Раді Вас бачити!

– Скільки разів тобі казати, що я Джек Деніелс п’ю прохолодним, з погреба. А ти, дурепа, запхала його до холодильника й зіпсувала смак! – кричав зі свого величезного ліжка Ярославський.

Він валявся там у довгому турецькому халаті та смішних, розшитих золотом, капцях. Журив меценат не дружину, а помічницю й коханку Анжелу, що потрапила до нього колись як і всі інші дівчата. Тільки вона виявилася розумною у справах і завзятою в ліжку. Ось тоді відомий підприємець і залишив її при собі.

До податкової законослухняний пан подавав звіти, щодо прибутків від салонів та магазинів, а насправді мав набагато більші бариші з тіньового бізнесу. Він торгував людьми!

У Ярославського була ціла зграя привабливих холуїв, котрі гуляли вулицями й парками. Вони не гребували знайомитися з дівчатами в салонах чи кафе і як тільки підозрювали, що у пташки немає батьків або впливового коханця, тягли бідолашну до підвалу свого пана.

Та Олесю Журбіну цей упир вгледів сам, коли надавав офіційну фінансову допомогу власниці спорткомплексу «Афіни». Саме тоді, в залі ресторану, її чоловік і представив Ярославському юну красуню. Щоб заволодіти солодким дівчам підступний гад розробив цілий план.

Спочатку розумна тварюка дізналася, що батька у дівчини немає, а «домовитися» з матір’ю він підіслав одного зі своїх професійних альфонсів. Та у дівчинки був наречений, міцний парубок з авторитетом бійця. І тоді його знешкодили за відпрацьованою простенькою схемою. Майже на очах убили товариша й почекали, доки шокований хлопець схопиться за руків’я ножа.

Далі зайвого планувалося вбити. І навіть якщо парубок трохи протримається на зоні, Ярославський встигне награтися з дівчам, а потім продасть її до якогось борделю. Ну, хіба що дівчинка виявиться сумліннішою за Анжелу, тоді Ярославський змінить фаворитку на молоду. Десь такі мрії гуляли в голові старого розпусника, коли Олесю привезли до його бункера.

– На ліжко покладіть, – зірвався, наче півень, на старечі ноги Ярославський. Відразу згадав про скрипучі коліна та все одно випромінював жагу до єднання з новою «коханкою».

– Тримай, це тобі. А це розподіли всім потроху, щоб мовчали як риби у воді. Зрозумів? Наразі позбирай все стадо баранів та прямуйте погуляти кудись до міста. Щоб до ранку й духу я вашого тут не чув! – розчервонілося збуджене обличчя збоченця.

– Але ж, господарю, заради безпеки я по периметру залишу людей, – намагався врозумити хтивого діда голова охорони.

– Чубенко, ти глухий? То я тобі вуха прочищу! Сказав же: ні душі й камери всі вимкни. Будемо гуляти з дівчатками голяком, як первісні люди. Це так заводить... Хоча звідки тобі знати про таке? Йди, заради Бога, доки я добрий, – гиркнув на підлеглого нетерплячий бос.

– Як скажете. Ви - головний, – знизав плечима бандит і пішов на вихід.

– Ой, яка неймовірна краса! Анжело, кайданки неси, а ще той багатоцільовий вібрунчик. Хочу, аби крихітка відчула задоволення скрізь...

Наступної миті на порозі спальні з’явилася помічниця й збурено запитала:

– На який біс цій дитині вібратор? А сам ти вже геть обліз, імпотент триклятий?

– Замовкни, потворо, й не заздри! Я візьму її всю, але спочатку розігрію для ліпшої забави, – замахнувся на помічницю Ярославський, а потім знову оцінив Олесю й від хворих очікувань геть розімлів. Тільки бідолашна дівчина ще була під снодійним та не знала, до чого її готують ці супостати.

Та коли покидьок пристібав її рученята до спинки ліжка, Олеся почала приходити до тями. Вона ще бачила все в тумані, але зрозуміла, що повністю гола й знаходилася невідомо де. Далі вгледіла солодку посмішку страшного діда, котрий запрошував її на обід і тепер склала все до купи.

Вона намагалася закричати, але потворний вклав їй до рота іграшку-кляп і тепер полонянка могла лише смикатися й стогнати. Ох, як же це збуджувало старого ката! Він миттю скинув з плечей халата й постав перед очима переляканої Олесі у всій красі плюгавого Кощія.

– Маленька, соковита й прекрасна! Саме таку я й бажав. Саме такою уявляв ще з першого разу... Ти будеш мене слухатися, солоденька? Ні? Ну, тоді вибачай, – він дістав десь з-під високо матраца шкіряні ремені й по черзі закріпив ніжки Олесі. Тепер вони були широко розсунуті в різні боки, а паскудник облизав свої пальці та кілька разів провів ними вздовж дівочої вагіни.

– О, не пройшло й години як ти принесла потрібні речі! Давай скоріше, бо ляля геть не готова мене прийняти - нервує й тремтить. Може їй голочку з коктейлем до венки загнати? – вголос роздумував звір та пестив тіло своєї чергової жертви загребущими кістлявими руками.

Олеся не встигла нічого зрозуміти, як Анжела занесла над головою Ярославського незайману пляшку бурбона й щодуху вдарила збоченця по голові. Скло розлетілося в різні боки й забризкало напоєм дівчат і постіль. А з голови паскудника зацебеніла кров і він, мов підкошений, звалився поруч з катівним ліжком на підлогу.

– Оце тобі допомога, звірюко. Як же ти мені набрид! Та не сіпайся ти, мала. Все вже позаду. Зараз відстібну, – почула Олеся перші добрі слова й більше не тремтіла. Від усього побаченого в неї був шок й дівчина дивилася на рятівницю, навіть не кліпаючи очима.

А дамочка познімала з неї пристрої для тортур, забрала з рота кляп і наказала:

– Йди звідси, он хоча б до душової. Змий з себе гидоту, а я тут трохи приберусь.

ПереляканаОлеся кинулася виконувати, що наказали. Тоді Анжела перевірила сонну артерію жіночого ката й зрозуміла, що він ще живий. Чорна густа кров текла з його голови, але цього було недостатньо. Якщо прийде до тями - мороки буде багато й він її точно порішить.

Анжела перехрестилася й дістала з шухлядки небезпечну бритву, з довгим лезом. Красива сталь сяйнула у повітрі, а та в кого він відібрав молодість і красу, легким рухом провела звірюці по горлу. Тепер кров, що ще пульсувала в жилах гада, рікою полилася на килим. Та жінка спокійно встала, кинула смертельну зброю до каміна й пішла в бік ванної кімнати. Вона почула як шумить вода, постукала та запитала:

– Гей, нещасна, ти там жива? Та не поспішай, уже нікуди. Приведи себе до ладу, а я знайду тобі якийсь одяг... От блін! Я ж вся в червоному місиві того гада, – глянула на себе жінка й скинула верхній одяг та жбурнула у вогонь.

Руки вимила з милом у гостьовому туалеті, вмилася й оцінила себе в дзеркалі та нічого нового там не побачила: звичайна бідолаха, що колись була дуже гарною... Але сьогодні вона зробила добру справу - врятувала ще не загублене молоде життя!

Коли Олеся вийшла, обіп’явшись рушником, Анжела подала їй кофтину й фірмові штанці:

– На, не бійся. Я цього не вдягала. Піду помиюся, а потім чогось поїмо. Тільки до спальні не ходи. Тебе як звати?

– Олеся. Дякую, що врятували. А де він?

– Сподіваюся, що в пеклі. Чорти якраз розмірковують: до якого казана його краще запхати? Я рада, що була поруч і зупинила свавілля. А скількох не встигла врятувати? Та що тут скажеш? Десь готується з киплячою смолою і мій казан, – махнула руками Анжела й пішла змити з себе поганську кров.

Від усього, що сталося в Олесі звісно був шок, але вона намагалася керувати розумом і навіть заглянула в холодильник та дістала сік. Дивно, але після побаченого їй страшенно хотілося їсти. Тоді на хитких ногах вона пішла в бік ванної й запитала крізь двері:

– Пані, а можна мені каву приготувати? Машина працює?

– Ого! Та ти не така вже й слабенька, як я бачу, – почула сміх з душової й на додачу: – Готуй що хочеш. Все працює. Окрім голови клятого виродка. Та це й на краще...

Скоро дамочка вийшла назовні, пошарпалася у шафі й прийшла до кухні в бузковій футболці та джинсах. Ще вологе волосся розсипалося обличчям, але воно уособлювало спокій та доброзичливість.

– Я - Анжела. Ти доволі гарненька й саме такі дівчата інколи проживають не найкраще життя на цій землі. Та сподіваюся, тебе є кому захищати, а я поїду звідси назавжди, – спокійно нарізала тоненькими скибками салямі жінка.

Від її слів про захисника, Олеся поставила чашку на стіл і залилася гіркими сльозами.

– Я щось не те сказала? Ти чого ридаєш? Чи це запізнілий адреналін? – здивувалася Анжела.

– Був один-єдиний у мене захисник... Кохали ми одне одного неймовірно й досі кохаємо. Тільки він сидить! Хтось убив нашого доброго друга, а його підставили... І тепер я одна серед ворогів. У мене правда ще є мати, але я їй мов болячка в голові. Тому ніяких захисників у мене немає, пані, – гучно хлипала Олеся за столом та почула:

– Ясно. От нелюд! Відпрацьована схема для таких, як ти. Хлопця на кладовище або в тюрму, а дівчинкою пограється трохи й продає до рабства. Що ж тоді ласкаво прошу зі мною подорожувати світом.

– Як це? Куди? – протирала очі домашня дитина.

– Поки не знаю, але шукатимуть нас обох, до того ж усі. Шавки Ярославського, щоб кінці обірвати; а поліціянти - щоб запроторити до тюрми. І навіть якщо я візьму вбивство на себе, тебе не пошкодують. Тому дивись: ліпше зі мною мандрувати, або стати підстилкою на зоні для хтивих бабів.

– О, Господи! Та я ж не відмовляюся втікати. Просто стільки всього сталося за кілька днів, що не вкладається в голові, – тяжко зітхнула Олеся і взялася пити вже майже холодний напій.

– Тоді вкладай якомога швидше, бо часу на виїзд у нас небагато. Їж, не задумуючись, а я піду речі збирати, – відхлебнула кави Анжела й пішла готуватися в дорогу.

Вона безцеремонно вигребла коштовності зі столика покійного Ярославського, взяла пару кофтин, плед і набрала складний код на пульті сховку того гада. А там було повно грошей! Яких завгодно. І всі вони ніде не фігурували. Такий вже був у цієї потвори стиль: відмити й користуватися.

– Все, тепер пішли. У нас з тобою дуже багато справ, – показала шлях Анжела й вони опинилися в гаражі, де стояли аж три авто мертвого мецената.

Жінка хвацько закинула речі до багажника, запросила Олесю на заднє сидіння й вивела авто за двір.

– Вкрийся пледом та спробуй поспати. Зараз зникнемо звідси назавжди. Я лише на хвильку повернуся до хати, – загадково посміхнулась Анжела й пішла назад.

В будинку ще раз глянула на ненависні стіни, відкрила газ, зробила на вулицю доріжку з бензину, поставила каністру й обережно прикурила сигарету. Вже від воріт кинула недопалок до розчину й він спалахнув, весело та завзято. Тепер всілася за кермо й рвонула що було духу.

Пройшло кілька хвилин, коли почувся спочатку один негучний вибух, а за ним ще кілька сильних. І скоро над дорогими котеджами підійнявся густий темний дим, а в небі - кривава заграва. То горів пекельний прихисток столичного мецената, котрий все життя грабував і вбивав людей та торгував дівчатами. А тепер сам горів у полум’ї, тільки його колишня помічниця за кермом авто задоволено посміхалася:

– Що, коханий, у пеклі гориш? Туди тобі й дорога....

Автомобіль мчав трасою в темну ніч, а зморена й перелякана Олеся наразі міцно спала на задньому сидінні Доджа вже мертвого ката. Хто знає, чи бачила вона сни про коханого Руслана чи просто була у відключці?

Рятувальні служби примчали оперативно й погасили залишки вогню. Тільки рятувати вже було нікого. Хіба що неприємний запах сповіщав професіоналів про те, що у вогні загинули люди.

Пожежники пошукали й знайшли лише одне тіло. Скоріше за все воно належало господареві оселі - шанованому меценату Ярославському. Яка непоправна втрата! Чи скоріше радість? Хто тепер розбере.