Раді Вас бачити!

“Спустися до бару "Студрада". Подивися, який у тебе насправді ідеальний хлопець. Поспішай, бо шоу в самому розпалі”.

Не буду брехати, що це повідомлення не зацікавило мене. Влад же казав, що він у батька, вирішує справи холдингу. Дивно. Можливо, повідомлення надіслав хтось із наших знайомих, кому поперек горла стоять наші з ним стосунки. Дівчата мені заздрять, бо мені вдалось “урвати багатія”, хоча я ніколи не шукала грошей. Старший брат Влада в принципі псує життя всім, здається. Бідна та прислуга, що не може носити взуття, яке хоче. Я хотіла видалити повідомлення, відправлене без номеру і підпису. Та все ж. Не буває диму без вогню, правда?

Внутрішній голос ніколи мене не підводив, якщо це стосувалось сумнівних моментів в житті. Я завжди прислухалась до свого шостого чуття, а зараз воно не просто говорило зі мною, а кричало, що мені треба туди піти.

Думаю, логічно, що Влад не у батька, а в барі. Можливо, він не збрехав і вже приїхав сюди, а може, він просто танцює пʼяний на барній стійці і збрехав мені, щоб не засмучувати чи побути з хлопцями. Брехня — завжди брехня. Чи є якісь виправдання такому вчинку? Звісно, я уже сама знайшла.

Врешті, цікавість перемогла. Я відчувала, що можу там побачити, та все ще трималась за примарні надії. Швидко одяглася і побігла вниз сходами. Спина покрилася липким холодним потом, а сердце калатало. Проігнорувавши дощові хмари, я вирішила, що все рівно не пробуду там довго, і не взяла нічого накинути на верх. Тут іти дві хвилини. Просто гляну, що нічого особливого не сталось і піду собі.

Щойно я підійшла, двері прочинились і звідти вибігла пʼяна компанія. Я швидко зайшла всередину, шукаючи очима свого хлопця. Він стояв, притулившись до барної стійки, тримаючи в руці склянку з чимось схожим на віскі. Його сорочка була розстебнута на кілька ґудзиків, волосся розпатлане, а очі… Очі блистіли від алкоголю. Він голосно сміявся, щось доводячи бармену. Він просто напився. Я видихнула. Нічого страшного.

— Владе? — я підійшла ближче, намагаючись перекричати музику своїм голосом.

Він повільно повернув голову в мою сторону. Його погляд сфокусувався на мені не одразу, а коли це сталося, в його очах я побачила не радість, а роздратування.

— О, дивись. Моя інтелігентна дівчина завітала, — процідив він, криво посміхаючись. В такому стані він ковтав слова. — Що ти тут забула? Це не бібліотека. Тут люди розважаються. Тобі тут не місце, — він притягнув мене до себе, щоб сказати ці слова.

— Я… я просто хотіла побачити тебе, — я намагалася зберігати спокій, хоча всередині відчувала напруження. — Ти ж казав, що ти у батька. Чому ти тут? І чому ти такий пʼяний?

— Відвали, — він різко відвернувся від мене, роблячи ковток із склянки. — Я не зобов'язаний звітувати перед тобою за кожен свій крок. Я дорослий хлопець, і я роблю те, що хочу, коли захочу, і з тим, з ким захочу.

Я тупо стояла, не розуміючи нічого. Що я зробила не так? Чому він такий грубий? Вранці все було ідеально, а зараз він поводиться як останній покидьок. У цей момент на барну стійку сіла Кіра. Вона була в короткій спідниці та яскравій червоній кофті, яка ледь прикривала її груди. Я стояла з відкритим ротом не розуміючи, що відбувається. Вона зі сміхом обняла Влада за шию і щось прошепотіла йому на вухо.

— Що це означає? — я зробила крок вперед, вимагаючи відповідей.

Кіра повернула голову в мою сторону, поправляючи груди, які нахабно випирали з-під кофти. Я просто скривилась від цієї картини.

— Мабуть, я забула свої трусики в туалеті, — сказала вона з нахабною посмішкою, дивлячись мені прямо в очі. А потім, прямо у мене на очах, вона притягнула Влада до себе і палко поцілувала його.

Мій шок змінився на злість. Такої агресії я не відчувала ніколи в своєму житті. Мені кортіло потягти її за білі патли і виволокти звідси. Та я не буду воювати за чоловіка, який не може скласти собі ціни і точно більше не могла терпіти це приниження.

— Досить! — я вигукнула на весь бар, перекриваючи навіть музику. — Я вимагаю пояснень, Владе! Прямо зараз! Наодинці!

Влад відсахнувся від Кіри, дивлячись на мене з презирством.

— Якого біса ти кричиш? Ти хочеш поговорити? Добре. Давай поговоримо.

Він зробив крок вперед, височіючи над мною. Запах перегару і цигарок викликав в мене нудоту.

— Ти хочеш знати правду? — він випалив це мені прямо в обличчя. — Правду про те, чому я тут? Тому що ти нудна, Соню. Ти тупо нудна істота. Ти як отой книжковий кліщ, що раз в півроку вилазить, щоб подивитись на світ. Я уже не витримую слухати стислий переказ філософських трактатів. Господи. Аби ти хоча б трахалась зі мною, я б може ще й потерпів би тебе. Ну от скажи? Що в мені такого, що ти б не хотіла? Твоїй подрузі знадобилась одна зустріч і коротка розмова, щоб захотіти і взяти своє. А ти якась помішана на власній цноті.

— Владе, чи обовʼязково говорити про це при друзях? — я прошепотіла, відчуваючи, як сльози навертаються на очі. — Чому ти так зі мною поводишся?

— Ну так ти вимагала розмови, — він знизав плечима, наче це було очевидно. — Я все сказав.Я просто не створений для такого формату стосунків, як ти хочеш. Типу, я молодий хлопець. В мене є потреби. Хочу ще пожити для себе, побухати з пацанами в барі, позаліпати на красивих сексуальних краль. А ти така вся правильна. Така вся непідступна. Мені це не треба. Ще трошки і я буду сидіти вечорами з тобою грати в “слова”, дивитись “Аббатство Даунтаун” і хотітиму повіситись. За чотири місяці стосунків в нас були лише поцілунки. Слухай, я хочу трахатися. А ти якась фригідна, походу, бо інакше я не можу пояснити чому ти мені не даєш. Словом. Вибач. Та все ж таки, нам не бути разом.

Кожне його слово було як удар батога. Він принизив мене. Він назвав мене нудною, фригідною. Він сказав, що я йому не потрібна. І він зробив це при всіх, при його друзях, при моїй тепер уже колишній подрузі і купці інших знайомих з універу.

— Ти… ти покидьок, Владе, — я вичавила з себе, відчуваючи, як всередині все обірвалося. — Ти зрадник. Ти брехун. Ти ніколи не кохав мене. Ти просто використовував мене.

— Ну так, — він посміхнувся, відкидаючись на стійку. — А тепер мені набридло. Тобі час йти.

Я глянула на нього, на його байдуже обличчя, на Кіру, яка задоволено посміхалася, натовп, який спостерігав за цією сценою. Я зрозуміла, що достатньо на сьогодні вражень і нових пліток.

— Йди до чорта, Владе Громов, — я виплюнула ці слова йому в обличчя. — Йди до чорта. Я ненавиджу тебе. Я жила прекрасно до тебе, житиму і після тебе. А ти, коли протрезвієш, зрозумієш, що краще за мене тобі було не знайти. Та буде пізно. Гарного вам обом лицемірного вечора.

Я розвернулася і, не озираючись, кинулася геть з бару. Сльози застилали очі і я ледь не спіткнулася на рівному місці. Весь мій уявний світ розсипався, як доміно. Я реально уявляла нас поруч разом. Думала, що наша історія така романтична і казкова. Але насправді я була дуперою, а він не був принцом на білому коні. Він взагалі був конем. Ні, він був тупим віслюком.

Я вибігла на вулицю, намагаючись віддихатися, і раптом відчула, що сльози котяться градом, а надворі розбушувалася злива…