Раді Вас бачити!

Вчора у вечері розмовляла з Миколою. Ніколи не розуміла, чому їм не дозволяють телефонувати щодня. Розмовляючи з ним, я вкотре зрозуміла, як то важко, що він далеко. Він би допоміг вирішити мої проблеми. А так він видав те, чого я не чекала – пора дорослішати, Мар, ти можеш знайти вихід не гірший, ніж я, просто зрозумій це і дій. Мій розум після цих слів «випав в осад». І хоч я розуміла, що його правда та навіть не уявляла, що буде сьогодні.

Може це смішно та ті три «видри» (далі без лапок) лякали мене. Морально. Я не боялась, що мені могли начаклувати хвіст чи синє волосся, а от того, що вони перестрінуть і будуть знову попускати – так. Мені вистачило першого разу, щоб відбити бажання йти в коледж. Але треба було.

На жаль в книзі про відьомство чітко писало, що дар не проявляється до ініціації, хіба зрідка, сплесками і через те я не відчуваю в собі ніяких змін. Що ж буде потім – хто зна…в кожної відьми чи відьмака це індивідуально, то ж очікувати можна чого завгодно. І я ще раз пошкодувала, що не випитала в бабусі – як це, що вона відчуває, коли лікує чи діагностику проводить. Якою ж дурною я була та і вряд чи стала розумніше.

Закинувши рюкзак на плечі і захопивши легку куртку, бо було пасмурно і обіцяли дощ, я вирушила на свої перші уроки.

На щастя, мої побоювання не справдились. Нас зустрічали на подвір’ї коледжу і розприділяли по групах. Коли я прийшла мене майже відразу захопила секретарка директора і повела до групки дівчат, що тулились справа від входу. Вже підійшовши ближче я відмітила, що хлопці там теж є, аж троє. І судячи по книжечці це навіть дуже нормально.

- Це Марина Задорожня, онучка Феодосії Задорожньої. Приймайте в сім’ю.

- Привіт. – ледве видавила я, оглядаючи цей невеличкий натовп, який миттю обкружив мене, тільки-но секретарка залишила мене і пішла.

- Ти правда внучка Задорожньої? – висунулась маленька кнопка з-за спин інших і я кивнула.

- Хіба ж Ілона Андріївна не ясно виразилась? – фиркнув один з хлопців. На диво вони всі були русоволосі, тож той, що був в футболці з Бейонс.

- А яка вона? – спитала інша дівчина. – Ну, твоя бабуся. До речі, я Рая.

- Дуже приємно. А бабуся, така ж як всі. Трави збирала, людей лікувала. Чесно кажучи про те, що вона написала «Отрути і протиотрути» я дізналась два тижні тому.

- Ти що нічого про свою бабусю не знаєш!? – випалила ще одна дівчина. – Як жити з такою знаменитістю і не знати про неї?

- А що я маю знати? – насторожилась я, знову якісь таємниці.

Нас перебила якась жіночка.

- Любі мої, я буду вашим куратором. Звати мене Ангеліна Висоцька. Звертайтесь пані Ангеліна, ніяких по-батькові, дуже прошу. В нас в коледжі, між нашими учнями і викладачами так не прийнято.

Всі ми дружно закивали.

- Перше заняття у вас проведу я, прошу, пройти за мною.

Вона повела нашу групу до коледжу. Потім ми піднялись на другий поверх і зайшли у невеличку світлу аудиторію. Я поспішила зайняти місце біля вікна, за другою партою. Та збоку була батарея, і якщо ми тут сидітимемо увесь час, то взимку буде де грітись, не люблю холоду.

- Це буде ваша аудиторія. – підтвердила мої підозри пані Ангеліна. – Тут вам читатимуть більшість предметів, окрім тих, що читають в потоці і тих, що проводяться в лабораторіях. Пан Амвросій дозволяє обладнувати аудиторії на свій розсуд. Та особисто я – проти. Перш ніж щось тут робити, прошу узгодити це зі мною.

- А ми можемо прикрасити аудиторії на свята?

- Тільки узгодивши зі мною, Катерино. – вона зайняла місце за кафедрою і ще раз оглянула нас. – Цього року вас дуже багато. Для факультету відьомства це нечувано. Сімнадцять! – вона з почуттями замахала руками. – Надіюсь, що ви гідні свого дару і ті, хто вам передав його можуть відійти спокійно. Чи точніше, вже відійшли. Особливо це стосується вас, Марино! – і вона змірила мене презирливим поглядом. – Щось мені здається, що навряд чи ти гідна такої честі.

Я тільки проковтнула комок слини. Хотілось закричати – за що!? Не могла ж бабуся жити вічно. Та я промовчала, що б не викликати додаткові висловлення в свою сторону. І правильно зробила. Куратор відвернулась і переключилась на іншу тему.

- Хочу вам сказати відразу – відьом… Хлопці, я обмежуватимусь цим узагальненням для всіх. Так от, відьом ніхто не любить, але вони всім потрібні. Нас не люблять люди, бо ми на відміну від магів у всіх на виду і нас бояться, інколи це цілком обґрунтовано, а маги, бо вважають нас нікчемними. А потрібні ми, бо маги нашою роботою брезгують та і самі частенько користуються нашими послугами. Перейдемо до предметів. Перший місяць ви вивчатимете тільки відьомські предмети, а потім вам додадуть суспільну спеціалізацію. Зараз вам викладатимуть «Ази відьомства» окремо, «Історію магії», «Магічну біологію», «Чакрологію», «Регілієзнавство» в загальному потоці, а також «Травознавство», «Отрути і Протиотрути», «Магікум». Всі практичні і лабораторні роботи ви проходитимете окремо від всіх. І хочу сказати про «Магікум» - цей предмет виключно про магів.

- А нащо ж він нам тоді? – запитав хтось позаду мене.

- Як це, навіщо? А щоб ми все знали про магів. Не забувайте, що вони не дуже добре до нас ставляться. І повірте, ви переконаєтесь в цьому на власній шкурі, притому дуже швидко.

І в цьому я була згодна з нею – вже переконалась. Судячи з її слів – це не коледж, а осине гніздо.

Далі викладачка повела мову про нашу потрібність і значущість. На цій ноті я відключилась і перестала її слухати. Скосила очі на вікно, де росли молоденькі смереки і закривали нам майже увесь краєвид. А що ж буде, коли вони вимахають повністю? Жаль, не пам’ятаю, скільки ростуть та відчуваю, що високо.

- …відьми – довгожителі. Та не безсмертні, тому зміна поколінь і перехід дару для нас закономірне явище. Можете не брати близько до серця мої слова. Ніхто з вас не винен, що ваші рідні відійшли, а ви отримали дар. До речі, є рідкі випадки, коли з даром народжуються, або ж він пропадає від людини. Для першого випадку в нас є приклад – Аліна, вона навчається в нас на другому курсі. В неї вроду ніколи не було відьом і це диво, що ми її змогли відшукати, адже дар не тільки допомагає, а й може нашкодити. А в невмілих руках це може призвести до чого завгодно.

- Забула, у вас в обов’язковому порядку введена фізкультура. Кожен день. Ви можете обрати свій вид спорту або ж займатись в загальній групі. Але це обов’язково. Хоча б тому, що наш потенціал залежить від нашого здоров’я. Мудрість і знання важливі та хворому важко лікувати і допомагати. І медитація, так ви зможете керувати даром, концентрувати сили та і пробуджувати їх теж. Це стосується тих, то ще не пройшов ініціацію.

- Пробачте, що перебиваю, але як її проходити? – вирвалось у мене, позаду заржали хлопці, а по класу пролетіли шепотки.

- Ви серйозно, Марино? Це ж загальновідома істина для магів і відьом. Невже Феодосія вам не розповідала? Вона хоч чогось вас навчила?

- Ми збирали трави, замовляння вчила…

- І все?

- Звідки ж я мала знати, що мені це знадобиться. – не втрималась я. – Вона і про магію мені почала розповідати тільки минулого літа!

- Так, такого я явно не очікувала…- розгублено закліпала очима пані Ангеліна.

- А я не очікувала, що моя бабуся буде місцевою знаменитістю. – випалила я і замовкла, вирішивши, що перегнула палку.

- То може не ти мала наслідувати дар? – спитала Рая.

- Звідки мені знати…Ще одній претендентці чотири і вона живе в Канаді. Тож, можливо і не я.

- Все, закінчили дискусію. – викладачка оговталась і продовжила. – Якби там не було, дар в тебе, тож постарайся не осоромити пам'ять бабусі.

Я кивнула.

- А тепер про ініціацію. Для тих, хто ще й досі не в курсі. – вона знову глянула на мене і її губи глумливо усміхнулись. – Звичайний секс з оргазмом. І, - вона витримала драматичну паузу. – Судячи по ваших обличчях, дорогі дівчата, ініційовані в нас тільки відьмаки. А, тільки два відьмаки. Ну, цього було слід очікувати. Не турбуйтесь, навіть якщо ви ніколи не пройдете ініціацію, то ви зможете відьмачити, слабенько та і це згодиться. Якщо ж у вас це було до отримання дару, то це не діє. Хочу додати, ініціація справжня проходить зазвичай досить небезпечно. Хлопці, не повідаєте, що було у вас. Роман?

- Кх,кх. Ну, солома загорілась…

- Так ти що, прямо її на соломі? – група захихикала.

- Василина! В нас є покарання серед яких і прибирання території і ловля жаб з пявками, і миття туалетів. Ще щось подібне і вас чекатиме не саме приємне з них. Зрозуміли?

- Так, пані Ангеліно.

- А ви Юрій?

- Шибка тріснула. – коротко мовив він і навіть не зашарівся.

- Слабенько. – констатувала куратора. – А серед дівчат і спитати нікого. Що ж працюватимемо з чим є.

- А що, може бути крутіше?

- В декого навіть квіти зацвітають. – усміхнулась вона. – Все залежить від ваших відчуттів в той момент і від сили закладеної у вас.

- Скажіть, а маги, в них так само все?

- Дуже схоже. До речі, біля спортзалу є кілька спеціальних приміщень. При потребі можете скористатись ними. Там ви нічого не спалите і не підірвете.

- Навіть так? – хихонула все та ж Рая.

- Навіть так. Вас багато і ми повинні дбати про вашу безпеку і безпеку інших.

На цьому вступне заняття закінчилось і вона нас покинула.

Далі в нас була «Історія магії» і єдине, що радувало, це те, що ми з першим курсом в потоці, а не зі старшими. Мені зовсім не хотілось зустрічатись з кимось з них. Та ще гріла надія, що перший курс не такі упереджені на рахунок нас.

Та коли ми увійшли до потокової аудиторії на третьому поверсі мої надії лопнули, як мильна бульбашка. Якийсь хлопець ще при дверях брезгливо показав нам на котрий ряд ми повинні сідати і заявив, що нас взагалі не варто було пускати вчитись до нормальних людей. Ми скрипіли зубами і мовчки посідали за столи. Благо кураторка попередила і просила не конфліктувати, щоб не було проблем. Хоча її позиція – не висовуватись мене не радувала та битись проти всіх магів потоку, котрих було рази в три більше за нас я не посміла. Просто зайняла місце біля говірливої Раї. Вона ніби була не проти, от і добре. Збоку приточилась кнопка Віта. Виявилось, що їй вже вісімнадцять аж півроку, а я то думала, чого таких малих беруть в коледж.

Та що ж поробиш, мої 167 проти її 150 були великою різницею, от і здавалась вона зовсім дитиною, милою і безпосередньою.

Історію магії вів Анатолій Степанович Гайдар. Досить молодий, років сорока п’яти мужчина. Це ж його ім’я було на підручнику, згадала я, дивно, що вони його писали з моєю бабусею. Коли буде можливість, то варто розпитати його.

- Доброго дня, учні. Перший урок ми присвятимо не звичайній історії. Ми пригадаємо життя і віддамо шану одній чудовій людині, яка недавно покинула цей світ. Особисто я дуже поважаю…е поважав, цю неймовірну жінку. Вона була прикладом віри і сили волі, натхненої праці і тяги до знань…Вона залишила неоціненний вклад в науку, нашу науку, даючи нам можливість пізнавати саме наш незбагненний світ. «Історія магії» - ось та чудова книга, котру ви вивчатимете наступні кілька років. Майте на увазі, її вісім томів. Саме ця книга нас познайомила. Саме вона написала більшу її частину і виправляла мої помилки, вишукувала статті і дописи про магію. Без неї ця книга не існувала б…і ще одна «Отрути і протиотрути».

На цьому я зрозуміла, що сьогоднішній день без бабусі не обійдеться. Я була щаслива, що її згадують і присвятили ціле заняття та мені було боязно, що мене приплетуть до нього.

- Напевне, ви вже здогадались, що це Феодосія Задорожня. Е ні, маги, так не піде. Гудіти не варто. Багато хто з вас чи ваших батьків був у неї на порозі з проханням про допомогу, то ж не варто зараз грати мучеників. Бо я сумніваюсь, що вона відмовила хоч комусь. Продовжимо. Померла вона місяць тому, у віці 83 років. І, що хочу сказати, що прожила своє життя гідно і притому яскраво. Як таке можливо, сам не знаю. Та факт залишається фактом. Коли їй було шістнадцять вона подалась в Київ, мріяла стати актрисою. Для тих часів, коли всі хотіли стати доярками передовиками для дівчини з села досить дивна мрія. Молоду дівчину з багатодітної сім'ї там ніхто не чекав. Та все ж вона змогла влаштуватись в театр, помічницею костюмера. А через рік вийшла заміж за місцевого хлопця. Першу дитину вона народила в свої дев’ятнадцять. Це був хлопчик. На даний момент, проживає в Канаді з дружиною і чотирма дітьми. Найменшій, до речі, чотири.

По залу пролетіли смішки. Ну старий, дядько Вітя для дітей, а кому яка різниця?

- Через п’ять років по тому в неї захворіла і помирала мати. Саме від неї дістався дар Феодосії. Дивно, зазвичай передача йде через покоління і зачасту ще дітям, а тут доросла жінка та що вийшло, то вийшло. Через місяць вона повернулась з сином додому і в перший же вечір її чекав сюрприз. Який ви і самі здогадались…щоправда він був приємний, серед зими розцвіла вишня під вікном, за одну ніч! Це просто феноменально! Про це писали всі столичні газети, адже такого ще не було, щоб при мінус десяти вишні розквітли.

Це зацікавило існуючий тоді інститут магії і вони відшукали її. Хоча, може не зацікавило, а налякало. Адже будь яка сила, що дає життя може його відібрати…Тож через кілька днів її поріг вже оббивали вчені і замість того, щоб опинитись на сцені театру вона була змушена спочатку навчатись в інституті, а потім і працювати.

Минали роки, а вона, незважаючи на свою роботу не зустрічала схвалення у більшості магів. Колектив інституту цінував її та не інші. Врешті вона побачила, що таких багато. Тоді маги відьм просто ігнорували. Часто навіть не звертали уваги поки не припече добре. Феодосія ж прониклась станом речей і вже в свої тридцять активно відвойовувала право відьм на освіту, магічну освіту! Врешті після довгих дебатів, котрі тривали два роки і після випуску «Отрут і протиотрут» було вирішено, що відьм краще вчити, ніж пускати на самотік, оскільки це може бути небезпечно для суспільства. Ще через рік від неї пішов чоловік і прийшов тільки, щоб подивитись на новонародженого сина.

Кажуть, що він не витримав постійних відлучок дружини для якої робота була важливіша за сім’ю. Заміж Феодосія більше не вийшла. Виховувати Павла допомагав старший – Віктор. Викладаючи в інституті вона заробляла достатньо, щоб утримувати свою маленьку сім’ю. А коли відкрився коледж у нас, то повернулась на батьківщину. Саме тут я познайомився з нею. Тоді я був студентом і не міг відірватись від її лекцій.

Врешті мені пощастило і дипломну роботу я потрапив писати у неї. З тих пір і тривала наша співпраця. Врешті я влаштувався працювати тут істориком, а вона у віці 68 років купила будиночок неподалік міста і переїхала туди жити. Викладати ж кинула. Лікувала людей до свого останнього дня. Свій дар передала онучці Марині. Хто захоче взнати про Феодосію більше, може звертатись до неї, вона зарахована на перший курс цього року.

Він не тикнув в мене пальцем і я зраділа, бо зовсім не хотілось щеголяти перед всім потоком. Та і не знала я, що моя бабуся безпосередньо причетна до того, що відьми зараз навчаються. То ж тепер маги ненавидітимуть мене не тільки за те, що я відьма. Круто, оце вляпалась!

- Що ж, свою коротку оповідку я розповів. Більш детально можна прочитати у книзі про її життя. А зараз відпущу вас раніше. Хто ще не знає, внизу є комерційна їдальня. Годують там смачно і відносно недорого. Тож перекусіть, бо у вас ще два предмети, а потім фізкультура та медитація.

Весь потік незадоволено загув. Під шістьма уроками він мав на  увазі шість пар, півтори години кожна!

В кінці дня я ледве плелась додому, Відпочити не допомогла навіть медитація. В животі бурчало і мало не тоншило. Єдине, що радувало – мій курс нормальний. В їдальні ми всі перезнайомились. І дарма, що я половину відразу забула, з часом вивчу. Думаю, що ми будемо дуже дружні. Це типу, як вівці жмуться до кучки, коли їх обкружують вовки…хоч так. Ех, і де ті часи, коли я була нормальна?