Спочатку:
На сторінку книги
– Тату, чому це тебе гризе? Ти розумієш, що вона моя остання надія потрапити на змагання? Потебенько більше жодного євро в мене не вкладе, доки я хоч щось не виграю. А мсьє Жосен, після того, як на очах у всіх розірвав нашу попередню домовленість, взагалі оком у мій бік не поведе! Це ділова зрада, – збуджено пояснює батькові Борис.
– Але ж дівчина в тебе щиро закохана й чекала ввечері додому, а ти попхався до тієї Мальвіни! Господи прости... – сварить сина Змієвський-старший. Та справжній ловелас виправдовується так:
– У неї волосся вже не блакитне. Перефарбувала!
– Та нехай би вона його хоч поголила, все одно так робити не годиться! А що як хтось Кароліні донесе? Наприклад, рогоносець тієї відьми. Ти ж снуєш поміж бабів, мов справжній змій і навіть не криєшся. Краще сів би та розповів дівчинці що й до чого. Вона повинна знати, бо я геть не розумію, як ти розрулиш усе. Плануєш одружитися, до змагань допустять лише як поновиш ліцензію, а ще страховка й екіпірування... Синку, якщо підсумувати, виходить страшне! – розмахує руками Самійлович та йде з ангара, щоб не наговорити гіршого.
Ця розмова відбувається на очах у команди, але чоловіки зайняті своїми справами й не звертають на родинну сварку жодної уваги. І та згуртованість не заради професійного виживання, а з солідарності роти у всіх на замку й інформація нікуди далі не піде.
Тобто коли я наївно думала, що мій коханий на приміському треку готується до відповідальних змагань, він спокійно вимкнув телефон і зустрічався з однією зі своїх пасій? І це не актриса чи модель, а заможна дама сорока п’яти років. На хвилиночку - директорка ринку! Якось вона побачила юного Змієвського на трасі та не змогла пропустити повз. Діставала увагою й подарунками, аж доки він не піддався.
Та цього разу вони перетнулися невипадково. Борису терміново потрібні були немалі кошти. По-перше, його авто потребувало відповідного піклування. А по-друге, третє і так далі - то витрати на мою каблучку, вечір в ресторані, не кажучи вже про спортивні справи.
Немолоду спонсорку Борис розрадив так, що дама пообіцяла вийняти кругленьку суму, призначену на реконструкцію торгівельних площ. Та не встиг спортивний красень вибратися з покоїв меценатки, як туди припхався її законний чоловік. А в того пана була серйозна підготовка з мордобою та ще й у важкій категорії.
Сварка вийшла гучна, але коротка. Господар дому кілька разів кинув молодого коханця дружини об стіну й підбив око, а Борис намагався захищатися та лише травмував кулаки. Тільки про це мені наречений звісно не розповів.
Взагалі останнім часом молодий Змієвський зі здоровим глуздом дружив погано. У нього й так накопичилася купа нагальних питань. Та замість вирішувати їх, він вподобав посеред вулиці незнайомку й поводився наче мільйонер? А наостанок - зробив пропозицію. І треба ж було мені відповісти згодою тому, хто жив у дешевому мотелі й не мав за душею навіть власного куточка...
– Ось бачиш, Гордієнко, збулися твої жіночі марення, – безжально розбудив мене Самохін, коли я солодко куняла на клаві й продовжив: – Всю ніч працюєш зі своїм гонщиком у ліжку, а на роботі смертельно зморена спиш.
– Чого тобі, гумористе? – намагаюся прокинутися й легенько підтягую шкіру обличчя зі щічок на скроні та позіхаю. А що мені критися від колишнього бойфренда, коли він бачив мене вранці заспаною.
– Йди до шефа та звіти прихопи. Наші він вже читав, тільки ти цілий тиждень нічого не подаєш. Тримайся, Кавун сьогодні не в настрої, – підказує мені Самоха й запитує: – То коли вже твій Змій мені постера підпише?
– Як рак свисне! Йди собі. Що ви, наче діти, носитесь з тими автографами? У тебе вдома й так всі стіни дурнею заліплені, – збираю папери в теку й скидаю на флешку дещо нове.
– Зате шпалери клеїти не треба. А ти хіба ще пам'ятаєш мою кімнату? Це неочікувано! – лукаво посміхається колега й мені ті спогади як болячка на п'ятій точці.
– Що пам'ятати? Як твоя мама зраділа, коли ми розбіглися. Та власне і я також, – натякаю на невідповідність Самохіна моїм життєвим вимогам, тому він зникає з очей.
Від боса я так-сяк відбилася й захотіла почути Борю. Я не часто йому набридаю, але бажання хоча б разочок за цілий день поринути до вогняних думок, сильніше за мене.
– Добридень, Каролінко! Як справи? – відповідає Змієвський-старший, а в мене всередині обривається щось.
– Вітаю, Самійловичу! Дякую, все нормально. А де Боря?
– Не хвилюйся, на трасі. Відпрацьовує вчорашні лінощі... – на півслові замовкає батько, а я не розумію й уточнюю:
– Ви маєте на увазі те, що він побився з кимось із колег та не міг ганяти?
– Це він тобі такого наплів? От безмозка дитина! Спокійно, Ліно, у мене все під контролем, – тяжко зітхає чоловік, що припустився помилки і ляпнув зайвого.
– Як же мені не хвилюватися, коли він прийшов серед ночі та ще й побитий увесь? – граюся листочками на зеленій огорожі й пригадую, як Борис перестрів мене вперше. А тепер на деревах вже з'явилася весела зелень і птахи співають весняні пісні.
– Дитинко, та хіба ж то побитий? У Борьки якось два ребра добряче потріскалися, але ж зрослись. Правиця вивихнута. А вже скільки в нього зміщень на хребті, знає лише травматолог та й то коли на знімок дивиться. Така у пілота професія. Ти звикай до його синців, звісно якщо хочеш бути поруч з гонщиком, – відверто пояснює мені батько-тренер доволі страшні речі.
Наразі цими діагнозами мудрий чоловік запудрив мені мізки та змовчав: до чого ще треба звикати у житті з харизматичним парубком.
Тим часом Борис зробив на звивистій трасі кілька повних обертів і підрулив до ангара. Зірвав шолома та з цікавістю зиркнув на батька:
– З ким це ти так солодко співаєш?
– На, поспілкуйся! Каролінка на проводі, – простягнув йому телефона тренер й багатозначно кивнув підказуючи, що все в порядку.
– Привіт, кохана! Просто так чи є якась невідкладна справа? – пританцьовуючи, пішов на повітря Змій.
– Є невідкладна справа. Хочу знати: як ти почуваєшся? – відповідаю голосом зірваної квітки, бо після розповіді Самійловича, всі травми Борі болять і мені.
– Дуже хочу до тебе... А все інше в нормі. Я сьогодні ще поганяю трохи й відразу додому. Скучив шалено! – безжально додає мені в кров вогняної отрути Він.
– Чекатиму! Кажи: що приготувати на вечерю? – прикриваю очі та вже ладна на що завгодно, тільки б скоріше огорнув своїми міцними (травмованими) долонями.
– Лише себе! Все інше приготуємо разом, – далі інтригує мене невиправний мачо й безвідповідально відключає зв'язок, а я стою біля входу в інститут та почуваюся тепер весняною кішкою, готовою до втілення всіх Його мрій.
Ну, якщо не треба ковбаситися біля плити, то купила дві коробки піци й улюблене пиво мого чемпіона. А як проходила повз вітрину з жіночою білизною, побачила таке, що миттю опинилися всередині салону.
Придбала спокусливий мереживний комплект. Звісно він побуде на мені хвилини дві, але ж наслідки того варті! Прозорі частинки виграють золотом і в мене вже готова промова. Щось на кшталт: «Хочу бути твоїм золотим призом сьогодні й завжди...» А раніше так настирливо запевняла, що ніколи не стану Його призом. Та чарівний гонщик мене переміг!
