Раді Вас бачити!

Ми гуляли до післяобідньої пори. Я не втомлювалася дивуватися, наскільки мені легко з Левієм, а він у свою чергу робив все можливе, щоб з мого обличчя не сходила усмішка. Коли ми поверталися дорогою, вкритою купою опалого листя вже починало темніти, я не помітила корінь дерева й перечепилася. Левій вчасно мене зловив у свої обійми. Я засміялася. А він легенько прихилив моє тіло до стовбура дерева. Намагаючись тримати рівновагу він обперся на це саме дерево, опинившись в небезпечній близькості від мене. Блакитні очі здавалися майже чорними в сутінках. Моє серце шалено колотилося. Все було, як у снах, які можливо мали стати пророчими. Я ковзнула поглядом по його вустам. Ось зараз це станеться. Левій не помічаючи жодного заперечення з мого боку став повільно, по міліметру, наближати свої губи до моїх. Його погляд виражав стільки ніжності, що в неї можна було закутатися, як і теплий м′який плед. Ще цей погляд виражав бажання. Я закрила очі і його вуста торкнулися моїх. Спочатку ледь відчутно, потім він збільшив натиск і ще через секунду цей поцілунок став пристраснішим і гарячішим за вогнище. Левій втискав мене в стовбур своїм тілом, поки його руки обережно гуляли моєї шкірою. Ніжні, солодкі вуста з присмаком кориці продовжували цілувати мої, змушуючи коліна тремтіти, а думки в хаотичному порядку покидати мозок. Першим поцілунок перервав Левій. - Мабуть не варто так поспішати. Ти просила подумати, а я накинувся на тебе, наче голодний звір, вибач... Я не втримався, мені важко себе тримати в руках, коли ти поруч. Так завжди було. Я просто дивилася на такого теплого і щирого Левія і не могла стримати усмішки. Але я не наважилася сказати йому, що якби поцілунок тривав трохи довше, то я би послала до біса всі роздуми і можливо захотіла б продовжити цей вечір. Натомість я відповіла, що все добре і ми поїхали додому.

- Я заїду за тобою завтра перед парами, - чоловіча долоня ніжно торкнулася моєї щоки. - Добре, - просто відповіла я дивлячись закоханим поглядом на чоловіка, з яким у нас нарешті все буде добре і з яким я починала бачити майбутнє. За ті хвилини, що ми провели в дорозі я майже все вирішила для себе і мабуть для нас. Ми вже були на місці і я нахилилася і поцілувала його. - Дякую за цей день, Левію, - він відсторонився і хотів щось відповісти, але нас перебив стукіт у вікно з пасажирського боку, від чого ми обоє сильно здивувалися.

Дверцята тонованої машини різко відчинилися і мене обдуло холодом. - Леля, зайчику, виходь, я тебе вже зачекався! - Це хто, Ліель? Це твій... хлопець? – голос різонув слух, наче ніж по склу. - Так, але... - все, що змогла відповісти я до того, як мене витягнули за руку з автомобіля. - До зустрічі на роботі, міс Андервуд, - останнє, що я почула від філософа перед тим, як захряснулися двері і авто покинуло мою вулицю і мене розгублену на ній. Чому це знову схоже на якусь дурну боллівудську мелодраму? Я не хочу брати в цьому участь!

- Де ти взяв цю адресу? - накинулася я на хлопця, який звалився, наче сніг на голову в липні! - Мама твоя дала, - звісно, хто ж іще любив цього дебіла, як рідного зятя?! - Чому ти приїхав? - я починала злитися і на нього, і на матір. - Як чому, щоб побачити свою кохану, яка втекла невідомо куди! І що це за мужик тебе підвозив? Знайшла вже якогось мудака? Ми ж не розійшлися, ми лише взяли перерву! Я скучав, зрозумів, що не зможу бути без тебе, приїхав через півкраїни, а ти вже з іншим?! - хлопець явно бісився і треба було щось із цим негайно робити. - Руслане, слухай, ти, придурок, скільки разів тобі ще повторювати: ми не брали перерви – ми розійшлися!!! Це ти собі додумав, що в нас перерва. Але якщо ти так бажаєш, то ось – я тебе кидаю, все, наші стосунки завершено! Що ти взагалі собі понавигадував? Я тебе сюди не запрошувала. Їдь звідси назад і жалійся моїй мамі, сподіваюся вона тобі швидко знайде іншу хорошу і розумну дівчину. - Щооо? Ось так просто ти пориваєш дворічні відносини? - Ти сам прекрасно знаєш, що це були не відносини! Ми зустрічалися від сили 2 місяці, потім ти поїхав за кордон на рік, а коли ти приїхав - в нас не задалося, я пішла від тебе, а ти вирішив, що це пауза! Ти сам прекрасно розумієш, що треба було це все завершити ще тоді, коли ти був за кордоном! - Леель, ну, подумаєш була в мене одна промашка, але ж я тебе люблю! - Боже, Руслан, та ти не любиш мене! В нас же навіть нічого не було і ще ота промашка - це твоя зрада - вона перекреслює все! - Звісно в нас нічого не було, бо ти ж хотіла почекати! - На його підвищені тони вже почали визирати сусіди з-за парканів. - А може ти просто фригідна? Га? - Що ти верзеш, не ганьби мене перед сусідами?! - мені ставало незручно і соромно. - А хай знають, мені немає чого приховувати! - розійшовся Руслан. - Знаєш, що? А пішов ти лісом! Я не бажала з тобою сваритися, але в тебе інша думка. Тож, бувай, сподіваюся ніколи не побачимося! І попереджаю - якщо ти не заберешся і будеш чи то галасувати, чи то грюкати в двері - одразу викличу поліцію! Зрозумів? – і не встиг він і слова сказати як я швидко сховалася в будинку. Руки тряслися від пережитого. Але хлопець мене почув - пішов геть. Одразу ж зателефонувала мама, я не брала слухавку і коли вона зрозуміла, що діла не буде - почала писати повідомлення. Звісно всі вони про Руслана, про те, що я образила такого хорошого хлопчика. Відповідати я не збиралася приблизно... ніколи. Він міг їй забивати баки і замилювати очі. Мені від нього було лише гидко. Залишившись наодинці я нарешті зрозуміла найголовніше – ця ситуація перекреслила все те, що починалося в нас з Левієм. І я тепер не знала як все повернути. Як пояснити? Та він навіть слухати не захоче! Я зайшла в кімнату і присівши біля стінки на підлогу почала плакати. Я знову починала жаліти себе, бо це вже була вивчена безпомічність і навіть знаючи цей факт я не могла зупинити ридань. Раптом вулицю освітили фари і я завмерла. Секунд десять і почувся стукіт у двері. Боже, це ж не може бути знову Руслан? Стало страшно, поки я не почула голос, який одразу ж огорнув спокоєм. - Ліель, це я, якщо ти вдома і чуєш мене, відчини, треба поговорити! Виходячи зі ступору я побігла до дверей і відчинивши їх кинулася Левію на шию, прагнучи ніколи його не відпускати. - Гей, тихо, тихо, все добре, - заспокоював він обіймаючи мене, - Ти чого, що сталося? Чому ти плачеш? - Уже нічого, уже все добре, - відповідала, витираючи сльози. Ми зачинили двері і пройшли на кухню. - Це твій…той хлопець тебе образив? - І так, і ні. - Тоді, чому ти плачеш, Ліель? – викладач крутив головою в пошуках чогось чи когось. - Якщо ти шукаєш Руслана, то його тут немає і ніколи не буде. - Добре, тоді поясни, що це все означає і що взагалі відбувається, - чоловік зосередив погляд на мені, - В мене було багато гіпотез стосовно цієї ситуації, - продовжив він свій монолог. – Я спочатку поїхав, злий, агресивний, ображений, зраджений… Потім я зупинив машину, обдумав усе і вирішив, що це буде знову моя помилка, якщо я поїду не давши можливість тобі пояснити. Звісно, що ситуація була прозорішою за воду в найчистішій криниці, але все ж я тут. Щоб знати напевно. І підходячи до твоїх дверей я готував себе до того, що ти там не одна і ви двоє… - Так, Левію, стоп, я обірвала чоловіка до того, як він встиг наговорити дурниць, - По-перше, немає ніяких нас. Нас із тим хлопцем немає. Ми не разом. Він мій колишній хлопець і ти про це напевно дізнався б, якби так швидко не втік, а я під впливом несподіваності ситуації розгубилася і не договорила. По-друге, дякую, що ти все-таки повернувся. А плакала я через цю всю ситуацію. Він припхався невідомо для чого і почав розповідати, що хоче зійтися. Ми, по суті, і не зустрічалися. Лише кілька місяців погуляли, він мене зрадив і на тому все. Ну. Там ще мама моя замішана – вона дуже його любить, спілкується краще, ніж зі мною і всіляко намагається нас звести. От і вийшла така ситуація… - Значить добре, що я все-таки повернувся, - Левій ніжно пригорнув мене до себе і поцілував десь в ділянку лоба, шумно дихаючи. Вечір ми провели разом. Левій залишився в мене ночувати(звісно без всіляких підтекстів, просто новувати), я попросила, боячись повернення божевільного колишнього. Я, зморена емоційним перенапруженням, заснула в його теплих і затишних обіймах під одну із серій «Як я зустрів вашу маму». Останнє, про що я подумала перед тим, як заснути - я найщасливіша дівчина на всій планеті!