Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Саме так! Моє чарівне молочко допомогло. І якщо Прокопович вирішить з’явитись на святі я обов’язково з ним поговорю.
Гаразд, заговорювати відьми нібито вміють, щось подібне ми проходили. Та хороші заговори, як казала викладачка вдаються рідко і не всім. А от робити такі фокуси, як я вчора точно не відьмовське. Це з епопеї магів, але такого просто не може бути. Відьми не маги і все.
Еллине плаття було класне та занадто відверте. Воно обтягувало мене, як лікарська рукавичка та зверху плечі були оголені, незважаючи на рукава. Довжина теж «потішила» - рівно до середини бедра! В ньому я відчувала себе голою і добре, що мама не бачила того чуда. В довершення образу вона накрасила мене в готичному стилі, тільки від чорної помади я відмовилась – вирішили червону. Така собі – відьма-розпусниця. Дарма я Іллю запросила, в нього і так слинки тектимуть, а тепер, коли увесь час поряд зі мною…
Еля ж вдяглась в чорну приталену сукню. Вона не була кричущою, а елегантною. Її доповнював чорний пояс з мережива і милі сережки у вигляді купідончиків.
- Так, а де костюм?
- Так я ще масочку одягну. Ніхто й не казав, що я маю з’явитись, як Афродіта, з піни морської.
- Знаєш, я все-таки рада, що ти йдеш туди не голою.
Елька приснула зі сміху.
- Ну й ти фантазерка. До речі. Твоя мітла. – вона витягла з-за шафи проріджений віник, який став мітлою, акуратно обмотаний блискучою стрічкою.
- А де ти взяла таку палку.
- Наш сусід столяр…
- Тепер я точно з тобою не розрахуюсь.
Хлопцям таки довелось нас чекати. Недовго, бо Еля забула де всунула маску, а вона була частиною антуражу. Кружевна і чорна вона дуже гарно дивилась під пояс плаття.
На щастя наші кавалери не сердились. Побуркали задля годиться. Насправді вони і самі спізнились. Ну як же Іван без гламурної зачіски, аля анімешка!?
Хлопці теж перевдягнулись. В скелетиків. Як пояснив Ілля. Це був Кощій до смерті і після…
Особисто я різниці не бачила, тож кивнула в знак згоди.
Початок свята затягнувся, тож ми приїхали не останніми.
Потім хлопці ще мали грати, та зараз ще був час і ми подались на танцпол. На моє нещастя якраз ввімкнули повільну музичку. Ілля левітацією відкинув мою мітлу в куток і заграбастав мене танцювати. Навіть не спитавши, чи я проти. Та щоб не образити його, я змовчала.
- Ти неймовірна. Жаль, що ми друзі. – мовив він сумовито. – Ти ж не проти, що я хоча б потанцюю з тобою?
- Ні. Але ти не думаєш, що тобі краще звернути увагу на якусь іншу дівчину?
- Вважаєш? А ти таке можеш!?
- Ні. Та в мене інша ситуація. І я хочу, щоб це пройшло, а ти - ні.
Я оглянулась навкруги, шукаючи Еллу. Диво, та вона танцювала з Іваном! Добре ж вона його пройняла.
- Ходімо влаштовувати твоє особисте життя.
- Тільки не з Еллою. Я до неї байдужий.
- Ну що ти, вона богиня кохання. А в такий вечір її благословення кому хочеш допоможе!
Ми пробрались через зал до них і я затримала подругу за плече.
- Ель? Потрібна твоя допомога. Ти є сьогодні богиня кохання. Навідьмач йому зустріч з половинкою. – Я кивнула в сторону Іллі, що ніяково м’явся в мене за спиною.
- Тільки якщо він в це повірить, - усміхнулась вона. Він кивнув. – Нахились до мене і слухай. – вона поклала руки йому на плечі. – Я благословляю тебе зустріти свою істинну половинку. Пам’ятай, це буде не сьогодні, і не через рік…чекати тобі ще довго. Та твоє очікування окупиться.
- Хай буде так. – прошепотів він. Я скоріше прочитала це по губах. А Елла легенько поцілувала його в губи і чи то був зблиск світла від прожектора, чи між ними і справді спалахнула іскра, скріплюючи «благословення»…- Потанцюєш зі мною, богине?
- Отакої, ти крадеш мою дівчину? – здивувався Іван.
- Вона вже твоя дівчина? – підморгнув Ілля.
- Взагалі-то я сама своя. – Елла кинула на Івана такий погляд, що була б я на його місці, то радше заховалась би куди, і пішла танцювати з Іллею.
- Вань, так сподобалась? – він промовчав. І це було красномовніше будь-яких слів.
Та за кілька хвилин думки про те, що Іван можливо вперше влюбився витіснились власними переживаннями. На вечір прийшли Кирил з Наташкою. Він, підтримуючи загальний вигляд групи теж одягнувся Кощеєм-скелетом, а дівчина була з ангельськими крильцями, у білому платтячку, і навіть з німбом. Чиста моя протилежність. Я мимоволі стиснула плечі Вані, з яким ми якраз танцювали.
- Ти чого? – а потім він обернувся слідуючи моєму погляду. – Все ясно. Тепер я можу сказати, що майже розумію тебе.
Ми дотанцювали і вийшли з залу. Якось не хотілось мені дивитись, як танцює «солодка парочка». Через хвилину до нас приєднались Еля з Іллею…а звучить же?
- Ель, потанцюєш наступний танець зі мною? – спитав Іван, видно було, що йому ніяково. Вона ж зморщила носик, що я мало не зареготала, якби не він не був моїм другом.
- Але ще раз назвеш мене своєю дівчиною і тобі кінець! Я все-таки відьма! – Іван закашлявся. – Не передумав? – він все ж похитав головою. – То ходімо.
Ми з Іллею лишились одні.
- А знаєш, - мовив він. – Моя закоханість в тебе і справді більше не здається мені кінцем світу. Ніби, ця гра і справді вплинула якось, ніби, вона сьогодні і справді богиня кохання.
- Я не здивуюсь, коли виявиться що це правда. – я уявила, що Елька виявиться богинею кохання і хихикнула. Вона була б ідеальною – трохи зла, вміє познущатись, але водночас світла, приносить радість. Рідко коли трапляються люди з такою гамою протиріч. Ніби маленький вибух, що чекає свого часу.
Хлопці нарешті пішли грати, а Елька вчепилась до мене мало не кліщами. Прямо в гримерці. Добре, що музика була достатньо гучна, а вона не кричала.
- Скільки ти будеш ходити кругами, а? о боги! Благасловляю і тебе, на щасливий фінал, щоб там до того не було! – вона в почуттях махнула руками і мене шарахнуло током!
- Еля! Що ти робиш!?
Я підбігла до дзеркала і те, що я побачила там мене шокувало. Моє красиве волосся зараз електризувалось і стирчало у всі сторони їжачком.
В туалеті я спробувала його намочити і пригладити та воно все одно било током. Ну Елька, ну «наблагословляла»!
- Задорожня! Що з тобою сталось!? – пані Ангеліна, яка була серед тих, хто був приставлений слідкувати за нами вийшла з кабінки. – Тебе блискавкою шарахнуло?
- Щось типу того, тільки от не знаю, що робити з оцим…- я похнюплено глянула в дзеркало.
- Ходімо в лабораторію. Там багато всілякого добра, щось та йому допоможе. Гель, наприклад…- вона засміялась.
- Ведіть, а то навіть шляпу одягнути не можу. І, дякую вам, пані Ангеліно.
- Пусте, тай ще не допомогла я тобі нічим.
І ми подались в лабораторію.
Врешті зі всіх перевірених засобів допоміг таки звичайний гель з мокрим афектом. Хоча «допоміг», це звучить голосно…волосся тепер не стирчало, а було прилизане, а я схожа на мокру курку.
- Ех, Задорожня, здається, що тобі допоможе тільки душ. Впринципі можеш сходити у спортзалівський. Або ж додому, в такому вигляді тобі тут ловити нічого.
- Мені і так тут ловити нічого. – відмахнулась я та пані Ангеліна здивувала мене…
- Думаєш, я не була молодою? Більшість дівчат йде на такі заходи або з кимось познайомитись, або заради когось конкретного. Чесно кажучи, не вірю, що ти виключення. Залишилось визначити чого ти тут.
- А просто прийти на вечір не можна?
- Ох, дорогенька, навіть в десять, що там і у три роки дівчаткам подобаються хлопчики і навпаки. Просто ти можеш піти на базар, а от сюди – навряд. А раз так віднікуєшся, тож є точно той, хто не звертає на тебе уваги. – вона зневажливо оглянула мене. – І скажи, як воно, бути такою популярною і щоб тебе не помічали?
- А ніяк. Ви помилились.
Вона фиркнула, а я мовчки покинула її в лабораторії. Навіть забула подякувати.
Трохи боязно було йти в душ темними коридорами та все ж ситуацію хотілось виправити ще тут. На дискотеці ми пробули тільки годину, а вона мала бути як мінімум до дванадцятої. Можливо і довше. Все залежало від кількості людей. Тож мені хотілось залишитись. І навіть не через Кирила. Все одно споглядання їхньої з Наташкою ідилії приємних відчуттів не принесе. А от подивитись чи Іван розведе Ельку ще на один танець – оце було б цікаво. Тож я горіла нетерпінням.
На щастя наші душові разом з роздягалками не замикались. Як виявилось, не я одна така. Дівчата сюди ходили пудрити носик. І з нашої групи була Оля, та ще якась старша відьмочка.
Я привіталась з ними. Витягла з шафки рушник і подалась в душ.
Треба мати талант, щоб помити голову і макіяж лишився цілим. Тож роблячи ці складні маніпуляції я відчувала себе камікадзе. Якою тушшю нафарбувала мене Елька я не знала. І добре, якщо вона водостійка, бо хай я грала сьогодні відьму та зовсім не хотілось синців від туші.
Вперше за вечір мені пощастило. Оля ще була в роздягалці і допомогла з макіяжем, який таки підпортився.
- А знаєш, я очікувала більшого від цього вечора…
- Розумію. От ми відьми, тусуватись з магами нам впринципі не варто…
- От і про теж, а хотілось би познайомитись з кимось нормальним. Як ти з ними дружиш взагалі?
- Ми не робимо акцентів на те, хто ми. А як люди ми симпатичні одне одному, ось і весь секрет. Насправді вони кльові. – я по-справжньому, щасливо усміхнулась.
- Скажи, а ти справді з ними спала? – видала вона, а я мало не поперхнулась.
- Ага, і по черзі, і груповуха була, їх багато, тож можливі різні комбінації. – я підморгнула їй, а вона густо почервоніла. – Ну чого ти?
- Просто говорять…
- Ти тепер можеш теж говорити, ще й сказати, що чула з першоджерела.
- Ну так вони теж, того, з першоджерела.
- Знаєш, мені байдуже. Розпускають плітки ті, кому заздрісно! Адже жодна магиня не потрапляла до хлопців у гості.
- А Наташка.
- Наташку приволік Кирил. Не сказала б, що решта були їй раді. Цілком може бути, що вона там була вперше і востаннє.
- А як там? – в Олі засяяли очі, ніби вона чекала на диво.
- Затишно, як вдома. І знаєш, що мені подобається. Вони не бухають, як більшість хлопців, не палять. І музика в них класна. Вони мені заміняють брата. – подумавши додала я.
І справді. Хай з Кирилом в нас не зовсім склалось та вкупі вони мені заміняли Колю. Він був далеко і не міг наглядати за мною. Давати хороших порад чи вислухати. По телефону це зовсім не те. Хлопці ж були тут. І в кожному з них, ніби була якась така частинка його характеру, яку вони заміняли. Сергій був строгим і справедливим, Іван добрим і чуйним, Ілля любив прикалуватись наді мною, а Кирил бісив і кликав Мар, як і брат. Тож, можливо і тому я досі ходжу на студію, час від часу щось готую їм, слухаю музику і граю з ними в доміно і монополію. Може тому я поспішаю туди, так само, як додому. і цілком можливо, що однокурсниця задала зараз правильні питання. Ніби сама Вселена підштовхує мене розібратись в собі.
Йдучи по дорозі до дискотеки, я уявляла, як вода з мого волосся випаровується і воно стає сухим і гладеньким.
Диво сталось. Хоча його не мало бути. Я точно знала, що в арсеналі відьом такого немає. Діагностика і зцілення, замовляння, змовляння, ті ж насилання хвороб…а ще лікування народними методами. Читала, що окремі могли мало не напівмертвих оживляти і пророщувати рослини. Та то був дар величезної сили і траплялось таке всього кілька разів, на пальцях однієї руки порахувати можна.
Ці ж мої незвичайні можливості були якимось виключенням. І ні з ким поговорити. Доведеться терпіти до понеділка.
Коли я повернулась хлопці вже дограли і ввійшовши в зал я запримітила, що Іван з Іллею танцюють з нашими дівчатами. Я подалась до них. Все ж і прийшли ми разом.
Нарешті для мене почалась справжня дискотека. А це танці до упаду під класну музику з найкращими друзями, що ми й робили!
І дарма, що дві години тому я вважала своє плаття занадто сексуальним. Деякі з дівчат поприходили ще в коротших, то ж відчувала себе нормально і отримувала задоволення від дискотеки.
Тривало це не довго. В якусь мить чиїсь руки опустились мені на талію. І за секунду мій незваний залицяльник отримав по морді. Ну не люблю я, коли мене лапають…хтось крім Кирила в моїх снах.
Ага, це був Кирил, тільки реальний. Він здивовано чесав щоку, ніби розраховував, що я його там погладити мала. Ох і випущу я зараз пару! Тож вхопивши його за руку потягла із залу.
- Ти з глузду зїхав? – накинулась я, коли ми опинились в коридорі. – Чого либишся? Мало отримав?
- Допустим, достатньо. Мар, я просто хотів поговорити.
- Говори.
- Ну не тут же. – він обвів поглядом коридор, де було достатньо слухачів.
- Веди вже! – в такі моменти всі добрі почуття до нього і навіть ніяковість миттю пропадали і я була готова просто порвати його, хоча б морально.
Він привів мене до тієї ж лабораторії, де я недавно намагалась привести себе в порядок.
- Хіба тут не закрито?
- Зараз перевіримо.
- А іншого місця не знайшлось?
- Дивно буде виглядати, коли нас застануть у кімнатці в підвалі, чи не так?
- Цілком. Гаразд.
Він натиснув на ручку і двері подались. Кирил увійшов першим і почав шарити по стіні, щоб увімкнути світло.
І воно таки зблиснуло. Але різко погасло…
