влився до місцевої футбольної команди й став доволі популярним гравцем. Скоро не лише за вправну гру, а й за гречну поведінку зеки дали йому влучне поганяло – Захисник.

Якось він сидів біля старого зека та слухав історії з довгих років, що той провів на зоні.

– Гей, Захисник, а йди-но сюди! – покликав Руслана всім відомий шибеник Хав’єр. Чому його так звали? Можливо через те, що був трохи схожий на одного іспанського актора, або за щось іще?

– Чого тобі? Не бачиш: розмовляю, – не дуже приязно відповів Руслан.

– Потім з Безсмертним доспіваєш. Він же ще не здох, а на тебе серйозна людина чекає, – наполягав Хав’єр.

– Що знову мочити зібрались? – спокійно запитав Руслан.

– Чому відразу мочити? Спочатку перекинемося словами, а там - як накажуть. Йди, кажу, не примушую чекати! – підвищив голос чолов’яга та попрямував до «блатхати».

– Вітаю в хаті! Гарно у вас тут, тільки я навіщо здався? – привітався з купкою сидільців Захисник.

– А ну, дай роздивитися зблизька тебе, Отамане. Руслан Приходько – захисник дивних і слабких. Кажуть ти згадав свої справи з волі й тут взявся за старе? Головував серед друзів, а тепер різну шушваль оберігаєш, не шкодуючи себе. Та не кобенься, ближче підійди, – почув з затишного кутка старечий голос Руслан.

Братва повільно розступилась і він побачив на гарно вбраному ліжку сивого старця, в окулярах і з книжкою в руках.

Приходько не здивувався, бо знав хто перед ним. Він повів бровою й ввічливо сказав:

– Неочікувано. Вітаю, шановний Одіссею!

– Бачу, правду молотить братва про тебе. Ніби Захисник - сміливий і порядний. Сідай за стіл, козаче! В ногах правди нема. Гей, Кривоногий, чаю хлопцю зроби! – тепер грізно наказав комусь «смотрящий».

Руслан присів і сказав без викрутас, як умів:

– Дякую за щирий прийом. Тільки я не втямлю: про що мова? Якщо треба когось замочити, відразу кажу, це не до мене. А там вирішуй, що зі мною робити, пане.

На це сивий дідусь розсміявся й нагадав шістці:

– Кривоногий! Тобі їх зараз вирівняють, якщо не поспішиш... Де чай?

– Вже несу, господарю! – поставив перед Русланом на стіл кружку з густим ароматним напоєм дійсно кривоногий зек і відійшов кудись у тінь.

– Та не кіпішуй, хлопче, бо то на волі ти був Отаманом, а тут поки дійсно я головний. Чув, що загримів ти сюди по підставі, бо дівчину твою вподобав один відомий столичний бик...

Руслан як почув про Олесю, зірвався на ноги та зробити нічого не встиг. Троє здоровенних зеків скрутили його, що й дихати не було чим.

– Геть, відпустили! А ти не смикайся, бо знову зашиватимуть у медблоці. Дивись, яка реакція! Значить, чіпляє за живе? Я покликав не стібатися, а щоб допомогти. Так от, мова йде про мого кревного ворога - Ярославського. Ти, мабуть, і не чув про такого?

– Ні, не чув. А що я йому зробив? – сів на місце Отаман.

– Тільки одне: красуню кохав та заважав тому покидьку прибрати її собі. Колись те барахло було нормальним. Вчилися ми разом в КПІ. Потім взялися за першу справу й гроші робили вдало. Буремні були часи! Скоро я допетрав, що він собі більше загрібає й сказав отак відверто, як робиш це ти. І незчувся, як вперше потрапив за ґрати, а він продовжив свій шлях нагору. Далі була друга ходка, потім ще. Все з його подачі. Такий у цієї падлюки стиль. Всі йому, бачите, заважають. Ось і ти потрапив під роздачу. Ця підстава стара, як світ. Ясно, що ти не чіпав свого товариша, але ж схопився, дурний, за ніж. За це тобі нари й намалювали. Вбити вже кілька разів намагалися та ходиш ти цим світом стараннями моїх людей.

– Тобто коли мене добивали, виручати нагодилися твої? Красно дякую за це, шановний пане! Виходить, я твій боржник, але ще попрохаю про послугу. Ти ж все про волю знаєш, то розкажи мені, що там з моєю ненаглядною відбувається? З запереченнями я поспішив. За неї що хочеш зроблю і з ким хочеш, – пообіцяв тепер Захисник.

– Хм! Як швидко змінилися твої плани, Отамане. Та не треба мені від тебе послуг, поки людей вистачає. А про волю краще б не знати. Захопив був твою дівчинку Ярославський та зробити нічого не встиг. Була в нього шустра помічниця. Не кожен мужик так зорієнтується в ділі, як вона вміє. Виручила чомусь твою дівчинку, а паскудника Ярославського, разом з його палацом, спалила. Тільки наразі ніхто не знає, куди дівчата втекли. Це добре, бо їх багато хто шукає. Та не зітхай, земелька кругла, знайдуть колись, – докладно вів розповідь старий.

– Значить та жінка мені на волі роботи не залишила? Шкода! За Олесю я б і десяток тварюк порішив, – засмутився Руслан.

– Навіщо ж так бездумно життям користуватись? А як же родина, дітки? Руслане, щастя річ складна й не кожному йде до рук. А ти, здається, фартовий і якщо правильно підійти, все ще може повернутися на добре, – утаємничено заговорив Одіссей.

– Ну, ти ж мудрий чоловік! Яка родина й дітки, без Олесі? Тільки вона, єдина на землі, давала мені бажання жити. А без тих очей, просто скажи, що для тебе зробити та й покінчимо з усім, – низько опустив голову Руслан.

– Ось тільки киснути тобі не пасує, хлопче! Доки шукатимемо дівча, ти вже на волю вийдеш. Я твою справу доручив розглянути кращому з кращих - своєму адвокату. Сьома стільки справ розвалив, що й не перерахувати. Доказова база, правда, у вогні згоріла та Цицерон працює.

– Хто? – з подивом перепитав Руслан.

– З історії у тебе, мабуть, двійки були? Був у Римі такий один, з перших адвокатів. Хоча Сьома Рубінський, повір, не гірший. Спочатку все чисто розкопає, по поличках розкладе, а потім подасть папери на перегляд твоєї справи. Як вигорить, ще й відшкодування дадуть, – тепер розкрив задуми Одіссей.

– Я дуже перепрошую! Одіссею, а чому ж ти тоді тут, а не на волі, як у тебе адвокат такий? І взагалі незрозуміло: навіщо я тобі з Олесею здався? В чому твій інтерес?

– Все дуже просто. На волю мені запізно, тут вже давно мій дім. А щодо вас з дівчинкою? Боргів у мене перед Богом багато, звітувати скоро. Ось і намагаюся щось добре зробити, перед далекою дорогою. А ще нагадав ти мені себе молодого. Такий же був щирий і дурний. Ну, як відповів я тобі, отамане Приходько? – посміхнувся дідок у сиві вуса.

– Дякую, відповіли! За допомогу й щиру розмову - низький Вам уклін. І ще маю прохання: як дізнаєтеся про Неї погане, дайте все-таки роботу в один кінець. Зроблю, без питань та й здохну, – впевнено сказав Отаман, а старий суворо додав:

– Ну-ну! Роз’їздився він в один кінець. Ми всі туди йдемо, хлопче. Справа лише в часі. Терпіння - чеснота. Ось і потерпи. Поговорити з кимось на волі хочеш?

– Оце вже геть по-царськи, Одіссею. З тіткою, кілька хвилин. Одна вона у мене з рідні на світі зосталась. Хочу дізнатися: як живе, – засвітилися очі Руслана.

– Знаю й про це. Бери, телефонуй і бувай поки здоровий! Зморився я від спогадів, відпочити треба. Та й на вечерю вас скоро поведуть, – дід ліг на своє гарне тюремне ліжко й прикрив очі, а Руслан коротко поговорив з тіткою Таїсою й зрозумів, що не все ще втрачено з такими друзями навіть тут.

Ось так вдалося заглянути за тюремні вежі, де відбуває покарання безвинний і колись щасливий Руслан Приходько – Отаман і Захисник.