Спочатку:
На сторінку книги
Вони повернулися від Клари додому пізно вночі, і тиша квартири зустріла їх, як стара, сувора господиня, що вже все бачила.
Аліна зачинила двері з надмірною силою — звук прокотився коридором, відлунюючи в порожніх стінах. Пальто впало на підлогу, немов вона скинула з себе не лише тканину, а й рештки контролю. Алкоголь досі гудів у скронях, але вже не глушив — лише загострював усе: запах його парфумів, що змішався з тютюном і ніччю, тепло її власного тіла, яке зрадницьки тремтіло.
Матвій стояв у темряві вітальні. Сорочка розстібнута на два верхні ґудзики, рукав закочений, склянка з бурштиновою рідиною стояла на підлокітнику крісла. Він не запалив світло. Мабуть, не хотів бачити її обличчя занадто чітко.
— Ти п’яна, — сказав він тихо, без осуду, але й без тепла.
— А ти тверезий? — її губи скривилися в усмішці, яка більше нагадувала гримасу. Вона ступила вперед, хитнувшись лише раз. — Не прикидайся святим, Матвію.
Він повільно підвівся. Рух вийшов плавним, майже хижим.
— Іди спати, Аліно.
— Не командуй мною.
Вона підійшла ще ближче — так близько, що відчула тепло його грудей крізь тонку тканину сорочки. Її пальці мимоволі торкнулися його ключиці — холодні, тремтячі. Він не відсмикнувся. Лише дихання стало глибшим.
— Аліно… — в його голосі прозвучало попередження, але вже надтріснуте.
Вона підняла погляд. Очі блищали — від сліз чи від алкоголю, чи від того й іншого разом.
— Ти весь час тікаєш, — прошепотіла вона. — Навіть коли я стою ось так… близько.
Він стиснув щелепи. Видно було, як сухожилля натягнулися під шкірою.
— Не починай.
— Я вже почала.
Її долоня ковзнула нижче, лягла на його серце. Воно калатало сильно, нерівно — зрадницьки швидко.
Матвій перехопив її зап’ястя. Не боляче. Але міцно.
— Не треба, — хрипко видихнув він.
— Чому? — вона не відводила погляду. — Боїшся, що я пожалкую?
Він мовчав довгу секунду. Потім відповів тихо, майже пошепки:
— Боюся, що ти не пробачиш собі. А я… не зможу пробачити собі, що дозволив.
Вона засміялася — коротко, надривно. А потім різко потягнулася до нього й поцілувала.
Це не було ніжним поцілунком закоханих. Це був поцілунок людини, яка падає й хапається за останню гілку. Губи зіткнулися різко, з присмаком віскі й відчаю. Вона вп’ялася пальцями в його волосся, ніби боялася, що він зникне.
Він не відштовхнув.
Його рука лягла їй на потилицю — важка, гаряча. Великий палець ковзнув по лінії щелепи, ніби перевіряючи, чи вона справжня. Потім він відповів — повільно, ніби пробуючи на смак кожну секунду, кожне її зітхання.
Щось у них обох остаточно зламалося.
Вони рухалися до спальні, спотикаючись об темряву. Її спина вдарилася об стіну коридору — не боляче, але достатньо, щоб перехопило подих. Він притис її там на мить, долоні ковзнули по її талії, стиснули так, ніби намагалися втримати її від падіння — чи себе від нього. Аліна вигнулася назустріч, її пальці зарилися під його сорочку, торкнулися гарячої шкіри живота. Він здригнувся — ледь помітно, але вона відчула.
— Матвію… — видихнула вона в його губи.
Він не відповів словами. Лише нахилився нижче, провів губами по її шиї — повільно, ніби малюючи невидимий слід. Її голова відкинулася назад, вдарилася об стіну, але вона навіть не помітила. Усе звузилося до точки дотику його губ до її ключиці, до того, як його долоня ковзнула під її светр, торкнулася оголеного живота — гаряча, суха, трохи шорстка.
Вона застогнала тихо, майже беззвучно. Його великий палець повільно провів по ребру — раз, удруге, ніби запам’ятовуючи форму. Аліна схопила його за зап’ястя, але не відштовхнула — притисла сильніше до себе.
Вони нарешті дісталися до ліжка.
Ковдра з’їхала на підлогу ще з першого поштовху. Матвій опустився на неї зверху — не важко, але так, щоб вона відчула всю його вагу, всю його стримувану силу. Її ноги мимоволі розійшлися, приймаючи його між стегон. Тканина джинсів терлася об її шкіру через тонкі колготи — грубо, чуттєво, нестерпно.
Він завмер на мить, упершись долонями в матрац по обидва боки від її голови. Дивився на неї зверху — очі темні, зіниці розширені. Аліна підняла руку, торкнулася його щоки. Великий палець ковзнув по його нижній губі.
— Не зупиняйся, — прошепотіла вона.
Він опустив голову. Поцілунок цього разу був повільним, глибоким, ніби він намагався ввібрати її в себе. Його долоня ковзнула під її светр, підняла тканину вгору, оголивши живіт, ребра, нижній край грудей. Пальці пройшлися по кісточці ребер — легенько, майже невідчутно. Вона вигнула спину, підставляючи себе під його дотик.
Він відірвався від її губ, опустився нижче — до ямочки між ключицями, до ніжної шкіри над грудьми. Його подих обпікав. Аліна заплела пальці в його волосся, притискаючи сильніше. Коли його губи торкнулися верхнього краю бюстгальтера, вона здригнулася всім тілом.
Він не поспішав. Його руки гладили її боки — повільно, ніби вивчаючи кожен вигин, кожну западину. Пальці зачепили край колгот, потягнули вниз — не різко, а поступово, оголюючи стегна, коліна, щиколотки. Вона допомогла йому, вигинаючись, знімаючи їх разом із ним.
Потім його долоні повернулися до її стегон — гарячі, важкі. Він провів ними вгору, до внутрішньої сторони, зупинився за сантиметр від межі, де шкіра ставала найчутливішою. Аліна затамувала подих. Її стегна здригнулися, мимоволі розходячись ширше.
Він нахилився, торкнувся губами внутрішньої сторони її стегна — спочатку одного, потім другого. Повільно. Боляче повільно. Її пальці стиснули простирадло так сильно, що кісточки побіліли.
— Матвію… — її голос тремтів.
Він підвів погляд — темний, майже дикий. Але все ще стримуваний.
Він повернувся до її губ. Поцілував жорсткіше, ніби караючи себе за те, що дозволив собі зайти так далеко. Її руки ковзнули по його спині, під сорочку, нігті легенько чиркнули по шкірі. Він тихо видихнув їй в губи — звук, який пройшов її наскрізь.Через декілька хвилин вони вже були роздягнені. Це було незвичне, але приємне відчуття. Матвій намагався бути обережним й не завдати їй дискомфорту. Але без цього не обійшлося. Бо для Аліни це було вперше. Він у всьому був для неї першим. Біль був різким, але не довгим. Можливо через випитий алкоголь. Далі з'явилося відчуття приємної повноти та єднання.Вони рухалися разом — повільно, ніби боялися зруйнувати те крихке, що ще лишилося. Його долоні тримали її стегна, направляючи, але не примушуючи. Її ноги обвили його талію — міцно, відчайдушно. Їхні подихи змішувалися, серця билися в унісон, швидше й швидше. Стогони лунали все гучніше.
Це не було про насолоду. Це було про близькість, про те, щоб відчути одне одного живим, справжнім, болючим.
Коли все скінчилося, вони не розійшлися одразу.
Він лежав на ній, притискаючись лобом до її скроні. Її пальці гладили його спину — повільно, ніби заспокоюючи. Сльози котилися по її скронях у волосся, але вона не витирала їх.
Він поцілував її повіку. Потім другу. Мовчки.Ніч закінчилася без слів. Але Аліна знала, що ніколи її не забуде.
Ранок прийшов жорстоким і світлим.
Аліна прокинулася першою. Світло різало очі, голова гуділа. Вона лежала, загорнувшись у простирадло, дивлячись на його спину — широку, напружену. Він уже був одягнений, стояв біля вікна з чашкою кави, яку тримав так, ніби вона могла його врятувати.
— Добрий ранок, — сказала вона тихо.
Він не обернувся.
— Ти можеш не прикидатися, — відповів він.
— Прикидатися чим? Що ми дорослі? Що вчора… було?
Він різко повернувся. Очі темні, втомлені.
— Не смій називати це “нічого не значить”.
Вона підвелася, тримаючи простирадло на грудях.
— А як мені це назвати, Матвію?
Він підійшов до неї швидкими кроками. Перехопив за зап’ястя, притис до стіни — не грубо, але так, що вона відчула всю його силу.
— Назви це правдою, — сказав він низько. — Назви це тим, що ми обоє знали давно. Але якщо ти зараз скажеш, що це була помилка…Ти хотіла залізти в моє ліжко? Ти це зробила. Притому, що ми домовилися про фіктивні стосунки....
Вона дивилася на нього, серце калатало в горлі.
— Я не скажу, що це помилка, — прошепотіла вона. — Але я скажу, що просто втратила контроль.
Він стиснув її зап’ястя сильніше — на мить. Потім відпустив.
— Я теж, — сказав він тихо. — Й більше такого не повториться.
Вона відвела погляд.
— Тоді що ми робитимемо?
Він довго мовчав.
— Не знаю, — нарешті відповів він. — Але я більше не дозволю цьому статися.
Вона кивнула — ледь помітно.
А потім пішла з кімнати, відчуваючи на собі його погляд — важкий, гарячий, сповнений того, що вони обоє не могли заперечувати.
Найнебезпечніше сталося не вночі.
А саме зараз — коли вони стали ніби близькими, але водночас віддалялися один від одного ще більше.
