Раді Вас бачити!

Здавшись під натиском щирого бажання подруги знати ВСЕ я нарешті спромоглася розповісти цю історію від початку. Можливо настав слушний час, а можливо я вперше в житті зустріла настільки рідну й емпатичну подругу, якій я дійсно була цікава і яка мені співпереживала та уважно вислуховувала, а не лише, як то кажуть, чекала своєї черги говорити.

Зручно влаштувавшись на своїй канапі, глибше натягнувши картатий плед і гріючись долонями об кухлик чаю, я почала свою розповідь.

Я коротко пробіглася по тому періоду, як поступила, як стала освоюватися і потихеньку вливатися в соціум, оскільки до цього я була скоріше асоціальною і не могла відкриватися людям, не могла нормально і легко спілкуватися з людьми, не відчувши при цьому жахливого дискомфорту. Тому я була одна, так здавалося простіше. Люди мене лякали, тому що я їх боялася, боялася, що мене образять чи словесно, чи якось дотично фізично. Боялася бути відштовхнутою та висміяною. Тому і закрилася від усіх, окрім своїє подруги дитинства. А тут, з початком своєрідного нового життя, відсутністю постійного стресу, пов′язаного з домашнім психологічним насильством, я відчула себе вперше в житті…щасливою… І навіть була щасливою відчувати себе частиною соціуму. Дружнього соціуму, оскільки до цього я всі роки жила в депресивній, гнітючій, психологічно гвалтівливій домашній атмосфері. Звісно, тоді я цього не розуміла, як жертва не розуміє, коли над нею вчиняється аб′юз, так і я не розуміла наскільки все погано, поки не минули роки і я не передивилася своє минуле з уже достатнім для цього життєвим досвідом та дипломом психолога.

З Левієм Юрієвичем Шерером ми познайомилися ще на першому курсі. Чітко пам′ятаю нашу ознайомлювальну пару. Хоча я тоді ще не була закохана в нього, але сам контекст творчого і ненав′язливого підходу до вивчення дисципліни мене вразив. З ним було легко, весело, невимушено, як з другом, але і забути про те, що ми все-таки на парі викладач не дозволяв. Всі були від нього в захваті. Звісно найбільше – дівчата. Намагалися всіляко привернути його увагу. Я була не з їх числа і всіляко зневажала таке. Та на той момент я дуже поважала його як людину, розділяла його світобачення, деякі хоббі в нас були ідентичні, ми обидвоє любили котів, осінь і сезон дощів, книги з психології, гурт AnnenMayKantereit та купу інших дрібничок, які були хоч і непримітними, але змушували якусь частину мене це запам′ятати і злегка пишатися, що в мене схожі смаки з улюбленим викладачем. А потім це просто сталося. Не згадаю точно день, час чи фазу місяця. Це просто звідкись виникло. Перше, що я згадую – коли Левій проходить коридором, не звертаючи ні на кого увагу, хоча всі студентки шиї позвертали, намагаючись зазирнути йому до рота, а він просто іде до свого кабінету. Я це все бачу через велике настінне дзеркало. Я не спеціально, просто дивилася на цю ситуацію і подумки висміювала тих наївних і недалеких дурненьких дівчат, які, наче кури, хорошилися перед викладачем. Я задумалася про це і сама собі посміхнулася, піднявши машинально погляд на постать в дзеркалі. І завмерла. На мене пронизливо дивилися його крижані очі, прибивши поглядом до місця і не даючи змоги поворухнутися. Це тривало секунд 5, потім він увійшов до кабінету і зачинив двері. Але сумніву не виникало – він чомусь дивився на мене…

Звісно, від цієї ситуації я тоді відмахнулася, подумала, ну було і було. Але потім на його парах я почала ловити себе на тому, що занадто довго затримую на викладачеві свій погляд. Чи, що дивлюся на його долоні і красиві малюнки вен на них. А коли він мене хвалив, то це викликало в мене незрозуміле піднесення і бажання більше старатися, щоб отримати ще похвали і привернути його увагу, щоб він мене виділив серед усіх. Такі відчуття виникали лише від цього викладача, я перевіряла. Через місяць відбулися речі, які і дали мені зрозуміти, що я влипла. Я почала бачити сни з Левієм в головній ролі. Не просто сни. Сни романтично-еротичного характеру. Тож я вже не могла заперечити той факт, що закохалася в Левія Юрійовича Шерера.

Я розуміла, що це дуже погано. Для мене. Ця закоханість заважатиме навчанню і повноцінному життю. Я не могла поділитися цим з кимось із подруг, бо це прирівнювалося б до самознищення. Я не хотіла від них підколів чи порад. І ще - я сподівалася, що це мине. Не минуло. І в якийсь момент заміть того, щоб уникати філософа, я почала активно шукати з ним зустрічей: додаткові заняття після пар, допомога на кафедрі, виконання якихось дуручень – все, аби тільки зайвий раз побачити його! І так я прожила кілька років. А під кінець навчання в мене навіть виник план йому зізнатися. Сказати останні слова і втекти – все одно ж нічого вже не станеться. Але я так і не змогла, не вистачило хоробрості. От я все винила Левія, коли він мені зізнався, що теж мав до мене почуття весь цей час, через що ми стільки років втратили. Але ж і я сама теж могла йому зізнатися ще тоді! Але побоялася…

- Що ти кажеш? – шокована Ліз нервово стискала келих з вином. – Тобто, він мав до тебе почуття ще під час твого навчання?? І ви не зізналися одне одному! Як я вам співчуваю! Але подивися на це з іншого боку – ви тепер разом і ніхто не стане на заваді вашим стосункам! Так, стоп! Я оце щойно подумала… Коли ми тоді в книжковому клубі згадували, що Левій розлучився через якісь особисті причини… Цієї причиною була ти, Ліель?!

- Ну, так… Але це вже якось не має значення, – я невпевнено завмерла на дивані.

- Ну, так, в порівнянні з тим, що ви тепер з Левієм пара! Очманіти!!! – подруга допила вино одним ковтком, поки я посьорбувала зелений чай.

- Тааак...

- Щось я не чую впевненості у твоєму голосі, крихітко! – захмеліла Ліз ставала в поведінці схожою на ковбойку з дикого заходу, не вистачало ще сигари і револьвера для повноти образу.

- Ну, ні, тобто так, я впевнена і щаслива і дуже-неймовірно-безмежно рада цьому всьому, але мене мучить одне питання, - я присоромлено опустила очі, думаючи як краще запитати.

- Яке саме?

- Ну…це делікатна тема…

- Тю, та не будь, як незаймана! Кажи вже.

Я злякано підняла голову на дівчину.

- О, боже! – Ліз аж присіла від здивування. – Ти, що дійсно?.. – її очі збільшилися ледь не в половину і вона стишила чомусь голос. – Ти незаймана?

- Ну…так, - зрештою зізналася я і знову почала розглядати свій фіолетовий манікюр.

- Ого… Ну, це непогано, це добре навіть, що ти не цибнула в ліжко до першого ліпшого! А як же тоді той твій, як ти кажеш недохлопець?

- Так отож бо, що недохлопець! Це він постійно хотів і схиляв мене до сексу, а я весь час відмовлялася, поки ми не роз′їхалися. Я ніколи не хотіла з ним цього робити. Якщо чесно, то в моєму житті ніколи не було такої людини, з ким би я була впевнена, що зможу, що захочу, людини, якій би я довіряла на всі 100% Так було до Левія, звісно. Ще з тих часів, коли я в нього закохалася в мене є ця довіра, це відчуття безпеки. Якось дивно, але воно не зникало навіть, коли він був таким відстороненим шматком льодовика, - на цих словах Ліз засміялася.

- Це добре, дуже добре, що ти йому довіряєш і почуваєшся в безпеці поруч з ним – таким і має бути кохання! А в чому полягає питання, Ліель?

- Ну, в тому, що я не дуже досвідчена і, по-перше, як мені це розповісти йому? А, по-друге, що мені робити? Ну, якось його спокушати чи якось по-особливому поводитися?

- Ти мене дивуєш!

- Я розумію, що в мене диплом психолога і все таке, але я хочу почути пораду від живої людини, а не від сухих сторінок книги.

- Я зрозуміла твоє питання. Та це навіть не питання! А відповідь буде такою, яку ти й сама вже знаєш! Будь собою і поводься так як бажаєш, роби те, що приносить тобі задоволення. Якщо щось не подобається – одразу кажи, що тобі неприємно, головне не змовчуй, бо він може подумати, що тобі комфортно, а тобі буде некомфортно та ти посоромишся сказати і доведеться терпіти, щоб його не образити! Розумію, багато інформації, але це база. І найголовніше – ти маєш дійсно знати, що хочеш сексу в дану хвилину, а не тому що треба чи тому що він захотів. На питання як розповісти відповідь теж проста – просто скажи і все. Спокушати нікого не треба. Просто гарна білизна, в якій тобі буде зручно, поцілунки, а далі все піде саме собою.

- Можна запитати, яким був твій перший раз? – я зацікавлено і водночас ніяково дивилася на Ліз.

- Хм, дай подумати, - дівчина іронічно вдавала посилену мозкову діяльність, - по правді, не дуже, ніякий. Якщо чесно я його не сильно й пам′ятаю, бо була в зюзю, але точно пам′ятаю, що мені не сподобалося.

- Через алкоголь? Через те, що ти була п′яна?

- І через це теж. Але більше через те, що я тоді була занадто юна для такого. І не з тим хлопцем це робила. Я просто хотіла вписатися в коло подруг, які уже переспали з кимось, щоб показати, що я теж крута і щоб розмовляти з ними нарівні, тому так вийшло… Тупо і банально.

- А коли стало краще?

- Десь в студентські роки, коли я зустрічалася кілька років з одногрупником і мала до нього сильні почуття. Тоді було дійсно і шикарно, і приємно, і ми довіряли одне одному…

- Ооо, а чому тоді?.. – я не встигла доказати питання, як одразу прилетіла відповідь.

- Ми розійшлися, бо він поїхав продовжувати навчання за кордоном. І ми стали ще однією парою, яка не пройшла перевірку почуттів на відстані.

- Це сумно...

- Ні, Ліель, це не сумно, це просто життя. Стосунки потрібно будувати з тим, хто поруч, щоб щодня бачити його обличчя, його очі, його посмішку перед собою, щоб відчувати кожен дотик, який робитиме тебе щасливою, кожні обійми, які даруватимуть тепло. І щоб ця людина обирала тебе. Щоб ви обирали одне одного і працювали над спільним щасливим життям. І я дійсно рада, що в нас з тобою зараз є такі люди! – подруга відвернулася, ніби ховаючи непрохані сльози.

Я підійшла і обійняла таку добру, відкриту і щиросердну Ліз. Він неї пахло весняними квітами і гранатом – те, що, на мою думку, ідеально їй підходило. Я була до мурах по шкірі рада мати за подругу таку дівчину! Від неї я отримувала підтримки і теплих слів більше, ніж отримувала від рідної матері за все своє життя.